21 листопада 2017 року 

Шановні воїни!

Дорогі співвітчизники!

Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи. Рівно чотири роки тому наша молодь, наші студенти стали першими, хто в шляхетному пориві, з юнацькою щирістю і відвертістю вийшли на Майдан з вимогою: не звертати з європейської дороги на російські манівці. Патріотичний порив молодого покоління знайшов потужний відгук у серцях українців. І мільйони громадян заполонили вулиці й площі столиці та багатьох інших міст.

Революція Гідності стала ще одним доказом споконвічного прагнення українського народу до свободи і незалежності. Її річницю ми відзначаємо вже вчетверте, але цього року вперше можу прозвітувати суспільству, що одну з ключових вимог Майдану виконано: Угода про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі Європейським Союзом з 1 вересня набула чинності.

За десять місяців поточного року наш експорт до Євросоюзу зріс на 30% лише за один рік, а частка Європейського Союзу у зовнішній торгівлі України досягла майже 43%. Разом зі вступом в дію безвізового режиму для українських громадян Угода про асоціацію знаменує наш остаточний і безповоротний розрив з колоніальним малоросійським минулим. Так само вона підкреслює нашу впевненість в українському європейському майбутньому.

Імперія не може змиритися з нашим волелюбством, прийняти сам факт нашого існування як окремої нації та як окремої держави.  Вона пішла на нас війною. Вона намагалася задушити нас економічно. Нарешті, вона активізувала розгалужену мережу впливу, запустила свої щупальця по всіх європейських усюдах, аби зірвати ратифікацію Угоди про асоціацію. Це була виснажлива зовнішньополітична битва, яку наші дипломати й численні закордонні друзі начисто виграли у Кремля!   

Післязавтра я вирушаю на саміт Східного партнерства, щоб визначити нові проміжні цілі та рубежі на європейському шляху. Але кінцеву мету ми з вами, дорогі друзі, чітко знаємо – повноправне членство в найпрестижнішому союзі світу, остаточне повернення України до європейського дому. Угода про асоціацію з Євросоюзом, дорожня карта реформ наблизить нас до цієї перспективи. 

З такою ж упевненістю хотів би ще раз наголосити, що найгірше з пережитого нами останніми роками – вже точно позаду. Крок за кроком наша країна повертається на шлях економічного зростання та соціального розвитку.

Справді, позитивні зрушення – оплачені великими втратами всього суспільства та досягнуті важкою працею кожного, кожного українця. Ці зміни ще не стали незворотними.

Дійсно, процес змін надто далекий від завершення і не такий швидкий, як він нам уявлявся на старті. І помилок за цей час влада допустила чимало. Але ж не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Так, ми ще не вийшли із зони турбулентності, і досі розраховуємося за два десятиліття блукання манівцями «русского мира».

Але стратегічно – ми з вами на правильному шляху! Туди Україну вивели мільйони учасників Революції гідності. Вони ясно визначили дорогу, якою країні йти в майбутнє.

Дорогі українці!

Тепер вже очевидно, що спецоперація Кремля по зриву підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом теж була частиною гібридної війни проти України. Тому учасники Революції гідності робили ту ж саму справу, що й солдати на фронті. Не випадково, саме вони в 2014 році стали першими добровольцями. Тим, хто на барикадах Майдану отримав поранення чи втратив здоров’я, віднині надаються такі ж пільги, як учасникам бойових дій. Відповідний закон Верховна Рада ухвалила минулого тижня, а сьогодні я його підпишу. 

Думаю, що такий крок підтримає і все суспільство, і українські воїни, які боронять нас від російської агресії. В тому числі – й присутні тут на Михайлівській площі українські воїни-десантники.

До вас звертаюся окремо, дорогі наші захисники! 

Якщо поглянути на сучасну історію Збройних Сил України, то немає в ній жодної сторінки, де б не йшлося про воїнів-десантників та ваші подвиги. Ви прославилися в боях з російськими агресорами за гору Карачун та Савур-могилу, в обороні Донецького та Луганського аеропортів. Воїни-десантники героїчно боролися за звільнення та утримання стратегічно важливих об’єктів і населених пунктів, зокрема: Лисичанська, Слов’янська, Краматорська, Красного Лиману, Рубіжного, Сєверодонецька, Бахмута та багатьох інших.

Безпрецедентним є серпневий чотирнадцятого року рейд 95-ї аеромобільної бригади тилами російсько-терористичних військ, здійснений за підтримки 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.  Прорвали лінію оборони ворога, пройшли з боями вздовж кордону майже 500 кілометрів. Знищили чимало військової техніки та особового складу, забезпечили російський воєнторг «вантажем 200», а у якості трофеїв захопили чимало озброєнь.

