Не обІйме більш мати сина,

Татка донечка більш не зустріне.

Він сьогодні від кулі загинув,

Захищаючи рідну Вкраїну.

 

Біль нестерпний серце покрає,

І не змиєш його сльозами.

Душі-голуби в небо злітають,

Щоб навіки залишитись з нами.

 

В нашій пам’яті, в кожному серці…

Вам доземний уклін ми складаєм.

Біль скорботи усіх нас торкнеться,

Бо за нас ви життя віддали.

 

Помолися, моЯ Україно,

За убитих твоїх Героїв!

Нехай пам'ять про них не загине,

Хоч ніщо Твоїх ран не загоїть.

 

Хай задзвонять церковнії дзвони,

Хай зігріються душі свічками.

Хай з небес рідну землю боронять,

Світлом зоряним сяють над нами.

Инфа Черниговские воинские части готовят к чрезвычайному положению, выдают боевые патроны:

Фактично цілу ніч моя дитина малювала ось такий плакатик  коло увімкнутого монітора комп'ютера, де йшла пряма трансляція з Євромайдану в Києві. Студенти домовились йти пікетувати обласне управління МВС у Львові, яке вночі було захоплене повстанцями. Але студентський страйк все одно відбудеться, тому донька почепила скотчем на сумку свій твір душевної наснаги і вирушила у пункт збору. Я викладаю у блозі цей плакатик і теж буду їхати виясняти, де і яким чином зможу бути корисним в подіях, які маю вирішальне значення для України, як Суверенної Соборної Держави.

 

Янукович, недороблений дибіл!

Невже  розуму останки  розгубив?!

Путінський мудак бритоголовий,

Ти ніколи не відмиєшся від крові.

 

Схаменися, доки ще не пізно!

Забери своїх недоумків залізних!

Не уникнеш ти народної розплати,

Час настав за все відповідати!

 

Ти народ вже не зупиниш, не зламаєш,

Дух свободи ти не подолаєш!

І москва тобі не допоможе,

Бо народна воля – воля Божа!

 

Варваре, ти не в народ стріляєш!

Свою ж владу ти в могилу заганяєш.

Дні останні вже режим твій доживає,

У агонії звивається й конає.

 

Біля тебе зомбі біло-сині,

А навпроти – Люди України.

Вже обридли безкінечні твої чвари,

Закечалися вже рідні твої нари!

                Хай прапором буде вам мова,

                хай віра вам буде вашим щитом!

                         (З уявного бойового гасла галичан)

Не буде ні знаків лихих у небі,

ні віщих снів,

нічого такого, щоб могло схвилювати

совість, чи віру, чи мову,

нічого такого....

Просто, можливо,

з тої держави, що нашою не була,

заявиться тіпа

гурт пацанів у китайських спортивних костюмах,

скаже, можливо, тіпа: Бандьори,

Arbeit macht frei.

 

Просто, можливо,

колись – по літах, по жнивах –

на однім із невольничих ринків Европи

за пляшку водяри

трапиться вам прикупити раба

що продасть себе сам

за щит і за прапор чужинські,

мовчки вбийте його,

бо інакше –

іго монгольське, данєцк, пітьма.

  05. 06. 2013           (Борис Щавурський)

                            

ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО

Дорогие друзья,

живя в Берлине и пытаясь обсуждать украинские события со своими знакомыми россиянами, немцами и т.д. я вновь и вновь наталкиваюсь на одно и то же заблуждение. Оно касается, дескать, языкового и этнического раскола Украины в нынешнем противостоянии. Я хотел бы попытаться опровергнуть это мнение хотя бы на своем собственном примере.
Я родился и вырос в еврейской семье в Одессе. Благодаря школе, я неплохо понимаю украинский язык, но моим родным языком, конечно, является русский. Коим я безмерно горжусь и не согласился бы променять ни какой другой. Точно также как я горжусь своим еврейским происхождением. И точно также как, подобно всем одесситам, я фанатично влюблен в свой город, почитая его лучшим на свете. Однако все это не мешает мне чувствовать себя Украинцем и любить Украину как свою родину. Наоборот. Акации Одессы, наш проклятущий "Черноморец", за которую я болею уже в третьем поколении, виноградники Каролино-Бугаза, старая генуэзская крепость на берегу Днестровского лимана все это тоже Украина.
Однако, должен сказать, мне, как еврею, становится просто стыдно, когда какой-нибудь г-н Кернес позволяет себе откровенно хамские высказывания касательно истории Украины и жителей ее отдельных, "не нравящихся" ему, областей. Тем самым, я полагаю, он плюет в лицо всем нам.
Я знаком с настроениями моих знакомых в Одессе художников, писателей, искусствоведов в общем, "творческой интеллигенции". Это люди разного этнического происхождения русские, украинцы, евреи. В большинстве своем они выступают за независимую европейскую Украину, против нынешней власти, за Майдан. Не все из них будем объективны. Однако опять-таки, это не определяется их происхождением. Один из моих ближайших тамошних друзей, скажем, убежденный противник "украинизации", хотя он-то как раз этнический украинец, и украинский язык был родным языком в его семье.
Сам я лелею мечту когда-нибудь вернуться в мою Одессу. И мне хотелось бы жить в унитарной Украине. С единственным государственным языком украинским. Меня совершенно не пугает перспектива быть "языковым меньшинством". Чувство собственного достоинства, мне кажется, никак не зависит от того, относишься ли ты к языковому большинству или меньшинству. И мне представляется не очень принципиальным вопрос, как будет выглядеть табличка на улице, где я вырос: "улица Пушкинская" или "вулиця Пушкiнська". Или там будут красоваться обе надписи. С этим, я думаю, мы легко разберемся ко взаимному согласию, когда Путин и его шовинистская братия оставят, наконец, Украину в покое.
На мой взгляд, раскол на Украине действительно имеет место. Однако это не раскол между ее "украиноязычной" и "русскоязычной" частями. Это раскол между старым и новым, между правдой и кривдой. Между думающим большинством и обывательским, конформистским меньшинством. Между теми, кто готов принять вызовы свободы и обновления и теми, кто предпочитает тешить себя ностальгическими иллюзиями "большой культурной общности" в просторечии именуемой емким словом "совок".

Юрий Лейдерман, художник

P.S. В последние дни я получил много откликов на это письмо. Зачастую люди, даже в целом поддерживающие его, не преминули мне заметить с иронией, что когда же это "думающие" оказывались в большинстве. Не знаю, наверное я выдаю желаемое за действительное. Но я полагаю, такие редкие моменты в человеческой истории все же случаются. Они называются Революция. Я помню, как в августе 1991 года я стоял на баррикадах в Москве, и с радостью, с изумлением убедился, насколько так называемый "народ", "толпа", "быдло" может быть сознательным, ответственным, солидарным. Это же чувство восторга и гордости за египтян, за людей, за свет человечества я испытал три года назад, смотря документальный фильм "Тахрир". И двукратно, трехкратно я испытал его, глядя в интернете к стыду своему, только глядя со стороны! как ночью 10 декабря тысячи людей, взявшись за руки, поскальзываясь на обледенелом асфальте, на пятнадцатиградусном морозе, отбивали атаки спецназа. Я не хочу никого обидеть. Но я думаю, не один флаг в мире не взметен сейчас так высоко, как наш, жовто-блакитный. И нигде в мире люди не поют сейчас с таким мужеством и надеждой национальный гимн, как поем его мы. На украинском языке.

