Профиль

Mavpa Buf

Mavpa Buf

Украина, Купянск

Рейтинг в разделе:

24 лютого завершується, і це дуже добре

Хто зна, що принесе нам сьогоднішній вечір, але жахливий ранок і напружений день всьо. Я дуже радий, що 24 лютого 2022 року кануло в Лету і більше ніколи не повернеться. Країна вистояла. Ціною десятків загиблих, але вистояла. Нехай так буде і надалі...

Мене найбільше збентежив сюрреалізм сьогоднішніх подій. Ми всі прокинулись рано, на початку 5 ранку, від дзвінка знайомого, який сказав, що почалась війна. Ну а надворі вже гупало. Далеко, але красномовно - коли ти вперше чуєш звук розривів, ти більше ні з чим його не переплутаєш.

Я намагався не тонути в новинарному болоті, хоча і пірнув у нього з головою, значну частину дня приділяючи побутовим справам. Але не мене не залишало дивне відчуття сну - ти ніби робиш буденні справи, навколо знайомі обриси кімнат, а реальність - дивна. Я би навіть сказав, інша.

24 лютого розділило життя України та всього світу на "до" і "після". Жити як раніше уже не вийде. Ворог скинув маску і в нас попереду важкий шлях до виживання як нації, через обстріли, диверсії та дуже мляву і недостатньо ефективну підтримку "західних партнерів".

Але лише у такому вогні кується сталь нації. А якщо без пафосу, то сьогоднішній день показав навіть тим, хто за ці вісім років робив вигляд, що нічого не відбувається, торочив про "братьєв-славян" і ходив на виступи російських звьозд (чесно кажучи, і я був на концерті російського стендап-коміка), хто насправді ворог. Ну а якщо дехто цього не побачив, то вам треба задуматись, а чи в тій країні ви живете.

Я от не розумію. З якого хріна Україну, яка має тисячолітню історію, зокрема такі потужні державотворення, як Київська Русь і Запорізька Січ, подарував якийсь лисий кагтавий мужик? Чому це я, людина, яка говорить мовою дідів і прадідів, стала "фашистом"? Чому мене оголосили ворогом на землі, на якій живу з самого народження, і чому тут мають хазяйнувати рязанські парашутисти?

Питання залишаться без відповіді. Для загарбників. Для мене ж все очевидно. Гадаю, мою думку поділяє вся Україна. Ми знаємо відповіді на всі ці запитання, бо ми на своїй землі.

Не скажу, що я впевнений у перемозі нашої армії. Історія твориться тут і зараз, і не завжди перемагає добро, на жаль. Але знаю одне - ніякі кремлівські байки, російські ракети не знищать нас. Україна живе у вічному світі скіфської держави, Київської Русі, козаччини, Холодного Яру, і це нікому і ніколи не знищити.

Путін нападе. Це вже точно. Або ні

Політичні ток-шоу останніх кількох днів виглядають приблизно так:

Ведучий (В): Доброго вечора! З вами, як завжди о цій порі, "Час балаканини в костюмах" на каналі "Лате" і з вами я, Михайло Балакучий. Я в костюмі, а це означає, що ми починаємо.

Страшне! Ніколи такого за сім років не було, але Російська Федерація підтягує до кордонів України військову техніку, особовий та безособовий склад і встановлює новітню розробку російських фахівців - переносні ларьки з боярою системи "Ригачка Фу 1". Це означає, що наступ може розпочатись найближчими днями. Чи післязавтра. Або взагалі через секунду. Наскільки реальний такий сценарій? Хто його екранізує? Хто винен? Хто горілчаний? Про ці та інші питання ми поговоримо з нашим українським латвійським експертом (Тбілісі, штат Вашингтон) Рамілем Байденовичем Грибишукайте. Раміле Байденовичу, Аллах Акбар!

Експерт (Е): Навіки Акбар! Вітаю студію і всіх українців, які цими днями цілий день тільки те й роблять, що дивляться інформаційні канали!

В.: Раміле Байденовичу, відразу почну з головного: чи нападе Путін будь-якої миті?

Е.: Ну, знаєте, у США завершились переговори, Британія узгодила поставку ще однієї партії гранатометів. За інформацією мого анонімного джерела з Європарламенту, Мікаеля Занепкойнінга, 41 рік, ріст метр вісімдесят, брюнет, домашня адреса Гамбург, Терпілоштрассе, 69, наступного тижня в Україну має також прилетіти три тони передових грузинських мандаринометів. Європейський банк виділить 3 мільйони доларів крупного траншу для траншей і окопів. Копам і ФОПам готуватись, бо економічна криза не за горами. Ще одна, до цієї, що вже є. Таким чином, дві кризи, получається.

В.: Перепрошую, але мушу уточнити: яка ймовірність повномасштабного наступу російських військ на Україну?

Е.: Це дуже цікаве питання. Як показує історичний досвід, у 2008- му Росія атакувала Грузію і адекватної відповіді не було. У 2014-му, після анексії Криму та захоплення проросійськими військами Донбасу, ні США, ні Європа не пішли на рішучі кроки, щоби зупинити агресію. Але зараз зовсім інший рік, а саме 2022-й.

В.: Тобто, якщо міркувати за аналогією, то сценарій Грузії та подій 2014 року і зараз може повториться?

Е.: Може повториться. А може і ні. Бо в США завершились переговори, а Британія узгодила поставки.

В.: І це означає, що світ став реагувати на путінську політику більш рішучіше?

Е.: Безумовно так!

В.: Але поставок зброї мало і обіцяних "пекельних санкцій" не планується? 

Е.: Ааа, тоді ні, взагалі ні.

В.: Тобто Путін не нападе?

Е.: Ні. Або так.

В.: Дякую за вичерпну відповідь. З нами був німецький політолог, директор Центру "Такі потрібні дослідження", бальний хореограф і дуже умний мужичок Владімір Неалександровіч. Передаю слово колезі Аллі Маузер зі студії "Сидимо кружка з розумними обличчями", яка поговорить з експертами про те, як важливо говорити з експертами, коли ворог на порозі. Не перемикайтесь!

Зачароване АТБ

У місті явно діють якісь потужні чарівники і відьми, адже вони зуміли зачарувати ціле АТБ. Бо як ще пояснити той факт, що куди б я в цьому супермаркеті не йшов, все одно опиняюсь біля полиць з шоколадками?

А як пахне ваша ностальгія?

Купив нещодавно собі ноутбук. З усього мого комп'ютерного різноманіття (включаючи давно померлі зразки) - це найпотужніша річ. Навіть деякі ігри тягне.

Але диво техніки, у кращому разі, вмикається кілька разів на тиждень на пару годин увечері. Часто просто стоїть на столі із закритою кришкою. Чому? Не особливо є коли і, що найголовніше, не цікаво.

Комп'ютер і НЕ ЦІКАВО! Я мацаю свій лоб, але не знаходжу ознак психічної гарячки. Чомусь стає сумно, бо, здається, у мені щось померло і те, що померло, ніколи більше не оживе.

А от колись... Колись, у часи юнацької молодості, комп'ютер для мене був релігією. І це той випадок, коли ти молишся на Бога, якого собі не можеш дозволити.

У 90-ті та і трошки в нульові моя сім'я жила бідно. У 90-ті бували дні, коли не могли купити хліба, а взимку грілись відходами з олійниці (шолупина з соняшника). У нульові стало краще, з їжею проблем не було. З технічних пристроїв удома був телевізор та радіоточка, де вдень сварились депутати, а ввечері навіщось співав Степан Галябарда.

Уперше комп'ютер я побачив у школі, на уроці інформатики. Тоді цікаво було все, навіть гратись з кольором шрифтів у Ворді. А ще малювати в Пейнті якісь абстракції, заповнюючи все однотонним кольором та виводячи жирні лінії.

Та найзахопливіше було грати в шашки. Цим я та мої однокласники займались, коли нас пускали в Комп'ютерний Храм на перервах чи після уроків, бо в кінці кожної партії пьюпіл, який вирвав перемогу в штучного інтелекту, мав за щастя побачити фото оголеної жінки. Ця гра стояла на всіх машинах у класі, до речі. Хто її встановив - досі невідомо, але нехай не впаде на нього гнів праведний.

Тоді я і почав марити власним ПіСі. Не було дня, щоби я матері чи тату не розповідав про переваги наявності в нашому домогосподарстві передової обчислювальної машини, без якої зараз немислимий сучасний світ і дуже важко у навчанні. Кажучи простіше, я канючив комп для ігор, та у відповідь чув лише традиційне: "Нема грошей...".

Після випуску зі школи я поїхав з села в місто, здавати вступні екзамени у вуз, перед іспитами чілився у трикімнатній квартирі двоюрідного брата.

Брат - повна моя протилежність: старший років на сім, розумний і дофіга багатий. Вірніше не він, а його батько, який тоді був великим начальником в одному комунальному підприємстві. За відмінну роботу чи щось таке йому регулярно прилітали надбавки, на які він купив у свою міську квартиру широченний диван, ще один телевізор, японську аудіосистему, з дисковим ченджером, і комп'ютер улюбленому сину. Як я тоді ті екзамени здав, і досі не розумію, бо всі ті візити до братового обійстя пропадали у тенетах віртуальних задоволень.

Скільки заїздів було виграно в Need for Speed Undeground 1, скільки нацистських негідників разом з не менш нацистськими псами було відправлено на той світ в Medal of honor, уже і не згадаєш! Але то були славні часи - місто, залите сяючим неоном, дзенькання тролейбусів і  ритмічний стукіт коліс вагона метро, невпинний рух мегаполіса, й асфальт, бетон і павутини дротів вздовж вулиць, і зовсім нове життя за пару місяців, і яскраві картинки на моніторі, на жаль, чужому.

Повертаючись додому, я з жалем згадував принадний відсвіток дисплея, нестримний скрип гальм, шалену музику, адреналін та дівчину з банерів, які я блискавично пролітав на своєму прокачаному Ніссан Скайлан GT-R-V-Spec.

Ех, було життя. Було та згуло.

Комп'ютер у мене таки з'явився... І причому довго чекати не довелось - наприкінці першого курсу батько, причому за долари (так буває, коли знаходиш нормальну роботу), навіз у хату купу різного добра: потужний системник з аж одним гігабайтом оперативи (хоча я тоді замовляв 512 мегабайт, як у багатого однокласника), монітор LG, мишку без коліщатка, клавіатуру, з якої можна було вмикати / вимикати музику, а ще були комп'ютерний стіл, величезне БФУ (принтер+ксерокс+сканер в одному флаконі), колонки з підтримкою 3D-звуку, навушники, які зараз коштують близько 5 тисяч гривень і використовуються діджеями, диски з кінами і музикою, і ще багато інших цікавих техносмаколиків.

Здавалось, у того, хто там, на горі, завідував бажаннями, був поганий пінг, і всі мої численні "От аби...", "Було би непогано..." і, апатичне, "Та ніколи в мене не буде того комп'ютера!" надійшли разом і в один момент. І він (чи то пак, Він) значуще угукнув, дістав свою ультимативну печатку і поставив на моїх проханнях жирне "Не заперечую!". Бо як інакше пояснити таку кількість добра в один вечір?

Я досі пам'ятаю те відчуття, коли ти стоїш посеред зали, а навколо -  коробки, пакунки. Все нове, дороге, круте і не чиєсь, а твоє - раз і навіки.
Цей епізод намертво вмерз у стінки морозильної камери мого мозку, і я його знову згадав, коли ішов по коридору до свого офісу, який було заставлено новими меблями. Саме аромат свіжої деревини, який треба заливати у флакони і продавати в ТЦ за тисячі гривень, повернув мене у той кінець грудня 2007-го. Бо саме тоді я вперше почув цей запах.

Зараз же для мене комп'ютер - просто коробочка для Інтернету. Дивно, як все змінилось, бо я тоді, будучи ще вчорашнім школярем, навіть не міг подумати, що в мене раз на два-три роки з'являтиметься якась нова технічна прибамбасина - комп, ноутбук, плеєр, телефон. Скільки їх за цей час змінилось? Навіть складно порахувати. Однак таке різноманіття, нехай часто і в кредит, стало іншим боком - зникла та унікальність сприйняття, яка була колись, немає захвату, ейфорії, радості та трепету, немає мрії. Вона померла, коли в тій кімнаті з`явились численні пакунки та коробки. Після того згадати щось бодай максимально яскраве. Але і трагічного не було! Отож, сиди ото і навроч, і не забудь тричі стукнути кістяшками пальців по чомусь твердому, голова підійде.

І все, що залишилось, лише пам'ять. Тому я і зараз просто обожнюю запах нових меблів. Так пахне моя ностальгія. А як пахне ваша?

Як відновити пошту i.ua?

  • 10.01.22, 08:33
  • i ua
Вітання! Як відновити пошту на цьому сайті? Випадково на тому тижні видалив пошту (паспорт), але, як згадав, там були деякі файли, які мені потрібні. Техпідтримка мовчить