4 серпня, 2011    Юрій Луканов.

Навіть безкоштовний концерт групи «Океан Ельзи» не сподобався голові Координаційної ради російських організацій Таврії і Севастополя Володимиру Тюніну. Він заявив, що група Станіслава Вакарчука є «рупором українських націоналістів». Ось так. Не більше і не менше. На цю дурість не варто було б звертати увагу. Але біда в тому, що саме таким чином формується громадська думка не тільки в Криму, але і в Росії. Мовляв, тут скрізь нацики воюють з москалями

   Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".    Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...   Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.    Або красти. Наприклад, у новгородців. Волелюбні новгородці могли б стати четвертим східнослов’янським народом, якби не жорстока експансія Московщини. Сучасний російський учений Георгій Трубніков писав: "якось я почув таку фразу: "Я - нащадок новгородців, і для мене москаль гірший, ніж єврей для антисеміта". Виявляється, нащадки новгородців пам’ятають про свою велич. Правда, велич Александра Невського дещо сумнівна.    Першим, хто почав творити з Александра Ярославовича великого героя, був Іван Грозний, який звелів його канонізувати і наділив титулом "Невський", далі Петро I у 1723 р. урочисто перепоховав "предка" в Александро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі та ухвалив відзначати його пам'ять. А 21 травня 1725 р. Катерина I встановила орден святого Александра Невського. Під час Бальшой Атєчєствєннай за вказівкою Сталіна обличчя полководця опинилося в центрі срібної п'ятикутної зірки. Цікаво, що саме троє тиранів – Грозний, Петро І і Сталін – так зворушливо опікувалися Невським.    А далі усе пішло, як по маслу. Александр Невський став відомим кожному школяреві не тільки завдяки підручнику з історії, а й завдяки фільму Сергія Ейзенштейна. Запопадливі російські історики дружно поставили князя в один ряд з найвидатнішими полководцями світової історії. "Тріумфальні перемоги 1240 р. в Невської битві і 1242 р. на льоду Чудського озера зупинили вороже нашестя; залишилися незмінними і межі Новгородської землі", – писав доктор історичних наук А.Н. Кірпічніков.    Та чи справді то були аж такі величні битви? Візьмемо Невську битву. За офіційною версією влітку 1240 р. шведи, очолювані Біргером Магнуссоном, зятем короля Еріка V, піднялися по Неві і, ставши табором, послали Александрові виклик на бій. Той вирушив "з малою дружиною" і 15 липня 1240 р. під прикриттям ранкового туману раптово напав на шведів та розгромив їх. Біргеру із залишками загону ледве вдалося врятуватися втечею у сутінках. Але тут же вказано, що тілами простих шведських воїнів заповнили дві братські могили, останками ж іменитіших завантажили аж два кораблі. То про яку панічну втечу мова, якщо з літописів видно, що убитих поховали самі шведи?    Військо Александра втратило у битві до 20 вояків. Ця обставина муляла не одного історика, бо що ж це за велика битва при таких жалюгідних втратах? Та ще й з ким – із вікінгами, для яких війна була ремеслом. Яку б ми відому битву не взяли у середньовіччі, всюди втрати незмірно вищі. При чому не обов’язково брати найбільші і найкровопролитніші битви.    Але це не єдина загадка, яка причаїлася у літописі. Якщо "битва" почалася на світанку, а шведи втекли у сутінках, то вона мусила тривати цілий день. Але... в середині липня ще панують білі ночі. Звідки сутінки?    Не обійшлося у літописі і без брехні: шведський "бискуп убиен бысть". Але жоден із семи шведських єпископів того часу не загинув у 1240. Друга брехня – буцім Александр вдарив списом Біргера в обличчя. От тільки шведам про це нічого невідомо і про жоден шрам на обличчі Біргера нема ані згадки. Та й на жодному його портреті шраму не видно, хоча шрами, як відомо, лише прикрашали лицарів.    А найбільший парадокс полягає в тому, що Біргер, зазнавши такої страшної поразки, став ярлом, а через десять років після Невської битви його семирічний син обраний королем і разом із батьком править країною. Та на цьому парадокси не вичерпуються. Родини Александра Невського і Біргера перебували у дружніх стосунках. Саме у Швеції збирався Александр оселитися, якщо б йому довелося стати вигнанцем. А його брат Андрій від ханського гніву сховався не де, як при дворі Біргера.    На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше, окрім того писалися й родові хроніки, де скрупульозно описано будь-які, навіть дрібні, історичні події. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати: у їхніх джерелах зафіксовано безліч різноманітних битв, серед яких чимало й поразок.    Вірогідніше усього, не було жодної битви. Шведи і новгородці зустрілися і уклали договір, після якого понад три сторіччя не воювали. А потім відбувся турнір і спільна пиятика. От під час турніру та п’яної бійки з рубаниною і загинуло трохи люду. Усе решта – фантазія літописців, які художньо опрацювали княжу версію. Але що їх самих при тім не було, то й наплутали чимало. А на останок ще один парадокс. Восени того ж 1240 р. новгородці виганяють Александра Ярославовича! І це після такого ратного подвигу? Чи не тому, що довідалися правду?    Та рушимо далі. У битві, яка відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера з руського боку брало участь нібито до 17 000 вояків, а з німецького – до 12 000. Скільки втратили русичі – невідомо, а от німецьких рицарів полягло аж 500 та ще 50 потрапило в полон, ну, і чуді лягло "без числа". Бо чудь німцям помагала.    Але, якщо про Невську битву шведи нічогісінько не чули, то німці про Льодове побоїще знають. Правда, у "Хроніці землі Пруської" про це ані слова, зате "Римована хроніка" наводить зовсім інші цифри: у битві брало участь 300–400 німців, 20 рицарів загинуло, 6 були полонені. Підозри в тому, що німці занизили свої втрати безпідставні, бо хроніка поширювалася у багатьох списках, а усі убиті були названі поіменно. Якби пропустили аж кількасот – це б викликало неабиякий скандал. Цифри наведені у хроніці скидаються більше на правду, бо на ту пору рицарі й не могли виставити численнішого війська. Перед тим вони зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої – у 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм, коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, литовці узяли в полон їх майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у прадавні часи.    У битві під Дорогочином, де розбив рицарів уже Данило Галицький, полягло понад 20 рицарів. А в 1241 р. уже татари розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських рицарів біля Лєґніци. Там рицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався щойно через сто років. Таким чином сил на те, аби виставити багатотисячне військо він уже не мав.    Та й те сказати. На місці битви під Дорогочином, під Лєґніцою і під Грюнвальдом (15 липня 1410 р.) ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща археологи не знайшли нічого.    З фільмів пам’ятаємо, як рицарі у важких обладунках провалювалися під лід. Але це казочка, бо обладунки рицарів і русичів важили однаково. Однак на дні озера теж не знайдено нічого.    Очевидно, була якась невелика сутичка, але Александр уже був мастаком роздувати мильні бульбашки. Правда, підчистити геть усі літописи йому не вдалося, тому в Іпатієвському літописі читаємо чітко і недвозначно: "У лето 6750. Не бисть ничтоже". А літо 6750 від Створення світу – це і є 1242 рік. У Лаврентієвському літописі, який брав інформацію з хроніки, створеної при дворі сина Александра, сказано так: "В лето 6750. Ходи Александр Ярославович с Новгородци на Немци и бися с ними на Чюдскомъ езере оу Ворониа камени. И победи Александр, и гони по леду 7 верст секочи их". Якось надто скупо про таку героїчну битву. Яка між іншим нічого не дала, бо те, що пишуть у підручниках, буцім перемоги Александра зупинили німецьку експансію, брехня. Адже Іванові IV Грозному через три сторіччя довелося вести з цим самим орденом тривалу Лівонську війну. Юрій Винничук.

