хочу сюда!
 

Наталия

29 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 25-32 лет

Заметки с меткой «україна»

Є свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського

Президент у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського

13 січня 2019 року - 13:20

Президент у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського

Президент Петро Порошенко у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято сатири і гумору. Захід присвячений 185–й річниці від дня народження талановитого українського поета, фольклориста, перекладача, лікаря, громадського діяча Степана Руданського.

Глава держави поспілкувався з місцевими мешканцями та гостями. Петро Порошенко привітав всіх з новорічними та різдвяними святами, відзначивши, що цьогоріч вони особливі, адже українська православна церква отримала довгоочікуваний Томос.

Захід включає виступи творчих колективів та гумористів, щедрування та посівання. Гості також мають можливість спробувати народні страви, подивитись традиційні козацькі розваги, ознайомитись із виробами майстрів народних промислів, які працюють у спеціально облаштованому містечку.  Також працюють дитячі атракціони та ярмарки.

Святкування днів сатири і гумору у Калинівському районі проводиться з січня 1981 року. Започатковане було як районне, згодом стало обласним і вже вісім років як набуло статусу всеукраїнського.

Розпочато проект: Хто ти є, Україно?! № 1

Задум проекту: "ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!" Альманах.  Художньо-публіцистичне видання. - виник у мене давно ще в 90-ті роки минулого 20-го століття, але підтримки не було ні тоді - ні зараз, а життя завжди було нелегким, як і зараз не мед, проте маю вже можливість щось доробити у форматі Інтернету, а не друкованим виданням, як планувалось, що і добре на тепер, бо хто схоче - сам зможе собі вибрати спосіб зберегти і поширювати те, що йому тут сподобається.

Чим я люблю Інтернет, що він надає можливість безкінечно правити, коментувати і дочіпляти щось ще, але є і велика вада: накрився базовий сервер і вся праця щезає. Тому і раджу копіювати активно, як і поширювати.




"ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!"

Альманах.  Художньо-публіцистичне видання.

 Число 1


https://htoukraina.io.ua/story



ЗМІСТ


МАЛОРОСІЙСЬКИЙ МАЗОХІЗМ          Юрій ВИННИЧУК


ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА                           

Галина Гордасевич


ХОЛОДНИЙ ДУШ ІСТОРІЇ                     

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ 

ВЕРТЕП  (поема)                                          

Григорій ЧУБАЙ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ     

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ШУМЕРИ (Драматична поема)                

Валерій ГЕРАСИМЧУК




ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ


Наш Президент України Леонід Кучма після інаугурації на другий термін 1999 р. несподівано заявив на весь світ, що «національна ідея не спрацювала». І це справді так і є! Для нього, і його оточення. І багатьох тих, хто його обирав.
А насправді?
А насправді українська національна ідея спрацювала!
Спрацювала в повному своєму обсязі! Тому що головним змістом нашої національної ідеї було «Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї», - то хіба ми не маємо зараз Соборної Самостійної Української Держави?
Маємо!
Маємо!
Маємо!
Вже 20 років маємо!
Інша справа, яку ми Україну маємо. Не тільки поетеса Галина Гордасевич в своєму вірші «Передвиборча агітка» журиться:

Не та Україна, не та
Не та, про яку ми мріяли
Коли життя тюремними строками міряли
Марнували в неволі літа
Не та Україна, не та.

Справді, для багатьох громадян України вона чомусь «не та», але, шановна пані дисидентко, поясніть будь ласка, про яку Україну ви мріяли? Поясніть! Бо весь наш безлад сьогочасся походить саме з того, що українська національна ідея спрацювала в повному своєму обсязі, після чого утворилася пустка, вакуум. Так вже вийшло, що практично всі провідники українського націоналізму всі свої зусилля й помисли вкладали в обгрунтування необхідності незалежної Української Держави, але фактично ніхто не переймався тим, що буде після здобуття Незалежності! Ось де справді національна ідея не спрацювала! Не спрацювала через те, що тут її просто не було! Тож я можу тільки поспівчувати нашому президентові, який ще з часів свого прем’єрства висловлював побажання мати чіткі дороговкази для своєї діяльності. А нема!
Знову звернусь до поетичних рядків Галини Гордасевич, яка у вірші «Починаємо історію» каже:

Починається наша історія
На новій, на чистій сторінці.
Відтепер в піднебеснім просторі
Українці ми! Українці!

