Як Відгукувались Іноземці Про Україну ХVI-XVIІI Ст?

Куди Совок Нас Закотив. Або Чи Знали Ви, Як Відгукувались Іноземці Про Україну ХVI-XVIІI Ст?

Завдяки спогадам, особистому листуванню та описам іноземців, які подорожували нашими краями, ми можемо уявити якою була Україна в минулому.  Про це пише kenguru.plus.

Ми зібрали для вас цікаві цитати іноземних дипломатів, мандрівників, вчених та військових, які мали відношення до України та залишили власні спогади і враження від нашої країни, культури, традицій та людей.

«Київ, столиця колишньої держави русів, при річці Бористені, є одним з найгарніших і найкультурніших міст Европи, хоч його пограбовано і спустошено до краю», – писав А. Кампензе в 1534 році: (A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»).

Посол імператора Рудольфа II до Запорозької Січі Еріх Лясота в 1594 році пише, що запорізькі старшини були люди високоосвічені, поводилися, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими ЛИЦАРЯМИ.Про наші міста Київ, Кам’янець, Прилуки пише, що вони своїми будинками, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленням можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами.Про селян пише, що вони, працюючи на полі, мають рушницю чи шаблю при собі, щоб кожної хвилини бути готовим відбити несподіваний напад татар (Е. Lassota. «Tagebuch»).

«Українці є розумні, щирі, щедрі і понад усе цінять свою свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство і тому завзято борються з поляками за свою незалежність. Будовою тіла міцні, стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі і витривалі», – писав французький інженер Боплан у 1650 році. (G. Beauplan. «Description de L’ Ucraine»).

«У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого.Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці», – посол від республіки Венеція до гетьмана Б. Хмельницького А. Віміна, який був в Україні в 1650 році, (A. Vimina. «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi»).

«Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що попали під владу московського скіпетру, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо.Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства.Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами і не спідлило, як москвинів.Козаки є жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну і садистичну”, – француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках (С. F. Masson. «Memoires secret sur la Russie»).

«Україна неймовірно родюча і добре загосподарена. Я ще не бачив такої країни, яка би була так подібна до найкращої провінції Англії, як подібна Україна.Переїжджаючи через Україну, я почував себе так безпечно і вільно, як і в Англії, хоч тоді була війна з Туреччиною. Українці є дуже чесний, добре вихований, моральний народ», – писав англієць Д. Маршал, який був в Україні в 1770 році (J. Marshall. «Travels»).

«В Україні матері купають немовлят щоденно двічі аж до року, вважаючи, що це сприяє ростові дітей», – Ю. Вердум, що подорожував по Україні в 1670–1672 роках.

Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ»? – писав німецький філософ і етнограф Й. Гердер у своєму «Деннику» у 1769 році: (J. G. Herder. «Tagebuch»).

«Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна.Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі», – лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24.VII.1795. В архіві М.З.С. Франції, ч. 327.

“Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку і на своїм місці, сміття ніде не видно.Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя», – писав англійський професор Е. Кларк (за: E. D. Clarke. «Travels in Russia»).

“Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким самі хочуть, промислом… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою.

Вони гарно одягнуті і свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина о небо чистіша за найбагатший палац в Москві”, – данський посол Ю. Юст, який їздив у 1711 році в Україну (за: J. Just. «Memoires»).

«На жаль, я мушу закінчити свій опис неприємною рисою; я мушу сказати про ненависть українців до москвинів.Тут часто почуєте, як вони кажуть: «Добра людина, але москаль». Але цього ще мало: вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх «москалем». Перестрашена цим іменем, дитина перестає плакати», – писав А. Лєвшин, закінчуючи свій захоплений опис України («Пісьма із Маларосіі»).

“В Європі існує народ, забутий істориками, – народ Русинів, 12 мільйонів під російським царем і 2 мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони св. Стефана.Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову. Окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться.Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією.В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії“, – французький сенатор, політик і редактор часопису “La Patrie” (“Батьківщина”) К. Делямар, XIX ст.

Любов, що зцілює...

  • 16.05.18, 23:32
Пардон, що фільм московитською... але ж однаково цього ніхто і не побачить.. фільм про любов і самопожертву людини і лікаря до людей.

250, або Аборигенетика (две парты с зарисовками).

  • 06.11.17, 07:28
250, або Аборигенетика (две парты с зарисовками)
Автор: Горький Лук | 04.11.2017 23:50

Будет длинновато, но решил не бить на две парты. Так будет понятнее.

***
Очередь в кассу «Обжоры», полная тачка снеди (Ангелы тоже снедают) я уже отстоял и на кассе. Классическая картина «От обезьяны к человеку» в трех фигурах: за моей спиной бабка-пенсионерка в беретике «лихие-сороковые», ватная настолько, что из ушей лезет. Далее я — символизирую переходный период, в камуфляже и с тележкой изобилия, протягиваю дары Запада — кредитную карту — третьей фигуре, молоденькой продавщице, прообразу будущего, юности цивилизации. Юность цивилизации чпокает бубльгумом, и надменно отвергает данайские Дары Запада.

