---

Іти крізь безліччя доріг,

Не дивлячись в пітьму,

Півшляху поки зміг...

А далі... чи піду?

---

Шляхи щораз ростуть

У напрямі розтічч...

Канати натягнув

У світі протиріч

---

Снаги витрата сил

І лише слід від крил...

Лиш юності здогАд

І шир стіни стократ...

---

Пробити чи пройти,

Угору чи назад..?

Безкрилість висоти

Здолаю я навряд...

---

І ось перед межі

Стою чи тільки марю?

Долоні враз пусті,

Хоч і вогнем палають

---

Простий наразі знак,

Таке в житті буває...

Я хочу цього? - ТАК!

І знаю і не знаю...

Півроку тому натрапив на компанію GST (Global Seminar Training). Саме там я знайшов той напрямок діяльності, який мені давно вже емпанує - це навчання та повчання, розвиток та допомога іншим.. Я тоді запалав бажанням як змога швидше перейти до нового стилю життя вже в ролі бізнес-тренера... Навколо мене тоді кружляли бізнесмени, мільйонери, коштовні речі, бізнеси, гроші, люди.... Все це, звісно-ж, і раніше існувало, і кружляло так само, як і тоді, і зараз... Просто до цього все це було наче міфічні створіння, або примари, про які багато хто каже, що вони існують, і що їх бачили, і навіть, що із ними робити, та як поводитись в їх присутності. А коли зіткнувся з ними "віч-на-віч", то з примарних вони перетворились на справжніх (а разом із тим стали не чимось величезним, а простим, фізичним, звичайним, повсякденним).

Ненадовго вистачило цього полум'я, що зпочатку тягнуло мене в світ красивого, модного життя, сповненого коштовними речами... життя, в якому все можливе, все досяжне... і продажне... 

Чи вірив я сам собі, коли казав, що на мене практично неможливо вплинути, та сколихнути мої тверді життєві позиції? Певно - вірив... І зараз вірю. Просто зараз по-іншому все це розумію. У мене є вуха, якими добре чую, очі, якими гарно бачу, тіло, яке тонко відчуває. Все це я маю, та користуюсь саме для того, щоб мінятись, налаштовуватись, зростати, чи ховатись... Звісно-ж, зовнішній світ на мене впливає. І світогляд постійно змінюється... Ще досі помічаю в собі той самий, дитячий, максималізм, через який, буває, "перегинаю гілку". Але не хочу себе присміряти - "гілка" досі не зламалась, хоч і добряче вже загнулась і перекрутилась в ріг. А раз не зламалась, то, виходить, жити можна і таким чином, з такою мірою максималізму.

Веселу роль зіграли ті, хто відкрив мені цей новий світ. Вони з'явились, всі в посмішках, та прямо намащені показною доброзичністю, через яку час від часу провиднювалась користь та бахвальство, але ці проріхи швидко винаходились та маскувались під ще більшу турботу та любов... А потім і те тріскалось... (суть не можна приховувати нескінченно - вона завжди знайде вихід. Потім не важливо, вона може і зникнути... але перед цим обов'язково себе продемонструє. Принаймні, саме так каже мені досвід власних спостережень за суттю речей в світі).

Щойно, як вони отримали від мене те, на що розраховували, надібність в мені почала зникати, а разом із цим посходили маски, фарби, грими і костюми... Вийшла назовні суть речей, дала мені личку по затилиці, щоб не витріщався на неї своїми очима, і пішла собі далі по своїх справах... Той щалбан, наче і не болючий був... але трішки образливий... і дуже-дуже повчальний!

Півроку минуло, багато чого змінилось з того часу, як я переступив поріг "нового світу". І хоч не став я тим самим "Відомим бізнес-тренером світового значення", але знайшов себе в зручній та приємній течії такої справи, яка на мій погляд нічим не гірша, а в чомусь навіть і краща.

Такі маю - такі тренер!

Що б там не було, а тренером я всеж став! Познайомився з Центром Краси та Здоров'я "Wellness", провчився на курсах Велнес-тренерів, і тепер став персональним тренером по здоровому стилю життя, внутрішньому та зовнішньому догляду за собою.

Клієнтам Центра Wellness проводжу тестування та дегустації, складаю персональні фітнес-програми для тих, хто бажає зміцнити здоров'я. А тим, хто бажає хоча б просто схуднути - допомогаю і порадою, і спеціальною програмою покращення ефективності і підтримки під час процесу корекції ваги.

Багато дізнався і про зовнішній догляд - косметику, маски, зовнішні взаємодії шкіри з середовищем і таке інше...

Робота кльова - приємна та комфортна, самому мені дуже подобається, та і для підтримці штанів саме те що треба (особливо, якщо ставитись до цього як до бізнесу, а не до розваги).

