Використовуючи почесне окреслення себе як націоналістів, ми не лише прагнемо найжорсткіше відмежуватися від тих, для кого це слово звучить як прокльон, але й взагалі від мирного обивателя. Рух, який прагне захищати життєві цінності силовими методами, і плювати хотів на те, як це сприймається загальноприйнятою мораллю, покладається на воїнів — справжніх повнокровних хлопців, що віддаються справі з радістю та любов’ю. Це не крамарі та виробники марципанів, разом із якими зникає епоха масових призовних армій, а чоловіки, що є небезпечними, оскільки прагнуть бути небезпечними.Ернст Юнгер
Його називали Анти-Ремарк, йому було тісно у натовпі, він зневажав усі попсові явища свого часу, апогеєм попсовості котрих була Веймарська республіка, він вірив у консервативну революцію і не вірив у рівність і братерство. Це Ернст Юнгер. Юнгер був належним до того суспільного стану, котрий у ХХ столітті майже помер - він був ландскнехтом. Ще у юності він втік з дому, щоб вступити у Французький іноземний легіон. Батько хотів перетворити сина-ландскнехта на ученого бюргера, але все це зазнало поразки. Коли почалася перша світова війна, він кинув коледж і пішов добровольцем на фронт. Він був поранений 14 разів, але завжди повертався на фронт. Він цінив і гордився своїми ранами більше за офіційні відзнаки. Він казав:
"В этой войне, где под обстрелом были скорей пространства, чем отдельные люди, я все же удостоился того, что одиннадцать из этих выстрелов предназначались лично мне. И потому я по праву прикрепил к себе на грудь знак за ранение в золоте, присужденный мне в эти дни"
Він був нагороджений Залізним хрестом, Лицарським орденом дому Гогенцолернів та найвищою нагородою кайзерівської Німеччини "Блакитним Максом", за те, що маючи поранення у груди, він зумів вивести свою роту із оточення.
Після війни він був обурений ставленням суспільства до солдат і до своєї Батьківщини. Комуністична і пацифістична пропаганда обурювали Ернста. З однієї війни він повертається на війну іншу - війну за свідомість німців проти гнилого лібералізму, комунізму, пацифізму, всього того, що отруювало мізки нації. Він вирішив писати про війну, він вирішив описати свій досвід на фронті з точки зору чоловіка. Його погляд повна протилежність сентиментальним поглядам Ремарка, це погляд "чоловіка, що є небезпечним, оскільки бажає бути небезпечним". Це все описано в працях "В сталевих грозах" та "Війна, як внутрішнє переживання". Юнгер та Ремарк стали символами того періоду. Юнгер - Німеччини сильної, Німеччини нового покоління - Німеччини лицарів, а Ремарк- Німеччини слабкої, Німеччини переляканого і зломленого долею бюргера. І одна з них мала перемогти.
В газети націонал-соціалістів "Фьолкішер Беобахтер" він пише програмну статтю "Революція та ідея", де закликає вже остаточно порвати з усіма формами "епохи буржуазії" і здійснити справжню "націоналістичну революцію". У 1929 році він пише свою головну роботу "Робочий: гсосподство и гештальт".
Однак з націонал-соціалістами у Юнгера не зовсім складалося. Він їх не любив за попсовість, як він стверджував, йому ніяково було під час масових заходів і під час дешевої пропаганди. Юнгер критикував нацистів, особливо Геббельса. Однак ніяких репресій по відношенню до Юнгера не було, ніхто його не чіпав, адже Гітлер назвав Юнгера "символом нації". Юнгеру дозволялось навіть висміювати нацистів, що він робив у статях та у своєму романі "На мармурових скелях".
Після війни, не дивлячись на гевалт лібералів і червоних, Юнгер живе у ФРН та продовжує публікуватись. Хоча це вже не той Юнгер. Як мітко зауважив Юліус Евола, він в своїх працях визначав свідчення настання "нової консервативної епохи" навіть у речах, котрі свідчили про прямо протилежне. Це скоріше було бажання, видане за дійсність, людини, котра ніяково себе почувала в епосі, все більше поглиненої епохою мас, демократією та лібералізмом. Все те, що він зневажав. Тому пізній Юнгер не являє собою такої цікавості як ранній. Однак як би там не було, Юнгер це символ руху до нової епохи - епохи перемоги націоналістичної революції.
