На Донбасі воює не лише молодь. Незгірше за молодих в зоні АТО виконують свій обов'язок ті, кого цілком можна називати дідами.

Старий козак, справжній українець Микола Шваб. Цьому воїну з «Айдару» – 64 роки. Микола Шваб найстаріший воюючий боєць не тільки батальйону, але, мабуть, й серед всіх інших українських військових частин.

Один з найстаріших учасників російсько-української війни, десантник дядя Ваня (Іван Маслиган, позивний "Дід"). Доброволець родом з Чугуївського району Харківщини. А на південному фронті Іван - самий віковий серед рядового складу. Йому - 62 роки, у нього вже 4 онука і навіть один правнук. Обороняв Маріуполь, Широкино, Гранітне та Бердянське.

"Дід" - людина сталева, міцний духом і фізично, ще тієї, старої закалки. До цих пір дає фору молодим, всі нормативи з фізпідготовки здає на відмінно, щоранку бігає 4-5 кілометрів, працює на турніку, взагалі не п'є, грає у футбол з молоддю. І, звичайно, передає свій безцінний досвід молодим.

Іван водить "динозавр" БТР-70 і в його умілих руках техніка завжди поводиться дуже надійно. Свою бойову машину десантник назвав "Захарка" на честь рідного діда, українця, який захищав свою землю ще в ту війну.

А це баба Катя (Катерина Білик), бойова пенсіонерка з Львівської області.

Їй 68 років, вдова, живе з дочкою Надею і онуком Володею в селі Млиніська Жидачівського району Львівської області та досі викладає математику в сільській школі.

Про те, як стала учасницею військового вишколу, в якій, за задумом організаторів, повинні були брати участь місцеві жителі від 18 до 40 років, згадує зі сміхом: «Внук мій прочитав в Інтернеті про ці курси і мені розповів. А я кажу: «молодець, навчитися Батьківщину захищати це ж така справа хороша! І я піду».

І пішла. «Мене спочатку засмутили, сказали, що автомат не дадуть. Але я їм сказала: «А що ж я буду робити, якщо таке ж, як у Донецьку та Луганську почнеться, що я з сепаратистами робити буду?». І мені дали автомат, навчили стріляти».

Дід Василь Васильович. Снайпер, який може дати фори багатьом молодим теж служіть в АТО.

"Зі своєю сивою бородою, автоматом Калашникова і в камуфляжній формі Ашер Йосеф Черкаський має вигляд східноєвропейської версії Фіделя Кастро".

Ашер-Йосеф Черкаський кримчанин, але поїхав звідти в 1993 році в Дніпропетровськ.

"Я повернувся до Криму в 2012 році - там залишалася моя мати, у якої зіпсувалося здоров'я. Залишили старших дітей у Дніпропетровську, де вони навчалися в релігійній єврейській школі - в Криму такої можливості не було. А коли сталася анексія і ми були в очікуванні початку повномасштабної війни, мати змусила нас виїхати рятувати дітей”.

“Знаєте, на момент розпаду Радянського Союзу я вже відслужив в армії і був свідком трагічних подій в Карабасі, Оші, Придністров'ї, Чечні, де жили наші родичі, так як моя мати з Кавказу, і я знав, чого можна очікувати в Криму і в Україні».

“Ми розуміли, що російські війська нашої єврейській громаді не пробачать і треба рятувати дітей. Ні, були думки і про Ізраїль, але коли з'явилася можливість виконати свій обов'язок чоловіка перед сім'єю і країною, я відразу їм і скористався.

У мене обидва діди пройшли Велику Вітчизняну війну. Один закінчив її в Болгарії, другий брав участь у захопленні Рейхстагу. Я син військового, сам служив у Радянській армії. Для мене вибір був такий: "На що я здатний як чоловік?"

Житель села Тарасівка (Київська область) 56-річний Ігор Дудін. Не дочекавшись повістки з військкомату, зібрав рюкзак, взяв велосипед і поїхав до Донецька, щоб записатися в добровольці. На ровері він проїхав більше 800 км.

"Дідом мене називають законно, мені 56 років - є вже внучка, якій 7 років. Дружина, дочка і внучка живуть в Росії, списуємося в соцмережах. Вони не знають правди про те, що відбувається в Україні ... Як зомбі, їм пояснювати марно. А в АТО поїхав тому, що не зміг щодня чути, як гинуть молоді хлопці. Ходив двічі у військкомат. Але мені сказали, якщо знадоблюсь, надішлють повістку. Я чекав два місяці. А в серпні не витримав, в кафе, де працював різноробочим, попрощався з адміністратором Олею, перехрестився, сів на свій велосипед і рушив у дорогу. Я - колишній прапорщик, сім років прослужив на Кавказі, так що військовий досвід є ".

У бою під Луганськом загинув розвідник батальйону "Айдар" Ілля Василаш "Дід". Серед інших ветеранів- "афганців" він у грудні 2013 року вийшов на столичний Майдан, а потім добровольцем відправився в зону АТО на Донбас. До свого 55-річчя Ілля Василаш не дожив 5 днів.

Дід-бандеропасічнік біля бандеровулика з бандеробджолами, що носять бандеромед!