Здається, тепер це стане моїм основним видом діяльності на найближчі роки, а Клуб Бізнес-кіно, вугілля, і інші напрямки, якими я займався "постільки-оскільки" - стануть другорядними.

Тепер, мої нові знайомі дізнаються про мене, хто я є, а старі - трішки підкорегують свої давно складене уявлення про мене, про те хто я є та чим займаюсь (-:

Що ж, як завжди, з привітною посмішкою до всіх вас, мої любі друзі, ваш Миколка - персональний Wellness-тренер

        

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький

Телефонує мені сьогодні один з моїх старих приятелів (собутильників)... 

-          Привет, Колян!

-          Привіт, Фоміч

-          Как твоё «ого-го»?

-          Чудненько, як завжди, зростає та тішиться. Ось, читаю зараз в інтернеті про різні добавки Е***

-          И что пишут?

-          Різні неприємні факти

-          Ага, пусть пишут, а я всё-равно считаю, что жить надо по-полной! От жизни надо брать всё! Какая раз ница, всё-равно все умрём! А так хоть не обидно будет, что прожил всю жизнь напрасно, так и не испытав всего кайфа!

-          Тобі хочеться кайфа? Сунь руку в сірну кислоту.

-          Та не, это неприязно

-          Звідки ти знаєш? Ти ж ніколи не пробував!

-          Я читал и видел по телевізору – мне этого достаточно! Чтоб знать, что это опасно!

-          Та ну… в книгах інформація застаріла, а в телевізорі – просто актера найняли. Йому гроші платять, щоб він тобі мозок дурив! Сірна кислота це круто! Тобі обов’язково сподобається!

-          Не, Колян! Не хочу без руки остаться!

-          Тю, подумаєш… рука… зробиш собі протез!

-          Протез – не удобен!

-          Та ти не пробував! Дуже зручно! Багато людей ходить із протезами.

-          Не-не-не! Мне моя живая рука дороже всего. Ни за какие коврижки не стану ею рисковать!

-          Ага… добре, тоді не руку!… Нирки та печінку тобі все-одно не  шкода, ти ж кожного дня п’єш пиво або горілку! …

-          …

-          …

… і обидва замислились – кожний про своє …

 

_-_-_-_-_-_-_-_---_-_---_-_-_-_-_-_-_-_

Світ складений із прожитих життів.

І ті, що є.., колись ми також будем...

У повісті, серед століть часів...

Поміж забутих снів колишніх буднів

---

Не вирвати із долі сивини...

Переписати також нам не вийде.

Залишимось сюжетом давнини,

А Сонце, як завжди, на сході зійде...

---

...

Така тема цікава... Всі про це думають. Любов до себе актуальна в будь-якому віці. Але, здається, кожна людина сприймає її по різному, по своєму...

Наприклад, в своєму дитинстві, я усвідомлював мою любов до себе через любов батьків до мене. Тобто, сам себе я любив точно так, як мене любили батькі. Ну, я не знаю, як це точніше пояснити... Одним словом, коли ругали - я себе ненавидів, коли пестили - був щасливим. Але тоді не я вирішував, який настрій у мене буде... Ці рішення я став приймати значно піздніше.

В молодшій школі я усвідомлював свою любов до себе... ніяк. Не було на це часу. Взагалі, мабуть це навіть добре, що я не забивав цим свою голову... Я був найменшим по віку та зрісту, найтовстішим та найогидно-бридкішим (як мені здавалось) з усіх хлопців в класі. І тому, щоб раптом не почати себе ненавидіти - я просто не зважав уваги взагалі ні на що, що стосувалось персонально мене - я жив тоді соціальним життям, налаштовував дружбу, у мене вже тоді було декілька компаній різних знайомих. І тоді я більше мімікрував (підлаштовувався під когось, вдягаючи різні маски), ніж замислювався над тим, чому я це роблю (-: 

Кажуть, діти в молодшому шкільному віці всі такі... не знаю. Я казатиму лише за себе та про себе. Як завжди (-: А там хто хоче, той хай і розбирається, де правда, де істина, що стосується кожного, а що не вписується в межі статистики.. 

В середній школі вже почались зміни... Я трішки підтягнувся, став підлітком більш-менш схожим на чоловічу особу... А ще і гормони в мені раненько заграли.. Чи то через перші малюнки еротичного плану, які в 1991 році стали наполоняти країни піст-радянського простіру... Чи просто час вже було мені відчути, що таке природні інстінкти... Я став дивитись на дівчат. І гадати, чому вони не дивляться на мене. Будь-які трюки від Карнегі не спрацьовували... Або спрацьовували не так. Або не так часто, як би мені хотілось... Власного шарму я не відчував.. Харізма? Ой, не знаю... Короче, із дівчатами складно було... 