Тодішній командир 95-ї бригади Михайло Забродський став згодом командувачем Високомобільних десантних військ. А кілька тижнів тому – його призначено ще й командувачем сил антитерористичної операції.

За мужність і героїзм, виявлені в боях з російськими окупантами 2557 воїнів-десантників удостоєні державних нагород. Дванадцять з них відзначені Зіркою Героя України. 469 десантників не повернулися з бойових завдань, загинули в запеклих боях з російськими окупантами.

Прошу вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання.

Шановні воїни-десантники, хто-хто, а ви точно знаєте, що з кожним днем ми нарощуємо бойовий потенціал десантних підрозділів. Ви отримуєте нові та модернізовані зразки озброєння, військової техніки, сучасні засоби зв’язку. Та внаслідок гібридного характеру сучасної війни ми не повинні забувати про її  ідеологічну складову. У політичному словнику є така дефініція, яка називається «м'яка сила».

Звичайно ж, «м'яка» – це не про вас.

Ворог досконало володіє прийомами психологічного впливу, вправно експлуатує стереотипи, спекулює на спогадах про минуле та пов'язаних з тим емоціях.  Та хіба хтось з нас ще не розуміє, що легендарне десантне братерство, символами якого вважалися «блакитний берет» та «тєльнік», було розстріляне російськими зайдами під Слов'янськом, в Донецькому аеропорту,  біля Іловайська та  Дебальцевого? Щоби відповіли на це питання 469 вбитих українських десантників, могли б ми їх тільки воскресити?

Відсьогодні моїм рішенням кольором українського десанту стає темно-бордовий.  Це – колір крові десантників, пролитої в боях за Україну. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – це країни-члени НАТО. Таким чином ми, між іншим, впроваджуємо ще один стандарт Північно-Атлантичного альянсу, до членства в якому маю твердий намір привести Україну.

Отже, наказую генерал-лейтенанту Забродському провести церемонію заміни беретів військовослужбовців десантників.

Шановні воїни!

Вітаю вас з отриманням беретів нового зразка. На ньому, до речі, змінено і знак українського десантника. Відтепер це купол парашута, як символ десантних підрозділів у всьому світі, крила Архистратига Михаїла і вогняний меч, яким він уражає ворогів роду людського. Архистратиг – ваш небесний покровитель, тож цілком логічно саме 21 листопада відзначати й ваше професійне свято. Звичне 2 серпня – то дата першого стрибка парашутистів в Московському військовому окрузі. До чого ж тут ми?  Москва – не Київ. Так само як і «Україна – не Росія».

Як Президент та Верховний Головнокомандувач я також прийняв рішення змінити назву Високомобільних десантних військ, відійти від радянсько-російської абревіатури ВДВ. Бо російські «ВДВ» від літа 2014 року беруть безпосередню участь в окупації українського Донбасу, і кримські «зелені чоловічки» – то теж вони.

Відтак, постановляю запровадити нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних Сил України. Вона, врешті-решт, більшою мірою відповідає цілям і функціям цього роду військ в умовах сучасних бойових дій.

Започаткування нового Дня десантника є частиною українізації історико-політичного календаря – на заміну нав’язаному нам радянсько-російському. Нагадаю, ще 2014 року ми поклали край шизофренічній традиції святкувати головне військове свято в унісон з країною-агресором. Саме тоді я запровадив День захисника України – 14 жовтня.

Шановні воїни-десантники, які представляють всі бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України!

Ви – рішучі й сміливі, патріотичні й згуртовані. Ви – відчайдушні, сильні волею та незламні духом. Ви – підготовлені до виконання найскладніших завдань в умовах неймовірних фізичних і психологічних навантажень. Ви – завжди там, де найважче, де потрібна відвага та стійкість, швидкість і рішучий натиск. Словом, ви – завжди перші!

Від імені українського народу висловлюю щиру подяку усьому особовому складу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України!

Вітаю вас з вашим професійним святом, яке ви вперше відзначаєте 21 листопада.  

Хай завжди береже вас у бою та веде до перемоги Святий Михаїл.

Слава Десантно-штурмовим військам України!

Слава Україні!

Тож про осінній призов говорили у розмовній студії «Правди. Наживо» із полковником, заступником військового комісара Львівського обласного військового комісаріату Анатолієм Божкевичом.