— Терминал не работает.

Шах. Военные не любят нал. Начинаю судорожно грести по всем карманам. Я бы обналичил — но сегодня постный день: к банкоматам при входе в маркет выстроились ходоки со Скорбных Земель. Пенсию, наверное, дали в Ордиле. Только что три морпеха обналичились без очереди — что справедливо, поскольку они на работе, и на минутку выскочили из машины, а немытый гнев Новороссии может подождать — или обналичиться у себя дома в «народной республике. Но в очереди взвыла тетка: «Куда вы лезете внаглую, военные, я из Мариуполя, а не из этих!»

Мариупольскую тетку морпехи вежливо выдернули из очереди и пропустили перед собой. Все правильно, она дома, в Украине, ее обижать нельзя. Очередь немытых глухо сычит. Морпехи спрашивают: шошо? Очередь смотрит в пол и не смотрит на морпехов. Все правильно, чего на этих бандеровцев смотреть русскому человеку? Только зрение портить и язву желудка нагуливать.

Я сегодня за морпехов, поскольку они концептуально в защиту того самого государства, которое сейчас выплачивает немытым пенсии — в обмен на искреннюю ненависть. Справедливость тоже имеет иерархию, и справедливость поступления денег в банкомат выше справедливости очереди лишенцев к банкомату Ну, как я это вижу.

У меня улучшается настроение, а хорошее идет к хорошему, и я налапываю в кармане еще двести гривен.

— У меня сдачи не будет. У вас есть семьдесят пять копеек?

А вот это уже мат. Причем, русский. Хуясебе — кто из нас гипермаркет, девочка? У меня жратвы на шестьсот гривен, но Ангела не пускают в рай семьдесят пять копеек. Сдачи нет, терминал не работает, и что мне делать? Откатывать в зал тележку, или держать очередь, пока я отстою вместе с лишенцами пару часов за налом? Или решительно, как морская пехота… Я смотрю на юность цивилизации, ожидая от нее решения. Юность смотрит на меня и чпокает бубльгумом еще раз.

— Семьдесят пять копеек, — напоминает символ будущего. — Поищите.

В глазах ее чистота доместоса.

— Погодите, молодой человек. Сейчас я в кошельке поищу — это озвучилась из-за спины ватница в берете. Бабуля шарит в кошельке абсолютно советско-трамвайного вида, и извлекает из отделения для мелочи (для мелочи, Карл!) полтинник и четвертак. Кладет их на резиновую дорожку у кассы. — А вам должно быть стыдно, девушка. У вас ничего не работает, сдачи нет, и вы за семьдесят копеек удавиться готовы. За что же вы берете торговую наценку, если торговлю не обслуживаете? Видите, военный стоит! А вам скажу, молодой человек, я бы на вашем месте позвала администратора. Они должны уважать наших военных!
— Зачем звать администратора? — цедит молодое мариупольское быдло за кассой. — Нашлись же деньги. Все говорят, что нет, а потом всегда находят, если хорошо поищут.

Быдло выбивает чек, и трескает бубльгумом. У меня в голове трескается шаблон.

***
Когда я слышу призыв «не обобщать», я ехидно напоминаю, что обобщение — это логическая операция, а полагаться на эмпирическое восприятие каждого поца поштучно, это отходить от логики в эмоции и субъективизм, и вместо планирования результата полагаться на фарт. Типа: «Не все афиняне лжецы, знавал я одного афинянина Балабокла — честнейший человек!» Сама постановка вопроса говорит о том, что какой бы ни был честный малый этот Балабокл, если в описании стоит отдельная оговорка касательно обратной взаимосвязи афинеи и честности, то его долговые глиняные таблички, все-таки, стоит проверить внимательнее. От греха подальше.

Обобщение — полезная штука. Она может давать сбои в частных случаях, но на больших числах работает безукоризненно. И если конкретный честный Балабокл вам долг отдаст (возможно), то при организации кредитного товарищества «Афины-Взаимопомощь» или ипотечного банка «Гермесстрой» вам придется тикать из Афин, зажав бухгалтерию в зубах, шо Фемистоклу после остракизма (безусловно).

В случае с людьми это правило усугубляется еще самосбываемостью пророчеств и социальной энтропией. Если человека постоянно называть сепаром — то он сепаром и станет, а если называть патриотом Украины — то хуй его знает, станет ли он патриотом. Ибо патриотизм требует посылки на фронт собирать — что гораздо сложнее, чем супермаркеты грабить. Энтропия бесплатно в одну сторону работает, в обратную уже надо силы прилагать, а на это не всякий готов.

Поэтому я не стесняюсь обобщать, работая с малопонятными и широкими массивами. Не полагаюсь на то, что змеи бывают неядовитые, а в Махачкале существуют районы, где можно гулять во втянутых в попу люрексовых шортиках, лампочку можно вытащить изо рта, а в России есть либералы. Они то может и есть — в виде флюктуаций — но мы продвинутые пользователи жизни, а не ее отважные первооткрыватели.

Но обобщать надо не как попало, смешивая в одном каталоге ужей, гадюк, водопроводные шланги и сосиски молочные. Для обобщения требуется практический критерий.

