хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «кордон»

Прізвища радивилівців, що вже забулися...

Чи знаєте, що наприкінці ХІХ століття в Радивилові жили чиновники на прізвища Заверняєв, Фрейман, Енберг, Арефа, Беренфельд?.. Як же за півтора століття змінилося обличчя містечка!
Після того, як Радивилів (офіційна назва «Радзивиловъ», «Радзивилов») уніслідок третього поділу Польщі в 1795 році опинився при самому кордоні Російської імперії, його статус суттєво змінився. Маленьке і мало кому відоме містечко опинилося на важливому шляху з Росії в Європу. Прикордонне розташування зумовило те, що тут з’явилися прикордонні війська і митна служба.
Чисельність населення Радивилова істотно зросла, до кінця ХІХ століття тут проживали понад 12 тисяч чоловік, тобто навіть більше, ніж є тепер. Значний прошарок чиновників і офіцерів, присланих до кордону з глибинних губерній імперії, вплинув на підвищення інтересу до листування, пересилання речей і до далеких поїздок.
Мало того, через Радивилів переправляли кореспонденцію в сусідню Австрію (з 1867 року – Австро-Угорщину), інші європейські країни. Тут пролягав шлях мандрівників.
З огляду на це в містечку з’явився і так званий «чорний кабінет» (існував тут до 1839 року) – для негласного виловлювання з листів «підозрілої» інформації. Спостереження за листуванням із закордонними адресатами жителів західних губерній, у тому числі Волинської, до якої належав Радивилів, почалося з кінця 1803 року. До підозрілих таємний припис російських імперців відкидав листи «усі ті, котрі містять будь-яке вільне і недозволенне судження щодо уряду, яке являє собою невдоволення ним, злочинні зносини з іноземцями, умови або угоди щодо збурювання потаємних партій, одне слово, усе те, що має вигляд схильності до збурювання тиші і безпеки державної».
Перлюстрація – розкриття листів без відома їх авторів – виникла, напевно, одночасно з поштовим листуванням. Влада завжди бажала встромити носа в те, що міркують про неї дипломатичні посадовці інших держав і – тим паче – що пишуть політичні супротивники. Росія завжди заперечувала наявність перлюстрації. Тому-то все, з нею пов’язане, завжди відносили до найпильніших державних таємниць.
На посаду поштмейстера в Радивилів, таким чином, потрапляли дуже перевірені люди. Відомо, що в 1810 році і пізніше поштмейстером у містечку був Карл Карлович Гірс (1777 – 1835, 20 квітня, помер у Радивилові). Тут він 1810 року одружився на Анні Петрівні Літке (1793 – 1838, померла в Житомирі), з відомої графської аристократичної родини. У їхньому домі, вирушаючи за кордон, зупинялися впливові на той час діячі – генерал-фельдмаршал граф Петро Християнович Вітгенштейн (1769 – 1863), князь, колишній міністр закордонних справ Російської імперії і майбутній голова Національного уряду поляків у період Польського повстання 1830-31 років проти російського поневолення Адам Адамович (Адам Єжи) Чарторийський (1770 – 1861).
У Радивилові 1820 року в подружжя Гірс народився син Микола, який згодом, здобувши відмінну освіту, дослужився до посади міністра закордонних справ Російської імперії. Були й інші діти: Софія (Єлизавета) (1813 –?), Олександр (1815 – 1880), Емілія (1817 –?), (Валерія (1818 –?), Федір (1824 – 1891), Юлія (1824 –?), Анна (1826 –?). Із них Олександр Гірс став сенатором, видним діячем селянської реформи 1861 року. Федір Гірс займав важливі державні посади, дійсний статський радник. Очевидно, всі діти поштмейстера Гірса народилися в Радивилові.
Оскільки залізниця до Радивилова була прокладена в 1873 році, то раніше до кордону можна було дістатися лише кінним повозом. Такий транспорт використовувало і поштове відомство. Долати доводилося не тільки сотні, а й тисячі верст, тож це вимагало створення поштових станцій на шляху руху – для відпочинку і харчування поштових працівників, перепрягання стомлених коней.
В Інтернеті з’явилися фотокопії багатьох (але далеко не всіх) сторінок рідкісного видання 1824 року, яке дає уявлення про особливості поштових маршрутів до Радивилова. Це видання – «Почтовый дорожник или описание всех почтових дорог Российской империи, царства Польского и другий присоединенных областей в трех частях с принадлежащими к оному таблицями, расписаниями, почтовими картами и другими сведениями. Издан по Высочайшему утверждению Его Императорским Величеством положенню Комитета Гг. Министров от Почтового департамента»; «Дорожник» віддруковано в Санкт-Петербурзі в друкарні медичного департаменту міністерства внутрішніх справ.
