хочу сюда!
 

Лара

34 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-42 лет

Заметки с меткой «україна»

Пам’ятник чабана на Одещині визнано рекордсменом Гіннеса

Пам’ятник чабана на Одещині визнано рекордсменом Гіннеса
Пам’ятник чабана на Одещині визнано рекордсменом Гіннеса (ФОТО)
18.11.2017 р.
Гранітна статуя в Одеській області визнана найвищим у світі пам’ятником чабана

Статуя чабана, яка потрапила до Книги рекордів Гіннеса, розташована на території етнографічного комплексу «Фрумушика-Нова» в Тарутинському районі Одеської області. Про це повідомляють на сайті відомого довідника.

Ідея створити цю статую виникла у власника комплексу «Фрумушика-Нова»та найбільшої в Європі вівчарської ферми, депутата Тарутинського райради Олександра Паларієва.

Додамо, що висота пам’ятника 16,43 м, а вага — 1080 т. Статуя чабана була встановлена в 2016 році.

Фото: відкриті джерела
Фото: відкриті джерела

Нагадаємо, у жовтні у США парашутисти встановили новий світовий рекорду категорії «Великі формації з перебудовою» 217-way 3 points, до якого долучилися 14 українських спортсменів.

Раніше у Львові семирічна дівчинка встановила світовий рекорд із силового підйому з переворотом на перекладині.

«Маски-шоу стоп»

«Маски-шоу стоп»: як працюватиме закон про обмеження дій силовиків під час обшуків (ІНФОГРАФІКА, ВІДЕО)
«Маски-шоу стоп»: як працюватиме закон про обмеження дій силовиків під час обшуків (ІНФОГРАФІКА, ВІДЕО)
17.11.2017 
Законопроект про захист бізнесу від дій силовиків передбачає обов’язкову відеофіксацію слідчих дій, присутність адвоката та забороняє вилучати оргтехніку

Міністр юстиції України Павло Петренко ефірі ток-шоу «Право на владу» розповів, які заходи протидії тиску на бізнес передбачає ухвалени напередодні у Верховній Раді законопроект № 7275. Про це повідомляє ТСН.

За словами Петренка, якщо до вас прийшли правоохоронці з будь-якою слідчою дією, ви маєте право вимагати виклику адвоката. Якщо ж цей адвокат не допущений, усе, що силовики виявили під час обшуку, буде незаконним.

«Обшук проводиться лише під відеофіксацію. Це означає, що вам не зможуть підкинути якісь незаконні речі, не зможуть зробити провокацію. Не зможуть вам грубіянити та тиснути на вас, щоб вибити якісь покази. Відеофіксацію обов’язково буде робити слідчий. Так само ви маєте право робити відеофіксацію дій слідчого, і вона потім буде у суді доказом неправомірних дій слідчого», — зазначив Петренко.

Документ забороняє без рішення суду вилучати оригінали документів та оргтехніку під час обшуку. Правоохоронцям дозволено зробити копію.

Забороняється більше одного разу порушувати одні й ті ж самі кримінальні справи.

Силовиків зобов’яжуть протягом 24 годин видавати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

«Ви подали заяву про вчинення злочину — вам зобов’язані видати витяг з ЄРДР про те, що справа почала розслідуватися», — розповів міністр.

ТСН
ТСН

Нагадаємо, 16 листопада парламентарі проголосували за законопроект про захист бізнесу від неправомірного тиску з боку українських силових структур.

Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування».

http://ua.racurs.ua/news-97246-masky-shou-stop-yak-pracuvatyme-zakon-pro-obmejennya-diy-sylovykiv-pid-chas-obshukiv

Читайте також: Обшук на підприємстві. Рекомендації адвоката

Три причини вживати фемінітиви в українській мові

Фотографка, i фотографиня i фотографеса — усi три варiанти правильнi. Вони не суперечать словотвору української мови. Але який з них залишиться в мовi, а який вiдiйде в небуття — це ми побачимо з часом

УДІ 3. Україна – держава сталого економічного зростання.




3. Україна – держава сталого економічного зростання.

