Зписок зі співтовариства «Законодавча ініціатива».

 ЗІНа ". ЗІНа – законодавча ініціатива народу.

 Сучасне суспільство застосовує багато форм заохочення громадян до участі у виробленні рішень з різних питань: від соцопитування до референдумів.

Засоби масової інформації залучають слухачів і глядачів до участі в публічному обговоренні різних громадських тем. Серед виступів громадян міститься багато раціональних пропозицій. Але це лише ток-шоу, яке не несе за собою ніяких нормативних дій.

Доцільним є залучити усіх активних громадян спроможних до вироблення державницьких конструктивних рішень, надавши їм можливість адресувати свої пропозиції безпосередньо Державі, оминаючи бюрократичні щабелі різного рівня.

Кожен громадянин має право на законодавчу ініціативу, безпосередньо; минаючи депутатів. НЕТ дає можливість реалізувати це право масово і миттєво. Потрібно згуртувати тих, хто це зрозуміє і оцінить. Потрібні толкові адміністратори. Треба щоб інформацію прочитали якнайбільше громадян з конструктивним складом розуму; як у винахідництві.

Найближчий відомий прототип для Законодавчої Ініціативи Народу (ЗІНа) є державний інститут (як схема організації) патентування технічних рішень.

Законодавчою базою є стаття 5 Конституції України: Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо, доцільно доповнити – Право законодавчої ініціативи належить кожному громадянину України.

Для початку діяльності «законодавчої ініціативи народу» не мусимо чекати чиєїсь вказівки чи дозволу достатньо декілька творчих громадян, які усвідомили сутність упорядкованої ініціативи.

Кожна пропозиція, кожного громадянина має розглядатися на найвищому рівні по суті, як законодавча ініціатива, у відповідності із законами формальної логіки і набувати необхідної юридичної підтримки.

Природнє право законодавчої ініціативи громадянина має забезпечити стрімкий рівень зростання народовладдя.

   Особливо це помітно в розвитку технічного рівня суспільства. Технічний рівень суспільства: (авто, літаки, ракети, мобільний зв’язок, комп’ютери і інтернет) значно випереджає його суспільний стан: (монархію, диктатуру і демократію).

   Головне, що відрізняє депутата від звичайного громадянина, відповідно Конституції – це право законодавчої ініціативи. Воно поширюється лише на депутатів відповідного рівня.

   Уявімо, якби право вдосконалення техніки було лише у інженерів чи спеціалістів з вищою освітою, скількох винаходів ми не дорахувались би.

   Але цього права не монополізував навіть Сталін-тиран. Відомі конструктори були ув’язнені під час 2-ї світової війни, але творили техніку для фронту. Право технічної творчості належало кожному, і ті що могли, його використовували.

   Ще нічого кращого за Народовладдя не придумане у суспільних відносинах. Комп’ютерізація суспільства виводить Новгородське віче на нову сучасну основу.

   Не можна обмежити ініціативу – це абсурд. Відповідно діючої Конституції України ст.5 «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо,…». Не треба чекати зміни до Конституції - Право законодавчої ініціативи належить кожному громадянину України. 

   Не треба чекати закінчення війни чи результатів позачергових виборів. Народу слід самоорганізуватися і взяти законодавчу владу під власний суверенітет, а не йти шляхом спроб і помилок «як ляжуть карти» - чи буде народним парламент, чи знову буде чиєсь газове лоббі.

   Геть партії – суб’єкти перетягування одіяла. Потрібні творчі бійці народних національних інтелектуальних сотень.

Не можна позбавляти громадянина права на конструктивну участь у розбудові власної держави.

Кожен громадянин України має право подавати свої пропозиції до законів як особисто, так і у складі групи громадян.

На допомогу народній законодавчий ініціативі має бути розроблено відповідні методичні матеріали.

«Розвантаження» ВР зробить неефективними спроби лобіювання олігархічних інтересів.

Реальний доступ громадян до законодавчої ініціативи обмежить вплив міліонерів на суспільний стан в державі.

Щоби коротше пояснити ЗІНа,  дам посилання на організацію винахідництва у державі.

Кожен громадянин має право і можливість запатентувати своє технічне рішення як винахід. Для цього він подає заявку за встановленою формою з оголошенням мети і шляху її досягнення у відповідний центр (інститут патентної експертизи).

Експертиза проводиться за принципами формальної логіки, тобто чи дійсно вирішує заявлену мету дана пропозиція. Серед експертів юристи, галузеві спеціалісти та ін., за потребою.

Заявку на патент подає той, кому є що запропонувати. Інші «відпочивають», але завжди мають право і можливість звернутися зі своєю пропозицією.

Пропозиції можна надавати і у співавторстві з іншими громадянами.

Уявімо, якби кращого боксера визначали голосуванням, можливо, В.Кличко не був би визнаний чемпіоном Світу. Але він здобув це звання у відкритій боротьбі – заперечте?

Мабуть  визначити першу 10-тку, 100-ню, чи 3-х сотню кращих винахідників. Їх не треба для цього обирати. Вони займуть своє справжнє місце у рейтингу винбільшість громадян нашої держави визнає, як і я, що найпродуктивніший законотворець ВР – Ю.Кармазін.

Можна чітко вахідників наслідками своїх дій.

Таким чином при ЗІНа буде очевидною верхівка «піраміди» по результативності «законотворців».

Пряма законодавча ініціатива не наштовхуватиметься на нерозуміння сутності пропозиції якимось чиновником і спрямуванням у смітник.

 Чому малоперспективний розподіл суспільства за партійним принципом.

Високоросла рослина у приміщенні має можливість вирости лише до стелі. Далі стеля буде обмежувачем росту.

За цим принципом інтелектуальний рівень керівника (голови політичної партії, голови депутатської ради любого рівня, та й просто менеджера) є обмежувачем підвищення рівня суспільного інтелекту.

Приходить підлеглий зі своєю пропозицією, а начальник не розуміє навіть суті його пропозиції і пропозиція потрапляє у «довгий ящик», чи на смітник. Це є фактор стримування розвитку суспільства.

Тому кожна пропозиція має розглядатися на найвищому рівні. І природнє право законодавчої ініціативи має забезпечити стрімкий рівень зростання народовладдя.

Законодавча ініціатива кожного громадянина має розглядатися по суті у відповідності із законами формальної логіки і набувати юридичної підтримки.

 Вибір депутатів, який ми робимо методом «спроб і помилок» лише раз на чотири роки, щоб віддати свій голос, надає громадянам можливість помилитись у своєму виборі 10 разів за усе життя.

А те, що наш сліпий вибір буде невдалим, зумовлено підміною критеріїв «продуктивний у законотворчості» на «достойний» (мабуть вигод), обрікає нас на довічне очікування «покращання».

Тож, на майбутні вибори кожен кандидат має надати корисний для людей і держави проект закону.

Оцінюючи проекти чи його прийняті Закони, виборець матиме змогу відділити зерна від полови і  продуктивного депутата від партії, до якої він вимушено прихиляється, щоб тягти на собі кількох паразитів.

Це я навів проміжні кроки до розуміння ЗІНа (законодавчої ініціативи народу), спрямовані на досягнення одразу ідеального (в межах можливого) порядку законотворення.

Для прикладу: саме ті люди, що пішли за власною ініціативою до участі у боротьбі у межах АТО, є найефективнішими воїнами не дивлячись на їхній вік, стан здоров’я, освіту, статус та ін.

Так і у законодавчу владу мають прийти воїни добра за власним не безпідставним покликом душі і розуму.

Критерій один – процвітання Держави.

Час самим кермувати авто на швидкісній автостраді, а не сіпати за віжки стареньку шкапу. 

Для початку діяльності «законодавчої ініціативи народу» не мусимо чекати чиєїсь вказівки чи дозволу достатньо декілька творчих громадян, які усвідомили сутність упорядкованої ініціативи.

Потрібна ініціативна група з тих, хто вже зрозумів доцільність ЗІНа.

Такими мають стати вже тепер активні радіослухачі учасники політичних програм на радіо «Ера». Бо ВР потребує постійного поповнення джерела свіжих продержавних ідей.

Якщо серед колишніх депутатів ВР попередніх скликань є хоча б декілька позитивно-продуктивних, то їхній досвід також має служити суспільству.

Є на телеканалі «Київ» програма «Вільний мікрофон». Там бувають достойники з доцільними державницькими пропозиціями.

Одним словом, громадська компонента має бути присутня у законотворчому процесі хоча б під егідою волонтерства.

          У попередній статті про Олімпійські Ігри, озаглавленій «Чому Ріо ігнорує український гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди на Олімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історія тут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна. Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовами світу. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їй стати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ на ОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію, явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного «П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріот рідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріо не обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати - Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

 На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер, підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини там не обходяться без неї – Наталі Лозицької.

А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишній викладач Одеського  державного університету, полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти з онуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження. Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайте разом прочитаємо:    

            
> > Сьогодні перший і, напевне, останній раз у Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. Запрошення Наталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування в Олімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно з Одеси до Умані…

Проїжджали олімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту. Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цю красу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Ще залишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовж чудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огороджена решіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. От по такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійських об'єктів.

Їх теж велика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевірку на вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих "аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формах співробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяка нечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки в футбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьох сторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся на екран, а не живу картинку. ????

Цікава реакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком. Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором, підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як на важливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тут Наталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами, і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. І вже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеня з засобами зв'язку Наталі.

Приємно, що є чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіади заповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... І всяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цей складний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців і іноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питання гостей...

Напевно чесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка", яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобово і потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це по Наталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – треба сюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечері на фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими земляками за Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузин суддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімн Росіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим. Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію.  
> > Ось так і завершилось моє "хрещення" з Олімпіадою. 

Підготовлено першу групу волонтерів, які житимуть і працюватимуть в українських селах, допомагаючи їм знайти власні ресурси і розробити план стратегічного розвитку та відродження.

30 волонтерів безпосередньо стали учасниками проекту «Корпус Волонтерів для сільських громад України», що реалізується за підтримки Української Громади.

Детальніше читайте тут.

Но, как говорится, слов из цитаты не выбросишь. Так что заранее прошу прощения.

И прошу обратить внимание на комментарии подписчиков Евы. При всей ненависти «ватников» к «АТО» как таковой, у них (включая ополченцев), всё же, остаётся сочувствие к соотечественникам, зомбированным двадцатипятилетней украинской пропагандой. О том, что подобного от адептов «Єдиної країни» не дождёшься, думаю нечего и говорить.

И ещё. Звонил намедни коллега из «2000» Александр Мартыненко. Говорили с ним о том, почему большинство майданоидов из числа киевского офисного планктона в полный рост «косит» сейчас от мобилизации – вроде бы ж самое время доказать себе и всем, что «Україна понад усе!». Это меня натолкнуло на мысль о том, что остались сейчас в Донецком аэропорту, в Счастье, в Дебальцево первую очередь те, для кого самоценность – сама возможность пострелять «змоскалених східняків». А если за сие полагается ещё и нимб героя…

Но после прочтения постов Евы понимаешь, что это далеко не единственные стимулы, заставляющие украинских добровольцев оставаться на фронте. Даже тех, кто пришёл к выводу о порочности войны с Донбассом.

Итак, хроника «дебила-родственника» начинается 13 августа.

Молитва за мир

Господи Ісусе Христе, Царю миру, до Тебе звертаємо наші серця, стривожені загрозою жорстокої війни. До тебе, Боже милосердя, кличемо з глибини душі: відверни від нас цей дошкульний удар! Тебе, спасителю наш, благаємо: дай цілому світові та всім людям твоїм мир і спокій. з твого пресвятого серця вилив ти любов святу на весь світ, щоб між людьми зникла всяка незгода і царювала сама лише любов. Коли ти перебував на цій землі, серце твоє з такою великою ніжністю відчувало всяку людську нужду. надихни, отож, володарів і їхні народи бажанням миру. Нехай зникнуть роздори, що порізнили дітей одного небесного Отця. Згадай, Ісусе, що за ціну крові своєї ти зробив їх братами. Колись з любові ти вислухав благання святого Петра про допомогу: «рятуй нас, Господи, бо гинемо», – і звелів розбурханим хвилям моря заспокоїтися та подав тишу. Змилосердся нині над нами і вислухай молитву нашу. Прости нам прогрішення наші добровільні й недобровільні. Мир світові твоєму даруй, благовірному народові нашому, правлінню і всім людям твоїм. Бо всяке благе даяння і дар з висоти сходить від тебе, Отця світла, і тобі славу віддаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

Вони стояли спинами одне до одного. Вона, ледь нахилившись вперед, з напівзаплющеними очима, сповнена жіночою та материнською любов’ю, для якої створена Богом… а за її спиною майорів червоно-чорний стяг. І він, чий погляд направлений у блакитно-жовту далечінь.