«Ми вивісили списки – це запрошення з’явитися у військовий комісаріат, нехай уважно прочитають заголовок списку. Справа в тому, що там приблизно 15 тисяч осіб, але ухилянтів серед них – не більше ніж 2-3 тисячі. Повістку спочатку вручають через відповідні органи за місцем проживання чи роботи. Якщо вони не можуть їх сповістити, тоді працівники військового комісаріату зобов’язані перевірити, чому так», - пояснив він.

Кримінальну справу порушують лише проти тих людей, які злісно ухиляються від призову, запевнив Божкевич:

«Для того, щоб порушили справу, потрібно злісно ухилятися від призову – це стаття 335 ККУ. Якщо всі засоби для того, щоб людина прийшла в військкомат, вжиті, то матеріали передають у відповідні інстанції. Після цього поліція відкриває справу, або не відкриває».

Проте, за словами полковника, в армію беруть не усіх. Звільнити від служби можуть, наприклад, за станом здоров’я.

«Люди, що не підпадають під  проходження військової служби – це ті, які непридатні за станом здоров’я. Це або інваліди, які мають відповідні документи. Або людину скеровують у медзаклад на обстеження, і лише після надання відповідних документів комісія ухвалює рішення. Також це люди, яким надають «відтермінування» через навчання. А ще – особи із певною професійною діяльністю, наприклад, педагоги в загальноосвітніх навчальних закладах, священнослужителі…», - зазначив Анатолій Божкевич.

http://vgolos.com.ua/news/spysky_na_sayti_komisariatu__tse_zaproshennya_video_291653.html

Комент БГ: Вкотре українські ЗМІ показали свою псевдо-поінформованість: опубіковано було не список з 15 тис. чоловік, що ухиляються від призову до армії, а яких запрошують до Львівського військового комісаріату, бо ті не проживають за адресою прописки.

Такі дані Міжнародного валютного фонду, пише ТСН за даними CNN.

Британія вже офіційно визнала проблеми в своїй економіці, що спричинені, перш за все, Brexit – підготовкою виходу країни зі складу Євросоюзу. Це своєю чергою позначилося на падінні нацвалюти, сповільнилися споживчі витрати, а ціни зросли. Показник зростання ВВП за підсумками 2017 року погіршили від 2% до 1,5%. Зростання економіки наступного року становитиме 1,4%, а у 2019-201=20 роках – по 1,3%.

«Британія - шоста за величиною економіка в світі», - сказав керівник казначейства Великої Британії Філіп Хаммонд у своїй бюджетній промові.

МВФ прогнозує, що 2018-го року економіка Франції також буде розвиватися інтенсивніше за Британію.

Втрата п'ятого місця в економічному рейтингу є поганою новиною для політиків, які стверджують, що Британія буде сильною, коли вийде з ЄС.

Рейтинг кращих економік країн світу, згідно з прогнозом МВФ на 2017 рік:

1. США - 19,4 трлн доларів.

2. Китай - 11,9 трлн доларів.

3. Японія - 4,9 трлн доларів.

4. Німеччина - 3,7 трлн доларів.

5. Франція - 2,575 трлн доларів.

6. Велика Британія - 2,565 трлн доларів.

7. Індія - 2,4 трлн доларів.

Західний фронт?

Хто чув ще п'ять років тому про угорські претензії до України на рівні міністрів та глави уряду? Хто чув про польські закиди та звинувачення до українських органів влади? Хто б міг уявити, що Будапешт оголошуватиме про блокування української євроінтеграції, а польські міністри заявлятимуть, що «з Бандерою до Європи не увійдете!»? Безумовно, антиукраїнські настрої ще в 1990-х роках мусувалися серед угорських маргіналів та на побутовому рівні серед поляків, проте в Києві цього навіть й не помічали. Але коли запалало в Криму та на Донбасі, звинувачення в бік України прозвучали голосніше й різкіше. При цьому такі звинувачення, які жодна демократична країна на дипломатичному рівні не оголошує сусідній державі.

Чи хтось з українців часто бачив у новинах, щоб, приміром, Франції хтось з сусідніх країн вказував на неправильний закон про освіту й засуджували за обов'язковість вивчення французької мови? Або, наприклад, щоб якась держава шантажувала іншу погрозами блокувати євроінтеграцію та зовнішньополітичні ініціативи? Чи щоб від якоїсь країни вимагали відмовитися від вшанування національних героїв? Щоб від італійців хтось вимагав відмови від популяризації римської культури та історії, бо римляни були кривавими окупантами й розіп'яли Ісуса Христа? Чи щоб від шведів та датчан вимагали припинити популяризувати історії та саги вікінгів, які були жорстокими середньовічними завойовниками? Жодна країна не висуває нікому претензій щодо історії, а Україну чомусь раптом в 2014 році почали звинувачувати. Ніхто не звинувачує демократичні й національно-терпимі країни в «дискримінації польськомовного населення», тим більше, якщо такого в Україні майже не існує.