І цим сказано все! Доля дала нам волю, а вже як ми своєю волею скористались і ще скористаємось – то вже наші проблеми, а не долі. Якщо ми на 10-му році незалежності займаємось тим, що постійно шарпаєм свою Конституцію, свій Основний Закон Порядку, то чи варто дивуватись нашому теперішньому безладдю? Чи варто дивуватись добробуту інших оточуючих нас країн, які витрачають свої зусилля не на змінювання в надцятий раз свого державного устрою на догоду купки тих чи інших горе-гетьманів. Переважно для отаких «гетьманів», як вгорі, так і нижче, зібрано в цій книжці три публіцистичні статті трьох талановитих українських письменників: Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм», Володимира Базилевського «Холодний душ історії» та Галини Гордасевич «Пора почуватись великими». Можливо після прочитання цієї книги наші гетьмани дійдуть врешті-решт до здорового глузду.
Стисліше кажучи, як при лікуванні хворого найважливішим є вчасно поставлений правильний діагноз, так і ця книга має за мету прояснити нам самим, хто ми є і які ми є, а в підсумку: «Хто ти є, Україно?»
В світі не буває ідеальних людей – святі бувають тільки на Небі. Так само і нації: кожна має свої достоїнства і свої вади. Але свої! І нам не потрібно боятись визнати свої недоліки; в першу чергу для того, що щоб їх виправити, – про ці недоліки треба знати. А по-друге, якщо людина йде на прощу до Бога спокутувати свої гріхи, то вона повинна щиро в них зізнатись, але для цього вона повинна чітко усвідомлювати, що саме є гріхом і в чому власне вона грішна. А знаючи – не втаємничувати гріхів перед лицем Всевишнього, бо не буде прощення. Ось тільки хто має право на виявлення народної волі? Речниками нації в усі часи були і будуть письменники – головні творці духовності народу, тож давайте уважно вслухаємось в сказане ними. І покаємось, хто відчує в тому потребу.
Ще раз звернусь до поезії Галини Гордасевич, яка свій вірш «Покаянний псалом» завершила такою строфою:

Могили снігом занесе
Закряче ворон над пропащими
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
Ми будем кращими!

Після покути треба жити далі. Жити краще, порядніше. Просто не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А дорогу подолає той, хто йде. Отож рушаймо!

23 травня 2000 р.
Богдан Гордасевич


Певно існують народи-близнюки...

          ...тобто народи, що в певному вузькому розгляді дуже нагадують близнюків...
Така промайнула в мене думка, коли я не дочитав ще й до половини нижчеподаного тексту. Викладаю, його тут повністю, бо він цікавий для роздумів. А ще тексти (разом з веб-сторінками) часом можуть зникати безслідно...
Отож, автор Robert Nielsen, джерело тексту, переклад тексту розміщено туточки... Поїхали...