***
Касательно — кто живет на Юго-Востоке? Какой критерий для обобщения ваты уместен?

Я писал не раз, что люди здесь очень разные, и для выделения подмножества «сепары» география не годится. К чести Юго-Востока надо сказать, что проблему сепаратизма он в значительной мере взял на свои же плечи, сражаясь на фронте, работая в тылу и наводя порядок на местах. То есть, чечевичная продажность это не общее свойство регионов, а их заболевание. Внешняя инфекция восточных периметров Украины, наложенная на слабый иммунитет населения, расшатанного массовым завозом люмпена в период индустриализации и апгрейда Юзовки до Сталино плюс наложенного позже совкового инфантилизма.

Собственно, от здесь и прописался общинный менталитет, в котором слабо очерчены концентрические круги «ближних — дальних», и еще более слабо обозначены права и обязанности. Которые, собственно, и определяются иерархией кругов. Ближние больше тебе должны, но и ответственность перед ними строже. Дальние — наоборот. Любому же понятно, что «брат» — это не «братишка», и тем более не «брателло».

Например, когда какой-то незнакомец орет тебе: «Братишка, помоги машину толкнуть», потому что его машина наполовину утонула в смеси говна и грязи, имитирующей питерский мартовский газон, а ты спешишь на собеседование в праздничном костюме — вот это самое оно, «русский дух». Когда же вытолкнутая машина, облив тебя говном из под колес, уезжает — естественно безо всякого «спасибо», — это уже очищенная, сжиженная и высаженная на кристалл форма «русского духа» — «духовность». Не просто своеобычное фоновое «русское» отношение к явлениям и событиям, а четкий кодекс поведения, в котором каждая сотворенная хуйня будет обоснована шизофренической логикой — упорядоченной изнутри, но абсолютно дикой снаружи.

Ведь зачем говорить «спасибо», если спасибо в карман не положишь, а денег за услугу «братишки» не берут — на то они и братишки, верно? Помочь почистить пальто? Он спешит. Братишка же не спешил, иначе нахуй послал бы, вместо того, чтобы толкать чью-то машину в дорогом покупном польте. Взялся помогать — значит чувствовал себя обязанным помочь, сам напросился в младшие, пусть обтекает. «Взялся делать — сделай как положено».

В этом неопределенном болотном тумане общинности, не имея четких границ, тают не только социальные отношения между людьми, но и отношения людей с властью и державой. Кто, кому, чем и почему обязан понять невозможно — потому что социальная дистанция устанавливается общинником произвольно, на основании личных потребностей. Вспомните потешные донбасские ролики из ютуба перед избранием Хама на должность Президента: «- За кого будете голосовать? — За этого, как его… Ямкуловича!.. Якуновича!.. Якумовича!.. — А почему? — Так он же наш!»

Это похуй, что он два раза не судимый урлак — главное, что он «наш», значит «братишка», машину поможет подтолкнуть, если надо. Но, полюбасу, даже если нахуй пошлет — то на свой не наденет, а на любой косяк даст попуск и скощуху, еба!

А поскольку формального и понятного хуторянского определения степени родства нет, измерение происходит «на глазок», и результат определяется качеством человеческого материала — насколько позволяет совесть просить у дальнего и отказывать ближнему. Впрочем, я уже вам, кажется, «Кошкин дом» пересказываю: как дать пожрать бедным племянникам — так гони их, Василий! А как дом сгорел — так здрасте, я ваша тетя Кошка.

***
Теперь вроде как все должны бедным донбасским лишенцам — и Киев, и Москва, и ООН с НАТО, и Гринпис, и даже Янык в недалекой географии тоже шото им должен. Киев как бывшая столица, Москва как будущая, Гейропа за все, что сделала и не сделала, Ямкулович (или как его там?) — потому что сам братишкой назвался. Только получить не получается и на спрос ответа нет.

Вот и бредут лишенцы спрашивать за свои горести не с тех, кто в них виноват, а с тех, кто находится рядом — с людей в камуфляже. С кровавой, ебийомать, хунты, карателей-распинателей, домбителей бомбаса, чьи руки по колено в крови.

Бродят, завывая в нощи, в поисках братишек, которые за спасибо толкнут машину. Раньше Киев в горку толкал, держи благодарочку, брателла, потом Москва обещала, толкнула под горку и ушла — и вот хуй его знает как теперь жить-быть, во что верить, и уже во весь рост поднимается сакральный вопрос: «Где же я буду харчеваться?»

Там где пахнет гороховым супом, а не бумажным меню с трюфелями, понятное дело.

***
Выделение ваты в отдельную социально активную страту никак не завязано на политику, и чем дольше я здесь нахожусь — тем больше в этом убеждаюсь.

Никакой платормы, никакой программы, никакого альтернативного мейнстриму планирования будущего. Никаких «земля — крестьянам», «фабрики — рабочим», или даже «айн райхь, айн фольк, айн фюрер». Только глаголы потребления: «жрать», «срать», «врать», «бить», «пить» и подпрограмма отрицания «не работать», «не платить», «не давать».

