
Пропонуємо вам розглянути цікаві факти із життя Івана Франка. Він був геніальною особистістю — творчий доробок письменника із різних галузей діяльності вимірюється кількома тисячами праць. Дізнатися більше про великого Каменяра варто кожному українцеві, а школярам цей матеріал допоможе цікаво виконувати завдання з літератури.
Іван Франко одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою:
“Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.
Справжній титан праці, який жив і творив в ім’я свого народу. Щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у “своїй хаті” і на “своїм полі”, “у народів вільних колі”.
Друкована спадщина Франка налічує 50 томів. І це лише третина написаного.
Його доробок українською,німецькою, польською, російською, болгарською мовами за приблизними оцінками – кілька тисяч творів. Вершиною поетичної творчості стала поема “Мойсей” (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.
У 1915 році було розпочато процес висунення Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Проте до участі в конкурсі він не дожив.
Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фольклористики, етнології, історії, філософії, літературної критики, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію з філософії.
Ще за життя здобув титул “галицького Шевченка”, “великого Каменяра” та “українського Мойсея”.
1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.
2. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.
3. У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
4. У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його “академією в одній особі”.
7. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом “Історії України-Русі”.
8. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.
9. Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами.
”Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…”, – писав він у листі до молоді в 1905-му.
10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою:
“Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.
11. Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким.
12. Його переклад біблійної “Книги Буття” досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.
15. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в “позиченій” ямі на шість домовин.
В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.
Видатний український поет Іван Франко народився 27 серпня 1856 року у селі Нагуєвичі на Львівщині.
Всі ми звикли бачити в ньому, в першу чергу, українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча, але, попри це все, він був також людиною, людиною цікавою та неординарною.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі 15 цікавих та несподіваних фактів з життя та творчості Каменяра.
1.
Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
2.
Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.
3.
Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише:
“Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
4.
Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”)
5.
Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Москвофільство було дуже популярне серед галицької інтелігенції в другій половині ХІХ століття. Москвофілом був також один із засновників “Руської Трійці” Яків Головацький.
6.
Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. Читав твори Маркса, Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Однак наприкінці життя він зрозумів хибність ідеї Маркса, назвавши соціалістичну державу тюрмою.
7.
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
8.
Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
9.
У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком вирішила стати його дружиною й помічницею, та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.
10.
Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.
11.
Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
12.
1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
13.
Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Про це згадував отець Макарій Каровець:
“Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.
14.
В інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію, встановлена меморіальна дошка Івану Франку. Відкрита 29 жовтня 1993 року. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові. Пам’ятник був відкритий 28 травня 1999 року. Пам’ятна дошка також встановлена на будинку, в якому жив письменник за адресою: Відень, Віпплінґерштрассе 26.
15. Франко на сьогодні єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.
Іван Франко відомий нам зі шкільної програми як геніальний письменник та поет, борець і взірець. А поміж тим він був людиною. Людиною, в житті якої було багато кохання, пристрасті і, звісно ж, жінок. Хто вони –кохані Франка? До дня народження письменника редакція 24 Каналу зібрала для вас найцікавіше з особистого життя генія.
Сам Франко писав, що в його житті "тричі являлася любов". Жінок у нього було значно більше, однак справжні почуття були лише до трьох… Письменник відверто говорив: "Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом". Тож детально про усіх.
Читайте також: Жінки Шевченка
Ольга РошкевичПерше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Ольга була жінкою з вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці. Познайомилася пара у 1874 році. Тоді Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга і брата Ольги Ярослава.
Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком. Це не зупинило дівчину, і вони продовжували зустрічатися таємно.
Ольга Рошкевич
Однак відбувається другий арешт. Зрештою, під тиском батька Ольга виходить заміж за священика Володимира Озаркевича. Франкові вона написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". І справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно, спали в окремих кімнатах, Ольга мала свободу дій. Однак згодом їхній шлюб перетворився на справжній. Франко ж написав Агатангелу Кримському: "Наша любов тяглася 10 літ". Письменник присвятив Ользі чимало своїх творів.
Кілька захоплень одночасноРозрив з Ольгою, мабуть, сильно вразив Франка. Тож він майже одночасно почав стосунки аж з кількома жінками. Новими захопленнями письменника стали:
- поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім — Уляна Кравченко);
- вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович;
- представниця відомого роду Ольга Білинських.
З них трьох Ольга Білинська серйозно збиралася заміж за Франка. За деякими даними, вона навіть встигла пошити весільну сукню. Однак весілля не відбулося. Що стало причиною розриву стосунків – теж невідомо.
Приблизно у цей же час Франка пов’язували з відомою соціалісткою Анною Павлик (сестра його товариша Михайла Павлика). Однак дівчина йому відмовила. Анна не хотіла одружуватися взагалі. Зрештою, так і склалося – вона ніколи не була заміжня.
Юзефа ДзвонковськаДругим справжнім коханням Франка дослідники називають Юзефу Дзвонковську. Друге кохання письменник зустрів у Станіславі (Івано-Франківськ). Полька із шляхетної родини припала до серця усім членам гуртка, до якого входив Франко. Привітна і розумна дівчина залишається для усіх неприступною. Однак з Франком вона починає листування. І 27-річний письменник вирішує: от вона – жінка, яка має стати його дружиною. Проте в Юзефи про це була інша думка, і вона відмовляє Франкові… Думки дослідників розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила через свій вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну хворобу.
Прекрасна панночка зі смертельною хворобою
І справді, Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань. А в його робочому кабінеті висів портрет "Дівчина з маком у волоссі". Дослідники вважають, що на ньому зображене друге кохання поета.
Целіна ЗиґмунтовськаТретє кохання – шляхтянку і затяту польку (принципово листувалася лише польською) Целіну – Франко зустрів на пошті. Тут вона працювала. Письменник безмежно закохався в прекрасну дівчину. Однак абсолютно безрезультатно! Целіна відверто говорила, що Франко їй не подобається. Вона була в захваті від брюнетів, а Франко – рудий.
Целіна Журовська (дівоче прізвище)
Целіна запевняла, що Франко її переслідує. І дуже зраділа, коли він одружився. Сама дівчина вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.
Як не дивно, Франко і Целіна зустрічалися все життя. Він допомагав вдові вирішувати справи, допомагав грошима. Згодом поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. Після смерті Франка його син теж допомагав старенькій екс-коханій батька.
Стосунки Івана і Целіни були дивні. Григорій Величко про неї писав: "Ще третя жінка відіграла велику роль в житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті й запалав до неї великим коханням, хоч ніколи до неї не наближався. Усе вказує на те, що це кохання було фантазією, уявою Франковою. Ця ідеальна жінка в уяві Франка не виказала себе в житті нічим визначним, не була ані письменницею, ані суспільним діячем, була зовсім тихою, буденною людиною, а все-таки Франко через неї терпів дуже сильно. Випливом цього кохання з'явилося "Зів'яле листя". Були й інші твори присвячені дивному третьому коханню Франка.
Ольга ХоружинськаФранкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними мовами та неймовірно грала на фортепіано, Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з письменником. Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишає громадської діяльності, видає журнал.
Франко з дружиною
Здається, все ідеально? Лише здається. Франко не кохав свою дружину. У листі своєму другові Агатангелу Кримському він пише: "З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш".
Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Згодом через скульптору Сергія Литвиненка на могилі Франка Ольгу не змогли навіть поховати поруч з чоловіком. Її могила розташована неподалік…