У межах губернії докладні маршрути з переліком усіх поштових станцій вказуються один раз, потім називаються тільки найбільші міста. Отож маршрут №43 від Санкт-Петербурга в Радивилів (Радзивиловъ) виглядав так (у перекладі з російської, Радзивиловъ записано як Радивилів):
«м.Орша, 707 верст, – губернське місто Житомир, 547 верст, – Волинська губернія: Вільськ – Пулини – Соколов – Несолон – Новоград-Волинський – Дідович – Молошкова – Корець – Аннопіль – Кривинська корчма – Острог – Гульча – Варковичі – Дубно – Комаровська – Верба – містечко Радивилів».
1537 верст – загальна довжина маршруту. Слід зазначити, що верста – одиниця виміру відстані в тодішній Росії, яка відповідає приблизно 1,1 кілометра (точніше 1.066,8 метра).
Інші поштові маршрути на прикордонний «Радзивиловъ» були такі:
Маршрут 108, від Москви: губернське місто Калуга – Козелець – губернське місто Київ – Житомир – Радивилів. Усього 1322 версти.
Маршрут 172, від Архангельська: ст. Сінекая – Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 2548 верст.
Маршрут 235, від Астрахані: Новохоперськ – ст. Шестакова – губернське місто Воронеж – Глухів – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 2170 верст.
Маршрут 297, від Брест-Литовського: Ковель – Дубно – Радивилів. 314 верст.
Маршрут 358, від Білостока: Брест-Литовський – Ковель – Дубно – Радивилів. 427 верст.
Маршрут 477, від Вітебська: Орша – Житомир – Радивилів. 914 верст.
Маршрут 535, від Владимира: Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 1494 версти.
Маршрут 592, від Вологди: Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 1745 верст.
З матеріалів згаданого «Дорожника» неможливо скласти уявлення, як часто доставлялися поштові вантажі за цими маршрутами. А ось кількість використовуваних коней просто вражає – це, напевно, пояснюється тим, що в дорозі їх гнали щосили, не переймаючись виснаженням тварин.
Десь у той час і з’явилося слово «тройка»: значить, в екіпаж для швидшого переміщення запрягали відразу троє коней.
Відомо, що поштові карети (їх ще називали «пошт-диліжанси») використовувалися і для перевезення пасажирів – послуга ця була недешевою, тому скористатися нею могли тільки заможні люди і ті, які їхали за спеціальним завданням. Тобто митники і офіцери приїздили в Радивилів і їздили в справах, найвірогідніше, поштовими каретами. На такий транспорт мали пільгове право листоноші, пожежники.
Цікаво, що в поштову кибитку могли одночасно вміститися троє пасажирів, і тільки в такому разі в повіз впрягали «тройку». Двоє в кибитці могли розраховувати лише на пару коней. Поштові повози мали дзвіночки – мабуть, не стільки для того, щоб застерегти неуважних перехожих, а щоб надати більшого значення поїздці.
Про поїздки поштовим візком дає уявлення виявлений мною запис барона Андрія Івановича Дельвіга, двоюрідного брата російського поета Антона Дельвіга (нотатки ввійшли в книгу «Мои воспоминания», 1858 – 1867, том 3).
Запис про поїздку 1865 року (переклад):
«З Дрездена я проїхав залізницею до Львова (Лемберга), по огляді якого вирушив на російський кордон до Радзивилова. Цим трактом ходили поштові карети, в яких сидіти дуже незручно, і тому, маючи на увазі, що на кожній поштовій станції в Галичині є коляски, я зажадав, щоб мені давали коляски з поштовими кіньми. Львівський поштмейстер довго вмовляв мене взяти місце в поштовій кареті, поставляючи мені на вид дорожнечу подорожі в особливому екіпажі і пропонуючи дати мені найзручніше місце.
Я не погодився і зробив по-своєму, але на перших же станціях від Львова зрозумів причину, яка спонукала поштмейстера радити мені не користуватися екіпажами поштових станцій, вони були всі дуже старі і ніким не використовувалися, а тому я на кожній станції витрачав багато часу, доки їх вивозили на поштове подвір'я та підмазували. Ямщики, які везли мене Галичиною, охоче розмовляли зі мною, кажучи, що я росіянин, а вони рутени.