Комбинируйте как хотите: «жрать и не работать», «срать и не платить», расставляйте пункты в произвольном порядке — и вот вам практическая, а нее декларативная версия политической платформы населения Унылых Земель, и той ваты, которая проживает в Цивилизации. Такой тоже достаточно — они не видели пиздец, творившийся России, они не видят пиздец, творящийся в ордиле, и только когда пиздец вломится к ним в хату, они начнут что-то подозревать и искать с жалобным мяуканием украинских военных симиков, которые им починят провода, включат воду и покормят.

Естественно, с такой политической программой на люди выходить неудобно, поэтому на жадного юзовского жлоба натягивается сакральная кольчужка «русского мира» и выдается колчан выдуманных претензий к Украине. Ну там еще судорожный бред по мелочам — типа «народная республика без олигархов». Хотя адепты этой идеи с трудом вам объяснят что такое «олигарх», и чем он отличается от аллигатора или олигофрена. Олигарх — это тот, у кого денег больше, чем у тебя, и он их неправильно тратит.

Подобной программой может обладать любая асоциальная страта, от гоп-компании во дворе до грантовых ф-министок, потому что нерушима только цель: «жрать и не работать», а обоснование ее можно завернуть в любую прокламацию. Гопники — в АУЕ, ф-министки — в отсутствие грамматического ф-минитива к слову «хуй», а неумытые ордильцы — в единство с Россией, которое, почему-то, невозможно без уничтожения украинского языка, погрома гипермаркетов и возрождения пионерской организации.

И все. Такое впечатление, что где-то в самой Жопе Ада вострубил гемон, и у его адептов, навербованных на полушутейных и нетрезвых мессах-квартирниках, как по команде загорелись красным глаза. Без политической дискуссии, без осознания реальных проблем, без элементарного понимания последствий — просто потому что вострубил, и чертово клеймо ожило, проступило сквозь кожу и зачесалось. И эти зомби, выставив руки и растопырив пальцы, побрели в поисках «братишек», на которых можно будет переложить все свои тяготы и навесить все свои косяки.

«Русский мир» аппелирует не к логике и рациональности, не к справедливости (пусть не всегда рациональной, но, по-человечески понятной) — а к самым отвратительным животным чувствам «чтобы все было, и за это ничего не было». Бунт паразитов, мятеж мошенников, жлобский рокош с лоховским разводом на сложных щщах. Единственный инстинкт — «схапить и уволочь» — так легко отзывается на призыв из Жопы Ада. Остальные требуют, как минимум, аргументации и этического обоснования.

И ни по какому другому критерию этот социальный шлак стратифицировать и обобщить не удастся. Ни по возрасту, ни по географии, ни по языку, ни по политическим убеждениям. И все эти буквы я написал зря — зримого и явного критерия для обобщения у меня нет. Чем больше и выразительнее сволочь — тем сильнее она за «русский мир», и наоборот. Но это не пишется на лбу, или в паспорте. В этом надо убеждаться лично.

Я не верю в мягкую массовую реморализацию немытых путем отмывания, диетического витаминного питания и прослушивания лагидных украинских песен. Поштучный отбор и изучение кредитной истории каждого «балабокла». Если сдохло — то сдохло.

Но отбор внимательный и ответственный. Потому что однажды, вывернув в локте руку подозреваемого, мы можем найти в ней не тридцать сребренников, а семьдесят пять копеек. Те самые. И будет стыдно.

Обобщайте, но проверяйте. А более детальных инструкций у меня нет. Это жизнь, друззя. А за жизнь Форрест Гамп ошибался — это для олигофрена она коробка конфет, а для вас — миска с гречкой. Перебирать ее можно или быстро, или чисто.

Ну, вы сами решайте.

***
Приложение с картинкой.

Пропал свет. У нас на Базе блэкауты бывают разнообразными, как кофе — есть арабика, есть робуста, есть двойные и со сливками, короче — все сорта отключений электричества: центральное, поселковое, обрыв линии, поломка трансформатора, хуйего знает почему, и так далее. На этот раз ветер оборвал и запутал провода.

Вояки сразу завели генератор и закуклились в матрице. Местные, из-за отсутствия матрицы, закопались в солому, и стали сторожко зыркать оттуда глазами-пуговицами (они так несколько дней без электричества сидеть могут, пока «свет не появится» — то есть кто-то не починит), — а мы стали искать обрыв. Нашли, подтащили лестницу, угрозами и лестью загнали Фокса на провода («су-у-уки, я же последний водитель») — и кое как соединили провод через прокалывающий зажим.

Провода тут же снова оборвало в другом месте. Мы их блять опять давай связывать — оборвало в третьем. Потом еще в двух. Те провода еще до изобретения электричества были натянуты, они своего веса не выдерживают. Короче, ветер глумился над нами, шо в той песне Ника Кейва и Пи Джей Харви — винд дид хаул, вин дид блоу. И решили мы больше Фоксом не рисковать, а найти электрика.

Отловили подходящего рукодельца в Марике, надели ему на голову мешок, затолкали в багажник, завезли на Базу, дали денег — и он как следует управился с проводами. Затем щелкнул пальцами, холодильник задырчал, лампочки загорелись, интернет заработал, весна наступила. Дали ему еще денег, опять затолкали в багажник, отвезли обратно в Марик, долго обнимались на прощанье, взяли на память визитку, ну ты заходи, если шо, и умчались обратно постить фоточки в фейсбуки. Хэппи энд? Вот вам хуй!

Бо на следующий день захожу в чипок — последний магазин Человечества на краю Хаоса —
там уже сидит местная богема из последних могикан. Знаете, такие дядьки, которых нельзя согнать с родимой завалинки ни минометным обстрелом, ни свежезаваренным напалмом, ни боевым штаммом сибирской язвы. И пытают меня — а чо света не было почти два дня?

Вопрос сам по себе охуительный. В нашей зоне отсутствие электричества это норма, как дождь в Лондоне. Просто дядьки увидели, что монтер лазит по столбу — и заинтересовались, нельзя ли подарок судьбы дополнительно обложить еще и налогом?

— Ветром провода оборвало. Мы починили.
— А почему свет тусклый и моргает?

Второй охуительный вопрос. Свет, когда он есть, всегда тусклый и моргает. Морганет ныне, моргает присно, и во веки веков тоже моргает. Потому что, блять, тока мало, а потребителей много. Скоро зима, местные предпочитают не тратиться на уголь для обогрева, а палить условно-бесплатное электричество. Странно, что ток вообще туда-сюда ходит по проводам, а не пересыхает в первой же по цепочке хате, где в ушлый хозяин наладил в погребе подпольную выплавку алюминия.

— Потому что напряжение слабое.
— Так чо вы больше не сделаете, раз уж электрика вызвали?

Третий охуительный вопрос и у меня грогги. То есть мы, Ангелы, собрались сюда изо всех уголков страны, чтобы построить местным обломинго электростанцию за свой счет и снабжать их бесплатным электричеством. Ну а хули? Мы же хунта, а хунта им должна по гроб жизни, потому что если бы не хунта, то у них на тополях колосились бы ананасы, а в море вместо мелкой азовской креветки пурнали бы русалки — сиськи пятого размера и вкусный селедочный хвост под пиво.

Но я поднимаюсь с ринга.

— Напряжение в РЭС регулируется.
— Так надо в РЭС сходить, сказать чтобы добавили!
— РЭС в Новоазовске. А ты не ахуел ли дядя, чтобы я к сепарам пошел тебе напряжение добавлять? Племяннику своему позвони, он по оперативным данным как раз там за сепаров воюет — пусть он в РЭС зайдет, просьбу твою передаст.

Хорошая ответочка и сразу нокдаун. Дядька плямкает губами и скребется по полу, пытаясь подняться. Шатаясь, утверждается на ногах, и я слышу до боли знакомое:

— Взялись делать — сделайте как положено

Ниже пояса, блять? Тогда лови с вертушки и заходим на добивание.

— Хочешь чтобы светло в глазах было — так денатурат не пей. Я за электрика семьсот гривен заплатил из личных, не из казенных. Долю за ремонт занести не хочешь? Потому что я в другой раз себе просто отвод от линии кину, а вы сосите хуй, если в потемках его найдете. Я вам ваши ржавые провода за свой счет на новые менять не собираюсь. То вам тускло, блять, то моргает. ТЭНы в гаражах поотключайте, вот и перестанет моргать.

Дядька лежит и не шевелится. Притворяется мертвым. Больше никаких братских обязонов, толкни машину, спасибо в карман не положишь и прочей цыганской фени. Цена вопроса озвучена — половина с семисот. Не казенных-общаковых, личных, из кармана. Заплати и лети. Нема грошей, а халява не пролезла? Тогда лежи, отдыхай, а я пошел. Потому что на слове «деньги» любая отвлеченная философия у хобопоца кончается, а начинается жесткая правда жизни.

Вот и вся новоросская сакральная идеологическая догма до копейки.

Раздел: Лекции

Про наших аристократів! :)

  • 23.10.17, 21:17

Вже не перший рік спостерігаю, що якось дохуя в наших палєстинах аристократів розвелось. плюнуть на вулиці страшно - як не в дворянство столбове то в шляхту гербову попадеш. страшно з халупи виходити, браття.

Бува включиш телевізора - а там дворянин сидить. мармиза хоть пацюки бий і вся біографія на ній написана. шо тато валютчик, мама з ескорт-сервісу, а синок - барон. з дипломом багатим, у короля Ірландського Конго за доходи з сєті чебуречних купленим. і вченим званням од Академії Плоскої Землі, город Філадельфія. Хороша академія, за двісті доларів річних мантію і папір красівий присила, можна в офісі на стіну повісить.

і сидить він горопашний, сльози ковта і за однокурсника по руському університету Праги розказує. Мовляв поїхав маркіз Ігорьок лося стріляти у хмельницьку область. ну як положено поїхав - після ресторану і сауни з вольними курвами. ну і васю-тракторіста случайно підстрелив. чи доярку Любу з синочком. чи археологів шо там городище копали. і зразу гайдуки мундирні його під білі руки взяли, в кайдани скували і в холодну кинули. і за шо? за чернь якусь з мінімальною зарплатою, говорити нема про що.

або раптом графиня яка екіпажем бентлівським десяток посполитих по асфальту розмаже. і зразу в тих ваших інтернетах захисники об'являються з віконтів і герцогів потомствєнних. кричать голосами дурними, мол як жеж так? хозяйку жизні - і до цюпи. жизнь її ламати, через те шо толпу бидла передавила. та ви, плебеї немиті, молча подачку од неї взять повинні, ще й руки за то цілувать, а не злословити і крові требувать. і всі так благородні, стражденні і затитуловані, шо аж на мить віриш шо їхніх дідів ні канчуками по конюшнях не били, ні на собак не міняли, ні жінок своїх пану в першу шлюбну ніч приводити не заставляли. всі шляхтичі, всі хрестоносці, всі Воронцови-Вельямінови і нема на то ради.

важко живеться у нас аристократам. не знаю, як вони з нами плебеями ужитися можуть.

шо самі то, православні? усі здорові? га?

Світлина від Вовчика Сірого.

Отака куйня малята... chih

“Жінка без сраки – як село без церкви” – народне казання про...

  • 09.10.17, 07:02

Містить не зовсім нормативну лексику

Київська журналістка Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “срака”. Каже, інтерес до обсценної лексики на цю тематику в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами.

Настя Мельниченко

Наводимо тут деякі з її записів народних висловів. Також тут додано деякі вислови з інших джерел. Надсилайте свої знахідки також!

графіка: Україна для українцівГарна – не гарна

Гарна, як срака навиворіт

Така файна, як штири сраці за корчом!

Коло сраки всі присмаки (про гарних жінок)

Ситий коник попердує, а худий ані бздне, котрий мене хлопець схоче, той і візьме.

Як є цицьки, а нема сраки, то до сраки ті цицьки

Жінка без сраки, як село без церкви

Жінка без сраки, як село без собаки

Жінка без сраки, як двір без собаки

Баба без сраки, як москаль без розуму!

Срака-дошка три горошка.

Сраката дівка, як ніжна квітка

* * *

Прокльони

Поцілуй мою собаку в сраку (пішов до дупи)

“Щоб ви срали палицями!” – такий собі побутовий прокльон, наприклад, якщо кури десь нагадять.

“Щоб ти маленьким всрався”

“Щоб ти всрався і води гарячої не було!”

Щоб тя гівно доганяло (щоб не було тобі спокою)

Ах ти москаль в сраку граний!

“А насрав би його батьку”

Мій дід казав, коли щось не виходило: “Насеру твоїй матері”

* * *

Погана робота

В сраку годне

“Правильно собака сере, але неправильно ложить” – про неякісну роботу.

Срав пес (себто, ніц не вийде)

Срав пес через овес – (будь-як, неякісно зроблена робота. Бродівщина, Львівськоі області)

“Рибаки ловили рибу, а поймали рака. Цілий день дивилися, де у рака срака” – не професійне виконання роботи, халтура

“Сракою по печі” – нічого не вийде

Наловили б рибалки, якби не срака русалки (зі Слобожанщини)

Сралі-мазгалі з дупи реверенди виробляли

“Срала, мазала, ліпила – не хватило кізяків”.

Срала – мазала, плакала-розказувала: не хватило глини! (Дніпропетровщина, 30ті рр ХХ ст.))

“Срала, мазала і ногою розтирала”.

Срала-мазала, сцяла- підводила

“Срала, мазала в пічку лазила.” – (з Миколаївскьої області)

“Срала, мазала, глини не хватило”

“Видно Гапу, що пекла папу (хліб) і срака у тісті” – бардак, не якісно зроблена робота

“Як з гівна пуля” – про щось не надто придатне.

Зліпити кулю з гівна.

Срав, а не гнав (про невдале самогоноваріння).

Кришку зірвало і хату засрало (про невдале самогоноваріння).

Вари, срако, борщ, а я піду на солдатів дивиться (коли щось неякісно роблено)

Вари, срако, обідати, а я піду на москалів дивитися…

Ти вари, срако, борщ, а я йду на москалів дивиться!

“Сери-мели-їж”, – це про невдалу імітацію бурхливої діяльності.

Колотить гімно в ступі (про людину, дії якої затягнуті і нелогічні)

“Як із сраки серпа тягне” – повільно щось робить.

“До сраки така срака”, – кажуть на житомирщині, якщо мова йде про невигідну справу.

Без праці не буде нічого в сраці!

Від важкої праці геморой у сраці.

“Руки за сраку і все коло сраки!”

Кишки висру, але свою роботу завершу.

* * *

Порівняння

Їсти – не срати, можна почекати.

“Від голоду ще ніхто не встрався”, або іншими словами “їсти не срати – можна почекати” (Львівщина).

Як не гівно, то засрана тріска

Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать (не шкода зовсім)

Воно тобі так треба, як до сраки карі очі! (не до місця)

Він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б

Як голодному срать

Як у борщ срать (про недоречність)

Що дивишся на мене, як срака за корча?