"Портал-Credo.Ru": Что, по Вашему мнению, кроется за понятием "традиционные конфессии"? Андрей Окара: Специфика нашей политической системы в том, что государство пытается быть монополистом управления, поэтому в сферах, которые для него не очень понятны – например, культура или религия, – оно пытается делегировать свои функции доверенным структурам, которые, с точки зрения бюрократии, надежны, управляемы, контролируемы и прозрачны. И эти субъекты называются "традиционными конфессиями". - Какова, на Ваш взгляд, должна быть роль церквей во взаимоотношениях общества и государства? - Мне сложно говорить обо всех церквях сразу, но многим православным людям хотелось бы видеть православную церковь заступницей общества перед государством, особенно в случае, если, как в России, существует жесткая конфронтация государства и общества. Но у нас картина чаще всего получается другой: церковь и ее иерархи становятся заступниками государства от общества, пропагандируя покорность государству ("светским владыкам") и подчеркивая лояльность и непротивленчество.

[ Читати далі ]

 Дмитро Вовнянко.

Радянський Союз створив чимало термінів, які не мають аналогів у світі. В країнах Європи нереально замовчати подію, в якій загинуло та було покалічено кілька десятків тисяч власних співгромадян

Сергій Грабовський _ Четвер, 07 липня 2011, 12:12

Нацизм у будь-якому вигляді – це погано. Це дуже погано і небезпечно, тим більше, що практика нацистської влади у 1930-х довела, що ця влада здатна дати цілій нації, за винятком, ясна річ, інородців та "внутрішніх ворогів", непоганий добробут, доступ до класичної культури і почуття впевненості у майбутньому.Щоправда, в обмін на такі "дрібнички", як свобода і совість. І це, в кінцевому підсумку, і призвело ту спільноту, що повірила "рятівникам", до національної катастрофи.

Але ще більш небезпечною є боротьба з нацизмом, яка ведеться номінально – заради "визволення світу від коричневої чуми", реально – в ім’я світового панування іншої тоталітарної чуми, яка за своїми методами мало чим відрізняється від свого конкурента…А от у вмінні вводити в оману наче й розумних людей виграє сто очок у доктора Геббельса та його послідовників.Цей різновид політичної чуми живий донині, і дуже непогано почувається, у дещо видозміненому вигляді крокуючи планетою, тоді як ті, кого зазвичай звуть неонацистами, перебувають на маргінесі суспільного життя.

І що цікаво: на демократичному Заході чимало інтелектуалів та політиків впритул не помічають небезпеки з боку другого варіанту політичної чуми, попри те, що знищила вона людей значно більше, ніж нацизм і фашизм у всіх їхніх різновидах разом узяті.Ба більше: певна частина професури американських університетів ще й називає свою країну "фашистською" і вчить студентів шанувати й підтримувати все антиамериканське (а потім у Штатах чогось дивувалися, коли настало 11 вересня...).Одне слово, "борців із фашизмом", котрі чи не помічають інших різновидів неототалітаризму, чи відверто зачудовані ними, у західному світі вистачає.

Чим і користуються різного роду неототалітарні сили, які цьому світові заздрять і ненавидять його. Причому не класовою ненавистю, а расово-цивілізаційною, тобто такою, яка лежала в основі класичного нацизму.Хоча і звуть себе ці сили, ясна річ, що бовдури клюють на таку наживку, "антифашистами".До чого всі ці теоретичні міркування? А до того, що автору добрі люди, імена яких розголошувати він не має права, надіслали неймовірно цікавий документ у формі розгорнутого листа-запрошення. http://www.pravda.com.ua/columns/2011/07/7/6364540/  Цей документ, якщо в нього уважно вчитатися, дає змогу дуже багато що оцінити та багато про що вести мову. І стосуватиметься це не лише України.

Отже, виявляється, 7 липня з 10.00 до 13.30, воістину стаханівські темпи (!), у столичному готелі "Інтерконтиненталь Київ" (губа не дура), вулиця Велика Житомирська 2А, відбудеться установча конференція та з’їзд такого собі Всеукраїнського правозахисного руху "Україна без нацизму".Рух цей має стати складовою Міжнародного правозахисного руху "Світ без нацизму", створеного торік. Цілі цього руху, до якого сьогодні, згідно із твердженням авторів листа-запрошення, входять організації з 47 країн, на перший погляд є благородними та демократичними.

Декларується, зокрема, "налагодження взаємодії із національними, європейськими, міжнародними правоохоронними та судовими структурами для припинення будь-яких проявів неонацизму, расизму та ксенофобії, в тому числі, героїзації нацистів і їх пособників, заперечення Голокосту".А ще – "впровадження в систему освіти країн – членів Ради Європи (а згодом і інших держав) – обов’язкових програм з викладання історії Другої світової війни та Голокосту" та "увічнення пам’яті жертв Другої світової війни та Голокосту, героїв Опору і воїнів-визволителів".Що ж стосується практичних дій, то, скажімо, "в жовтні у Страсбурзі пройде масштабна Генеральна асамблея "Світ без нацизму", в рамках осінньої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи."Генеральна Асамблея прийме об’єднаний устав найбільших антифашистських структур і створить спільний план з протидії розповсюдженню неонацизму в сучасному світі". І так далі, і таке інше.

Але варто вчитатися в текст – і запона благородства та демократичності зникає, як туман від променів сонця. Бо ж, виявляється, основи руху "Світ без нацизму" були закладені на міжнародних конференціях, "присвячених 65-літтю Перемоги у Великій Вітчизняній війні".В останні роки прийнято цнотливо каструвати повну сталінську назву німецько-совєтської війни. А звучить вона – мовою оригіналу – так: "Великая Отечественная война Советского Союза".Цікаво, а де були всі інші Об’єднані Нації під час цієї війни? Вони що, тут ні при чому? Тим більше, що СССР ганебно програв свою війну з Німеччиною, що визнавав у підслуханих КҐБ розмовах з друзями маршал Жуков.

І тільки масоване постачання союзниками зброї, різного роду техніки, харчів, засобів зв’язку, виробничого устаткування, сировини та передача новітніх технологій дали змогу кремлівській владі та Червоній армії оговтатися і продовжити бойові дії, завалюючи ворога трупами власних солдат.Отож відзначати можна тільки спільну перемогу Об’єднаних Націй над нацизмом і фашизмом у Європі. Все інше – відверта наруга над історичною правдою у неосталіністському стилі.

Ну, а далі "Світ без нацизму" повністю й остаточно оголює своє єство. "Цей рух, – говориться у листі-запрошенні, – у своїх привітаннях, підтримали Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв, Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, Президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко, Президент Держави Ізраїль Шимон Перес, Канцлер ФРН Анґела Меркель, Держсекретар США Хілларі Клінтон та інші".   Браво! Лукашенко стоїть на третьому місці – перед якимись там різними Меркель, Пересом і Клінтон. Той самий Лукашенко, який на момент написання і розсилки листа-запрошення проводив і проводить нині! масові репресії проти опозиціонерів задля збереження своєї відверто неототалітарної диктатури.Той самий Лукашенко, якому Європа й Америка відмовили у всьому, у чім тільки можна відмовити.

Ні, звісно, когось потішить, що Меркель, Перес і Клінтон потрапили в дуже гарну компанію з Лукашенком, але до таких казусів вже варто було би звикнути. Недаремно ж колись такий собі Володимир Ульянов-Ленін писав про "корисних ідіотів", яких вистачає на Заході і які своїми діями немалою мірою сприяють політиці Кремля.Та значно більш важливим тут є інше – підтримкою з боку Лукашенка щиросердо хваляться організатори "антинацистського руху". Цим вони якнайкраще розкривають своє істинне обличчя.Як і тим, що у них на першому місці з усіх світових лідерів, ясна річ, – президент Росії...Отож маємо те, що мажмо – класичний взірець антинацизму, який прикриває та легалізує інший різновид червонопрапорного тоталітаризму – більшовизм.Не випадково слово "тоталітаризм" жодного разу не фігурує в документі, навіть там, де воно просто-таки проситься до вжитку.

Як-от: "27 січня 2011 року, в Нью-Йорку в Міжнародний День пам'яті жертв Голокосту, МПР "Світ без нацизму" спільно з Американським Форумом російськомовного єврейства та Постійним представництвом Росії при ООН провели у штаб-квартирі Організації об'єднаних націй Круглий стіл "Світ без нацизму – глобальне завдання людства на сучасному етапі і 65-річчя Нюрнберзького процесу".Насправді глобальним завданням людства є світ без тоталітаризму. Тим більше, що комуністи вбили значно більше людей, ніж нацисти. Що, ХАМАС і "Хизболла" – не небезпека? А суданський, північнокорейський, іранський і венесуельський режими – не небезпека?

Наскільки відомо, наразі реальна ядерна загроза світу йде тільки від Північної Кореї, влада якої здатна на будь-які безумні дії як проти власного, так і проти інших народів.За реальних сучасних обставин вести мову лише про нацизм, який, у його класичних варіантах давно вже знищений і скомпрометований, – значить свідомо чи здуру підігравати іншим, більш живучим й успішним різновидам тоталітарної ідеології та практики.Замовчування ж того факту, що у першій половині ХХ століття існувало два різновиди червонопрапорного тоталітаризму – нацизм і більшовизм, що на світовій арені діяли дві потужні "злочинні держави – Німеччина і Совєтський Союз", як стверджував Карл Ясперс, призводить до відверто брутальних наслідків щодо оцінки фактів геноциду тих чи інших народів під час Другої світової війни.Ясна річ, жодна притомна людина не стане заперечувати факт Голокосту як геноциду європейського єврейства. Але чому поза увагою тоді залишається нищення нацистами ромів (циган) як "нижчої раси"?

А як же сталінські депортації? Як бути з геноцидом кримських татар?Голокост – це нищення приблизно половини європейського єврейства, це страхітливий злочин, якому немає прощення. А нищення приблизно половини кримських татар більшовиками під час тієї ж війни?Невже ж кримські татари – це унтерменші? Чи російські більшовики поза зоною критики? Навіть тоді, коли вони знищували – під час тієї ж війни, з 1939 по 1945 роки – мільйони українців?Це не геноцид? А от автор самого терміну "геноцид" та один із головних ідеологів Нюрнберзького процесу, як суду над тоталітарною ідеологією та практикою, на жаль, реально цей процес виявився далеко не таким ґрунтовним, як його задумували поважні інтелектуали) Рафаель Лемкін вважав злочини російського більшовизму проти України, в тому числі, і скоєні під час війни, "класичним зразком геноциду".

Але як можуть ті, для кого сонце сходить у Москві, де Медвєдєв і Кирил, наважитися навіть згадати подібні оцінки?Кремлівсько-чекістські вуха стирчать і з іншої сентенції листа-запрошення: "Виходячи з того, що Рада Європи також серйозно стурбована ростом націоналістичних настроїв, міжетнічною напругою і спробами перегляду підсумків Другої світової війни..." – і таке інше.Але ж підсумки війни вже переглянуті, і, між іншим, незворотно – внаслідок краху Ялтинсько-Потсдамської системи, розпаду СССР та об’єднання Німеччини.Так, одним із цих підсумків було падіння нацизму і фашизму – але ж іншим стало ствердження комунізму у Східній та Центральній Європі, символом чого стало перетворення нацистського концтабору Бухенвальд на комуністичний.