Виняток становить лише РФ, яка регулярно звинувачує українців в фашизмі, нацизмі, поїданні російських немовлят та всіх можливих гріхах, проте в Москви є для цього чітка підстава – РФ веде проти України війну, тому й оббріхує противника. Чому ж до України раптом вчепилися з усіх трьох сторін західного кордону наші так звані «європейські партнери»? Адже просто так дипломати гучних звинувачень не озвучують і сусіднім країнам не погрожують. Вся ця ситуація відповідає лише ознакам однієї стратегії – початковій фазі інформаційної війни, яка, в свою чергу, є початковою фазою справжніх бойових дій та силового сценарію.

Інформаційну війну не так просто почати, особливо на порожньому місці, коли з мирної, толерантної і терпимої країни треба зробити образ ворога та агресора. Якщо росіяни розпочали масовану фазу інформаційної війни проти України ще за 10-15 років до військового вторгнення в Крим та Донбас, то угорцям, полякам і румунам треба швидкими темпами переконувати своє населення в тому, що Україна раптом почала їх ненавидіти і пригнічувати етнічні меншини на своїй території. Швидко робити з України ворога потрібно саме тому, що кращого моменту, аніж теперішня слабкість України та війна з РФ на Донбасі, може й не бути. Перед шовіністичними силами Угорщини та Польщі стоїть складне завдання: за кілька років мобілізувати й переконати абсолютну більшість свого населення, що окупація частини території сусідньої України буде не лише легітимним, але й справедливим кроком, – поверненням історичних територій.

Саме тому всі заяви, дипломатичні демарші, загострення відносин й погрози, які звучать щодо України із заходу – це перші інформаційні стусани та розхитування українського противника. Звісно, українці у відповідь й самі зроблять декілька рішучих заяв, які тут же будуть використані польською та угорською пресою для підтвердження агресивного характеру України – «бачите, як вони проти нас налаштовані?»

На західному фронті серйозні зміни

Після початку російської агресії проти України наш сусід та «адвокат у Європі» – Польща – почала різко змінювати своє ставлення до українців. Більше того, Польща стрімко перетворюється з «адвоката України в ЄС» на обвинувача українців у вигаданих історичних злочинах. При тому, що сучасні покоління українців загалом нічого поганого про Польщу й на думці не мали: для українців – це країна, в яку всі хотіли б поїхати на закупи, на заробітки чи на навчання, й для багатьох наддніпрянців було дивним дізнатися, що поляки мають історичні антипатії до нашого народу. Вістря боротьби сучасних українців було спрямоване винятково на захист від русифікації, але аж ніяк не проти Польщі. Не кажучи вже про угорців, яких в незалежній Україні жодним чином ніколи не дискримінували.

Однак з 2014 року в Польщі спостерігається стрімкий сплеск антиукраїнської риторики, почастішали напади на українських робітників, а українофобські заяви почали озвучувати найвпливовіші польські політики, до того ж, із правлячих партій. Через 60 років після Другої світової війни в Польщі раптом згадали про «геноцид» на Волині і про «злочини» українців у 1943 році. Притому, що 60 років ні про який геноцид не говорили, а тут раптом знайшли привід зробити закид українцям. Виокремлювати з історії Другої світової,  наскрізь пронизаної жорстокістю, якісь «факти» злочинів одного народу проти іншого – це вже тенденційність, адже жорстокість проявляли усі, а найбільше – німці. Але польських шовіністів цікавлять лише українці.

Розігріте шовіністичними колами і фільмом «Волинь» польське суспільство зараз не хоче навіть чути українську позицію. З початком цієї істерії польсько-українське примирення під гаслом «пробачаємо і просимо пробачення» – відкинуте поляками в односторонньому порядку. Українців прийнято вважати лише вбивцями, садистами, варварами, які на колінах повинні каятися перед «святим  і непогрішимим польським народом», який, як люблять казати поляки, був колись, немов Ісус, розіп'ятий між трьома імперіями.

Далі – більше. Польський міністр МЗС вже почав говорити, що «українці з антипольськими поглядами не зможуть потрапити до Польщі». За словами очільника польського МЗС, люди, які «демонстративно» носять мундири СС «Галичина», не зможуть проїхати через кордон. Хоча яке має право Польща відмовляти у перетині кордону ЄС людям, які вдягають те, що їм подобається? Як можна переслідувати іноземних громадян за їхні політичні погляди? А скоро дійде до того, що українцям, які їдуть через територію Польщі, заборонять проїзд через наявність на їхніх акаунтах у соцмережах червоно-чорного прапора чи статті про Бандеру, бо це не подобається полякам.

Те ж саме стосується й Угорщини, яка захлинається хвилями антиукраїнської істерії. За особистою вказівкою міністра Пейтера Сійярто, угорська дипломатія перешкоджатиме Україні в реалізації важливих для неї справ на міжнародній арені. А 25 вересня Угорщина навіть без попередження зупинила реверсне постачання газу до України. Нібито з технічних причин, але натяк зрозумілий.  А враховуючи, що Україна зараз купує російський газ в Угорщині та Словаччині, Будапешт починає тиснути на життєво важливі артерії для України. З боку Угорщини, це вже навіть не інформаційна агресія.

Чому Україну б'ють?

Зрештою, це навіть не дивно, що Україну зробили хлопчиком для биття на міжнародній арені, адже наша держава за останні роки всіляко цей статус підтверджує. Крим Україна залишила без єдиного пострілу й вивела з півострова війська, спасувавши перед «зеленими чоловічками» без розпізнавальних знаків. Найбільші міста Донбасу разом з антрацитовими шахтами Київ втратив й залишив сепаратистам. Навіть після активної фази бойових дій, Україна втратила Дебальцеве й донецький аеропорт. Українці демонструють своїм сусідам, що відправивши кілька банд на українську територію, можна легко відібрати яку заманеться частину цієї країни, особливо за умов неоднорідного етнічного чи мовного складу населення. То чому б не взяти те, що давно в минулому було твоє, а тепер погано лежить?

А коли поляки й угорці заявили, що їм не подобається український закон про освіту, міністр освіти України поїхала до «європейських партнерів» шукати консенсусу й компромісу, питалася: чим ще можна «догодити» нашим сусідам? Ми готові узгоджувати з сусідами, як виховувати наших дітей! Враховувати їхні пропозиції та зауваження! Міністр освіти України готова узгоджувати це з сусідами й шукати компромісу та консенсусу щодо положень українського закону «Про освіту». Нас обізвали й плюнули в обличчя, а наша влада обіцяє знайти в цьому питанні компроміс. Україну намагаються зробити новою Чехословаччиною зразка 1938 року, звинувативши її у «порушення прав національних меншин» та розірвавши на шматки за допомогою міжнародних угод та рішень судів.

Між іншим, ще один західний «партнер» України – Румунія – вже успішно випробувала таку стратегію й відсвяткувала невелику перемогу над Україною. У вересні 2004 року Румунія передала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон між двома країнами, де розташоване родовище на 10 мільйонів тонн нафти і 70 мільярдів кубометрів газу. Україна відстоювала позицію, що Зміїний має кваліфікуватися судом як острів, і тому повинна існувати 200-мильна економічна зона навколо нього: на Зміїному дійсно розташоване селище, діє церква, державні установи.

Але тоді, коли Україна поклалася на розсудливість та цивілізованість міжнародної спільноти, Міжнародний суд порушив межі повоєнних кордонів в Європі на користь Румунії. Україна отримала всього лише 12 миль акваторії замість очікуваних 200. В результаті розмежування шельфу під контроль Бухаресту перейшло близько 70-90% перспективного родовища «Олімпійське». Воно й не дивно, адже кого мав би підтримати суд, розташований в європейській країні – члена ЄС і НАТО чи сторонню державу? Вже тоді українці мали б переконатися, що не варто доручати міжнародному суду вирішувати домагання сусіда щодо приналежності власної хати.

У межах цих процесів пригадується й озвучена російським радикалом Володимиром Жириновським пропозиція Кремля розділити Україну між Росією та Польщею. Польські політики тоді повідомили в пресі про таку пропозицію Кремля, і зазначили, що відмовилися. Однак політика трьох західних сусідів України – Польщі, Угорщини та Румунії, засвідчує, що пропозиція їм видалася спокусливою. Для України, яка знову проґавила початок інформаційної війни, цього разу – із Заходу, це привід задуматися як над обороною західного кордону, так і над переглядом зовнішньополітичної орієнтації.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»