Пішов, як за море срати (коли довго когось немає)

Сидить, як срака в гостях (тихо)

Як горобцеве коліно (про дуже маленьку).

Блідий, як срака

“Лице спухло, як срака”

“Ото мордяка, як в трьох китайців срака”

“Чого крутишся, як гімно в ополонці?”

“Сиджу, як сливка в сраці” – про безвихідь.

“Темно, як у негра в сраці”

“Борщ без мнєса – то зупа, хлоп без вусів – то дупа.”

Самотній, як палець в сраці

Як півсраки з-за куща (кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає)

“Такий добрий, хоч до сраки прикладай” – переосмислення приказки про “до рани прикладай”.

“Як до дупи дверцята” – Коли щось абсолютно непридатне до використання або не виконує потрібної функції.

“До сраки дверці”

Пасує, як сраці фіранки

“А там того шумовиння, як на сраці ластовиння” – про інформацію, яку не можна перевірити. З Холмщини.

Трясеться, як жuд над гiвном

“Срака не шклянка, не трісне” – це означало, що зараз хтось заробить по дупі

“Рот не срака – хай балака”

“З поля вітер – зі сраки гості” – про непроханих гостей.

Оце так срака, як труба. А з під тебе що, миші носять?

Нічим срати, то ликами!

“Шукати в сраці шкварка” – доколупуватися до чогось, придиратися.

“Не бачила срака віхтя”

“Шукати в сраці меду” – забагати собі чогось дорогого в скрутних обставинах.

“Не шукай в сраці огірків!”

І не в муку пердіти!

* * *

Родина

Третє ребро від сраки – про дуууже далекого родича.

“Мій дід твоїй бабці, тай носив гімно в шапці” – про далекі родинні зв’язки

“Наші діти краще серуть” – це коли вихваляються дітьми, типові мамські розмови, хто раніше сів на горщик, а хто перший почав ходити тощо.

Коханий – сім разів у сраку пропханий

* * *

Не потрібно

До сраки тії маки

То до сраки така срака, що не сере, тільки пердить?

Та до сраки така срака, що пердить i не смердить?

Що за срака, яка пердить, а не смердить?

“До сраки присмаки” – не потрібно

“До сраки з варешкою – мід вибирати” (на недоречне)

графіка: Україна для українців

* * *

Загадки

Стоїть півень над кручею, заткнув сраку онучою – Димар, комень.

На пузі дорога, між ногами тривога, а в сраці свадьба – Прядка.

Посеред хати калюжа, лежить мила недужа. Як заграють музики і на сраці танцює.

Срака їде, ноги йдуть – ноги сраку підвезуть (про велосипед)

“Маленьке, руденьке, а всякого пана з воза зсадить” – гімно. (загадка з Хмельниччини)

“Теля в сраці, а баба довбнею маха” – коли хтось розводить паніку наперед. (загадка з Хмельниччини)

Віршики

Тосі, тосі,
Свині в горосі,
Поросятка в мачку,
Витріщили срачку!

Дитяча примовка: Ку-ку! – (дорослий каже) Насери собі в рукУ! (прадід казав)

Є навіть пісня про сраку. Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала:

“Летить сова, летить сова кругом села,
ручки-ножки підкорчила,
хлопцям сраку вистерчила.
А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте,
сову в сраку поцілуйте”.

Кусник сраки з-за корча! – про худу, нездалу дівку
срака-мотка – забила дика! – нісенітниця
Сраці легше! – “співчуття”
Пропав, як гімно в слоту! – зник безслідно

Срала баба, срала,
Трави ся тримала,
Трава ся урвала –
Баба в гімно впала! (коломийка) То бойківське з Турківщини

“Чорна срака у попа,
А в попаді біла,
Бо не робіть діла (Бо сметану їла)”.

* * *

Про погані людські риси

“Не мав вовк чим срати, то – ликом…” – коли не було чим похвалитися

“Хотів перднути, тай всрався” – тобто обіцяв та не зробив

Згадав, як срати сідав, а як надувся, то й забувся

“Хазяйка на всю сраку” – про хазяйку, що полюбляє вихвалятися

“В жопі вітер, в сраці дим” – про несерйозну особу

Бігала по двору свиня, зарікалася не їсти гімна (про хвастливих)

Закипiло гiвно в срацi! – про нетерплячих

Загорілись в сраці гівна – про нетерплячих

“Срав, пердів, з гори летів і ще хотів…”, – це про нестримність.

Срака горіла, маку не їла

“Срака горіла маку не їла нема!” (якщо хочеться чогось і швидко)

“Їхав, срав, балакав” – що попало

“Дай сраці сіна” (заспокійся)

Який ти в чорта лицар, як голою сракою їжака не вб’єш?

То не штука – вбити крука, але голою сракою їжака.

“Налякав їжака голою сракою” (не боюсь)

Моя бабця казала про ліниву людину: “Танцював би Гарасим би хто сраку заносив.”

Танцювала, дрипотіла, поки срати не схотіла

“Танцювала, гупотіла, з сраки курява летіла”.

Танцювала , гупотіла поки срати не схотіла.

“Насрав мамі, що здибались” – попередня фраза співрозмовника була абсолютно неочікуваною, непотрібною і недоречою

“Всери його і об тин витри!” (тобто – по цимбалах він)) – дніпропетровщина, тридцяті роки ХХ століття)

“Сон мара, а срака бариня” – це про тих, що у під час сну портять повітря.

“Срав би і їв” – про жадібних людей

“Гімна на лопаті тобі!” – це коли хтось чогось надмірного вимагає

“А гімна мерзлого не хочеш?” – про забаганки.

“Гімна з-під старої жuдівки не хочеш?” (Тернопільщина)

* * *

Взагалі 

Всраться і не жить! (подив)

От сральня! (коли бере досада)

Як не срачка, то пердячка

Як не срачка, то болячка

“У нашої доці як не в сраці то в оці” – про хворобливих

В сраці був, гімно видів (коли людина говорить про те, про що не має поняття)

Сери-перди-грійся (коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше)

Не хочеш срать – не мучай сраку

Голою сракою по рапатій дошці (значить, ніколи)

Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо

Хитра срака пердить тихо, а смердить – на все село (про бабів-пліткарок)

Не плети гівно дівці в коси (не наговорюй на чесну дівчину)

Всрись – а покорись

Всеруся, а не покорюся!

“Всрамся – неподамся”

Всрайся, та не дайся (так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.

Хто всрався? – Невістка!

Одною сракою на двох стільцях не всидиш

“Сери, перди, грійся – нікого не бійся”

“Стоїть півень над кручею, заткнув сраку онучею” (мабуть це про мрійливість))

“Як не срака, то дошка” )))) тобто якщо є одна проблема то за нею слідом і інша появляється

“Як чорна собачка, то біла срачка. А як біла собачка, то чорна срачка” – просто приказка-забавлянка

Срака собача (Полтавщина)

Навчи сраку пердіти…

“А мені? – Дві гімні!”

В сраці парасоля в дощ

“Срака до сраки, хто дальше цибне”

графіка: Україна для українців

Моя прабабця жила в селі Старосинявського р-ну Хмельницької області, але була переселенкою з Польщі (Мазури). Від неї знаю такі :
“Глова болі – в дупє льжи” (жартівливо) (типу, досить симулювати чи лінуватися, до роботи ставай).
Або ” Як з козі дупи тромба” – про нереальні чи неякісні речі.
Ще казала “гувно псє” – про непотрібне.
Ну і найцінніше. Коли людина робила щось дурне, нерозумне, то вона казала :”Як тут нема (прикладала вказівний палець до скроні), то там (показувала на дупу) не дістанеш”.

“Рвати на сраці кучері” — сильно побиватися за чимось

“Насрати бабці в капці” — зробити щось несподіване і недоречне

Нагадай козі про смерть, вона ходить пердь та пердь

“До сpaки сpaка, коли вона клоччя не жує.”

До сраки така срака, яка сама сере (Поділля)

До дупи така дупа,ктура пердзі а нє смеддзі

“Чи до старості за ним сраку заносити?”

“Ага-а сраці сині очі!”

Мій батько каже: “міцне, як гімно втроє” – коли є сумніви у міцності чого-небудь

“Ото козаки – запхали в сраку язики”

“Жили, жили – порвалися в сраці жили”
(моя бабця)

Срав пес на овес, а кінь на ячмінь

Srali muhi, bendze vigsna.
Bede liepej trava rosla!

Срака-банька, Гриць, Паранька

“Допоможе, як сухій сраці попіл.”

“Дожився, що попіл сиплеться з сраки.”

“Срака об сраку, хто дальші відлитить.”

ЩЕ ,НЕ ОДНІ ШТАНИ ВСЕРЕШ ,ПОКИ ВИРОСТЕШ !!!

“Сраку мити” – пліткувати

“Срав пес колючим дротом”

Такого розумного як ти – в сраці з залізними граблями не найдеш

Весільна приспівка з Київщини: “Приїхала сваха до свахи, притулила сраку до сраки – у котрої срака більша, тая сваха ліпша”.

“Еге-геее, срако-ягодо!!!”

Гівно собаче (про щось погане).

Срака-мотика

Ще теля в сраці, а баба вже мотузку в’є.

Сіла срати серед хати, сіряком накрила. Подивіться, люди добрі: купу навалила.

До сраки така срака, що не хоче срати.

“А що, куме, не кажіть, та коло сраки нога грубша.” – це про очевидність зауваження, чи факту.

“Вік прожив – як за драним тином висрався” – кеп просране життя (Черкаська область)

До нашого берега все пливе: як не гімно, то тріска!

“Смішно козі, що срака в грязі” – про сміх без причини. (Записала на Донеччині)

Зачесався, зализався, в білі порти вбрався, прийшов до дівчини – на порозі всрався

З Яготинського району під Києвом порівняння “Срака-кочерга” і приказка

“Сраку в жменю – і гайда” – Самбірський район, Львівщина.

“Сраку в жменю і поїхала”

“Дупу в купу, і гайда”

“Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав”

“Щоб срать не хотілося” – у відповідь на риторичне запитання :)

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
46
предыдущая
следующая