Уривки з праці "Рабочий. Господство и гештальт":
"Послушание — это искусство слушать, а порядок — это готовность к слову, готовность к приказу, пронзающему подобно молнии от вершины до самых корней. Все и вся подчинено ленному порядку, и вождь узнается по тому, что он есть первый слуга, первый солдат, первый рабочий. Поэтому как свобода, так и порядок соотносятся не с обществом, а с государством, и образцом всякой организации является организация войска, а не общественный договор. Поэтому состояния предельной силы мы достигаем только тогда, когда перестаем сомневаться в отношении руководства и повиновения.
Нужно понимать, что господство и служение — это одно и то же. Эпоха третьего сословия никогда не понимала удивительной власти этого единства, ибо достойными стремления казались ей слишком дешевые и слишком человеческие удовольствия. Поэтому все высоты, которых немец за это время оказался способен достичь, были достигнуты им вопреки обстоятельствам: во всех областях ему приходилось двигаться в чуждой и неестественной стихии. Казалось, действительной почвы можно было достичь только под защитой водолазного шлема; решающая работа осуществлялась в смертоносном пространстве. Честь и слава тем павшим, что были сломлены ужасающим одиночеством любви и познания или повержены сталью на пылающих холмах битвы!
Однако назад пути нет. Кто сегодня в Германии жаждет нового господства, тот обращает свой взор туда, где за работу взялось новое сознание свободы и ответственности".
"Вступлению в имперское пространство предшествуют такая закалка и такие испытания в рамках плановых ландшафтов, какие сегодня еще невозможно себе представить. Мы движемся навстречу удивительным событиям. По ту сторону рабочей демократии, в которой заново отливается и перерабатывается содержание известного нам мира, проступают очертания государственных порядков, выходящих за пределы всякого возможного сравнения. Можно, однако, предвидеть, что здесь речь уже не будет идти ни о работе, ни о демократии в привычном для нас смысле слова. Открытие работы как стихии полноты и свободы еще впереди; равным образом меняется и смысл слова демократия, когда материнская народная почва становится опорой для новой расы.
Мы видим, что народы принялись за работу, и мы приветствуем эту работу, где бы она ни выполнялась. Подлинное состязание должно вестись за открытие нового и неизвестного мира — открытие, более разрушительное и более богатое последствиями, нежели открытие Америки. Нельзя без зачарованности наблюдать за человеком, когда, окруженный регионами хаоса, он закаляет свое оружие и сердце и когда он находит силы отвергнуть счастливый исход.
Участвовать в этом и служить этому — такова задача, выполнения которой ожидают от нас".
Уривки з праці "Борьба как внутренее переживание":
"Какой бы выдающийся еще не оставалась культура - но если мужской нерв теряет силу, то она - гигант на глиняных ногах. Чем величественее его строение, тем страшнее ее падение".
"Однако мужское мужество - самое превосходное. В Божественных искрах кровь несеться по артериям, когда человек, звеня оружием,выходит на поле боя в ясном сознании собственной смелости".
"Мужество - это ветер, который движет к дальним берегам, ключ ко всем сокровищам, молот, который выковал великие империи, щит, без которого не выдержит ни одна культура".
"Мы стали старыми и удобными как старики.Преступлением стало быть большим или иметь больше, чем другие. Для нас,отученных от сильных опьянений, сила и мужчины стали ужасом, масса и равенство признаються нашими новыми богами".
Завантажити працю Ернста Юнгера "Рабочий. Господство и гештальт" можна тут.
Як на мене, то варто дослідити погляди Юнгера з коментарями Юліуса Еволи, оскільки деякі тези Юнгера Евола критикує цілком слушно, тому заслуговує на увагу праця Юліуса Еволи
"Рабочий в творчестве Эрнста Юнгера".
) - розкажіть приклад, коли людина наодинці створила якусь справу, вижила, й те діло її не покалічило.