          Данці мають данську мову, французи говорять французькою, словаки розмовляють по-словацьки, а ірландці говорять не ірландською, а англійською. Майже всі нації і народи мають свою мову, але ірландці є однією з небагатьох націй, мовою якої володіє мізерно мале число ірландців. Ірландія одна з кількох країн Європи, основною мовою якої є мова іноземної країни. Фактично, в Ірландії в повсякденному спілкуванні польською говорить набагато більше людей, ніж розмовляє ірландською (в потилицю польській в Ірландії дихає французька). Коли я перебуваю за кордоном, мене часто запитують, чи взагалі існує така мова як ірландська, або чи хтось ще говорить ірландською. Тому, хто володів би тільки ірландською мовою і не знав англійської, дуже важко було б навіть проїхатись Ірландією. Але чому це так?
          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
         Тепер як уявляється поточне становище ірландської мови? За даними перепису населення 2011 року 1 млн. 770 тис. людей в Ірландії заявили, що вони можуть говорити по-ірландському, тобто це 41 % всього населення. Хоча це виглядає вражаюче на папері, перепис нічого не говорить про рівень володіння ірландцями ірландською мовою, або про повсякденне використання ірландської. Більш показовим є число людей, котрі вказали, що повсякденно говорять ірландською, а це лише 77 000 осіб, що є менше 2 % населення країни. Ці люди переважно живуть на західному узбережжі (у районах, відомих як гелтахти) – в найбільш віддалених селах та містечках країни. Найгірше ж в цій історії, що вже давно немає людей, які володіли б лише ірландською як материнською мовою (моноглотів), навіть з дитинства ірландомовні ірландці володіють англійською мовою на рівні рідної.


Стан ірландської мови у 2011 році

           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            Другою великою подією стала поява обов’язкової освіти. Починаючи з 1830-х р.р. в Ірландії створювалися загальнонаціональні школи, в яких навчання здійснювалося лише англійською, а ірландська була категорично заборонена. Проте нічого не можна було зробити щоб заборонити ірландцям спілкуватися ірландською вдома. Ірландську виставляли як примітивну селянську мову, тоді як англійська подавалась як мова шляхетства та багатства. Бідні селяни говорять ірландською, а багаті та успішні бізнесмени розмовляють англійською. Католицька церква та національні політики, навіть такі як Даніель О'Коннелл, теж просували лише англійську мову. Англійська мова стала мовою міст, тоді як ірландська перетворилася на мову найбільш віддалених і економічно нерозвинених частин країни.

Стан ірландської мови у 1871 р.

            Число носіїв ірландської мови знизилося до такої міри, що існували побоювання, що вона взагалі зникне до кінця 19 ст. Проте в той час почалося гельське відродження, коли письменники та освічені люди почали промотувати та більше використовувати ірландську мову. Вірші, оповідання та п'єси писалися на ірландській мові, створювалися різні студії для підтримки та вивчення мови. Коли Ірландія стала незалежною у 1922 році, держава офіційно заохочувала використання ірландської і зробила її обов’язкове знання для державної служби. Проте, нова незалежна держава була дуже бідною і якраз оговтувалася від кровопролитної громадянської війни, а отже не мала ні ресурсів, ні національної свідомості для відродження ірландської мови та культури. Отже не було змінено фундаментальний факт того, що людям для пошуку роботи та заробітку на життя потрібна англійська, а не ірландська.
           Хоча урядова підтримка і сповільнила процес послаблення позицій ірландської мови (для порівняння в Північній Ірландії ірландська практично мертва, навіть серед ірландських католиків) надто багато шкоди було вже заподіяно. Переважна більшість людей вже говорили по-англійському, тому навіщо потрібна та ірландська мова? На додачу ще зоставалась проблема масової еміграції (аж до 90-х років 20 ст.), так що англійська була ще мовою, яка допоможе вам знайти роботу, тоді як ірландська була мовою, якою говорив ваш дід. База носіїв ірландської мови стала малою і існувала тільки в віддалених районах, а частка ірландської мови на радіо і телебаченні була взагалі неістотною.
             Мови значної мірою є об’єктами економічних законів. Батьки навчали своїх дітей англійській мові, тому що це була мова, якою говорило більшість людей і, відповідно, все більше людей вивчало її, тому з кожним новим поколінням англійська мова все зміцнювалася і зміцнювалася. З точністю до навпаки слабшала ірландська мова, тому, що чим менше людей говорило ірландською, тим менше людей були готові вчити ірландську. Використання ірландської мови все більше і більше обмежувалося серед людей похилого віку, які заважали молодим людям, що продовжувало порочне коло. Чим менше людей спілкувались по-ірландському, тим менше ірландську використовували в мистецтві та літературі, що давало людям менше причини для вивчення ірландської. Словом, ірландська мова потрапила в пагубну спіраль.
             Іншою основною причиною занепаду ірландської є те, що ірландці мають викривлений погляд на використання мов. Однією з основних рис "англійського світу" є те, що володіти іншою мовою вважається рідкістю або незвичною здібністю. Більшість ірландців (як правило англомовні) не вірять, що вони здатні вивчити іншу мову, начебто вони мають певну специфічну будову щелепи. Багато людей просто знизують плечима і кажуть: "Ірландці просто мають погані здібності до вивчення мов". Навіть тоді, коли батьки володіють ірландською, вони часто бояться навчати ірландській своїх дітей, бо, як вважають, можуть заплутати дитину або дитина почне навчатися повільніше, ніж однокласники. Лінгвісти вказують, що білінгвізм є можливим і прийнятним, але більшість людей цього просто не знає. Люди переважно вважають, що лише одна мова може використовуватися, оскільки було б надто безглуздо мати дві мови для роботи, телебачення та життя. Цей спосіб мислення сьогодні не настільки сильний, але довгий час саме тому батьки не навчали ірландської своїх дітей.
            Існує кліше, коли при обговоренні проблем ірландської мови у всьому звинувачують систему освіти. У тій чи іншій мірі це правда, бо у школах приділяється надмірна увага граматиці та письму, але насправді цього недостатньо. Таким чином, більшість студентів можуть написати на дві сторінки есе, але їм важко підтримувати живу розмову. Проте не варто звинувачувати школу. Реальна проблема не в школах, оскільки фактом є те, що ірландська не використовується поза класом. Ірландці люблять віддавати данину мові, але не хочуть докладати зусиль, щоб зберегти мову живою. Ми ставимось до ірландської майже як до античної, ми нею захоплюємось і цінуємо її, але зберігаємо мову закритою, крім особливих випадків. Дивно, що багато людей бояться говорити по-ірландському лише з тої причини, що вони нею будуть якось не зовсім літературно.
              Багато ірландців дивляться на ірландську мову як на мову людей похилого віку, як на реліквію з минулого, яку використовували бабусі й дідусі, як на не модну в сьогоденні. Багато хто сприймає мову як на музейний експонат. Також багато ірландців вважають, що ірландською повинні говорити старі чоловіки у плоских кашкетах та старі жінки в хустках, що сидять на верандах своїх котеджних будинків і жартують про життя-буття, поки на дворі падає дощ. І надзвичайно важко їх переконати, що ірландською можуть говорити люди в містах, що носять джинси і сидять в інтернеті. Кожного, хто лише щось скаже про захист чи відродження ірландської мови, називають націоналістами або прихильниками Ірландської республіканської армії, тоді як противники ірландської називають себе «вест брітс» (West Brits) або «анайріш» (UnIrish). Багато ірландців не проти ірландської мови, але виступають проти т. зв. примусового її нав’язування.
               Зараз багато іноземців звертають увагу на сумний факт того, що ми, ірландці, втрачаємо таку важливу частину нашого культурного надбання (на правду, часто здається, що американці люблять ірландську культуру більше, ніж самі ірландці). Але, коли для іноземця ірландська мова звучить екзотично та таємничо, для ірландців це звичайна буденна річ. Це все одно, якщо б людина поїхала до США і була б би здивована побачивши Макдональдс або закохалась в культуру хілбіллі. Люди приймають знайомі речі як належне, і більшість ірландців сприймають ірландську мову і її сучасне занедбане становище як нормальний стан речей. Для багатьох це завжди було так, тому думка про поточне становище ірландської ніколи не перетинає їхній розум. Англійською можна спілкуватись з сотнями мільйонів людей у всьому світі, а з ким ви можете говорити ірландською?
               Чи можливо, що ірландська мова відродиться? Теоретично так, адже є групи людей, які вивчають ірландську, навіть якщо вони не носії мови, і не використовують її кожен день. Є школи, в яких всі предмети викладаються ірландською. Ми могли б відродити мову, якщо б тільки захотіли. Більшість ірландців володіють ірландською на певному рівні і здатні з базовим набором лексики підтримати розмову. Ви будете здивовані, як швидко до людей повертається ірландська навіть після проходження короткого мовного курсу.
              Так чому ж ми нічого не робимо? З тієї самої причини через яку не відбувається і більшість політичних змін. Люди загалом апатичні, вони мають важливіші речі, про які треба турбуватися, і це завжди було так. Як це змінити, і чи може це зробити одна людина? Чесно кажучи, якщо не відбудеться сейсмічного зрушення, що раптово змусить нас стати більш патріотичними (це, мабуть, має бути війна), я не бачу ніякого майбутнього для ірландців як народу, крім того, щоб зникнути.
               Ставлення ірландців до ірландської мови – це суміш протиріч. З одного боку, майже кожен на словах шанує ірландську мову як частину нашої культурної спадщини. З іншого боку, мало хто готовий докладати зусиль щоб розмовляти і поширювати мову. Ми боїмося втратити мову, але не хочемо нічого робити для її збереження. Ми чіпляємось за нашу ірландську ідентичність і обурюємось, коли нас плутають з англійцями, але не хочемо діяти щоб відродити нашу окрему власну культуру. Іншими словами, щоб заговорити ще однією мовою потрібно докласти зусиль, тому для більшості людей простіше просто розмовляти англійською, читати англійські книги та газети, а також дивитися англійське телебачення. Таким чином, ірландська мова остаточно зникне, якщо ми не зробимо свідомого рішення, яке ми чомусь не робимо вже останні 200 років.

Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

10 січня 2019 року - 19:03

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

Президент Петро Порошенко наголошує, що мова є тим важливим фактором, який об’єднує українське суспільство. «Найважливіший фактор єдності складає наша українська мова», - сказав Глава держави під час спілкування з мешканцями міста Здолбунів та Здолбунівського району на Рівненщині.

Петро Порошенко нагадав, що останнім часом реалізовується низка заходів, спрямованих не лише на підтримку української мови, а й на розвиток, виробництво україномовного друкованого, аудіо- та відеопродукту. Зокрема, сформована цілісна і ефективна політика розвитку української книги, українського кіно, української музики. «Як я вже казав – нарешті з’явився український медійний простір, україномовний», - зазначив Президент.

Він зауважив, що вже є плоди такої роботи: «Нам завжди казали, що ми не здатні конкурувати з російськими книгарнями. В українських книгарнях зараз нарешті з’явилося багато видань українською мовою. Чому? Бо їх почали купувати, а російськомовні – припинили. І ніхто нікого за вуха не тягне».

«Змінилася нація, змінилася країна і кожен з вас це відчуває. І сьогодні україномовні книжки та брошури становлять майже 78% від загального обсягу. Російськомовні знаєте скільки? 15%... Завжди вони (російськомовні книжки - ред.) перевищували. Ми жили як колонія в окупації», - додав він.

Також нарешті запрацював закон, який зазнавав критики – про запровадження мовних квот на радіо та телебаченні. «Кажуть – як квоти? Є ж свобода слова, є свобода говорити будь-якою мовою. Говорити – так, але інформаційний простір заповнювати – друзі мої, українською мовою. Чому? Бо так передбачено ліцензією. Не хочете? Їдьте у Росію і спілкуйтеся російською. Ніхто вам не забороняє», - наголосив Президент.

«І тут у побуті спілкуйтеся хоч румунською, хоч російською, хоч кримськотатарською. Я буду вітати, якщо ви навіть англійською будете спілкуватися. Це теж буде непогано. Але якщо ви на державній службі, якщо ви спілкуєтеся у ЗМІ – вивчіть українську», - також підкреслив він.

За словами Петра Порошенка, згідно з останніми даними моніторингу зросла кількість україномовних повідомлень, пісень. «Я вже сказав, що це 55%. На регіональних радіостанціях це поки що складає 48% - і там підтягнемо. Ми ніколи більше не повернемося до цифри 2013 року. Ніколи більше не буде так, що українська мова буде 5% (ефірного часу – ред.), а російська – 51%», - акцентував Глава держави.

Крім того, набагато помітнішим стає український продукт на телебаченні. Також за даними моніторингу ефіру загальнонаціональних мовників у 2018 році в середньому частка програм українського виробництва складала вже 79%. На місцевому та регіональному рівні фактична частка програм новин державною мовою сьогодні складає 99%, а у Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій областях ця цифра дорівнює 100%, зазначив Петро Порошенко.

Крім того, з’явилися українські серіали, власні музичні шоу. Розвитку цього напрямку теж сприяли законодавчі вимоги та позиція глядачів, які змушують національний продукт все більше і більше звучати українською, підкреслив Президент.

«Відроджується українське кіно, знімаються фільми, серіали українською мовою. Нарешті знімаються серіали про героїв АТО. Нарешті знімається фільм про кіборгів, про Донецький аеропорт, про українських добровольців. Ще два-три роки тому цього не було», - також сказав він, зауваживши, що це стало можливим завдяки фінансовій підтримці держави, талановитим українським митцям, режисерам, акторам, які отримали можливість для реалізації свого творчого потенціалу.

Петро Порошенко підкреслив, що особливі зусилля держава і влада докладатиме для створення патріотичного кіно, а не «мильних опер». За словами Глави держави, 69 кінопроектів патріотичного спрямування, які пройшли конкурсний відбір, вже отримують зараз державну фінансову допомогу.

«Я ще раз наголошую – за останні чотири роки українська мова і українська культура зайняли належне місце в серцях українців і в просторі навколо нас», - резюмував Президент.

Як виглядав Львів у 1772 році

Як виглядав Львів у 1772 році: над унікальною реконструкцією працювали 10 років

У польському місті Вроцлав знаходиться мініатюрна історична реконструкція міста Львова

Її створив інженер Януш Вітвіцький. Він готував плани та креслення близько десяти років. У панорамі відображене місто станом на 1772 рік.

Януш Вітвіцький вперше висунув ідею побудови моделі Львова XVIII століття в 1928 році. Це відбулось під час його досліджень в Парижі та під впливом виставки моделей військової архітектури. Після повернення додому він почав вивчати архітектуру XVIII ст., проводити вимірювання топографії Львова.

львов, история

Це дозволило намалювати сотні малюнків будівель в масштабі 1:50 та серію точних проекцій, що показують макет міста. У 1932 році була побудована перша демонстративна модель Льовова XVIII ст. в масштабі 1: 500, що називається «Мала панорама».

 Сьогодні панорама Львова авторства Януша Вітвіцького зберігається у місті Вроцлав у національній бібліотеці, куди її передали дружина та діти інженера Вітвіцького. 

львов, историяльвов, история

Розташована серед лісового масиву Підгородцівського лісництва. Входить до складу Державного історико-культурного заповідника “Тустань”.

На зламі Х—ХVІ століть на скелях розташовувалась середньовічна оборонна фортеця-град і митний пункт на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи.

До нашого часу дерев’яна фортеця не збереглась. Під час археологічних досліджень Тустані, археологи зібрали понад 25 тисяч історичних знахідок. Дерев’яні елементи забудови, металеві вироби, кераміка, скло, шкіряні вироби.

Зокрема хрестик-енколпіон, щиток перстня з гравірованим рисунком птаха, бронзова булава, кувалда, сокира, наконечники арбалетних стріл і лучних стріл, наконечники списів, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок. 