Немає потреби доводити, що тільки економічно сильна держава може мати сильну армію та бути впливовою в Світи, це можливе тільки за умови сталого економічного зростання – іншого не буває. Водночас маємо чітко усвідомлювати, що економіку країни створює не її керівництво: ні Президент з його адміністрацією, ні депутати ВРУ і обраний ними Прем’єр і Уряд – вони нічого не виробляють, а тільки документально-юридично оформляють економічні процеси. Творцями економіки є реальні виробники продукції та послуг, тобто маса робочого люду та бізнесмени малі, середні та великі, як організатори економічних процесів. Тому оті сподівання на обрання видатного генія на посаду президента чи прем’єра, як панацею економічного добробуту для всіх є величезною помилкою в першу чергу тому, що за будь-яких варіантів працювати потрібно буде всім, хто внизу! Саме робочим та селянам, як прямим виробникам товарів та послуг. І саме тому головним принципом економічного устрою в державі має бути дотримання принципу, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це є основа! І звідси йде головний посил зробити в процесі виробництва особливий наголос на максимальному рівні заробітної платні безпосередніх виробників продукції, а не посередників та реалізаторів, як є зараз в Україні. 
Є дуже точне визначення, що: бізнес – це мистецтво привласнювати чужі гроші. Але це є мистецтвом за наявності в процесі моральної складової, тобто можливо чесного розподілу прибутку, бо в інакшому випадку то не мистецтво, а злочинний грабунок і елементарне «кідалово». Водночас у нас занадто люблять нарікати, що то або то погано, але майже ніхто з таких нарікаючих людей нічого не робить для покращення ситуації суто сам і від себе. Винуваті держава, уряд, вся влада, олігархи і ще хто завгодно, але не він сам! І не подумайте, що то виключно як кажуть: пересічні громадяни. Зовсім ні! Я ось постійно чую у виступах голови міста Львова Андрія Садового такий словесний пасаж, що  вони успішно роблять те і те, а ось держава – нічого не робить, або: держава не допомагає і тому подібне. В такі моменти мені стає цікаво: виходить, що Андрій Садовий не ототожнює себе на посаді голови міста і його інфраструктури складовою часткою Української Держави, а вона – окремо, а він і його підлеглі – то окремо, поза державою. І ми ще дивуємося, що в державному управлінні такі негаразди, якщо державні чиновники за статусом (!) на таких посадах протиставляють себе державі. Якраз коли всі від найвищого чиновника до пересічного громадянина відчують єднання в тому, що: Держава – це Я! Що це і твій особистий обов’язок виправляти негаразди в державі – тільки тоді у нас буде порядок і суспільний добробут. Без того маємо те, що маємо.
Є ще один дуже точний вислів: кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Щиро тішуся, що нарешті в Україні є така влада, якою можна пишатись як розумною і достойною. Значить український народ сам багато чого вартує, якщо має таку добру владу. Добра ця влада не для всіх, тому і чути від різних «ображених» нею корупціонерів, що вона погана, але український народ сам розуміється, хто чого вартий. Особисто мене дико злять виступи представників «Опозиційного блоку» з жалями щодо жахливого стану економіки та убогості народу, тому що хочеться гаркнути в писок тим Бойку, Шурмі, Королевській тощо просте: – Так це ж ваших рук доробок! Це ж ви, подонки, були при владі й такого наробили! Масове зубожіння народу, тотальна корупція на всіх рівнях, страшна економічна криза, анексія Криму і війна на Донбасі – це в першу чергу вина тих людей, що згрупувалися в «Опоблоку» і коло них в так званій парламентській опозиції, бо той же Олег Ляшко понад 20 років при владі в різних варіантах, але з нього відповідальність за те, що він зараз так гаряче критикує в державі, – як з гуски водичка.  А всі мільйонні статки зароблені Олегом Ляшком чесно одним місцем, бо ж недаремно «Радикальна партія Олега Ляшка» одна з найбільш посидючих фракцій у ВРУ. Інші навпаки при владі є новенькими, як фракція «Самопомочі», але з чим вони прийшли?! З «Реанімаційним пакетом реформ»! Реанімувати можна того, хто є присмерті! А хто у нас такий? Таким здихаючим напівтрупом у нас є економічна модель держави під абревіатурою УРСР з понад 3-ма тисячами її збиткових державних підприємств. Взагалі, на моє переконання, особливо після блокади на Донбасі, «Самопоміч» завуалювала справжню назву, бо їх діяльність більше наводить на думку, що вони керуються «Реакційним пакетом реформ». Пишу це не заради якось принизити, а заради висвітлення правди, оскільки без того не можна рухатись далі. Навіть в Святому Писанні сказано: «Судіть по-ділах, а не по-словах». На 4-му році після Революції Гідності вже досить ясно видно, де є діла і хто зумів замість підготовленого з боку РФ та її поплічників дефолту в Україні навпаки вчасно виплачувати зарплати і пенсії, потрошку збільшували їх й перейти врешті до економічного зростання в державі, а за ким є тільки слова, слова, слова.
На завершення цього обговорення, я рекомендую ознайомитись з працею Генрі Гезліта «Економіка в одній лекції». Вона дуже проста для сприйняття і дуже корисна для ліквідації економічного незнання щодо елементарних речей та процесів. Але одну цитату я наведу зі вступу: 

«Доводиться з сумом констатувати, що погані економісти подають
свої помилки публіці краще, ніж добрі економісти висвітлюють
правильні погляди. Можна почути нарікання: демагоги вміють
викликати більшу довіру, виступаючи з економічними нонсенсами, ніж
чесні люди, які намагаються показати їх хибність. Чому так діється, цілком зрозуміло: те, що пропагують демагоги і погані економісти, є напівправдою. Вони передбачають лише негайні ефекти запропонованої політики або ії вплив на окрему групу. Звичайно, вони можуть мати певну рацію. Але у відповідь на це потрібно довести, що запропонована політика матиме триваліші й менш бажані наслідки, або принесе користь одній групі за рахунок інших. Напівправду треба доповнити і виправити. Однак, щоб розглянути всі головні наслідки пропонованого курсу для всього суспільства, часто потрібний складний і нецікавий ланцюг міркувань. Здебільшого люди вважають, що стежити за таким ланцюгом міркувань надто важко і втомливо. Погані економісти використовують цю інтелектуальну слабкість. Вони намагаються запевнити, що не обов'язково стежити за міркуваннями або мати свій погляд про їх цінність. Адже це, мовляв, тільки «класична економіка»...»

УДІ 2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація Украї




2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України.

Коментар БГ: не варто довго пояснювати, що в світових реаліях існує тільки одна головна дієва річ – сила. Хто сильніший – той і більше правий. Таким є споконвічний стандарт міжнародних відносин, який Україна добряче відчула на собі у 2014 році під час загарбання Криму з боку РФ. На той момент міжнародна опінія була повністю на боці керівництва РФ, а головною темою перемовин було не засудження злочинної анексії Криму одним з головних гарантів збереження кордонів та державного суверенітету України за так званим «Будапештським меморандумом», а щоб війська РФ не заходили на материкову частину України. І вся подальша міжнародна контрдія і всі санкції проти РФ скеровані були не для захисту України, а для захисту себе! Захисту суто своїх країн від явного порушника міжнародних норм права і злісного агресора – від РФ. Варто порівняти міжнародну реакцію на анексію Криму ЗС РФ з абсолютно аналогічною анексією Іраком сусідньої країни Кувейту 2 серпня 1990 року, яка була діаметрально протилежною реакції щодо України. Під егідою рішень ООН і домінантою ЗС США була проведена в січні 1991 року відома військова операція «Буря в пустелі» і Кувейт було звільнено. Доречно зауважити, що блок НАТО прийняв дуже активну позицію щодо звільнення Кувейту, хоча той і не був членом альянсу. З мого погляду це не є так звані «подвійні стандарти», а просто різні інтереси. Воювати з РФ через Україну ніхто не бажає і це цілком слушна позиція. У тому числі і всіх інших країн-гарантів, які підписали і пізніше приєдналися до «Будапештського меморандуму». На завершення цього аналізу додам, що якби спецслужби США справді інспірували Помаранчеву революцію 2004-2005 років чи Революцію Гідності 2013-2014 років, то можна бути певним, що реакція на агресію з боку РФ щодо  України була значно і значно активнішою від тої нікчемної, яку продемонстрував тогочасний Президент США Барак Обама. На моє тверде переконання: США не мали і дотепер не мають жодного інтересу щодо України. Саме тому на перемовинах Трампа з керівництвом РФ не може йтися про те, щоб «віддати Україну» вже тому, що США її не брали і не збираються цього робити – Україна не є серед кола стратегічних інтересів США. Все написане вище є обгрунтуванням того, що скажу далі стосовно глобальної мілітаризації України. 