І чи не головне, з погляду суті проблеми. У тексті націоналізм і нацизм якщо не прямо ототожнюються, то виступають як явища одного ряду. І жодного разу не розшифроване поняття "нацизм". А це – націонал-СОЦІАЛІЗМ, це різновид тоталітарного соціалізму (як і більшовизм, маоїзм, кастризм тощо).Досить чесно назвати нацизм його повним іменем, як із гуркотом руйнується вся брехлива і політично небезпечна конструкція організаторів усього цього неосталіністського "антинацистського" дійства.

Не забуваймо: товариш Сталін з 22 червня 1941 року був головним антифашистом, а от у жовтні 1939 року його alter ego товариш Молотов проголосив на весь світ від імені совєтського уряду війну за знищення гітлеризму війною злочинною...).Тоді доведеться визнати, що Червона армія була знаряддям тоталітарного режиму і діяла відповідно до своєї сутності; що російські більшовики вбили у 100 разів більше червоноармійців, ніж українські націоналісти…

Що без СССР Друга світова війна або б не почалася взагалі, або Гітлер протримався б рік-два, а потім Німеччина змушена була би капітулювати, удушена блокадою західних альянсів.Що ідейних нащадків нацистів слід шукати не в правому, а в лівому, в радикально-соціалістичному таборі.Хто там підтримує ХАМАС, що ставить на меті успішне завершення справи Гітлера і знищення Ізраїлю? Різноманітні "антифашисти" з Європи та Америки... – і так далі.А оскільки всі ці речі не артикулюються авторами листа-запрошення, то їхні розмови щодо "вивчення Голокосту" є порожніми і небезпечними балачками.Чому порожніми – гадаю, зрозуміло. А небезпечними тому, що реально всі ці заходи новітніх "антинацистів" можуть перетворитися на одне із джерел посилення ксенофобії та антисемітизму в українському суспільстві, і не лише в ньому.

Адже фактичне ототожнення націоналізму і нацизму, чи, принаймні, їхнє позиціонування в одному смисловому ряді, надає зайвий інструмент тим, для кого все українське – це нацистське, кожен свідомий чи, як говорили сто років тому, щирий українець – це нацист, а вся українська нація – це звірі-виродки і головні помагачі.Іншими словами, під машкарою антинацизму, вкотре вже у повоєнній історії, буде виступати російський імперський неосталінізм, а вістря гонінь спрямовуватиметься проти всього українського, білоруського, литовського, естонського, грузинського...

А наклеїти на будь-який прояв національної свідомості ярлик "неонацизму" публіка певного ґатунку вміє добре завдяки вишколу в КПСС/КҐБ. Ясна річ, що цього всього в жодному разі не можна допустити. Ким і чим би не прикривалися ті, хто гендлює антинацизмом і самим іменем правозахисту.

P.S. Ледь не забув: головою оргкомітету "України без нацизму" є колишній секретар ЦК КПУ з ідеології Леонід Макарович Кравчук.

Сергій Грабовський, для УП

Новости о войне в  Ливии уже поднадоели. Мир понял, что  пафосными  лозунгами о защите демократических ценностей и помощи "восставшему  против тирана народу" прикрывают обычную грабительскую войну за  обладание нефтью Ливии.

 Но война дело дорогостоящее и основные  игроки от нетерпения начинают  махлевать. Выяснилось, что  французские
военные  сбрасывают парашютами повстанцам оружие . Генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен тут же открестился, дескать,  Североатлантический союз к этим нарушениям резолюции ООН  не причастен.

 Французский главный штаб Вооруженных сил Франции, сделав круглые глаза,  признал,  что да, они поставляли оружие оппозиционерам, но ведь только легкие  виды, типа гранатометов и так, по мелочам. А противотанковых ракет  "Милан" они повстанцам не сбрасывали. Как они забыли про лыжи? Лыжи в  Ливии не нужны. Там нет снега. И противотанковых ракет не нужно, танки у правительственных войск давно кончились . А судя по отчётам военных от  коалиции, их у Каддафи было видимо-невидимою

 Теперь наступает  звёздный час политиков из Белокаменной. Строго изогнув бровь Россия  направляет  Франции запрос относительно достоверности информации о  предоставлении французской стороной  оружия повстанцам в Ливии. "Если  это подтвердится, это грубейшее нарушение резолюции  1970, которая, кстати, была принята консенсусом", - заявил Сергей  Лавров, глава МИД России. А всё остальное соответствовало резолюции  1970?

 Скорее всего Муамара Каддафи  в конце концов  просто  убьют.  Но он уже разрушил так долго создававшийся  образ Цитадели  Демократии, Порядка  и Справедливости стран из так называемого  "цивилизованного мира".

Каддафи  уже победил.

Эдуард Джафаров.

http://gallery22.ucoz.ua/news/narushenie_rezoljucii_oon_1970_francija_terjaet_terpenie/2011-07-01-279

_______________________________________________
Резолюция Совета Безопасности ООН 1970

Основные положения:

* ООН требует положить конец насилию и призывает предпринять шаги для удовлетворения требований населения;
* ООН призывает власти уважать права человека, предоставить доступ
международным наблюдателям, обеспечить безопасность всех иностранных
граждан и их имущества, обеспечить доставку в страну товаров
гуманитарного и медицинского назначения и доступ для гуманитарных
учреждений и работников, отменить ограничения в отношении средств
массовой информации;
* ООН просит все государства-члены содействовать эвакуации всех желающих иностранных граждан;
* ООН постановляет передать вопрос о ситуации в Ливии на рассмотрение Прокурора Международного уголовного суда;
* ООН накладывает эмбарго на поставку оружия в Ливию;
* ООН вводит запрет на поездки в государства-члены для некоторых
родственников и ближайших сторонников Каддафи, имена которых указаны в
приложении;
* ООН постановляет, что все государства-члены должны заморозить
денежные средства Каддафи и ближайших членов семьи, имена которых
указаны в приложении;
* ООН постановляет учредить комитет Совета Безопасности по ситуации в Ливии;
* ООН призывает государства-члены оказыватьгуманитарную помощь гражданам Ливии;

НАТОвские стратеги, планируя и начиная войну в Ливии, явно  не всё учли, они наверняка не ожидали такого организованного отпора и стойкости  войск, верных президенту страны. А   двухмесячная военно-воздушная  операция в Ливии оказалась делом дорогостоящим и малорезультативным.   Теперь самое время пускать в ход абсолютное оружие - оружие сплетен и  лжи.

 И вот мир облетела страшная весть -  имеются свидетельства того, что ливийский лидер Муаммар Каддафи  отдавал приказы об изнасиловании сотен женщин в качестве меры борьбы с  повстанцами. Оригинально....

 Про то, что  эта "мера борьбы"  может  скорее мобилизовать любого мужчину на сопротивление, знает не  только Каддафи. Но чтобы сплетня казалась правдоподобнее, придумали  целые контейнеры "Виагры", которые должны были бы повышать половое  влечение воинов Каддафи.

 Ну, тут уже ясно видно, что авторы  "идеи" из дряхлеющей Старой Европы или ожиревших на чизбургерах белой  расы Америки. Кто хоть немного знаком с арабами, тот знает, что этим  парням "Виагра" как зайцу стоп-сигнал. И то, что неглупый Каддафи не  станет настраивать против себя свой народ и пачкаться о сексуальные  скандалы, ясно как день.

 Короче, пробный пуск сплетни об  изнасиловании не пошёл. Хоть были и свидетельства "потерпевших",  прибегавших прямо в отель к нужным журналистам, и рассказы дезертира  майора. Но первый раз не пошло. Не прозвучало.

 И вот к скандалу с "изнасилованиями  в Ливии" подключилась сама Хиллари Клинтон, дама из  той страны, где хлопок по попе уже инкриминируют как "изнасилование  руками". Уж она-то в этом деле знает толк. Кажется, это её муж совращал  наивных практиканток и пользуясь служебным положением, склонял их к
половому контакту в извращённой форме.

Теперь каждое её слово - разящий удар по режиму Каддафи. Она "глубоко обеспокоена тем, что  правительственные войска принимают участие в массовых изнасилованиях в  Ливии."

Гражданочка, а где же доказательства?

 
http://joff.ucoz.ru/news/massovye_iznasilovanija_v_livii_izysk_propagandistskikh_bojov/2011-06-17-642

Соблазн антикоммунизма и политтехнологии Третьего Рейха

Мы должны неустанно видеть перед собой облик гитлеровца: это та мишень, в которую нужно стрелять без промаху, это — олицетворение ненавистного нам. Наш долг — разжигать ненависть к злу и укреплять жажду прекрасного, доброго, справедливого. (Писатель Илья Эренбург)

Среди попавшихся на удочку нацистского антикоммунизма можно назвать многих представителей русской эмиграции. Например, архимандрит Иоанн (Шаховской), впоследствии епископ Сан-Францискский, 29 июня 1941 года в газете «Новое Слово» (№ 227/356) приветствовал нападение Германии на СССР: «Кровь, начавшаяся проливаться на Русских полях с 22 Июня 1941 года, есть кровь, льющаяся вместо крови многих и многих тысяч Русских людей, которые будут скоро выпущены из всех тюрем, застенков и концлагерей Советской России. Одно это уже исполняет сердце радостью. Лучшие Русские люди будут скоро отданы России. Лучшие пастыри будут отданы Церкви, лучшие ученые — Русской науке, лучшие писатели — народу, отцы — детям своим и дети — родителям; к женам вернутся с далекого севера любимые мужья; сколько друзей разосланных вновь соединятся... Невозможно себе представить сколько будет радости людям... Промысел избавляет Русских людей от новой гражданской войны, призывая иноземную силу исполнить свое предначертание.  Кровавая операция свержения Третьего Интернационала поручается искусному, опытному в науке своей Германскому хирургу. Лечь под его хирургический нож тому, кто болен, не зазорно. У каждого народа есть свои качества и дары. Операция началась, неизбежны страдания, ею вызываемые. Но невозможно было Провидению далее выжидать свержения безбожного интернационала рукою сосланных и связанных на всех своих местах Русских людей. Невозможно было долее ждать, что за эту задачу возьмутся те, так называемые "христианские" правительства, которые в недавней испанской борьбе были и материально и идеологически не на стороне защитников Христианской веры и культуры. Обессиленные и закрепощенные по лагерям, заводам и колхозам Русские люди были бессильны подняться против международной атеистической силы, засевшей в Кремле. Понадобилась профессионально-военная, испытанная в самых ответственных боях, железно-точная рука Германской армии. Ей ныне поручено сбить красные звезды со стен Русского Кремля. И она их собьет, если Русские люди не собьют их сами. Эта армия, прошедшая своими победами по всей Европе,  сейчас сильна не только мощью своего вооружения и принципов, но и том послушанием высшему зову, Провидением на нее наложенному сверх всяких политических и экономических расчетов. Сверх всего человеческого действует меч Господень.  Новая страница Русской истории открылась 22 Июня, в день памяти Всех святых, в земле Русской просиявших. Не ясное ли это даже для самых слепых знамение того, что событиями руководит Высшая Воля. В этот чисто Русский (и только Русский) праздник, соединенный со днем Воскресения, началось исчезновение демонских криков "Интернационала" с земли Русской... Внутреннее воскресение зависит от сердца человеческого; оно подготовлено многими молитвами и терпеливым страданием. Чаша исполнена до краев. "Великое землетрясение" начинает "колебать основание темницы" и скоро "у всех узы ослабеют" (Деян. 16.26). Скоро, скоро Русское пламя взовьется над огромными складами безбожной литературы. [...]  Иван Великий заговорит своим голосом над Москвой, и ему ответят бесчисленные Русские колокола. Это будет "Пасха среди лета", о которой 100 лет тому назад, в прозрений радостного духа пророчествовал великий святой Русской земли, преподобный Серафим.  Лето пришло. Близка Русская Пасха...» (Архимандрит Иоанн (кн. Шаховской). Близок Час.

"Новое слово". №27 от 29.06.1941 г. Берлин)

Как дико сейчас читать эти слова, которые, наверное, кто-то в 1941 году читал со слезами на глазах.  Впрочем, отрезвление у большей части эмиграции наступило достаточно быстро: как только стали приходить известия из России об оккупационной политике немцев, а из лагерей просочились сведения о массовой гибели военнопленных. Всего за 1941 — 1945 гг. в нацистской неволе погибло около 3,5 миллионов бывших советских солдат и офицеров. Поэтому даже те русские, да и представители других народов СССР, которые шли в коллаборационистские формирования, в большинстве своем не испытывали восторга от идеологии национал-социализма или поведения гитлеровцев по отношению к населению Восточной Европы. 

Ссылки для скачки книги 

1

2

3

4

5

http://mirageswar.com/pages_history/16178-chernyj-pr-adolfa-gitlera-dokumenty-i-materialy.html

Як один з «аргументів» використовується фотографія, яка нібито зображує епізод «злочинної діяльності УПА», а саме, так званої «дороги до самостійної України». На відомій світлині — дерево, до якого примотані колючим дротом чи прибиті цвяхами маленькі діти. 

І хоча, завдяки польським науковцям Аді Рутковській та Даріушу Столі, зокрема їх резонансній публікації на сторінках газети Rzeczpospolita 19 травня 2007 року, стала відомою достеменна історія походження цього фото, проте й досі знаходяться такі, які попадаються на цинічну брехню українофобів, адже чим брехня цинічніша і тиражованіша, тим у неї легше повірити. Rzeczpospolita з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків.

Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всі їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. «Це сталося вночі проти 12 грудня 1923 року, — стверджують автори газети Rzeczpospolita. — Чотири жертви — це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях із судової медицини 1928 року (очевидно, і в тогочасній пресі)».


Уперше фото надрукували у статті «Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці» авторства Вітольда Люнєвського. Стаття з’явилася в психіатричному щорічнику Rocznik Psyhiatryczny. Подію з ілюстрацією описано і в «Підручнику із судової медицини для студентів і лікарів», який видав професор Віктор Гриво-Домбровський 1948 року.

«Це, власне, доконаний факт, що вбивцею дітей була їхня мати, — наголошує Rzeczpospolita. — Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у розпачі після арешту чоловіка та розпаду циганського табору, в якому вона жила, з переконання, що їм загрожує неминуча голодна смерть. Наступного дня вона зголосилася до поліції».

Уперше світлину приписали до злочину українців оприлюднивши у вроцлавському журналі Na rubiezhy на початку 1990-х з таким підписом: «Польські діти, замордовані й убиті підрозділом УПА в околицях села Козова на Тернопільщині восени 1943 року (зі збірки д-ра Станіслава Кшаклєвскего)». Через два роки те саме фото з’явилося в праці Й. Вєнгерскєго «Армія Крайова на теренах Станіслава та Тернополя» з іншим підписом: «Діти, вбиті підрозділами СС «Галичина» в районі Козової, Бережанський повіт (із збірки В. Залоговича)».

Ця історія з маніпулюванням документами, зокрема фотографіями, російськомовними інструкціями загонам НКВС по катуванню людей з метою провокації українсько-польської ворожнечі та дискредитації УПА, в намаганнях приписати українським націоналістам неіснуючі злочини — не поодинока.

""Перечисленные ниже методы пыток и зверств представляют собой только примеры и не охватывают полного собрания способов лишения жизни в муках, применяемых бандитами из москальско-комуняцкой НКВД, к Украинским детям, женщинам и мужчинам. Изобретательность пыток награждалась. Преступления против человечества, совершенные комуняцкими террористами, могут быть предметом исследования не только историков, юристов, социологов, но также и психиатров.
001. Вбивание большого и толстого гвоздя в череп головы.
002. Сдирание с головы волос с кожей (скальпирование).
003. Нанесение удара обухом топора по черепу головы.
004. Нанесение удара обухом топора по лбу..............................
135. Прибивание маленьких детей вокруг толстого дерева, растущего у дороги, создавая, таким образом, так называемые "венки". ""

В рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВД майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області, побиття голови сільради села Комарувка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів.:

Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/....

Як більшовики «вибивали колом закобзарену психіку» українського народу. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл... Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд... Чи не УПА їх розстріляло так само як польських офіцерів в Катині? А приховувати розстріли НКВС поляків мусили бо тоді вся версія про дружню допомогу полякам 17 версня 1939 введенням радянських військ для захисту від німців розсипається вщент, навіщо тоді 5 березня 1940 срср дружньо розстрілювати фактично польську армію?

Пригадайте скандальні події 1998 року, коли при відкритті сесії Верховної Ради комуністи поширювали фотокопію, на якій невідома особа вітала офіцерів німецької армії, коментуючи це таким чином, ніби на фото — чільний діяч ОУН Ярослав Стецько. А директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В"ятрович в цьому контексті розповідає про те, як фотографія по звірячому замордованого червоними партизанами українського хлопця Б. Івахіва з книги Миколи Лебедя «УПА», виданої в Америці у 1946 році, в якій, до речі, подано місце і обставини події, нині використовується в польській пресі як «свідчення злочинів УПА». Пригадаймо й поширювані наклепи про «Залізні Хрести Шухевича» та засудження ОУН і УПА на Нюрнберзькому трибуналі. Комуністичні борзописці ніколи не гребували явними фальсифікаціями та брехнею, коли йшлося про приховування власних злочинів та намагання очорнити борців з комуністичним режимом. Згадаймо хоча би Катинь і Биківню. Яскравим прикладом є пасквільна збірка Рудницького і Бєляєва «Під чужими прапорами», в якій стверджувалося, що провідник ОУН полковник Євген Коновалець загинув внаслідок внутріорганізаційної боротьби за лідерство. Подібне доводилось читати і щодо причини смерті лідера ОУН Степана Бандери.

Який висновок з вищеописаного? Властиво, їх два. Україноненависники не гребують нічим, аби спаплюжити і принизити наше минуле, тому не маємо вірити ні на йоту їхнім «аргументам і фактам». І висновок другий, основний, — все таємне стає явним і правда знайде дорогу навіть в хащах і темряві.

19 декабря 2007 Сергій Вересень, «Наша справа Луганськ»
http://www.top.lg.ua/news/?id=13598 http://kobzar.at.ua/news/zlochini_upa_piznajte_pravdu/2010-05-19-108