Кажуть "Не хлібом єдиним жива людина". Воно так, але ж і підкріпиться не заважає. Отже в попередніх замітках про подорож я багато розповідала про цікаві об"єкти, про красу України, але ж за час прогулянок іноді відволікались на поїсти   Іноді це були перекуси просто неба на травичці, а іноді заходили до кав"ярень, щоб спробувати щось місцеве і порозглядати цікаві інтер"єри.

Споруда зведена за проектом і під керівництвом будапештського архітектора Яноша Бабули-молодшого.

Позаглядала в цікаві закоулочки

А це водостоки поближче, на них зображений мукачивський замок 

Половила гав з місцевим трубочистом і його кицькою 

І в Мукачівській кав"ярні попила каву зі смачнючими тістечками. На вітрині залишилось мало смаколиків, бо вже був кінець робочого дня і народ під"їв тістечка

За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця-Подільського датується кінцем XII століття — початком XIII століття. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з поміж чотирьох гіпотез про заснування міста. Назва міста походить від слова "камінь" або "кам'яний", вона містить і другу частину, яка показує історичну місцевість розташування - Поділля.

Цього року часу на поїздку було мало, а побачити хотілося, як завжди, багато чого. Взявши карту палаців, фортець та інших архітектурних пам"яток, зупинили свій вибір на "Золотій підкові Львівщини" та її околицях... На всю "підкову" часу треба на багато більше, тож ми вирішили оглянути найвидатнішу її частину, до того ж концентрація пам"яток у цих місцях настільки значна, що можна оглядати їх по дві за день... Але дружина вже була в цих місцях кілька років тому з екскурсією, тож щоб урізноманітнити її враження, а також закрити позаминулий борг по замкам Волині, вирішили по дорозі заїхати в Острог (навіть не знаю, чого ми це місто пропустили у 2009 році).

Їхати вирішили на електричці підвищеного комфорту Київ-Рівне, що о 7:40 вирушає з Києва. Взяли квитки у 2 клас по 40 грн. Чим відрізняється 2-й клас від першого?   У першому класі крісла розташовані "купейно" по 2 з обох сторін столика, у 2-му ж крісла знаходяся одне за одним, як у автобусі, але місця для ніг набагато більше, ніж у маршрутках. Що цікаво, що правий ряд розміщувався спиною до напрямку руху, а лівий лицем. Тож спочатку прийшлося їхати спиною до руху поїзда, але в Козятині ситуація змінилася на протилежну.  Через 6 годин поїздки, можливо не так швидко, але досить комфортно, ми прибули в Острог. Вірніше сказати на станцію "Острог", що знаходиться в селі Оженін за 8 кілометрів від самого міста. Але між ними є практично постійне автобусне сполучення. Вже через 15 хвилин поїздки маршруткою по селам ми були в центрі Острога.

---

Слово "Острог" означає "укріплення". Назва міста вперше згадується у Іпатіївському літописі 1100 року , але, як свідчать археологічні дані, місто на кілька віків старше. З середини 14 ст. місто стає резиденцією Острозьких. Данило Острозький на місці давньоруського укріплення на пагорбі біля річки Вілія будує замок, основу якого складала мурована вежа, яка слугувала і для оборони і проживання князя. Згодом Василь Острозький розширює замок і будує на подвір"ї богоявленський собор, який теж мав оборонну функцію. Але найвідоміший Василь-Констянтин Острозький, що довершив замковий ансамбль "Круглою Вежею". А найбільшою його заслугою було заснування в 1576 році в Острозі слов"яно-греко-латинської академії. Випускниками її пізніше стали відомі козацькі ватажки Северин Наливайко та Петро Конашевич-Сагайдачний. При академіїї відкривається друкарня, в якій Іван Федоров видає у 1578 році "Буквар" , а 1581-го "Острозьку Біблію" - перше повне видання Біблії на східнослов"янській мові. Взагалі, з роду Острозьких вийшло чимало визначних полководців, захісників церкви, меценатів та просвітників. Зі згасанням роду князів Острозьких занепало і саме місто після руйнування його у 1626 році військами Богдана Хмельницького під час визвольної війни. З 1793 року  Острог - повітове містечко Волинської губернії Російської імперії, пізніше - прикордонне місто Польщі.