Україна приречена самостійно протистояти Російській Федерації, яка буде  довічно загрожувати і втручатися в наше державне буття, допоки існуватиме. Водночас розвал РФ також не полегшить ситуації на східних кордонах України через навалу і легальних, і нелегальних емігрантів та біженців з пост-рефівського простору, як і будуть різні військові напади або воєнізованих банд-формуваннь тощо. Це означає, що глобальна мілітаризація всього суспільного життя в Україні є тривалою необхідністю для нас. Варто зауважити, що потужний Військово-промисловий комплекс є важливою складовою загального економічного зростання для України, але тут має бути витримана одна умова, що кожна область буде мати свою визначену згідно кількості населення частку від ВПК як постійний економічний чинник свого щорічного бюджету. В жодному разі не варто створювати окремі поліси-конгломерати ВПК в одиничних областях. Основна частина ЗСУ є виключно професійна і не надто чисельна, але дуже технологічно передова в усьому і зі значними резервами на випадок війни. Технічний персонал не має належати до ЗСУ. Військовими є тільки ті, хто або воює, або перебуває на бойових навчаннях та маневрах, а не канцеляристи чи різні підсобні працівники. Дуже важливою є наявність потужної мобілізаційної системи в  Україні та добре підготовлені й організовані резервісти 1-ї, 2-ї, 3-ї черги тощо. Також на моє тверде переконання вся молодь має проходити піврічний державний військовий вишкіл (ДВВ) як хлопці, так і дівчата. Інша справа, що це не повинен бути дикий насильницький принцип муштри і приниження, а різні варіанти, які має обирати собі призовник, як і час вишколу він може обумовити в комісаріаті. Щодо тих, хто буде уникати ДВВ, то не ганятися за ними, а карати їх просто не приймаючи на держслужбу та блокувати інші контрактні стосунки з державою, а при участі в політичному житті країни відсутність ДВВ стане чи не найвищою причиною обструкції такого політика. Ще на мою думку потрібні окремі добровільні територіальні воєнізовані підрозділи, які мають очолювати фахові бойові ветерани, де основним завданням має бути захист місцевого населення за надзвичайних обставин, зокрема, застосування зброї масового знищення або чогось подібного. Наголошую, до у ДВВ важливим є власний вибір рівня вишколу хлопця чи дівчини, але водночас варто для жіночої частини пропагувати теми Цивільної оборони, бо матері найчастіше оберігають дітей і мають бути фахово свідомі щодо дій порятунку за тих чи інших надзвичайних обставин. Також я особисто вважаю потрібним створення поза державними джерелами забезпечення, але за пильним державним контролем, окремої армії за принципом найманців-добровольців, щось на осучаснений варіант Січі. Добрі військові ті, що мають постійну практику, отож всім звільненим в запас та резервістам хочеться роботи за фахом, тому нехай буде в Україні легальна установа їх організації, вишколу, кооптації та взаємодопомоги як найманців в гарячі точки планети, де потрібні фахові військові. Зрозуміло, що тут багато важить моральний аспект, бо ми вже були свідками, як створенні з добрими намірами «добробати» ставали несподівано мародерами і кримінальними «бандобатами». Для того й потрібен багаторівневий вишкіл військових не тільки за фізичними параметрами, але і моральними, духовними якостями. З описаного вище стає сповна зрозумілим зміст глобальної мілітаризації України – це багаторівнева і комплексна військова підготовка і праця, що охоплює значну частину населення, причому на добровільних засадах, бо як правильно сказано: примус малораціональний скрізь, але в моменти бою – найбільше.  Примус продуктивно творить дезертирів та зрадників, тому добровольці – найкраща людяність для війська.  На завершення ще зазначу, що вважаю  за військовими на службі право мати політичні уподобання, зокрема під час голосування, але я вважаю нонсенсом участь в політичних акціях людей у військових одностроях. Щоб глобальна мілітаризація не  перетворила Україну в мілітарну державу має діяти твердий принцип: у військовому строї посеред війська, у цивільному вбранні поза військом. Головне для війська і всіх силових структур забезпечити повноцінне існування правової демократичної держави України, де насправді діє сила права і ніколи не постане право сили.

Історія України та її сусіди


Історія України та її сусіди – Польща і Росія. «Волинь» vs «Катинь»

Листопад 2017 р.



Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім’ях, писали в підпільному самвидаві. Тому «Катинь» стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПРЛ (Polska Rzeczpospolita Ludowa (Польська Народна Республіка) – ред.)

Боротьба за відкриття правди про «Катинь» була невід’ємнии елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. «Катинь» нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов’язаною з «Катинню» Смоленською трагедією 2010 вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент «Катинь» вже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь».

Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули «Волинь-43») стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики. Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТВ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному просторі засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом просто українці. Головною втратою за якою були не люди (імена яких так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам’ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

«Катинь» була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. «Волинь» є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно, вважався головним ворогом Польщі. «Катинь» пробуджувала прагнення свободи, «Волинь» – ксенофобні настрої.

«Волинь» стає інструментом зближення Польщі з Росією

Найразючіше різницю між символами «Катинь» і «Волинь» (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

«Волинь» витісняє із пам’яті польського суспільства «Катинь», представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітація стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема «Волині» стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України.

Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПРЛ, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще в тому ж напрямку. А пам’ять про «Катинь», яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон із Росією вивітрюється.

Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.

Вітаю: на Різдво 25 грудня маємо вихідний!

В Україні 25 грудня буде вихідним днем – рішення Верховної Ради

16 Листопад 2017 р.

р

Верховна Рада схвалила законопроект про оголошення вихідним 25-го грудня, коли відзначається Різдво Христове за григоріанським календарем.

За схвалення законопроекту № 5496 проголосували 238 народних депутатів за мінімально необхідних 226.

Документом також скасовано святковий день 2 травня, святковим днем вважається 1 травня – День праці.

В Україні вихідним є 7 січня, коли відзначають Різдво Христове за юліанським календарем (святкують Українська, Російська, Грузинська, Сербська, і Польська Єрусалимська православні церкви, а також Греко-католицька церква в Україні). Водночас католицьке Різдво, яке відзначають не лише римо-католики, але й протестанти і представники низки помісних православних церков 25 грудня, є в Україні робочим днем.

Ідея «оптимізувати» святкування Різдва в Україні не є новою, серед депутатів і громадськості також висловлювалась пропозиція про відмову від святкування релігійних свят за старим юліанським календарем і перейти на чинний – григоріанський.

Українські прикраси

https://uain.press/photos/top-10-starovynnyh-ukrayinskyh-prykras-foto/
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Міфи про українську мову, в які треба перестати вірити

Навколо української мови склалося чимало міфів, пов’язаних з її формуванням, історією розвитку тощо. Її називають відгалуженням чи діалектом російської, вважають, що вона насичена галіцизмами і що, крім Західної України, нею більше ніде не розмовляють. Стверджують, що її можна і не вивчати, адже всі навколо розмовляють російською (крім хіба що Західної України) і одне одного й так розуміють.

Усі ці міфи — наслідки імперської політики Росії, що вона століттями провадила задля придушення української ідентичності. За вказівкою Кремля на підвладних землях українську мову неодноразово забороняли, спотворювали, штучно поповнюючи не властивими їй словами, створювали хибні теорії про її походження, зокрема, про близькість до російської мови.