Короче, в середній школі я вперше свідомо став себе ненавидіти. Охрестив невдахою і практично всі дії дівчат сприймав на свій рахунок... Бо коли себе ненавидіш, то здається, що весь світ так само тебе ненавидіт... Якщо сміються - то це з тебе злузують, а не просто чомусь радіють.. Якщо на тебе дивляться - то це щоб засмутити, а не через зацікавленість... І таке далі... Ось тоді я себе довго-довго ненавидів... Від моєї ненависті від себе я покрився вугрями, я відокремився від друзів, почав часто сваритись із батьками, коли вони у мене питали про щось, хоч частково пов'язане із дівчатами... 

Компліменти - це ліки... точно. Хай там як завгодно кажуть, але те що приємно чути, те що підіймає настрій, додає яскравих радісних фарб до життя - це все лікує будь-яку депресію або заморочення. Головне - знайти потрібну концентрацію. І моя мати знайшла (-: Десь коли мені було 14... або 15... я нарешті порозумівся із собою і всім світом відразу.

Після школи я довгий час був впевненим в собі щасливим хлопцем. Дівчата мене любили... У мене їх було багато... О! Я справді міг вишуковувати їх в шеренги, ставити перед дверима в черги... Без перебільшень... Але це не моє... Я так і не став бабником. Спробував - результат не сподобався... Чисто психологічно не приємлю полігамію. Але спробував, щоб про це собі дізнатись. Трішки жалкую... Але іноді за життєвий досвід приходиться сплачувати чимось.

Всіх дівчат, із якими я мав щось інтимне, і досі можна перерахувати на пальцях... не розуваючись...(-: Декілька з них і досі мої близькі подруги, не дивлячись на те, що в особистому плані із стосунками нічого не вийшло.

І ще, до періоду "ДО" можна додати, що я так і не навчився любити себе повністю тоді... і за це сплатив великою ціною... як по часу, так і по здоров'ю...

Але про це піздніше. І так вже багато літер вийшло.

А ще хочеться написати про період "ПІСЛЯ".

 

До попередньої теми маю продовження..

Знов про слова.

Тепер про слова "правда" та "ложь", "обман", "долг" (особливо про "долг")

Маю невеличку передмову. Все частіше і все більшу увагу я приділяю словам. Бо слова - це вираз думок людини. А думки людини - це те, що впливає на все її життя. І часто відповідь в бідах людини - постійні невдачі, негаразди, нещастя, (ох, здається, народжується і четверта тема для розмислень...), криється в її думках, в її світогляді, ставленні до життя, в оцінці та сприйнятті світа і таке інше.

Через слова, при розмові, чи при написанні тексту, людина розкриває свої думки. Незалежно від того, чи бажає цього людина, чи не бажає - розкривається практично повністю. Слова, їх порядок в реченні, логічний наголос, інтонація та інші характеристики придають їм зміст. Утаювання цього змісту - дуже складна, практично неможлива робота. Наприклад, коли людина мерзне - її тіло починає тремтіти, а коли спекотно - пітніє. Коли відчувається жага чи зголоднілість - людина налаштовує свої думки на пошук їжі, і навіть її розмови стають або з використанням слів про щось їстівне, або із натяками на харчі та поживні страви. Коли людина боїться або радіє - у неї починає частіше битись серце, з'являються рум'янці... Такі прояви неможливо приховати (ну, тобто ДУЖЕ-ДУЖЕ-ДУЖЕ складно це зробити... бо без самоконтролю це відбудеться природнім шляхом, а для отримання контролю потрібна очикуваність чи спланованість події, а постійно передбачити, планувати та контролювати все, що відбувається та буде відбуватись навколо - дуже-дуже........)

Так само, на мою думку, та за моїми спостереженнями, видають себе і думки людини про неї саму, і про її позіціювання в соціуму та світі вцілому. ("правда","обман", "ложь", "долг" - ці терміни мають значення лише в людському соціумі. Соціальні "вказівники").

Людина, використовуючи ці слова, передає із ними контекстну інформацію про себе.

Візьмемо для прикладу слово "долг" (розглядаю це слово, бо українсьий "аналог" - "повинність" має інші коріння та зміст, і синонім саме терміна слова "долг" я поки що не знайшов). 

Люди кажуть "я должен". Постійно кажуть. І навіть не замислюються над тим, що ж вони насправді кажуть..

Наприклад, вони кажуть: "Я должен учиться на отлично". Це добрий вираз, нас всіх навчають саме так і мислити... Але що ж він означає? Що людина ЗОБОВ'ЯЗАНА це робити.. а якщо не стане - то її покарають. А хто покарає? Звісно-ж, ті хто перший помітить відхилення від обов'язку, той і покарає. І зробить це настільки жорстоко, наскільки це буде продиктоване його власною мірою дозволу. Хтось скаже: "хей, вчись краще! Ти ж маєш вчитись на відмінно!!!", та відпустить. А хтось ще відлупцує... А хтось ще й вижене з навчального закладу... Останнє - взагалі дурість. Кому ж людина ВИННА навчатись, як не тім, хто її виженяє з навчального закладу?! Навіщо накладати цю неволю на людину, і потім виженяти її?

Я вже мовчу про те, що ВСІ ЛЮДИ В СВІТІ ВЧАТЬСЯ НА ВІДМІННО!!!!! Просто тому, що кожен вчиться "відмінно" від іншої. "Все люди учатся по-разному. Я учусь не так, как учишься ты. Моё обучение другое (отличнное от твоего). Те знания, которые я получу - отличаются от твоих". А англійці навчаються не на "відмінно", а на "Ace", тобто на "майстер-клас", на "Ас", на "100%"... бо їх оцінювання йде у відсотках від можливого отриманого результата. І женяться там не за тим, щоб вчитись "не так як всі", а за тим, щоб навчання надало найбільшого показника.

Продовжуємо тему "должен": "Я должен платить налоги государству", - як вам цей вираз? Знайомо?

Ну... про те, що "государ-ство" - це просто спілка государів, я всеж напишу. Коли у тебе є один брат - це просто брат. Коли братів багато - то це вже "братство". Коли у тебе є один государ (цар, керівник)- то він просто государ (цар, керівник), а коли їх стає багато - вони перетворюються на государства, царства, керівництва... Все те ж саме, просто замість однієї людини ви вже працюєте на велику кількість... і кількість ця нічим не обмежена (-: (А зараз модно ховати царства, государства та керівництва під модними назвами "рес-публіка", "корп-орація", "край-іна").

Але ж повертаюсь до основної теми. "ДОЛЖЕН" - "ДО - ЛЖЕН".. Нічого не нагадує? "ПОВИНЕН" - "ПО - ВИНЕН"

короткий словник-тлумачник:

"долг" - "доведение ложью"

"повина" - "зобов'язання неіснуючою провиною, виною"

"Ты должен работать на работе" = "Ты доведен ложью до необходимости "раб-бот-ать" (відкладаю це слово на ваш власний розсуд) на "раб-бот-е"

"Я должен быть примерным гражданином" - "Я доведен ложью до необходимости соблюдать кодекс "примерного поведения гражданина", диктуемый текущим социальным устроем"...

"Долг перед государством" "Долг крови (я должен любить родных)", і так само "Я повинен працювати, бути люб'язним (люде-боязним - боятись людей, яким я винен), дотримуватись закон (ЗАКрытыйОбмаН) - все це доведення обманом...

пропущені літерки, недосказані слова... 

"правда" = "правления узда" (TRUE = "TO RULE", тобто, інформація для тих, хто керує)

"обман" = "обратная манипуляция" (FALSE = "FOR ELSE", тобто, інформація для всіх інших)

... можливо про останні слова я потім напишу більш розвернуто... але зараз не стану.

трішки сумно стало після того, як все це виклав в вигляді тексту, випустив з думок та дозволив відтворитись в словах, реченнях та змістовому тексті врешті...

але і спокійніше теж стало. Таке враження, що гора з плеч зпала...

Бажаю вам бути щасливими!

Ваш, Калакуцький Микола.

P.S. А продовженя теми розмислення над словами та життям ще обов'язково буде... і точно не один запис, а ще багато. 

Шлях тільки-но розпочався 

Сподобалась цитата з фільму "Знайомтесь, Джо Блек"

"Так, в житті бувають падіння, але звідти є лише єдиний шлях - нагору!"

Кажуть, коли людина на щось налаштована, то постійно бачить навколо себе підтвердження того, що відбувається в голові. Зараз у мене в житті відбувається реальне падіння. Воно може бути будь-яким в глибину. Це падіння я влаштував собі спеціально, щоб посунути себе з того місця, на яке потрапив не за власним бажанням, а просто за течиєю життя.

Коли опинюсь достатньо низько, тоді зможу обрати собі новий напрямок нагору. Цього разу - свідомий.

До того-ж, кажуть, коли один раз подолав якусь вишину, наступного разу вона покоряється набагато простіше.

Перевірю! Обов'язково тепер перевірю!

... і з вами поділюсь своїм досвідом (-: 

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев'яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.
   Почав читати написи. На першому було: "Ян Тарег, жив 8 років 2 тижні 3 дні". Така мала дитина тут похована...
   Чоловік прочитав на сусідній могилі: "Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні". Ще одна дитина...
   Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.
   Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.
   "Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?"
   Старенький усміхнувся і мовив: "Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповнилося 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов'язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це справді прожитий час".

Не обмежуйся існуванням... Живи!
Не обмежуйся дотиканням... Відчуй!
Не обмежуйся спогляданням... Побач!
Не обмежуйся слуханням... Почуй!
Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

Записничок. Бруно Ферреро

Взяла звідси