Зупинка автобуса була неподалік від ресторану-піцерії "Маестро",куди ми з задоволенням зайшли збадьоритися кавою. До кави замовили ще й млинців, але їх довго готували, то ж спочатку випили каву, а потім їли млинці з чаєм  . Згодом, сповнені сил, з рюкзаками за плечима і картою міста в руках пішли вивчати місто. Перше, на що ми натрапили, був музей нумізматики, але в середину заходити ми не стали. Через дорогу був невеликий парк з пам"ятником засновникам міста, судячи з карти, ми рухалися вірним шляхом до Острозького замку... По дорозі нам ще зустрівся пам"ятник Шевченку, дещо дивного виду та пам"ятна стелла на честь 400-річчя заснування Академії та друкарні.

І ось за деревами відкрився вхід до замку (надбрамна вежа була побудована у 1905 році), з машинами весільного кортежу.

Забув сказати, що це була неділя, час гуляння весіль і багато пасажирів маршрутки питали чи не їде вона до РаГСу. На руїнах "Круглої Вежі" тривала фотосесія та відеозйомка молодят,

то ж поки вони займали вежу ми пішли до самого донжону, де розміщується краєзнавчий музей.

Цікаво, що вхід у музей знаходиться в підвальному приміщенні, але вказівних знаків де є каса музею ніяких не знайшли. Виявилося, що каса теж знаходиться в підвалі за рогом... Квиток коштував лише 5 грн, але потім ще доплатили 5 за фотозйомку. Знімати тут було що. Найбільше мені сподобалася панорама середньовічного Острогу в центрі великої зали. Музей розміщений на всіх трьох чи чотирьох поверхах замку. В окремих кімнатах є виставки присвячені війні, пожежникам, окрема кімната присвячена космонавту Каденюку. Поступово піднімаючись і проходячи всі зали ми вийшли на верх замку, звідки відкривається чудовий краєвид на луки в заплаві річки Вілія. Потім була невелика фотосесія навколо Круглої Вежі.

І далі, з мапою в руках, ми пішли шукати руїни синагоги... Це теж пам"ятка архітектури, про що свідчить позолочена табличка, але вона має досить жалюгідний вигляд...

По дорозі, в одному з комплексів відпочинку, молодята вже запрошували гостей до столу під попурі з народних українських та еврейських танцювальних мелодій... Часу у нас ще було вдосталь, так як автобус до станції "Острог" відправлявся о 20:35, і о 21:05. По плану ми мали  б виїхати до Бродів - основного пункту нашого базування - сьогодні ж о 21:54 поїздом Київ-Ужгород, але ми не спитали квитки на касі, бо не були певні що будемо їхати саме поїздом. Але, як виявилося, про прямі автобуси, навіть транзитні, між Острогом і Бродами ніхто нічого не знав, а автостанція знаходилася на краю міста... Через центр частенько курсували автобуси до Рівного, а вже звідти можна було б потрапити до Бродів, але тільки в понеділок зранку... То ж при не сприятливому розкладі нам прийшлося б ночувати чи в Острозі чи в Рівному, а зранку їхати в Броди і поселятися в готелі. При такому розвитку подій ми б втратили пів дорогоцінного дня. Виходить, що часу у нас було ще кілька годин і зовсім ніякої визначеності у майбутньому... Тож ми пішли подивитися на річку Вілія і по можливості вмитися її водами... На гравюрах 18-19 століть річка зображена як повноводне місце риболовлі,  

зараз же це невеликий струмок шириною у 2-3 метри і глибиною до коліна, але з чистою водою. .

Ми там не тільки вмилися, але й походили по воді і трохи відпочили на березі. Звідси відкривається чудова нанорама на весь замок. 

Далі ми пішли шукати стародавні брами міста. Збереглося їх дві. Татарська брама - колись головні ворота міста - зараз знаходиться у напівзруйнованому стані, стоїть практично в городах, з одного боку засаджена кукурудзою, з іншої-сливами.

Від брами ми повернули ліворуч і пішли в гору до Острозького парку, що його намагалися будувати на місці старого кладовища... Головні ворота парку були зачинені, та і парк не виглядав таким, що його часто відвідують... 

Звідси відкривається вид на Хмельницьку Атомну Електростанцію, що біля Нетішина, за кілька кілометрів від  Острога.

