Пам'яті, товариша мого, Ігоря КРИВЧУНА!

         Це фото із книги за редакцією М.М.Сови "Місто над Сулою", мабуть чи не останнє у житті Ігоря. Він був ЛЮДИНОЮ! І це багато значить! Скупі слова, із тої ж таки книги - не відтворять того багатогранного життя нашого сучасника, ту повноту думки і грані творчості - Ігор Олександрович Кривчун народився в 1961 році в Червонозаводському. Музикою займається з 1972 року. Працював у кількох філармоніях Російської Федерації, в гурті "Фестиваль" Ігоря Саруханова, "Фристайл", а також у звукозаписних аудіостудіях "Мелодія", "Рекордс 1". Він учасник культурного обслуговування будівників БАМу, молодіжного фестивалю в м. Москві (1985 р.), міжнародного рок-фестивалю 1990 р. в м. Сопот (Польща). Нагороджений урядовими відзнаками. Нині займається власною творчістю  Нині він уже не займається нею - творчістю. Нині творчість говорить, волає тими звуками музики і рядками поезій. Він був гарним товаришем і Людиною! Сумно......

ПОЖЕЛАНЬЕ

Алине Борзенко

Слова і музика І. Кривчуна

 

Не надо верить в то, что не сбывается,

И уповать на милости Богов.

Не надо лгать себе, что полагается

За ложь и подлость верная любовь.

 

Не стоит слепо верить в оправдание,

Что сможет всё былое превозмочь :

Оно, быть может, будет и желанное,

На самом деле будет сердцу жёлчь.

 

Та жёлчь сладка сначала, но не далее.

Самообман, пока не видит глаз.

Да, трудно знать то самое печальное :

Кто предал раз, тот предаст много раз !

А.Драбрезір "ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ" (Збірка сонетів)

Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні.

Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі оновитися, як ще один шанс зробити цей світ, в якому я живу, кращим, добрішим, ще більше наповнити його любов’ю, спраглістю до життя…

Певно, одному творцю відомо, що робиться зі мною і чому я переживаю ту чи іншу скруту, чи прекрасні, щасливі миті, але ж …. в дарунок я маю натхнення, коли із під пера виходять, дійсно, пережиті почуття, відчуття, що ти живеш не дарма і маєш, що сказати людям!

А на разі – на разі час сонетам, самій витончено-строгій, чарівно-прекрасній формі поетики в моєму доробку.

                                          Ваш Драбрезір!

P.S. Нехай бог береже всіх “Цариць» і «Богинь», що принесли в моє життя, як прикрощі так і радощі. В моєму серці і пам’яті вони завжди присутні, як невід’ємна частина мене самого, хоч і розвінчані з п’ядестала Голгофи мого буття…

Та без них, певно, не існував би і я!

 

читай на: http://stihi.ru/author.html?drabrezir

А.Драбрезір "КАНТОВАНОСТЬ ВРЕМЕНИ" (Рання творчість).

Сповідь бунтівника комунізму.

       Я народився в Імперії Радянського Союзу. В ті часи всі народжувалися в ім’я комунізму, не виняток і моя особа! Радянська влада покладала на мене певні надії, як на будівника світлого майбутнього. І я свято вірив у те, що колись прийде той час, коли всім буде добре і ми будемо жити за принципом «від кожного за здібностями, - кожному по потребі». Та вірив у це я не довго.

З часом вірити в міражі, а тим більше, піддавшись загальному психозу, будувати суспільство, яке не розуміло і якому не потрібна моя творчість, мені не припадало. Творець, мабуть, відвів мені трошки інше… інше розуміння світу, відносин, іншу долю у цьому строкатому світі.

Я писав вірші і був тим щасливий...

читай на: http://stihi.ru/author.html?drabrezir


62%, 13 голосов

33%, 7 голосов

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

НАРОД на i.ua Допоможіть моєму товаришеві ! ! ! ! !

  • 08.09.08, 19:22

Народ! Є в мене товариш, можна сказати любитель української естради. Той зайшовся у мрію знайти пісню Іво Бобула, от лише назви не пам'ятає... Бува таке!!! letsrockblablacallsad Пам'ятає лише приблизно фразу, а саме таку "А ось уже і осінь увійшла в мій сад...", або ж щось подібне.

Гірко дивитися на його страждання... sadwakeupdeath, зовсім звівся нанівець!

Хто пам'ятає творчість цього виконавця і пісню, відгукніться, допоможіть порадою де знайти цю пісню????? Якщо в кого є цей музичний твір, буду вдячний.

Дуже страждає товариш!!! Дійшов до того що почав "просити ухи..."!!! smile

КАДЗИН. А.Драбрезір. Збірка віршів-танка (вибране).

          Кілька слів від автора.

 

Ця збірка має назву КАДЗИН. Так у Японії називають людину, що пише танка.

Танка, - це форма японського вірша, який складається з п’яти строчок. Перша і третя містять пять складів. Друга, четверта та пята по сім. В сумі вони складають 31 склад, що нагадує «частушки», проте образність, алегорії, метафоричність та інші складові ніде так яскраво не виражені, як в українській мові.

Саме тому, на мою думку, українська мова так насичено заповнює танка. Здається образ нашаровується на образ, що власне і породжує відчуття виваженості, цілісності, витонченості, поезії.

Вона, поезія, стає зрозумілою, западає в душу, як людині обізнаній з архітектурою поетики так і пересічному читачу!

Тематика танка різна. Тут і лірика, і філософія, і зовсім буденні речі які в цілому відкривають іще одну сторінку, сторінку незвідану на терені моєї творчості.

Саме з цим ви познайомитеся перегорнувши наступну сторінку.

 Отож у добрий шлях дорогі мої друзі.., вороги та заздрісники!

У ДОБРУ ПУТЬ…

                                         Ваш Драбрезір.

_____________________________________________________________________________________________

Анатолiй Драбрезiр – вкотре заявляє про себе, як талановитий творець, якому здається немає рівних у вправності використання надбань світової поезії.

                Збірка «Кадзин» включає в себе форму японського вірша – танка і являє п'яту збірку поезій автора.

                Як ми можемо впевнитися, танка вдалися Анатолію. Він відчувши дух довершеності японської поезії, зумів поєднати непересічну українську образність із східним символізмом та чіткістю, строгістю форми, що і дало той результат, що ми називаємо вдалим твором, не побоюся цього виразу – вдалим до геніальності.

                                                Олег Лісняк

                                                      поет

_____________________________________________________________________________________________

 

                   К А Д З И Н

                     (вибране)

***

 

Як безтурботно,

Мов те щастя в долонях,-

Кульбабка тремтить...

Подих тамую я свій,

Нехтуючи вітрами.

  

***

 

Невмілий мій хрест,

Молитви на власний кшталт,

При свічці душі;-

Намагаюся марно

Вблагати Христа...

 

***

 

Мріяв ще в дитинстві,

Спіймати морську чайку,

Аж плакав дурний.

Карбував босий відчай

Тугу в гамівній льолі...

льоля - сорочка.

                                  ***

Зима стікає

Водяним годинником

З бурульки часу

Завис геть вищерблений

Меч під стріхою хати.

***

 

Душі моєї

Порепані підошви,

Мандрує спрагла...

У пошуках прихистку,

Намір розтерзати світ!

 

***

 

Жінка з тілом

Пянким і ніжним... Жінка,

Безтямно кохає!

Лащить хвиля берег,-

Не має обличчя Жінка.

                         ***

Я розучився

Просити вибачення,..

Чи й зовсім не вмів?

...І, мабуть, не навчуся

Жити покірний клітці.

***

 

Плаче брутальність,-

Сльоза щастя гіркого

Цебенить цівкою...

- Чи можна знову знайти,

Чого не мав спочатку?..

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "КАДЗИН", яка побачила світ у 2007 році

(с). Всі права застережені.

А. Драбрезір.ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ.Збірка Сонетів.(Вибране_1)

із Циклу "Розвінчана Цариця"

 

                        * I *

 

Я у небо злітав би, до Білого бога,

Усі статки віддам, що зберіг на порі.

Лиш скажіть мені люди, де є та дорога,

Що про неї курличуть тужні журавлі.

 

Я терпіння позичу на відкуп в Сварога,

Помолюсь, як годиться, Ранковій Зорі.

На далеких шляхах Судениці й тривога,

Мого віку земного сумні вістярі.

 

У людського єства тільки сльози богів,

Лише їм та їх дітям дозволено плакать.

Я крилом Вирій-раю торкнусь берегів.

 

І чекатиму вічно, мов віщого знака,-

Ту сльозу, що прилине з далеких світів

І породить поезії знак зодіака!

 

        

                           * II *

 

Зітхає вечір. Доля на осонні,

Пригрілася і лащиться, мов кіт.

Куняють дні… від порожнечі повні,

І місяць шаблею в півнеба ліг.

 

П’янка нудьга тримає у полоні,

Сю душу зранену десяток літ.

Знедолене кохання у безодні,

Знадієне, що не побачить світ.

 

Та б’ю шляхи упевнено ногами,-

Самотність – воля, а кохання – гніт.

Ба! Пекло ніжності завжди під нами.

 

Царицю вимріяв – шукав роками!

Не в кабаках! Мандруючи степами,-

Та от душа вологіша чобіт.

 

                         * III *

 

Сонети падали, мов зорі,

В сухі санжарські полини,

Де ранки морозно-прозорі,

За крок до стиглої зими.

 

Дерева й люди дивно хорі,-

Весь світ у золоті тюрми.

Невизначеність у просторі,

Блука стежками сатани.

 

Лиш ти і я – дві туги світу,

Маскуєм радість у журбу,

Частіш пісні співаєм літу,

Зимі нав’язуєм тяжбу…

Осінню павутину гніту,

У клапті рвем, немов табу.

 

 

                * IV *

 

Брехня і сльози крізь п’янку печаль,-

Дарунок твій між митями кохання.

Крихтина правди одягла вуаль,

І тужить Всесвіт від хосен-мовчання.

 

В обіймах у пітьми застигла даль,

Парує світ облудою-клечанням.

І необачних слів вульгарна сталь,

Мов печеніг, ятрує душу у підрання.

 

О, де зоря? В обіймах у красунь!

Позір, старий дідок, снує, мов лунь,

Збира за мито срібло уночі…

 

Цариці від душі віддав ключі!

У серці біль – щасливих днів відлунь,

І доля спить в руках Богинь-чаклунь!

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "Вінок Розвінчаних Цариць", яка побачила світ у 2008 році

(с). Всі права застережені.

А. Драбрезір. ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ. Збірка Сонетів.(Вибране)

 

                С О Н Е Т И

 

Любити треба світ, щоб мислити натхненно!

                                  Emil Verharen.

                             

                           ***

Не відбирай, кохана, в мене цих степів,

Садків в смарагдово-черленім листі,

Старих, скрипучих, сивочолих яворів,-

І соловя у росянім намисті.

 

Біленьку хату, де разки найперших слів,

Зібрав докупи, кришталево чисті.

Гаптованої в сині Ворскли. Берегів,-

Де верби і тополі урочисті.

 

Тут рідний край, тут батьківська земля,

Крилом лелека небо виміря,

В Гармонії карбує ранок чисті грані,

 

Біля кургану – день міняє світло й тінь,

Весь світ принишк, затих, завмер в чеканні

І рішень, і шукань, і воскресінь!

 

                Бажання.

 

Ворожила мені циганка,

Ворожила так – не за гроші;

Чи загоїться в серці ранка,

Чи шляхи мої будуть гожі.

 

І тріпоче серце, мов бранка:

« - Замели дороги пороші,

Полонить – зрадлива коханка,

Тут – діла твої нехороші!»

 

Вивчала руку стривожено,

Ліній долі меріжка густа:

« - Вірних друзів стократ помножено,»-

Шепотіли зів’ялі уста!

 

Не віщуй вже, годі, доволі,

Не бажаю кращої долі!

 

                    ***

Я в осені гостюю залюбки,

Давно знайомі акварелі втоми.

У вирій крила чистять ластівки,

І літа вже порушені кордони.

 

В холоднім цвіті айстрів пелюстки,

Заклякли соком виноградні грони.

А туга помережила шибки,

Зими близької серце рвуть судоми.

 

Уста пошерхлі вип’ють до останку,

Тепло ночей і дивограні ранку.

Та час шаленить, не впинити днину

І крилять зорі прагнення душі,

Молю, благаю, пісню журавлину,

Бодай на відкуп ви мені лишіть!

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "Вінок Розвінчаних Цариць", яка побачила світ у 2008 році

(с). Всі права застережені.

Анатолій Драбрезір. ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ. Збірка сонетів.

                                                        В і д   а в т о р а.

 Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні.

Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі оновитися, як ще один шанс зробити цей світ, в якому я живу, кращим, добрішим, ще більше наповнити його любов’ю, спраглістю до життя…

Певно, одному творцю відомо, що робиться зі мною і чому я переживаю ту чи іншу скруту, чи прекрасні, щасливі миті, але ж …. в дарунок я маю натхнення, коли із під пера виходять, дійсно, пережиті почуття, відчуття, що ти живеш не дарма і маєш, що сказати людям!

Та все ж я впевнений, - життя моє після смерті!

А на разі – на разі час сонетам, самій витончено-строгій, чарівно-прекрасній формі поетики в моєму доробку.

                                          Ваш Драбрезір!

P.S. Нехай бог береже всіх “Цариць» і «Богинь», що принесли в моє життя, як прикрощі так і радощі. В моєму серці і пам’яті вони завжди присутні, як невід’ємна частина мене самого, хоч і розвінчані з п’ядестала Голгофи мого буття…

Та без них, певно, не існував би і я!

________________________________________________________________________________

Анатолiй Драбрезiр – представляє шосту збірку поезій «Вінок розвінчаних цариць».

На разі це сонети. В даній збірці представлені ранні твори, а також вірші, так би мовити, вихвачені «з під пера».

Перші сонети (Наталі, Літній триптих, Не відбирай кохана, в мене цих степів…, Коржі та інші), після творчої кризи, відстанню в десять років, відтворили спраглість поета до життя. Життя творчого, небуденного, повного горіння, кохання, присяженості до рідного краю.

Майстерність автора беззаперечна, про, що свідчить Вінок Сонетів, сама по собі складна форма поетичної архітектури. Образи, метафори, алегорії, як завжди, насичені, яскраві та свіжі.

                                             Юлія Єжела,

__________________________________________________________________________________