Українці посеред України, вони торкались одне одного тілом, душею і серцем. Вони були разом. Вони були єдиним цілим. Вони відчували тих, хто був задовго до них, їх сьогодення – це українство, а майбутнє віддзеркалюється в очах синів, старший з яких захищає Батьківщину від ворога.

В неймовірній єдності з собою Богом, котрий та щедро дарував їм диво справжнього кохання. Всеосяжне кохання вірних і відданих українців на червоно-чорній ВОЛІ з жовто-синьою душею і генетичною вірою ЖИТИ. Ще трохи й вони почнуть танцювати. Вона сором’язливо повернеться до нього, подивиться йому в очі з усією тією довірою, котру викохала за всі роки, проведені разом. І він ніжно та закохано обійме її, а вона покладе голову йому на плече.

Він буде кохати її синами й сонцем, ароматами вранішньої кави та польових квітів, літньою спекою та прохолодою дощових крапель. Він даруватиме їй цілий світ, а вона… вона піде за ним навіть у безодню. Тому що вони – це Україна. І вони кружлятимуть в танці. І цей генетичний танець поколінь навіватиме їм солодкий смак парного молока і тепло щойно випеченого українського хліба…

Навкруги розцвітатимуть ромашки та соняхи, а повітря наповнюватиме аромат бузку. Їм буде посміхатися Бог. Для них співатимуть янголи. Їх оберігатимуть херувими. Кожен рух цього танцю пам’ятатиме гіркоту випробувань, що випала на їхню долю, між ними пронесеться звивистий життєвий шлях, але тепло рук і ніжність сердець завжди допоможуть їм рухатися в унісон…

Їх сини наче ті птахи, що кличуть їх серця високо в небо… Їх красивий танець даруватиме відчуття неймовірно щастя. Дасть усвідомлення часу. Порине в висоту, туди, де Господь бачить та любить свою працелюбну Націю. Вони танцюватимуть за усіх. За усіх нас. За тих, хто був з нами, хто досі є і за тих, хто прийде після нас. Вони танцюють, щоб їх рідну та любу землю з такою ж любов’ю берегли їх діти.

Вони не зможуть відірвати очей одне від одного, адже за межами їх любові темрява. Темрява, створювана ворогом, оточує їх звідусіль, проте згорає, торкнувшись світла їх почуттів. Їх танець не має кінця. Його танцюватимуть їх діти й діти їх дітей. Танцюватимуть, сповнені гордістю та впевненістю в непримиренності українства.

Бог випробовує цей танець з любов’ю батька та суворістю вчителя, але і сам ледь помітно пританцьовує, ласкавим поглядом спостерігаючи за доброю та щирою нацією. Вони не втомляться. Ніколи. Адже їх тримає в рівновазі абсолютна довіра одне до одного, котру ніщо не похитне. І таких, як вони, тисячі. Цей танок степовий. Дикий. Козацький. Вільний.

З металевим запахом крові. З туманною димкою. З молитвою капелана в окопі. З вранішньою росою, ароматом нічної фіалки й передсвітанковим співом пташок. Вони продовжують любити. Любити Україну, дітей, землю, Бога, молитву. Вони танцюють. Ревно відкорковуючи все, що пов’язане з тими, кому сьогодні болить і хто потребує допомоги та підтримки.

В їх танці воля. В танці, котрий танцює їх нація не зважаючи ні на що. Він обіймає її, а вона лине до нього усією своєю суттю. І в цих обіймах вони зупиняться на мить, аби почути в тиші святе та славне: «УКРАЇНА».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герої програми – волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

https://youtu.be/Dyob4GEBDHk