Не всі полюбляють дивитись фільми жахів, що не заважає в більшості мати уявлення про їх зміст та героїв, зокрема про відомих зомбі, тобто мерців, що умовно ожили, а за тим рухаються, полюють та поїдають живих людей. Малоприємне видовище навіть у кінофільмах, а що вже казати про реальне життя.
Кому як, а мені особисто всі попередні та сучасні події в Україні досить багато в чому нагадують ці фільми жахів про зомбі. І зараз дуже навіть огидно-дивовижно дивитись, як в Україні вся наявна влада імітує в стилі зомбі продуктивну роботу і свою, і державного апарату: міліції, прокуратури, судів, парламенту, уряду тощо, як і всієї держави в цілому. Імітує, наче все живе і нормально функціонує. Хоча після грудневих подій 2013 р. і особливо січневих 2014 р. в Києві і по всій Україні для всіх стало чітко і однозначно ясно, що теперішня влада мертва! Мертва повністю! Навіть уявити важко, як ця влада може і надалі керувати країною і народом. Про другий термін Віктора Януковича на посаді Президента України взагалі можна говорити лише в стилі, як про "жах на вулиці в'язів" або "зомбі атакують" - не інакше.
Державний апарат помер. Єдиний шанс хоч якось реанімувати державне управління через швидку зміну українського Уряду було втрачено безповоротно, бо що нагально мали зробити ще в грудні 2013-го, те занадто пізно для кінця січня 2014-го. Всім вже ясно, що держава Україна на сучасному етапі впала у стан глибокої коми щодо керованості як в політичному, як в економічному, як в соціальному вимірах, так і в загальнодержавному форматі. Так само ясно, що тільки кардинальна заміна як всієї влади, так і основних підвалин державного управління, зможе вивести Україну з цього стану управлінської коми. Інакше наступить смерть-руйнація і держава Україна самоліквідується, як СРСР чи Югославія, що було вже за нашої пам'яті. Тобто у нас одне з двох: з коми або виживають, або помирають.
Розвал держави є цілком ймовірною реальністю, якщо нею і надалі будуть керувати мерці. Молоде покоління вже не пригадає, дякувати Богу, але багато хто ще може нагадати часи правління Леоніда Брежнєва, коли майже 5 років це була не жива людина, а чисто зразок живого трупа, зомбі, який ще рухається і живе по законам аномального трансу, але при цьому керує величезною країною. Тоді багато хто з розумних людей у тому числі з правлючої верхівки комуністичної партії, як Громико, Андропов, Щербицький, Яковлєв, Алієв, Шеварнадзе і ще багатьом ставало ясно, що з трупом на чолі великої держави вона летить у прірву, але всі вони надто боялися за себе і не наважились піти на якість радикальні зміни включно до силового варіанту заміни влади - державного перевороту. В результаті зовні могутня світова держава СРСР одномоментно розвалилась і зникла.
Аналогічний сценарій очікує Україну, якщо при владі і далі буде знаходитись команда з мерцем-зомбі на чолі - з Віктором Януковичем. Ще одного мерця Миколу Азарова ледве-ледве спромоглися відправити на незаслужений упокій і то хто зна чи без простромленого в грудях осикового кілка ця потвора знову не повстане... Страшно самому думати про живу реальність в такому стилі жахів, але ж так є! І чим довше ця влада буде при владі - тим жахливішими стануть наслідки, тим більшим відбудеться омертвіння і руйнація економіки і самого суспільного буття України. Трупна зараза одна з найотруйніших!
Ще і ще раз наголошую: немає жодного сумніву, що чим довше теперішня влада буде при владі - тим більшою буде стагнація в державі, тим важче буде потім все відновлювати. Власне тому не смішить чи дивує, а пригнічує і обурює антидержавна тупість всієї влади, як і парламентської провладної більшості, що сповна повторює поводження в часи "застою", коли всі вочевидь споглядали розвал і обвал в економіці країни, але замість кардинальних рішень, зрушень і реформ просто тягнули час, з надією, що воно само якось минеться. При цьому заявляючи на загал, що все гарно і буде ще краще. Та не буде! Не буде! Можна обманювати народ, можна обманювати навіть себе, але економіку не обманути! Тут або вчасні зміни, або катастрофа! Іншого не дано!
Є тільки одна тема, яка мене щиро дивує: втрата почуття самозбереження у всіх дотичних до влади нуворишів-багачів, як і у всіх, хто є в структурах сучасної влади. Той же Колян Азаров-Пахло, як перед ним Льоня Черновецький, хвостиком тільки круть-верть і вже десь живе собі в Ізраїлі приспівуючи і насміхаючись з дурних гоїв, а вам же тут далі жити! Всім втекти з грошима і добром не вийде ніколи! Водночас зрозуміло чітко, що чим більше і довше влада буде чинити насилля над людьми, тим сильнішим буде їх озлоблення, тим більшою і жорстокішою буде їх відплата-репресія. У 2004 р. виключно поблажливість Віктора Ющенка вберегла Леоніда Кучму від покарання за глобальну корупцію і розкрадання державного майна. Також народ був у ейфорії від перемоги і милостиво прощав переможених "прихватизаторів" державного майна. Цього разу все буде зовсім інакше! Зовсім інакше! Ніхто прощати злочинів не збирається, бо настрій в народу є однозначно: "І буде суд, і буде кара!" Повна жорстка люстрація!
І це все буде! Так, буде. Вже буде. Тільки швидкоплинні "двірцеві перевороти" проходять без глобальних наслідків і то не завжди, але чим довше йде поборювання злочинної влади - тим революційнішим стає весь народ, тим глобальнішими стають переміни, тим більших репресій і переслідувань зазнає вся (підкреслюю: вся!) провладна група людей. Не тільки персонально, а з родиною включно. Чи вам це потрібно, панове-нувориші?
Поведінка Інни Богословської досить гарно демонструє розумну жіночу інтуїцію і що саме потрібно робити в подібні буремні часи, щоб вберегти себе і надбане-нагарбане добро. Тоді як ватажок мерців-зомбі Віктор Медведчук даремно сподівається відсидітись в темряві закулісся у своїх палацах, бо навіть 6-ти метровий паркан його не захистить і не порятує - ой, не порятує! Як не врятує і Межигір'я судова "мертва зона" навколо нього, бо скоро вже саме Межигір'я разом з його квартирантами стане мертвою зоною. І то не пусті погрози, бо саме так не раз було і ще буде, тому що іронія цих повторень закладена в парадоксі: "Історія вчить, що нічому вона не вчить"
На завершення варто вказати на розпочате: на Майдані вже затверджено список з майже сотні прізвищ осіб, які підлягають першочерговій люстрації і народному гніву-обструкції. Без особливої приємності наводжу його нижче, де переважають судді, прокурори, які приймали неправомірні рішення, а також "міліціонери"-кати. Переглядаєш цей список і думаєш: хіба це люди? Де видно і по чому? Якийсь перелік людожерів-зомбі! І не інакше! А якщо когось дивує, чому тут відсутні прізвища Януковича, Азарова, Пшонки чи найвищого керівництва "Беркуту", то всім ясно, що ці персони отримають своє "атоматом", як кажуть у студентів, за свої злочинні "заслуги", а якщо це станеться дійсно з автомату - то це буде виключно з вини тих, хто позбавив народ іншого вибору - мирного вибору! Коли кажуть на словах: "Йдіть геть!",- то йдіть, поки ще є можливість, бо винесуть вперед ногами. Обов'язково винесуть! І закопають, бо власне так має бути для мерців.
І най за тим щезне вся облуда і нечисть з нашої держави України! В ім'я Отця, Сина і Святого Духа! Амінь!

Богдан Гордасевич
м. Львів

Бажано і в такий спосіб:
http: //blog.i.ua/community/662/1335662/
http://argumentua.com/novosti/evromaidan-opublikoval-spisok-vinovnykh-v-krovavom-izbienii-studentov-30-noyabrya-familii

Російська свідомість легко визнає право інших народів на самовизначення, на антиколоніальну війну, коли йдеться про події, що не стосуються Росії.
Росіяни охоче співчувають палестинцям, колись радо співчували південноафриканським бурам, тепер симпатизують курдам, тому що це не накладає на них жодних якихось зобов'язань щодо перегляду власної історії, а тим більше власних кордонів їх імперії та народів окупованих імперією.
Саме тому російській свідомості так важко зізнатися самій собі, та визнати, що "Бандерівщина" була звичайним національно-визвольним рухом Українців до свободи, таким же, між іншим, як і в 1918-1921., коли була Українська республіка.
Але визнання права українців на самовизначення вимагатиме і визначення місця та ролі самих росіян у цьому процесі. Процесі, який був самим кривавим у 20-му столітті.
А таке визначення навряд чи буде дуже компліментарних для росіян.

Багато росіян вважають, що Український народ, якій бажає йти до Європи, а не до Росії, - зрадник. Більшість росіян вважають, що Бандера та Шухевич, які боролися з імперією зла - радянським союзом, були нацистами.
Виникає питання: а чому українці зрадники? Бо не хочуть бути колонією та холопами?
А кого українці зрадили? Росіян? Ми що давали росіянам клятву на Біблії бути їх рабами і "унтерменшами'"? Взагалі чому росіяни вбили собі в голову, що українці їх зрадили? Чому ?
Бо українці не хочуть поклоняться їх "царю" Путіну і не хочуть входити до складу Російської імперії ?
Так, ми різні. Не тільки духовно ми різні, а й культурою, мовою, історією, національним надбанням, самоповагою та вірою.
І це не є якесь там "русофобство". Ні!. Просто ми різні. І це треба розуміти в першу чергу росіянам. В своїх "братских" обіймах вони не помічають, що можуть нас задушити.

Додаток до замітки Подай руку Україні _Podaj Reke Ukrainiе  ( тут польська оригінальна версія пісні). 

Пісня звучить  українською мовою.