По вулиці від головних зачинених воріт парку ми спустилися вниз до центральної площі, де стоїть інша брама - Луцька. Вона в значно кращому стані (повністю сфотографувати її не вдалося - вона оточена будинками та деревами).

В брамі знаходиться музей друкарства, але вже було початок сьомої години вечора і він був зачинений. Полювання за іншими пам"ятниками та пам"ятками архітектури привело нас вздовж проспекту Незалежності знову до піцерії "Маестро". По дорозі нам ще зустрівся оригінальний пам"ятник загиблим у 2-й світовій війні. Трохи далі, за піцерією, у пошуках давнього монастиря капуцинів та древніх оборонних земляних валів, ми вийшли до пам"ятного знаку на честь відродження Острозької Академії (яке, до-речі, було у 1994 році). 

Як виявилося, сучасна академія, а точніше Національний Університет "Острозька Академія", розміщені в корпусах давнього монастиря, а під глядацькими кріслами на тенісному корті при академії ми розгледіли оборонні вали (Якщо це не так, дайте знати). Взагалі, територія Академії виглядає так, як і мають виглядати ВУЗи.

Все чисто, акуратно, в парку стоять лавки, статуї.

Спеціалізується цей заклад на педагогічних та економічних спеціальностях, розцінки на контрактне навчання висять при вході на дошці оголошень: від 9 тис. грн. для істориків до 15 тис. для економістів. Прохідний бал - від 124.

До автобуса на станцію лишалася ще година, і ми вирішили поїсти піцу в піцерії, та відмітити "взяття міста" келихом пива  . Цього разу нам і піцу (яка, то речі, тут печеться у печі на дровах) і пиво принесли швиденько, тож автобус ми ще кілька хвилин чекали на зупинці. Чим цікавий цей маршрут автобуса, що він повертає на вулицю Князів Острозьких і їде повз давній прикордонний стовп у село Межиріч, там розвертається. При цьому відкривається чудова панорама на Свято-Троїцький монастир-фортецю, що теж є пам"яткою архітектури 15-17 сторіччя.  Він дещо схожий на фортецю Острозьких, що спочатку мене дещо спантеличило і я втратив оріентування в просторі, але потім з усім розібрався, та пізно, тому фотографій нема... (фото з сайту http://castles.com.ua) Далі автобус повертається до центра Острога і прямує на північ до залізничної станції...

Решта фото, що не увійшла до замітки тут.

Квитків на станції не було, останній автобус у місто вирушає о 21:20, а поїзд прибуває о 21:53... Ця невелика розбіжність у часі змусила понервувати  , але все ж таки вирішили прориватися вперед: проситися у провідників доїхати до Бродів, бо повертатися втретє в "Маестро" (де є і готель) на таксі за 50 грн не хотілося. Досвіду розмови з провідниками у нас не було (квитки зазвичай купуємо зарані в касі, або їдемо автобусом при їх відсутності), стоянка поїзда 2 хвилини!!!! На щастя вже 2-га провідниця впустила нас, бо їхати нам було менше 2-х годин. На радостях заплатили їй 100 грн, лишили речі, і пішли в вагон-кафе. Добре, що воно зачинялося о 24-й, а ми прибували о 23:45. За ці 1,5 години ми випили чаю з цукерками, запили це соком і були свідками розмов 3-х різних компаній, від підлітків, яких везли на екскурсію, до п"яних мужиків, що пили пиво та намагалися протрезвіти за допомогою кави... (Нічого у них не вийшло, тільки каву порозливали по столу) О 23:45 ночі ми вийшли на залізничному вокзалі в незнайомому місті Броди...

Далі буде...

Як ми в Броди забрели...

Олесько

                  Львів - місто легенд, мрій, глибокої історії та архітектури.

         Насолодившись містом Самбір http://blog.i.ua/user/729788/2232896/  , їду далі за цікавими враженнями. Автобус Львів-Добромиль, за годину довіз мене до старовинного міста Добромиля. Виїзжаючи з дому на 3 дні звичайно подивилась прогноз погоди, бо вже у Карпатах серед літа випав сніг , майже по всій країні йшли дощі  і була велика вірогідність, що у такому райончику дощів нам не оминути. Дивлюсь я на небо та й думку гадаю   ..... Прогноз показує громи, блискавки, дощі.... Ну думаю, капець, вибрались... Приїхавши в Добромиль, весь час дивилась в небо і просила милувати нас, щоб ці пару деньків обійшлись без дощу   Бо ж одну ніч нам треба переночувати в палатці, а на другий день піднятись, хоч і не на дуже високу гору, але все ж таки піднятись і по гірській почві.
     Отже в очікуванні свого напарника по подорожі часу дарма не гаючи, пішла роздивлятись Добромиль.

      Добромиль, місто Старосамбірського району Львівської області, знаходиться за 115 км від Львова, недалеко від польського кордону.
За однію з легенд місто названо в честь знатного чоловіка Добромила. Інші ж легенди говорять про те, що назва міста є похідною від словосполучення «добра миля» – саме так казали про відстань від замку на горі Сліпій до міста або від маєтностей Гербуртів у Фельштині (тепер — Скелівка).
Місто вперше згадується як село у 1374 році. Саме тоді князь Владислав Опольський (за іншою інформацією — король Людвіг Угорський) надав саксонському родові Гербуртів маєтки по річках Вирві і Стрвяжу.
В 1497 році польський король Ян І Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дав дозвіл проводити на площі ярмарки. Містечко почало швидко розвиватись, сюди переселялись купці і ремісники. З Моравії ткачі привозили високоякісне сукно, за яким, а також за місцевою сіллю, приїжджали купці з Угорщини й Сілезії. У 1531 році Андрій Гербурт заснував латинську парафію і побудував дерев’яний костел. У 1566 році король Сигизмунд ІІ Август надав місту Магдебурзьке право, про це подбав Станіслав Гербурт, власник місцевих солеварень.
Великий внесок у розвиток міста зробив Ян Щасний Гербурт – видатний політичний і польський діяч.
Отже вийшовши з провулку, який вів від автостанції перед очима одразу постала міська Ратуша, яка розташована на центральній площі міста. Дата її зведення точно не відома. Держбуд УРСР зазначав, що вона стоїть з XVIII ст. Інші джерела подають XVI ст. Ратуша нагадує невеликий старовинний замок. На фасаді вежі – проткнуте мечами яблуко — родовий герб Гербуртів, а також герб Добромиля. На її годиннику проставлена дата 1883.





Біля Ратуші знаходиться погруддя Адаму Міцкевичу, з чого не важко здогадатись - тут було польське панування )))



площа Ринок


Зручний і тихий парк біля площі Ринок
(фото з інета)


       Відоме місто і для читачів роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», де головний герой побував у етапній канцелярії. Через Нижанковичі, Солянуватку, Добромиль, Хирів, Скелівку проходив шлях бравого вояка до Львова.
У Добромилі побував герой роману, можливо, тут був і сам автор.
«Одне було погано,— він (Швейк) ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі. В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали». (З книжки «Пригоди бравого вояка Швейка»).
Добромиль входить до туристичного маршруту «Шляхами бравого вояка Швейка».



         В 1872 році в місті збудовано залізничну станцію. Залізна дорога через Добромиль була протягнута під час будівництва залізничної гілки з Хирова на Перемишль і з'єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця.  . Окупація в 1939 році Західної України Радянським Союзом посприяла занепаду, розташованої поруч з Добромилем, вузлової станції Хирів, котра будувалась як великий пересадочний вузол. Залізничні гілки Хирів - Перемишль і Хирів - Стар'ява були відірвані від системи залізних доріг Польщі і стали тупиковими, що автоматично знизило їх значимість. У 1876 р. з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи.
         
        Розпитавши місцевих жителів де знаходиться залізнична станція, не дивлячись на їх скептицизм і здивування моєю цікавістю, я направляюсь у напрямку станції Добромиль. По ходу до станції роздивляюсь будівлі.













На цій же вулиці зустрілась нова гарна будівля. Це була Загальноосвітня школа. На диво її наповнюваність, для такої місцевості, не мала - 540 учнів.



Біля цієї будівлі триповерхова стара будівля, але вона нічим не примітна, то ж я пішла в шкільний двір  і знайшла там одноповерхову будівлю, явно не молоду )))



Крокую далі і знахожу ще цікаві будівлі





Будинок дитячої творчості. Схоже, що це був чийсь маєток. Там над  вхідними дверями навіть видніється герб.



       А ось ще один будиночок, самий ближчий до станції. Можливо там жив якийсь директор залізничної станції? 




        
       Так я йшла, йшла і все не бачила де ж та станція. Вирішила звернути в провулочок і побачила залізничну колію. І вже вдалині виднілись залишки тієї станції. І я по шпалам, опять по шпалам іду – грало у мене голові )))      А я тьопкала по коліям.
        На зустріч йшов дядєчька з клунками. Я його запитала: Звідки їдете і де ж вже та станція Добромиль? Він посміявся і сказав, що їхати треба прямо і вже за кущами буде станція.


        
У шпалах я бачила якісь залізні штучки. Одну підчепила, а то була якась скоба


        Дійшовши до місця призначення став зрозумілий скептицизм місцевих жителів. Такий сум охопив від самотності цієї, колись можливо людної станції. Пригадались кадри з фільмів про відкриття залізниць, про те, як благоговійно люди ставились до цього дива – Залізниці… Мабуть і тут колись раділи першому проїхавшому потягу… Мабуть тут висів колокол, який сповіщав про наближення потяга. А сьогодні повз станцію йде лише електричка Львів - Нижанковичі, та й то 2 рази на день, зранку в одну сторону, а під вечір в іншу.





От цікаво, якого року цей кафель? Хто його сюди поклав?







         З сумом я поверталась назад в місто, де ми повинні вже зустрітись з Мандрівничком. І це мене радувало, бо після зустрічі зі станцією я відчула якусь пустинність, жалість до неї бідненької …  
Цього разу пішла трохи іншими вуличками Добромиля і знайшла старі, і на жаль занедбані будиночки.







      Під час війни тут жив командир гестапо. Він залишив жахливе пам'ятне обличчя у вигляді подвір'я з мацевами - плитами єврейського надгробка з написами, що встановлюється на могилі  для увічнення пам'яті померлого єврея. Я не знала, що вони там є, а лише побачила в інеті. Схоже, що ними було вимощено доріжки у дворі.



     Попросилась в місцевий магазин підзарядити телефон, купила каву і сіла почекати і відпочити в скверику. Тут пробігала білочка, трохи розважила мене.


      
     І вже дочекавшись Мандрівничка, ми підкріпились перед подальшою дорогою, пригостивши місцевих рєбят, які прибігли на нюх )))







Після отриманої від нас курячої відбивнухи, цей пес став наш навєкі   Влігся біля нас і поки ми розмовляли і намічали подальший маршрут, він лєжав біля нас, іноді відбігаючи гавкнути на людей, які проходили мимо.



      Відпочивши, вирушаємо далі, бо на сьогодні у нас ще було заплановано відвідати Урочище Саліна, дійти до сусіднього села і розміститись на ніч біля підніжжя Сліпої гори, на якій і розташовано наш вождєлєнний Замок
        Прямо поряд з нами костел:
У другій половині ХVІІ ст., як розповідають місцеві старожили, церкву Святої Трійці, збудовану на кошти Петра Сагайдачного, перебудовано на костел. У 1719 році Войцех Михальський, тогочасний державний радник Добромиля, піддав костел ґрунтовному ремонту. Тоді костел було посвячено як Розп'яття Христового. Тепер костел перебуває у розпорядженні місцевої римо-католицької парафії. Він є пам’яткою архітектури місцевого значення.








Вже дорогою до Саліни ми знову роздивлялись будиночки і місцеві цікавини






 А це такий смішний чи сарайчик, чи не знаю що. Він маленький, але як видно функціональний )))


В Добромилі є Пожежна частина. ЇЇ будівля нічим не примітна, то навіть не фоткала, але ж в її дворі знайшли цікаву штучку   пожежний насос, схоже він тут стоїть як пам"ятник



 Дорога до Саліни лежить під гірку і вже піднявшись на узвишшя ми бачимо костел з іншого боку



    Отже ми йдемо до сумної сторінки нашої подорожі, яка буде далі...  
      

Перша частина тут

Ну, не совсем лето, скорее кусочек осени, самую серединку сентября.

      Сталось це у далекому 1994 році, коли я вперше попала на Західну Україну, а саме в похід по Івано-Франківській області (Яремче-Надвірна-Делятин-Ворохта-Ясиня). Шлях наш пролягав через Львів, на шляху до гір у нас не було часу затриматись у Львові, тому що швиденько пересідали у потяг Львів-Рахів. Це жахіття не можна було назвати потягом, коли ми вийшли з нього, то було враження, що нас везли у вагоні питок    Вийшли ми в Яремчі, де нас зустрів туман і надоїдливий дощ. Керівник групи запевняв нас, що Карпати це на багато глибші враження ніж Крим і ми будемо в захваті. Дивлячись на початок нашої подорожі ми були засмучені і не могли повірити його словам. Але пройшовши енну кількість кілометрів і подолавши не одну гору, не дивлячись на зміни погодніх умов ми погодились з керівником. І от з того часу моя любов до Карпат і Прикарпаття зростала з кожним моїм приїздом туди.  

Сім років назад мені випала нагода оздоровитись в санаторії Закарпаття, і так як в Закарпатті я ще не бувала, то з радістю погодилась взнати нові місця. Це було неймовірно! Є прекрасні слова, які відображають любов до гір

В суету городов и в потоки машин 
Возвращаемся мы, просто некуда деться.
И спускаемся вниз с покорённых вершин,
Оставляя в горах своё сердце.      

 Так і я залишила там часточку свого серця. І тепер при любій нагоді і можливості намагаюсь знову поїхати в ці прекрасні благодатні місця. Остання моя зустріч з Карпатами була АЖ 5 років тому. Тому я чекала нової зустрічі з радістю і трепетом.

Отже моя подорож, яка почалась тут http://blog.i.ua/user/729788/1708495/  ; http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  ;  http://blog.i.ua/user/729788/1709259/ продовжується. 

Приїхавши ввечері у Хмельницький, усівшись в потяг, я поїхала далі подорожувати. Прокинулась я рано і дивлячись у вікно насолоджувалась прекрасними видами.

Дорога дуже звивиста і при кожному повороті потяга я весь час бачила його хвіст 

Зійшовши з потяга, я пішла на автобусну зупинку. Урааааа, я в Закарпатті! 

Очикуючи автобус побачила те, що у нас точно не побачиш. Комфортний транспортний засіб, аж у дві лошадині сили, з маленьким тормозом збоку (лошатко) 

Доїхавши до місця призначення я заселилась у номер. Умови проживання не шикарні, але є все що потрібно: двомісний номер, туалет і душ з теплою водою у номері, триразове харчування. Але ж моя головна мета це перезагрузка файлів в голові   найсвіжіше найчистіше повітря, шикарні навколишні види, малолюдність, журкіт річки, лікування мінеральною водичкою і смачнючий аромат гірських квітів і хвої. 

Оце наша тимчасова хатка на курячих лапках  Я жила на 4-му поверсі 

Поснідавши, я одразу мотонулась по хащам. В цих місцях переважає хвойний ліс з приміссю букових ділянок.Буки дуже цікаво виглядають. Оце один з екземплярів.

Якась гірська річка

 По дорозі я побачила, що і на каміннях ростуть дерева 

Так як я була дві ночі в потязі, день гуляла по Кам"янцю і ще день гасала по навколишнім хащам, я добренько приморилась і  перед вляганням спати вийшла на балкон, надихатись повітря. А там така краса. Сонце бажає на добра ніч   

На другий день зранку, вишойвши на балкон, і знову вдихаючи свіже смачне повітря побачила таку картину

По нашим майже степовим міркам можна було чекати на дощ, але місцеві жителі сказали, що все ОК і ніякого доща не буде. І дійсно хмари розійшлись, вийшло сонечко, ми нарядили купальники і почемчикували купатись на річку.

В цій місцевості ростуть такі величезні борщовики. Кажуть, що вони ядовиті. Ми звичайно не стали експерементувати, і я лише для наглядності розмірів сфоткалась біля велетня. 