На російський кордон я приїхав на світанку. Хоча дороги в Галичині не облаштовані, але бездоріжжя від цього кордону до Радзивилова мене вразило. Проїхавши прикордонний стовп, мій екіпаж зав'яз у глибокій калюжі, наповненій водою по всій ширині дороги.
На митній заставі унтер-офіцер прикордонної варти заявив мені, що начальник митного округу генерал-майор, якого прізвища не пам'ятаю, просить мене зупинитись у нього.
Мої речі були оглянуті на його квартирі і я, напившись з ним кави, подякував за гостинність і поїхав до Кременця до мого брата Миколи, який надіслав за мною свою карету.
Брат мій був тоді начальником 11-ї піхотної дивізії і жив у двоповерховому кам'яному будинку штабу цієї дивізії, влаштованому для штабу колишнього 4-го піхотного корпусу під час командування цим корпусом генерал-ад'ютанта графа Дмитра Єрофійовича Сакена».
Трохи раніше особливості поїздки поштовим повозом, а ще – значущість постаті поштмейстера в Радзивилові завважив французький романіст Бальзак, відправляючись 1847 року з прикордонного містечка в Бердичів:
«Добру настроєність притлумив своєю непоступливістю поштмейстер, який, не мавши офіційного паперу для поштового дозволу, не бажав дати бодай рукописного». Та якось владналося: «Отож я вирушив углиб нескінченної і незнайомої країни в товаристві незнайомця, якому, згідно з розрахунками радзивилівського поштмейстера, видали на дорожні витрати тридцять два рублі сріблом». І далі – в Бердичеві, коли письменник хотів доїхати до Верхівні, омріяного маєтку своєї коханої: «Поліцмейстер зауважив, що подорожна мені виписана тільки до Бердичева, а поштмейстер зажадав з мене за коней до Верхівні шість рублів».
Пошта в Радивилові була, ймовірно, в районі теперішнього дендропарку неподалік від професійного ліцею. На це вказують такі факти: вулиця Германа Жуковського (недавня Петра Козланюка) колись звалася Поштовою, Старопоштовою, на місці вірогідної пошти знайдено фірмені ґудзики з чиновницьких мундирів, монети, уламки скляного посуду ХІХ століття з характерним тисненням, а при пошті завжди існував і шинок; може здатися, що це було доволі віддалене від центру Радивилова місце, однак маймо на увазі: у другій половині ХІХ століття зовсім поряд, скраю парку, мав свій палац князь Урусов, місцевий землевласник.
Як і при будь-якій поштовій станції, у прикордонному місті був постоялий двір для мандрівників. З урахуванням поштових чиновників, кухарів шинку, прислуги, конюхів поштова станція була вельми людним місцем. Мали в дворі й певну кількість коней для перепрягання повозів.
У 1892 році, як свідчить випущений свого часу в Москві “Адрес-календарь Волынской губернии на 1892 год”, у поштово-телеграфній конторі “въ м. Радзивилов” начальником був надвірний радник Федір Максимович Журавльов, його помічником – губернський секретар Андрій Полікарпович Матишев. Поштово-телеграфні чиновники записані такі: 4 розряду – колезький асесор Даниїл Іванович Падалка, титулярний радник Петро Костянтинович Заверняєв, Марія Пилипівна Голуб, 5 розряду – титулярний радник Авксентій Іванович Чередник, без чину Антон Юхимович Давиденко, без чину Микола Фрідріхович Фрейман, Матильда Густавівна Фрейман, Ельміра Іванівна Енберг, 6 розряду: вищого окладу – титулярний радник Володимир Григорович Чегринцов, губернський секретар Никанор Фомич Савицький, нижчого окладу – колезький секретар Олексій Федорович Арефа, губернський секретар Михайло Костянтинович Павликовський, без чину Варфоломій Максимович Шарабура, без чину Гаврило Михайлович Беренфельд, наглядач нижчого розряду – губернський секретар Дмитро Семенович Мурашевський.
Чи могли вони подумати, що й більш як через 130 років у Радивилові хтось знатиме їхні прізвища? Адже вони, ці прізвища, вказують на те, що ніхто або, можливо, майже ніхто з нащадків поштових чиновників у Радивилові сьогодні не живе (у місті є тільки прізвища Голуб, Савицький).
Прокладення до Радивилова залізниці в 1873 році, з пізнішим сполученням її через Броди з залізницею Австро-Угорщини, назавжди змінило тут характер поштового сполучення.
Підготував Володимир ЯЩУК, почесний член Національної спілки краєзнавців України, журналіст.


Треба посилити боротьбу з незаконним перетином кордону


Хочу поділитися інформацією про обурливі пропозиції з боку румунських волонтерів, що у соцмережах пропонують допомогу щодо перетину українсько-румунського кордону. Я сама цікавлюсь цим питанням, тому що ми є переселенцями з Краматорська і вимушено орендуємо житло у Вашківцях Чернівецької області.  Я тут перебуваю з донькою, якій 12 років. Мій чоловік загинув під Святогірськом. Син мобілізований у травні і зараз на Слов'янському напрямку. Через серйозні фінансові труднощі я розглядую різні варіанти переїзду, зокрема вивчаю можливість поїхати з донькою до Румунії.

Серед різної інформації щодо цієї теми знайшла у групі "Українці в Румунії" оголошення, в якому пропонується допомога у перетині кордону, гарантується безпека, обіцяється отримання румунського громадянства і офіційне працевлаштування (зокрема, особам призовного віку). Зв'язалася з автором повідомлення задля того, щоб дізнатися подробиці. Хлопець сам з числа тих, хто вже таким чином переїхав до Румунії. Він зазначив декілька важливих пунктів щодо переїзду - обов'язковий запис на курси румунської мови і складання іспиту на мінімальний рівень її знання через півроку. Пообіцяв швидке отримання громадянства, але з обов'язковим працевлаштуванням за контрактом на 5 років на державну чи військову службу. Запитав, разом з ким я збираюсь їхати. Казав, що син також міг би переїхати до Румунії, і багато хто вже це зробив і гарно там влаштувався. Тобто, за фактом, запропонував моєму синові дезертирувати і втекти! Після того, як я висловила автору оголошення все, що про це думаю, він почистив листування, і мене видалили із групи.

Я впевнена, що все це незаконно і має каратися. Поки хтось рветься на фронт, румунські організації вербують наших ухилистів від служби. Здається, у такий спосіб вони переманили до себе вже багато тих, хто має захищати Батьківщину. Вважаю всіх, хто вирішив скористатися цією пропозицією справжніми зрадниками. А тих прикордонників, хто напевно допомагає румунам у цій схемі -держзрадниками. Зіткнувшись з байдужістю адмінів різних пабліків, вирішила самостійно надіслати цю інформацію до СБУ.

У Радивилові кишма кишіло від осавулів, хорунжих...

Приблизно з 1909 року і до початку Першої світової війни (1914 року) в тоді прикордонному Радивилові (офіційна російська назва “Радзивилов”) дислокувався 12 Донський козачий полк. Ще 1904 року «вічним» шефом його призначили генерал-фельдмаршала Російської імперії князя Потьомкіна-Тавричеського, отож його ім’я навіть було приєднане до назви полку. Організаційно він входив у 2-у бригаду 11-ї кавалерійської дивізії 11-го армійського корпусу Київського військового округу. Перед війною полком командували: на 1909 рік ­– полковник Сулін Іван Іванович, з 30.05.1911 року – полковник Каледін Василь Максимович, рідний брат Олексія Каледіна, майбутнього донського отамана.

Жетон 12-го Донського козачого полку.

Спочатку слід пояснити особливості деяких звань. Осавул – таким був офіцерський чин у козачих військах; хорунжий –  найнижчий офіцерський чин у козачих військах; сотник – офіцерський чин, вищий за чин хорунжого.

На 1 січня 1909 року офіцерський склад розквартированого в Радивилові полку був такий:

полковник, командир полку Сулін Іван Іванович, військові старшини Попов Євграф Іванович, Попов Віктор Федосійович, Раков Іван Іванович, осавули Крюков Семен Христофорович, Хорсов Григорій Іванович, Милованов Авдій Євграфович, Дронов Олексій Никифорович, Гнилорибов Іван Іванович, Желтухін Дмитро Петрович, Янченков Стефан Рафаїлович, Балабін Микола Юхимович, Пономарьов Олександр Васильович, під’єсаули Риковський Василь Костянтинович, Козин Іван Гаврилович, сотники Токарев Федір Васильович, Аврамов Василь Олексійович, хорунжі Анікін Герасим Олексійович, Духопельников Василь Кіндратович, Курапов Степан Олексійович, Красовский Михайло Васильович, Ханженков Василь Миколайович, Панфілов Олександр Іванович, Михайлушкін Олександр Ігнатович, Чернов Андрій Іванович, Крохін Григорій Панасович, Забазнов Іван Карпович, Глебездін Григорій Козьмич, Смоляков Лев Пантелеймонович, Мельников-Розведенков Степан Олексійович.

Отже, Радивилів того часу кишма кишів офіцерськими чинами, які тут, певна річ, не тільки служили, займалися щоденною муштрою, а й залицялися до місцевих молодиць, проводили вільний від службових обов’язків час по єврейських шинках і, поза сумнівом, влаштовували п’яні дебоші…

У романі Михайла Шолохова «Тихий Дон» головний герой Григорій Мелехов потрапив на службу в містечко «Радзивиллово». Одним із прототипів Григорія став Єрмаков Харлампій Васильович, якого призвали в 12-й козачий полк у січні 1913 року.

Ось як Шолохов описав прибуття свого героя в наше містечко:

«На полустанку, де вивантажувалися, юрмилися офіцери і якісь у сірих свитках голені люди, розмовляли чужою, незрозумілою мовою. Коней довго виводили з вагонів по риштованню, помічник ешелонів скомандував сідлання, повів триста з гаком козаків до ветеринарного лазарету. Довга процедура з оглядом коней. Розбивка по сотнях. Снують вахмістри і урядники. В першу сотню відбирали світло-гнідих коней; у другу – сірих і буланих; у третю – темно-гнідих; Григорія відбили в четверту, де підбиралися коні золотистої масті і просто гніді; у п’яту – світло-рудої і в шосту – вороної. Вахмістри розбили козаків повзводно і повели до сотень, розкиданим по маєтках і містечках».

З початком Першої світової війни 12-й козачий полк перебував на Південно-Західному фронті, воював проти австро-угорських військ. На третій день війни, 26 липня 1914 року, полк прийняв бойове хрещення. Козаки з боєм взяли містечко Лешнів (у Шолохова в романі «Тихий Дон» – «Лешнюв»).

Далі в автора роману дуже плутано говориться про бойових шлях:

«11-а кавалерійська дивізія після заняття Лешнюва з боєм пройшла через Станіславчик, Радзивиллов (цього разу чомусь не «Радзивиллово»), Броди і 15 серпня розгорнулася біля міста Каменська-Струмилово. Позаду йшла армія, зосереджувалися на важливих стратегічних ділянках піхотні частини, накопичувалися на вузлах штаби і обози. Від Балтики смертельним джгутом розтягувався фронт. У штабах розроблялися плани широкого наступу, над картами корпіли генерали, мчали, розвозячи бойові накази, ординарці, сотні тисяч солдатів йшли на смерть…»

Підготував Володимир ЯЩУК.

Ще одна зона відчуження в Україні самоорганізувалася!

Донецькі терористи ухвалили «закон» про кордони, фото: «Факты»
Донецькі терористи ухвалили «закон» про кордони, фото: «Факты»
Вся Донецька область: терористи ДНР вигадали собі нові кордони
29 лис 2019, 12:59

Бойовики так званої ДНР ухвалили сьогодні «закон про державний кордон» своєї псевдореспубліки, згідно з яким її межі поширюються на всю територію Донецької області.

У так званих Народних зборах ДНР заявили, що до моменту завершення конфлікту на Донбасі «кордони» псевдореспубліки проходитимуть по лінії зіткнення. Про це повідомляють ЗМІ сепаратистів.

«Спікер парламенту» сепаратистів Володимир Бідевка стверджує, це не суперечить Мінським домовленостям.

9 грудня в Парижі має відбутися зустріч лідерів країн «нормандської четвірки». Президент Франції Еммануль Макрон нещодавно заявив, що метою цього саміту буде імплементації Мінських домовленостей.

Нагадаємо, у лютому цього року в так званому «уряді ДНР» заявили, що окупований терористами регіон зазнає швидких темпів знелюднення. Там підрахували, що якщо ситуація не зміниться, через 75 років на тимчасово окупованих територіях ніхто не проживатиме.

Богдан Гордасевич: Чудово! Не ми, а вони самі визначають "зону соціального лиха" в Україні зі статусом вже існуючої Чорнобильської зони відчуження!


Східний кордон України створити як непереборну фортецю

Турчинов: Нам важливо перетворити східний кордон на нездоланну фортецю
Секретар РНБО України Олександр Турчинов звернувся до українських прикордонників з нагоди їхнього свята.
Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Турчинов розповів, яким бачить державний кордон
Турчинов розповів, яким бачить державний кордон 
Фото: rnbo.gov.ua

Україна повинна перетворити свій східний кордон на неприступну фортецю. Про це йдеться у привітанні секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова з Днем прикордонника, яке опубліковано на сайті РНБО.

"Для нас важливо сьогодні облаштувати державний кордон на заході за європейськими стандартами – зручний та надійний, а на сході – створити непереборну фортецю", – написав Турчинов.

Він також віддав данину пам'яті прикордонникам, які загинули, захищаючи батьківщину, та привітав усіх співробітників Держприкордонслужби зі святом.

Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить 5638 км.

Після початку військового конфлікту з Росією Київ утратив контроль над більше ніж 400 км сухопутного кордону із РФ.

Як виглядатиме стіна між Україною та Росією



Як виглядатиме стіна між Україною та Росією
Среда, 10 Сентября 2014, 15:05
Сьогодні на кордоні з РФ розпочалось спорудження фортифікаційних укріплень в рамках проекту «Стіна»

За дорученням Президента України Петра Порошенко розпочато спорудження фортифікаційних укріплень на кордоні з Росією в рамках проекту "Стіна". Про це повідомив прес-центр АТО.

Зокрема, розпочато підготовчі роботи фортифікаційного обладнання та встановлення систем інженерного загородження визначених рубежів. "Заплановано створити два оборонних рубежі, основним призначенням є недопущення проникнення на територію України противника", - заявили в штабі АТО.

Основний обсяг робіт становить близько 1,5 тис. км траншей та ходів сполучення, понад 8 тис. окопів для техніки, понад 4 тис. бліндажів та створення 60-ти кілометрового невибухового загородження.

Раніше проект "Стіни" презентував прем'єр Арсеній Яценюк. Відповідно до цього документу, кордон між Україною та Росією в межах Сумьскої, Харківської та Чернігівської областей планують облаштувати таким чином:

 

В той же час, найбільш проблемна ділянка кордону - в межах Луганської та Донецької областей, замість спостережних вишок, буде обладнана огорожею

А так виглядатимуть ділянки кордону, які проходять по річках

Проект "Стіна" також передбачає облаштування сухопутної і морської ділянки кордону з АР Крим, в першу чергу навпроти Маріуполя, Бердянська та Генічеська". Так, на сухопутній ділянці будуть суцільні рови шириною не менше 4 м і глибиною 2 м. Також будуть встановлені електронні системи контролю та різні фортифікаційні споруди. На морській ділянці встановлять єдину систему оптико-електронного спостереження і фортифікаційні споруди.

http://www.dsnews.ua/politics/yak-viglyadatime-stina-mizh-ukrayinoyu-ta-rosieyu-10092014143500

Українських патріотів і націоналістов вітаю!

Укранської писемності та мови сьогодні день!!!
Українська пісня і мова завжди звучить в прямому етері Всеукраїнського радіо “Голос Свободи”. Знайти його просто. Зайти на офіційну сторінку Всеукраїнського об’єднання “Свобода” і біля знаку “Воля”, у верхньому лівому кутку сторінки активувати курсором напис “Голос Свободи”. Гарного дня)))

http://blog.i.ua/community/662/1974438/

Хто в України північний сусід.

Майже усі дописувачі позначають РФ, як північного сусіда України. Цікаво - хто ж тоді для нас східний сусід? - і який сусід Білорусь? То ж правильним за географією буде - РФ наш східний сусід, а Білорусь північний сусід.

100%, 12 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

700-метровая «СБУшная нора» прорыта под границей в Ужгороде.

Контрабандный тоннель называют здесь, на Закарпатье, просто — «эсбэушная нора»
Контрабандный тоннель называют здесь, на Закарпатье, просто — «эсбэушная нора».

На судебном процессе над организаторами 700-метрового подземного тоннеля в Ужгороде на границе со Словакией проявляется все больше интересных деталей...
Реальная украинская история с реально прорытым под землей туннелем между Украиной и Словакией для переброски контрабанды в Европу могла бы стать сценарием фильма, претендующим на «Оскар». 
     В суде рассматривают дело о невиданной афере: под государственной границей Украины нашли «лаз» в Словакию — тоннель длиной 700 метров!

В суде можно услышать много интересного. Но самое интересное, что о ходе дела, которое приобрело международную огласку, не сообщают ни СМИ, ни общественность, ни милиция, ни СБУ, ни прокуратура.  Обвиняемых, кстати, вскоре после задержания отпустили на свободу.   Дело рассматривают тихо-тихо.  Идет торможение скандала, как будто речь идет не о нарушении государственной границы, а о нарушениях в отношении чьей-то частной собственности.

А между тем не все так просто: тоннель из Украины в Словакию рыли в элитном районе, на окраине Ужгорода, где по большей части живут работники СБУ — нынешние и бывшие.  Запрещенные товары переправляли из подземного гаража, через вход в лаз из дома на участке, предоставленном ... управлением СБУ своему работнику.

«Туннель» нашли словаки на своей стороне. Была там какая-то частная фирма, склады, стоял туалет, а под туалетом, точнее, его имитацией, и открывался лаз подземной норы, ведущей из Украины.  Длина тоннеля впечатляет. 480 метров тоннеля из общей его протяженности пролегают на словацком стороне и заканчиваются в промышленном районе между селами Вышне и Нижне Немецке.  Внутри он сделан в виде трубы, зафиксированной современными материалами, диаметром сантиметров 90.  Товар по туннелю перевозила вагонетка, такая, как в шахтах. Прицепов к ней было 16. Работал подземный поезд на электричестве. 

Словаки в тоннеле нашли 13 000 блоков сигарет, сразу сделали заявление, что эти сигареты шли по туннелю из Украины. Наступила пауза: украинская разведка никак не могла «найти» тоннель на нашей стороне. Приехала разведка из Словакии и помогла блуждающим  коллегам найти.  В «норе», уже украинской, нашли кокаин и пять паспортов афганцев-нелегалов. Специалисты утверждают, что паспорта подбросили сами же «эсбеушники» для того чтобы дело не забрали на расследование из Закарпатья в другую область.  А словакам помогли немецкие разведчики, которые отслеживали путь контрабандных сигарет на рынке их страны.

Вы верите в то, что под границей, под самым носом всех спецслужб несколько лет полноценно функционировал тоннель длиной 700 метров, такая себе бесплатная, безвизовая, никем неконтролируемая дорога в соседнюю страну, а наши спецслужбы об этом не знали?  В мире заговорили о том, что к функционированию подземного тоннеля под границей Украины причастны генералы СБУ и прокуратуры — местные, закарпатские и столичные. Туннель нашли еще в июле прошлого года. На всех телеканалах и в центральных газетах словацкая служба охраны государства, их министры в подробностях рассказывали о «туннеле» в земле под границей Украины и подсчитывали убытки, нанесенные контрабандистами их государству.

Когда забирали огороды у людей, тогда никто с Запорожской улицы не знал, что там, где еще вчера они сажали картофель, будут чинно ступать ботинки работников СБУ.  Именно здесь, на огородах, в каких-то 100 метрах от государственной границы «эсбеушники» будут строить жилье. Сейчас под пограничной полосой не дома — виллы. Такие на зарплату госслужащего не построишь. Земельные участки работники СБУ получили здесь в 2004 году.

Вилла под номером 57 на нынешней Запорожской, а по старинке — Галагуры, на окраине Ужгорода. Огромный дом, под красной черепицей и с кованым забором, удовольствие не из дешевых.  Участок, на котором стоит дом с красной крышей, получил господин Горбань, работник СБУ, от своего управления, так, как и получали остальные его коллеги, которые сейчас живут на этой улице. За домом — территория свободна, разве что граница, возле дома — пограничный столб.  Горбань уже вроде бы не в спецподразделении. Хотя в данной структуре, говорят, бывших не бывает.

Итак, факт остается фактом: именно на участке работника СБУ, в гараже этого  дома под 57 номером, и разместили начало «туннеля в Европу».

Словаки «туннель» транслировали, показывали с разных сторон и почти ежедневно отчитывались перед общественностью. Словацкая власть уважает свой народ.  В Украине вместо этого журналистам, которые пытались показать людям «эсбэушную нору», — вырывали из рук микрофоны. Позже расследование стали вести все те же лица — работники службы безопасности и прокуратуры с Закарпатья.  Кажется, прогноз скептиков верен: виновных не будет.

Одну из наициничнейших афер международного масштаба — прорытый под государственной границей контрабандистский тоннель, в суд передали за невиданно короткий срок — полгода. А задержанных в августе контрабандистов отпустили на свободу  без залога.  Главными же в деле контрабандного тоннеля остаются — покойница и какие-то старики. Но на кого из них оформлен дом, под которым начинался туннель, суд  установить не может.  Очевидно и судей нужно пригласить из Словакии. Между прочим, ближайшие соседи тоннеля — работники СБУ  действующие. Вызванная в суд нотариус пояснила «вашей чести», что не может без разрешения своего «клиента» говорить. Кто «клиент», т.е. владелец дома, судья у нотариуса почему-то не спросил.  Почему не спросил и без суда ясно. Собак, которые охраняли «нору в Европу», — перестреляли. Правда, только двух. Овчарок. Третью, лайку, оставили в живых.  Убили, потому что собаки пограничников, а это был четкий след, который мог вывести не на тех подставных братьев-клоунов, а на настоящих владельцев контрабандного туннеля. У пограничников каждая собака имеет свой паспорт и номер. 

Михаил Темнов, разведчик спецподразделения в прошлом, а ныне один из экспертов, уверен, что о туннеле на Запорожской, что неподалеку от аэропорта, было известно и СБУ, и прокуратуре давно и очень хорошо.  Он сказал: "Пусть никто не рассказывает сказки, что не знали. Это нонсенс. Разведчики и контрразведчики отрабатывают все пограничные села и улицы до мельчайших мелочей. Там даже о новом гнезде птицы знают, а о туннеле в другое государство — нет? Пусть никого не смешат".  Темнов говорит, что слишком долго он работал в «системе», чтобы не знать правду: однозначно функционирование этого тоннеля — это бизнес высоких чиновников. Это бизнес, на который был поставлен гриф «секретно — не трогать» генералами СБУ и прокурорами высоких рангов.  Только на сигаретах тоннель зарабатывал своим владельцам миллионы долларов. «Товар» из Украины прибывал на подземном поезде, а на словацкой стороне его перегружали в грузовики, в которые помещалось по 15 000 блоков сигарет. Это — одна «ходка».

Министр внутренних дел Петер Казимир, министр финансов Словакии предполагают, что контрабандисты могли нанести ущерб государству на 50 миллионов евро только из-за контрабандных сигарет. «Тоннель был построен по новейшим профессиональным технологиям», — добавляет Тибор Гаспар, начальник словацкой полиции.

Существует версия, что выявленный тоннель из Украину в Словакию — «заготовка» еще прежнего руководства СБУ «образца» 2004 года (напомним, тогда председателем Службы был Игорь Смешко). И тоннель этот — проект российских спецслужб, реализованный с помощью работников Службы безопасности Украины.  Под благовидным предлогом — выделение и получение земли под застройку —  осуществлялось строительство объекта на территории частной усадьбы.  Согласно этой версии, контрабанда сигарет была лишь прикрытием, легендой контрабандного предназначения тоннеля. На самом деле уникальный тоннель использовался для перемещения через границу больших объемов валюты, драгметаллов и ювелирных камней, а также разведчиков. 

Участием в этом преступлении СБУ и объясняется  замалчивание, торможение расследования, примитивная фальсификация уголовного дела и театрализованный суд над «фигурантами».





Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна