хочу сюда!
 

Orchid

42 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «поезія»

А життя назагал прекрасне

вірш Ганни Осадко

Образ твору …А життя назагал прекрасне…
Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки синюшні в мене,
тисне шию кашне зелене,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про Любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, нема! – відлітають…
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима…

(ілюстрація авторки)

Я вернувся!

Дякую пані NATALI_YA! Її останнє повідомлення нагадало цей вже не новий вірш, який дуже мені подобається, незважаючи на його декілька песимістичні нотки.

Я ВЕРНУВСЯ!

Чимало віскі-бренді я кірнув
В краю, де клаби, паби і таверни.
Читачу мій! До тебе я вернув,
Хоча мене уже від цього й верне…
Ось через це ночами я й не сплю,
У віршах прагну пристрасть передати.
Проте я ювілеїв не люблю,
Мене цікавлять напівкруглі дати:
П'ятнадцять літ, як скинули ярмо –
Пора б зробити висновки належні.
П’ятнадцять літ пустелею йдемо.
П'ятнадцять літ ми незалежні лежні.
Мінялись тричі в нас поводирі,
Мета ж лишалась – світла і туманна.
Хоч похмурніло небо на зорі,
І все дорожчала небесна манна.
Завжди знайдеться добрий чоловік,
Який зі святом щиро поздоровить,
Забувши, що він сам на новий рік
Для страху перекрив нам маннопровід.
Та віри дух у душах не заник
В ті ідеали вивірені, давні –
Хіба ж, скажіть, ми з вами не за них
Грязюку й сніг місили на Майдані?
Здавалося, ще місяць, два, ну п’ять –
І мрії наші у реальність втіляться:
Багаті бідних врешті захистять
А сильні зі слабкішими поділяться.
Аж тут пришла єднатися пора, –
(Чи брат зі сходу потрусив калиткою?) –
І синьо-білі береги Дніпра
Зшивати помаранчевою ниткою.
А ще біда нізвідки надійшла,
І скасували святкування буйні,
Бо то ж була спокуса чимала
Льодяників поїсти на трибуні.
Проте, за це журитися дарма –
Вони зійшлись в тіснім, приватнім крузі,
(В який нам з вами доступу нема) –
Нелюбі вороги і любі друзі.
З дерев їм не щебечуть солов’ї,
Лиш охоронці й камери слідкують.
Вони там всі знайомі, всі свої,
І добре знають, що вони святкують!
І зроблять все, щоб довго не померк
І не розтанув поміж хмар, вмираючи –
Святковий біло-синій феєрверк,
Лиш де-не-де іскринки помаранчеві.
Отак потрохи й сходить нанівець
Те, що пребути в вічності повинне.
Вже не один в лінгвістиці знавець
Річницю називає «роковини».

Олександр ІРВАНЕЦЬ

Тарасова ніч





На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]

СТИХ


"ПОЧЕМУ ПАРНЯМ ВСЁ МОЖНО...?"

Почему парням ВСЁ можно...?

Пить, курить и девушек менять?

Почему же нельзя в жизни

Девушке так же поступать?

Про неё говорят: "Вот шлюха!

Как не стыдно жить на свете ей?"

Но скажите: "Чем же парень лучше

Если ОН гуляет с НЕЙ?"


 

Стихотворение

Займёшся личной жизнью - появятся хвосты

Займёшся учёбой - появятся рога

Займёшся тем и другим - отбросишь копыта

А ведь ещё и работать надо...

Стихотворение


Как нелегко нам жить на белом свете,

Полоски есть и зебра ни при чём...

Нам жизнь дана! Цени её и помни,

Что все мечты сбываются... потом.

" ДА И НЕТ "

Короче слов, чем "ДА И НЕТ"

Не сыщешь - обойди весь Свет!

Но чтобы молвить "ДА"

Или отрезать "НЕТ"

Нам не хватает иногда

Всей ЖИЗНИ на ответ...

Гунс о зиме

ОднаждЫ в студеную зимнюю пору
Сплинтер из лесу вышел - был сильный мороз.
За сплинтером вышло два байкера мощных
кажется жопе сплинтерской досталось не очень!
Ебались всю ночь они и трошечки днем
Теперь вместо ануса просто дупло.
Там белки живут и зайцы ночуют
ХОЧЕШЬ ЛИ ТЫ СЕБЕ ПОПУ ТАКУЮ?
Вот мой совет, если скажешь ты НЕТ -
байкер опасный наглый подлец.
И если вдруг случилась фигня
Дай номер сплинтера - и вот все дела.
Сплинтерской жопе не привыкать,
А твое очко не должно пострадать.

Всім привіт!Вітаю всіх любителів української поезії!

Декілька років назад я послухав концерт української бардівської музики.
Я був щиро здивований і вражений !
І не тільки майстерністю виконання,а особливо мене вразив якийсь неповторний романтизм
та задушевність  пісень ,які я почув...
Українські бардівські пісні звучали якось по-особливому,чіпляли за душу,їх хотілося слухати ще і ще.
З того часу я  почав цікавитися  українською сучасною та класичною поезією,
 слухати народні пісні.Вивчати історію України.
Потім я відкрив і продовжую відкривати для себе і українську поезію,як класичну ,так і сучасну.
В якійсь мірі ,це вплинуло на моє життя,на моє сприйняття нашого народу ,України!
Ця сторінка для тих ,хто любить українську поезію та пісні.
Тут можна публікувати вірші та пісні ,які Вам подобаються і Ваші власні твори.
Прохання ,при публікації  творів обов'язково вказувати прізвище автора.
Давайте пізнавати себе , свою культуру та історію!
 

Погана погода

Прокинувся вранці в надії на зиму.

Пухнастого снігу ковдру незриму

Чекаючи сонця і тріску морозу,

Злітаєш із ліжка,

Відслонюш штору.

 

І тут всі огризки твоєї надії

Разом із погодою десь полетіли.

Сніг вночі випав...

Ніби добра новина,

Але десь плюс вісім.

На дворі паршиво!

Та ковдра на дворі -

Ілюзія згнила

 

Вдягаєш все тепле -

Вертаючись з казки.

Виходиш на двір

Без любих почуттів

Ступаєш на сніг,

Що тебе так підвів.

Він наче болото

Навколо чобіт,

Не весело рипає

Тільки човга й мокрить

 

Вологість в повітрі,

І вітер холодний

Поганий скрізь настрій

Усіх і все гнобить

60%, 3 голоса

40%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.