День загибелі Степана Бандери
- 15.10.20, 21:20
- Степан Бандера
У страшній аварії на Рівненщині загинули четверо українських політологів та журналіст. Україна втратила Олександра Маслака, Олексія Курінного, Олександра Ніканорова, Володимира Карагяура та Сергія Попова., пише 24 канал. Фото зі сайту 24tv.ua.
Смертельна ДТП сталася у Рівненській області на світанку 6 вересня. 5 пасажирів Opel загинули. Ними виявилися чотири політологи та журналіст. Попередня версія смертельного зіткнення – водій не впорався з керуванням на слизькій трасі і вилетів на зустрічну смугу, де врізався у вантажівку.
Згодом стало відомо, що чоловіки поверталися з Варшави, де були на міжнародній конференції із протидії гібридній війні. За кермом всю ніч був журналіст Володимир Карагяур.
Ким були і чим займалися загиблі, з'ясовували журналісти.
Олександр Маслак, політолог та викладач
Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України.
Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі.
Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії "Національний Корпус". Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю "Присмерк Заходу".
Маслак був частим гостем ефірів на українських телеканалах, аналізував останні події у політиці. Засуджував російську агресію та вболівав за успішність реформ в Україні.
Олексій Курінний, громадський діяч і викладач Могилянки
Олексій Курінний викладав у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" та був керівником міжнародного центру захисту прав людини при академії. Олексій також очолював київську організацію "Просвіта".
Виступав активним поборником протидії російській агресії, зокрема в інформаційній війні. Один зі шляхів бачив у перейменуванні радянських та російсько-імперських назв у Києві та в Україні в цілому.
Окремо займався дослідженнями стану сучасної української мови та проводив наукові дослідження. В останньому йому вдалося встановити, що мешканці Центральної України продовжують русифіковуватися.
Був експертом Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України та займався розробкою концепції виховання історичної пам’яті.
Володимир Карагяур, журналіст та громадський діяч
Він завжди поспішав жити, тому був дуже активним всюди, розповіла подруга загиблого та активістка Євромайдану Богдана Бабич. Вони разом працювали у Spilno.TV.
Вона додає, що журналістика була ідеальним місцем, де Володимир був в епіцентрі подій. Він був першим журналістом, якого затримали на Майдані представники режиму Януковича.
За участь в масових заходах йому загрожувало від 5 до 8 років. Але від тюрми вдалося врятувати спільними зусиллями громадськості.
На його сторінці у Facebook з'явились десятки повідомлень про співчуття від друзів та знайомих Володимира. За два тижні йому мало виповнитися 34 роки.
Олександр Ніконоров, журналіст і політолог
Працював кореспондентом інтернет-видання "Депо", а також був політологом. Йому було лише 29 років.
Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині.
Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них.
Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях.
Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.
Сергій Попов, експерт із децентралізації і громадський діяч
Працював колишнім заступником голови Донецької військово-цивільної адміністраіціі та був секретарем Ради донорів з питань децентралізації в Україні. Цими питаннями займався в Міністерстві регіональної політики.
Сергій виїхав з Донецької області, щоб активно боротися за майбутнє країни тут. В квітні 2014 року в Дніпрі організовував круглі столи на тему протидії сепаратизму і тероризму.
"Був завжди світлий, оптимістичний, вірив у краще", – згадав Сергія його товариш Іван Лукеря.
http://www.uapost.us/news/smerteljna-dtp-z-politologamy-kogo-vtratyla-ukrayina/
Александр Сергеев, один из защитников аэропорта Донецк: "Сегодня погиб наш ротный - я выезжаю в аэропорт немедленно, ребятам нужна помощь"
Игорь (имя изменено) был призван в армию в Бердичеве в марте месяце. «На десять дней, на переподготовку», - объяснил бердичевский военком. Из Бердичева отправили в Новоград, в 30-ю бригаду. Там занимались огневой подготовкой – 12 патронов на день, и так две недели. Потом были учения совместно с 26 бригадой, дальше на войну. Задачей подразделения, в котором служил Игорь, было сопровождение военных колон боевого снабжения. Попадали под обстрелы, но Бог миловал, и лишь сгоревшие грузовики отмечали боевой путь солдат. В конце июля всю бригаду собрали вместе и отправили в село Солнечное Донецкой области. Там поремонтировались, заправились, пополнили боеприпасы и отправились в село Степановка Донецкой области. Степановка уже была освобождена, но терры обстреливали его из минометов. В первый день от минометного огня бригада потеряла трех человек. Расквартировались в подвалах и погребах, началась служба. В задачу солдат входило патрулирование территории, охрана блокпостов, зачистка взятых под контроль населенных пунктов.
События 12 августа Игорь запомнит на всю жизнь. Ему запомнился разговор двух артиллеристов из батареи САУ утром за несколько часов до катастрофы: «Коля, это херня какая-то. Мы стреляем и позиций не меняем, нас же накроют». «Иди командиру скажи, он уже поумничал и пендюлей от командования получил. Сказали стоять тут», - ответил собеседник. На войне все правила выписаны кровью погибших бойцов. И если команды идут в разрез с правилами, солдатская чуйка начинать работать и ожидать плохое. Игорю повезло, если так можно сказать, его и еще двух бойцов отправили вечером в разведку, чтобы определить наличие и размещение огневых средств и скопление живой силы противника.
Пацаны
отошли от своих на три-четыре километра и обнаружили стоящую танковую
колонну в количестве 18 танков Т-90! Попытка связаться с командованием
им едва не стоила жизни – мимо лежащих в траве разведчиков проехало три
танка боевого охранения. Ближайший танк едва не раздавил бойцов – его
рукой потрогать можно было. После того, как танки подъехали к колонне и
остановились, разведчики связались с командованием, и, указав квадрат
скопления танков, попросили артиллерийский обстрел. Танки стояли около
часа, но обстрела не последовало. Более того, к танкам подъехала пехота
на «Камазах», и войска стали рассредоточиваться. Танки и пехота стали
окружать село – разведчики еще раз связались с командованием и доложили о
ситуации – 30 «Камазов» с людьми и 21 танк Т-90. На этот раз
командование среагировало (это уже потом узнал Игорь от оставшихся в
живых солдат) – уехало из еще не окруженной Степановки, оставив одного
офицера штаба в звании подполковника. Почему они бросили бригаду умирать?
Около 10 вечера началась катастрофа. Деревню и расположение войск накрыл ракетный смерч. Больше двух часов «Грады» перекапывали позиции 30-й бригады, а потом на зачистку села пошли танки и пехота. Игорь считает, что это были российские войска - у террористов не было танков Т-90. Началось отступление украинских подразделений, вернее того, что от них осталось. Наши отступали в сторону Саур-Могилы.
Таким образом, трое разведчиков оказались в тылу сепаратистов. Разведчики до утра пролежали в поле, наблюдая за подходящими колонами снабжения врагов. Всю ночь парни пытались связаться с командованием, чтобы узнать, что им делать в этой ситуации. Но рация молчала. Утром связались и получили команду выдвигаться в поселок Солнечное. Двигались вдоль проселочной дороги. Таким образом наткнулись на УАЗик сепаратистов с тремя бойцами. В ходе нападения на автомобиль «стреляем только по стеклам и дверям» захватили транспортное средство и добрались почти до места назначения. Сепары увидели машину и стали бить из миномета. Машину бросили и пошли зарослями.
В поселке их ждал шок. В ходе атаки сепаратистов и российских войск было полностью уничтожено 18 танков бригады, полностью уничтожена батарея САУ и другая бронетехника. И всей техники бригады в Солнечном оказались два танка, подбитые, но чудом ездившие, и БРМ. Людей погибло очень много, но, сколько точно, тогда еще не знали. Но командование не забыло о солдатах, и им дали команду остатками войск выдвинуться на Саур-Могилу. Там разыгралась вторая часть трагедии… Вспоминать о ней у Игоря нет сил. Потом оставшимся в живых дали команду выдвигаться в Новоград, в расположение бригады, чтобы посчитать и составить списки живых. Подсчитали. Из 4500 солдат и офицеров в Новоград-Волынске оказались 83, еще около 500 в разных местах Украины, в основном – ремонтники, медики, снайперы. Где остальные, будут выяснять отцы командиры и родственники, чтобы отблагодарить.
Сегодня
Игорь в Бердичеве. Без денег, но живой. Что будет дальше – не знает. Их
отпустили по домам, и сказали, что решат в ближайшее время, что с ними
делать дальше… О судьбе «потерявшихся и вознесенных к Небесной сотне» почти четырех тысяч солдат и
офицеров 30-й бригады пока ничего не известно. А о командовании 30 бригады, которые сбежали, известно все - они не потерялись по дороге.