Як видно з чорно-білих світлин, 100 років тому жінки також віддавали перевагу сукням білого і кремового кольорів. На голові у молодої обов’язково мав бути вельон, і чим довший – тим краще. А, якщо ні, то хоча б капелюшок з вуаллю.

Звісно, мода на вбрання, аксесуари, зачіски, форму брів і макіяж (а точніше його відсутність!) того часу дуже відрізняються від нинішньої. Але є й дещо, що за 100 років не змінилося – величезна кількість живих квітів на весіллі.

https://politeka.net/ua/news/regions/lvov/869575-kak-vygliadel-lvov-v-1772-godu-nad-unykalnoi-rekonstruktsyei-rabotaly-10-let-foto/

Мовне питання

Не хочу влаштовувати ніяких "холіварів" чи "підгорань" як люблять говорити в інтернеті, просто викладаю подію і своє бачення.
        Частина1. Подія
Їду в метро з колегою по роботі. Вона сидить, а я стою, щоб сиділи жінки, діти і т.д. Спілкуємося. Російською, так на роботі склалося. Поряд сидить вусатий дідок і щось ніби коментує. На станції, коли стає тихіше, розрізняю наступні його слова: "Спілкуйтеся пошепки своєю мовою, вона тут нікому не потрібна..." З цікавістю дивлюсь в його бік, ніби, що це було, дідок дістає якусь брошуку з нотами і текстами пісень, втуплюється в неї, ми продовжуємо свою розмову. Інколи чую з боку дідка нерозбірливі коментарі зі словом "Україна". Виходжу, прощаюсь з колегою. Через вайбер дізнаюсь, що вслід мені пролунало від суб'єкта: "Слава богу, один ворог пішов!" Антракт.
        Частина 2. Міркування. 
Думаю, про моє ставлення до української мови викладати  тут зайве. Хоч в родині радянського офіцера спочатку навчився говорити російською, але державною володію не гірше, люблю її звучання у гарному виконанні. Враховуючи всі історичні події з утисків мови, позицію дідка можна прийняти, але не поведінку.
       Скажу коротко тезами: Якщо довбойоб виявився патріотом, від того він не перестає бути довбойобом. Якщо патріот виявився довбойобом, це прикро в першу чергу для інших патріотів, які не є довбойобами.
       А тепер детальніше. Людина поважного віку, з патріотичних міркувань поводиться наче посміховисько. Звісно, сила дії антиукраїнської пропаганди викликає силу протидії, але ж сумно являти собою інерційну несвідому дію без вектора і корисної дії. Якщо ви пливете бездумно за течією, ви або труп, або лайно.
       Сліпа категоричність міркувань то окрема тема для дискусії, але я маю що сказати, щоб розхитати позицію подібну до згадоної вище.

1. Серед добровольців, які стримували ворога на Донбасі, поки регулярна армія чухала потилицю, багато російськомовних, але вони люблять Україну не менше за базікал у вишиванках, і зробили значно більше для країни. То може не зовсім в мові справа?

2. Така поведінка може легко викликати агресію у відповідь і наврядчи є патріотичною за результатами діяльності.

3. Російська мова. Її, штучно сформовану протягом розвитку т.з. третього Риму, розвивали в тому числі і багато українців, оскільки грамотних людей аж до ХІХ ст. в Московії катастрофічно бракувало. Тож, на їхню мову ми маємо не менше прав, аніж вони самі, то чому би російською для різноманітності й не користуватися.

4. А ще такі агресивні шукачі ворогів є підозрілими, бо найголосніше "тримай злодія" зазвичай волає злодій.

Наче, все. Миру у ваші домівки і голови.

Томос для України: повний текст історичного документу

Томос для України: повний текст історичного документу
Томос для України: повний текст історичного документу
Опубліковано 05.01.2019  в Новини/Політична правда
 3 115

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.