Тут річка мілка, то ми йдемо далі

І ось ми вже бачимо як у річці купається нагрітий спекою люд. Справа біжить річка Репинка, зліва - Майданка. Зустрічаючись вони сплітаються і утворюють річку під дивною назвою Ріка )) Мабуть не стали морочитись з назвою, просто Ріка і все ))

Гірські річки завжди достатньо прохолодні, і якось вперше заходити було страшнувато. Але зайшовши ми відчули, що річка тепла і приємна і вилізти з неї ми довго не могли. А головне, що там діє природний безкоштовний гідромасаж    То ми вже перемасажували все що мали змогу   А там трохи лівіше, від жіночки в блакитному купальнику, такий класний водоворіт, ми в ньому катались. Утриматись там неможливо, бо там сильний потік води.   

Накупавшись ми пішли додому і по дорозі роздивлялись цікаві колоритні хатинки

Багато будиночків вкриті такою дерев"яною лускою

Ще дуже сподобались такі особливі колодязі. В кожній місцевості вони своєрідні, особливі.

Як я писала вище, я приїхала попити мінеральної водички. Вода біжить прямо  з-під гори, але коли її п"єш відчувається неначе вона загазована   Ось такі там джерела: 

Мінеральна вода Сойми - Лікувальні властивості мінеральної води «Сойми» обумовлені її макро- і мікроелементним, газовим складом. Кальцій діє проти запалення та алергії, кремній попереджує розвиток атеросклерозу, виводить з організму чужорідні та токсичні речовини, сповільнює процеси старіння. Сполуки бору мають протимікробну дію, залізо та арсен – кровотворну, сірководень сприятливо впливає на шкіру, суглоби, функції серця та судин, лікує атеросклероз, а гідрокарбонат – хвороби підшлункової залози. Ця мінеральна вода підвищує продукцію шлункового та підшлункового соків, виділення жовчі, сечі, утворення ферментів у кишечнику, лікує дисбактеріоз та анемію. Вона також виводить з організму радіоактивні елементи та солі важких металів, підвищує імунітет

Мінеральна вода Келечинська - Мінеральна вода «Келечинська» лікує захворювання крові та кровотворних органів. Наявність в ній високої концентрації заліза у вигляді двох форм – закисної і окисної, сприяє відновленню дефіциту заліза в організмі. Марганець прискорює дозрівання еритроцитів, кобальт і нікель сприяють новоутворенню й утилізації заліза. Мідь забезпечує краще всмоктування заліза в кишечнику, бере участь в синтезі гемоглобіну та продовжує життя еритроцитів. Також «Келечинська» мінеральна вода має виражену діуретичну та холеретичну дію. Під впливом цієї води значно покращуються захисні властивості слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, знижується протеолітична активність шлункового соку.

Через пару днів все ж таки вночі пішов дощ. Ми трохи розстроїлись, але до ранку доща вже не було, зате повітря насичилось ще більшими ароматами і свіжістю. Вся навколишня краса вмилась дощовою водичкою і стала ще насиченіша красою. 

Гори - Три сестри Віра, Надія, Любов. Ці гори нам видно з балкону.

Тут гріють водичку для мінеральних ванн  А в альтанці релаксують відпочиваючі 

А це частинка санаторних теренкурів  

Природа то вмилась, але дощ спортив наш природний релакс у річці, Ріка замутилась і у нас більше не було можливості поніжитись у гідромасажних ваннах. Але не дивлячись на таку неприємність навколишня краса не стала гіршою. 

Місточок через річку. Жахіття ці місточки . Не знаю як там місцеві мешканці по них гасають і пішки, і на велосипедах, і на моторолерах... Я насилу зібралась, вговорила себе і дійшла лише до його середини  Так цей ще більш-менш не шатучий, на вищі і шатучіші я б взагалі і ногою не ступнула би  

По ходу ми зустрічали місцеву фауну, таких ось міні-динозавриків ))) 

Таких жителів у нас я бачила на стовбах, а тут навіть на ЛЕП поселились )))

А це привид санаторію   Ми дивувались його властивості: цілий день цього чудіка не було ні видко-ні чутко, але як тільки наставав вечір, це чудо з"являлось нявкало і пленталось за всими проходячими мимо ногами   

Ось так пролетіли ті прекрасні годинки мого перебування в цьому благодатному місці. Але ж я була б не я, якби я тільки сиділа на місці  Благо народ там вивозили на екскурсії, то за мною було закріплене місце в екскурсійному бусіку  Так що далі буде