хочу сюда!
 

Александра

42 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «фотографія»

Шевченко на світлинах - 205-річчя Великого Кобзаря

Кобзар і доба фотографії. Шевченко на світлинах

Тарасове «свідоцтво про народження» першого фотоаматора України

У 2019-му фотографія відзначає 180-ту річницю. Коли в січні 1839-го Франсуа Арагон зробив доповідь у Парижі про відкриття Луї Даґером світлопису, Тарасові Шевченку було 24 роки...

 Якщо уважно перечитати «Щоденник» Тараса Григоровича, його листи та спомини, впадає у вічі одна ще не зовсім досліджена сторінка в його житті: постійна дотичність Кобзаря до світлопису. Адже дагеротипія, а пізніше й фотографія розвивалися в Петербурзі на очах у молодого поета.

 Задля такого висновку біографія Кобзаря налічує достатньо неспростовних фактів. Але спочатку треба відтворити головні історичні віхи з життя Тараса Шевченка. Почнемо, мабуть, із 1838-го, коли в Санкт-Петербурзі 24-річного юнака, кріпака поміщика Енгельгарда друзі викупили з кріпацтва. До публічного проголошення епохи світлопису залишався ще цілий рік. І цей рік аж до 1845-го Тарас навчався в Академії мистецтв у майстерні Карла Брюллова. Юнак поглинав книжки з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, фізіології, часто бував у театрах і музеях.

 

 

У той час у столиці Російської імперії бурхливо розвивався новий напрям мистецтва — дагеротипія — первісний вид світлопису на металевих пластинах, вкритих сріблом. Першими, ясна річ, ознайомили петербуржців із дивами світлопису іноземні фотомайстри, а вже з 1843 року в місті стали з’являтися фотоательє місцевих фотографів. Серед майбутніх майстрів пензля з найближчого оточення Тараса в академії одразу з’явилися палкі шанувальники нового напряму відтворення дійсності. Це передусім двоє студентів-живописців, друзів Шевченка по майстерні Брюллова: українець Іван Гудовський та швейцарський підданий Генріх Деньєр. Деньєр відкрив одне з перших фотоательє в Санкт-Петербурзі у 1849-му, ще навіть не закінчивши навчання в академії, а Гудовський того самого року започаткував фотографію в Києві, у кам’яниці на Великій Васильківській.

 Як і більшість тогочасних майстрів живопису, Тарас Шевченко одразу ж викреслив світлопис з усіх творчих видів мистецтв, залишивши за ним тільки функцію копіювання. Причому цю «фізико-хімічну» властивість «нерукотворного» копіювання сам Кобзар залюбки використовував упродовж усього життя. Ось що писав Тарас у листі до свого товариша поляка Броніслава Залеського влітку 1855 року із заслання: «Очень не рад, что ты занимаешься теперь фотографиею, она у тебя много время отнимает теперь, а после, я боюся, ты увлечешься ею, когда покажутся удовлетворительные результаты. Это дело химии и физики, пускай Михайло (Цезік. — Ред.) и занимается ими, а тебе это как художнику повредит. Фотография как ни обольстительна, а все-таки она не заключает возвышенного прекрасного искусства».

 

Наступна зустріч Тараса Григоровича з фотосправою відбулася вже в засланні, в Оренбурзькій губернії. Але навіть там, «на задвірках імперії», світлопис став поширюватися з вражаючою швидкістю. Тарас не тільки був свідком народження нової течії у світлописі — фотоаматорства, а навіть посприяв його розвитку. Річ у тім, що і в Оренбурзі, і на півострові Мангишлак — у військовому укріпленні Новопетрівське — друзями Кобзаря ставали люди, безмежно закохані в цей новий напрям мистецтва. Прибувши до Оренбурга, Тарас Шевченко, який під час заслання постійно хворів, невдовзі познайомився з місцевим аптекарем Михайлом Гнатовичем Цезіком, мабуть, першим фотоаматором того краю. Пізніше Цезік залюбки допомагав поетові в засланні, виконуючи фотокопії його малюнків та пересилаючи його листи з Новопетрівської фортеці.

 

 

Звісно, весь вільний час аптекар присвячував своєму новому хобі. Вивчав апарат, знімав офіцерів, фасував хімікати, готував розчини, друкував відбитки, постійно говорив лише про «світлописаніє» та мріяв про нові лінзи. Демонструючи всім свої «досягнення», Цезік заклав непереборну жагу до цієї справи в ще одного з офіцерів — ад’ютанта командира Оренбурзького корпусу Іраклія Ускова. Це був простий і добрий чоловік родом із запорозьких вільних козаків. Фотографія в той час тільки з’явилася в Оренбурзі, і новий командир корпусу генерал Перовський часто отримував світлини із самого Петербурга. Таким чином, його ад’ютант бачив не тільки перші фотоспроби початківця Цезіка, а й роботи найкращих фотографів столиці. Мабуть, це й відіграло свою вирішальну роль. Цілих чотири роки Усков цілеспрямовано наближався до омріяної мети й тільки у 1857-му став щасливим володарем фотокамери. Придбати її йому допоміг Тарас Шевченко через своїх друзів у Петербурзі.

 Після Оренбурга капітан Іраклій Усков був призначений командиром цього крайнього форпосту імперії, а Тарас за черговим доносом переведений туди «на перевиховання»... Важко навіть уявити, як склалася б солдатська доля Шевченка, якби комендантом укріплення був призначений хтось інший. Ось що писала у своїх споминах про Кобзаря старша донька Іраклія Олександровича Наталя: «Батько був завзятий аматор-фотограф і фотографував аж до смерти, коли вже був на відставці. Тарас Григорович, здається, через своїх столичних знайомих виписував приладдя для фотографування моєму батькові. Навряд чи він міг виписувати для себе. Фотографічне приладдя коштувало тоді дуже дорого, а засланець Шевченко не був багатий. Може, він допомагав батькові фотографувати ці краєвиди. Батько й Шевченко були великі приятелі. Мені відомо, що батько й Тарас Григорович садили при форті садка, допомагаючи один одному».

 

 

Нині чотири світлини першого українського фотоаматора Ускова, датовані 1857–1865 роками, прикрашають експозицію Національного музею Тараса Шевченка. Дружина Ускова Агафія все своє життя дбайливо зберігала для нащадків як дописи і малюнки поета, так і ці «новопетрівські» світлини свого чоловіка... В інтернеті я випадково дізнався про те, що молодша донька Ускових Надія за заповітом матері повернула роботи та речі поета в Україну. А трохи пізніше в матеріалах про створення у 1920-х роках у тодішній столиці УСРР Харкові Інституту Т. Г. Шевченка натрапив на цікаві подробиці. Виявляється, «у 1929 році за 3000 рублів харківський інститут Т. Г. Шевченка купив у Надії Ускової-Смоляк (молодшої доньки Ускових) разом з іншими раритетами п’ятнадцять (!) світлин її батька Іраклія Олександровича». Мало який фотографічний музей Європи має у своїх архівах таку кількість безцінних фотодокументів одного автора, датованих 1857–1865 роками...

 

 

Коли торік я розповів цю історію Дмитрові Стусу, директорові Національного музею Тараса Шевченка в Києві, він одразу загорівся ідеєю розшукати світлини й зробити із цього вагомий проект-відкриття. Вже через три місяці разом із науковим співробітником Олексієм Дубровим ми, затамувавши подих, роздивлялися безцінні фотовідбитки Ускова, яким щонайменше 160 років. Обережно перегортаючи пожовклі світлини коменданта фортеці, друковані на тонкому альбуміновому папері, ми достеменно пересвідчилися в наявності справжнього історичного документального артефакту — 15 старовинних фотографій, датованих 50-ми роками позаминулого століття. Усі сюжети цих зйомок розповідають про місце служби поета на півострові Мангишлак (Новопетрівське укріплення). І, на жаль, майже всі вони потребують реставрації. Але головне те, що знайдені світлини засвідчують дві нові тези в українській шевченкіані. По перше, повертають суспільству ім’я одного з перших українських фотоаматорів Іраклія Ускова, а по друге, стверджують факт конкретної участі в цьому Тараса Григоровича Шевченка. Наведу лише одну цитату з листа засудженого Шевченка до свого приятеля Михайла Лазаревського в Петербург у червні 1857 року: «...побывай ты с человеком, практически и хорошо знающим фотографическое дело, побывай с таким человеком у г. Чернягина по означенному адресу. И выберите, по крайней мере освидетельствуйте, выписываемую И[раклием] А[лександровичем] камеру для фотографии с прибором, в особенности обратите внимание на объективы Фогтлендера. Деньги ему, г. Чернягину, посылаются с этой же почтою».

 Мов блискавкою, мене ошелешив суто фотографічний вислів у дописі поета «об’єктиви Фогтлендера», яким і нині оперують тільки затяті професійники. Адже й сьогодні фотокамери Leica, Sony, Samsung використовують ті лінзи. Виявляється, ця австрійська фірма оптики та фотознаряддя не тільки була відома 162 роки тому — її назву промовляв і шанував сам Тарас.

 

 

...Як бачимо, завдяки сплетінню цих двох доль — поета-вільнодумця Тараса та нащадка запорозького козацтва Іраклія Ускова — до нас дійшли найстаріші аматорські світлини в історії України. Уже відомо, що в жовтні цього року Національний музей Тараса Шевченка, анонсуючи нові сторінки з життя Кобзаря, запросить громаду Києва на виставку світлин, які «ховалися» в його фондах майже сторіччя. Ці 15 знайдених старовинних фотографій, я певен, спонукають багатьох українських музейників до нових пошуків та відкриття в царині вітчизняного світлопису.

Предметна зйомка. Приклад фотосесії.

Ми потрапили на предметну фотозйомку для обкладинки книги, яка незабаром має вийти в продаж. У фотографа було завдання передати вигляд розстеленого вранці ліжка, де ще хвилину тому лежало двоє людей, і зараз залишився лише відбиток їхньої присутності — легкий натяк на те, що донедавна тут хтось був. Він безкінечно поправляє постіль, виставляє штатив, налаштовує фотоапарат. Уся ця підготовка необхідна для самої зйомки. Без неї не обійтись. Лише після цього фотограф буде виставляти кадр.




В предметній фотозйомці надзвичайно важливо помічати деталі. Цього разу це виглядало, як дитяча гра — знайди відмінності, тільки тут їх сотні. Замовник бажав, щоб фотографія була максимально схожа до наданого прикладу (прев’ю). Довелось довго бавитись зі складками на подушках і простирадлі, щоб довести все до ідеалу.

Далі в статті Предметна зйомка. Приклад фотосесії.

[Фотовиставка] Подвійне бачення / Double vision

У жорсткий і прагматичний час, де світом править віртуальна реальність, коли гібридним війнам не видно кінця і життя розписане по хвилинах — дуже складно фантазувати. Тим не менш, якщо не використовувати абстрактні можливості людського мислення, то стане зовсім сумно. Уміння абстрагуватися — дає можливість вижити…



Київ. Вхід вільний.

Multi art photo 2017

MULTI ART PHOTO 2017 — фотоконкурс для тих, хто захоплюється мультиекспозицією.
Ясна річ, що прийшла до нас ця техніка з плівкової фотографії, з тих самих пір, коли плівку треба було перемотувати вручну або міняти касету після спрацьовування затвора. Зараз цю функцію реалізували спеціально в багатьох цифрових камерах і ми пропонуємо взяти участь в конкурсі.

Деталі на сторінці MULTI ART PHOTO 2017

Спеціальний проект: Краса з нічого

«Краса може народитися практично з нічого. Все починалося з білого паперу, фотоапарата і мене самої. Я дивлюся на папір перед зйомкою і відчуваю перед собою незвіданий світ — ніколи не знаю, що вийде в результаті. І це найцікавіше. Тут і зараз можна робити все, що завгодно, бути вільною, створювати і вражатися новими формами, змінами світлотіні, що проявляються образами. Коли дозволяєш собі бути вільною, то виходять знімки, в яких живуть обсяг, рух, динаміка, насиченість, наповненість і недомовленість одночасно. У них живе Краса, як я її бачу і розумію.
Основний об’єкт зйомки шматок паперу і, іноді, я сама. Цей проект розпочався в січні 2016 року і триває досі. До експозиції відібрано деяка його частина, яка відображає мій стан на поточний момент…»

Наталя Карпенко


Наталя Карпенко представляє свій спеціальний проект “Краса з нічого”. 
Виставка відбудеться в приміщенні Kievphotos-Hall 2012. 

Презентація 03 серпня 2017 р. о 19:00.
Час роботи виставки: з 11:00 до 21:00.
Вхід вільний.

Курс-інтенсив: Історія мистецтв для фотографа

Фотошкола Модерн представляє інтенсив “Історія мистецтв для фотографа” присвячений зв’язку мистецтва з сучасною фотографією. Лектор виділяє для слухачів найважливіші течії та митців, творчість яких є вкрай важливою для розуміння та створення сучасної фотографії. Інтенсив охоплює велику кількість цікавих прикладів і порівнянь. Розповідь створена на мистецтвознавчій базі та адаптована для широкого загалу слухачів.



План курсу:

Вступ. Межі жанрів
Портрет
Пейзаж
Супрематизм і фотографія
Натюрморт
Жанровий живопис
Художні засоби живопису і фотографія
Репортажна фотографія
Робота з площиною
Авангардне мистецтво

Попередня реєстрація обов’язкова, кількість місць обмежена.

Конкурс репортерської фотографії Рівне день за днем, 2017

В мережі триває фотоконкурс «Рівне день за днем, 2017». Метою конкурсу є покращення рівня висвітлення подій Рівного та області та популяризація документальної фотографії.

До участі в фотоконкурсі запрошуються усі фотографи, на світлинах яких зафіксоване повсякденне життя Рівненщини: усі його прояви, досягнення чи проблеми.


Шоста бієнале імені Степана Назаренка – Фотопортрет 2017

Запрошуємо взяти участь в національному конкурсі фотопортретистики «Фотопортрет 2017». Метою фотоконкурсу є розвиток української портретної фотографії.

Всі деталі – за посиланням!


Олена Кравцова. Інтерв’ю з фотографом

Олена Кравцова – фотохудожниця та просто гарна жінка. Її роботи наповнені теплом і добротою. А чим наповнена її творча душа – читайте у нашому з нею інтерв’ю.




Другий відкритий національний конкурс абстрактної фотографії

Запрошуємо на конкурс абстрактної фотографії від Національної спілки фотохудожників України (НСФХУ)!

Всі деталі - за посиланням!


Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая