Я знаю як воно буде:

Засмика всього , затрясе,

Вогненість прониже груди,

Й зупиниться серце. І все.

Приблизно й коли - вже знаю:

За рік, а чи півтора.

...Без мене з-за небокраю

Проміннями сонце загра.

Буятимуть трави зелені,

Цвістимуть весняні сади;

Дощі ітимуть без мене

Так, як ішли завжди.

Хтось віритиме у Бога,

Хтось в вірі вбачатиме зло...

Не зміниться в світі нічого -

Все буде, як і було.

І тільки мене не стане

У цій сутолоці земній:

Спливу кудись за туманом,

Де - ні бажань, ні надій.

І, може, осиплюсь росою

На вранішні трави хмільні...

А ти умиєшся мною,

А ти побродиш в мені

І ще красивішою станеш,

І личко твоє засія, Моя надія остання,

Любове остання моя!

Ти мене опалив…

А точніше спалив мою душу.

Ти надію убив!

Я за гріх твій молитися мушу.

Ти пограв у життя,

Та в тій грі не зумів зупинитись.

Я прошу каяття,

За нестерпне бажання помститись.

Все равно праздник долгий. Может кому притяно будет )

Люблю цей світ!!!!!!!!!!!!!!

Ти прийшла,а я вже і не жду
Довго ти десь швондяла,кохана
І не те що більше не люблю
Стан цей амнізією назвала б.

Вже й забула, як воно - Чекати.
Серед ночі ім'я шепотіти
Як воно крізь всі шляхи стрічати
Промінь у очах небес ловити.

Я вже інша я тепер байдужа
Ти до інших йди
Я - обійдусь
Я занурюсь у свої калюжи
І за те на тебе не сержусь.

Згаса - тремтить осіння мить,

Коли надiя помира - тодi й менi не варто жити, тодi не варто щось робити i марно витрачать слова.

Тож, поки подих мiй не згас, любов плекаю i надiю, в свою зорю щасливу вiрю, що збереже мене i вас.

Терпiв Господь i я терплю заради крихiтки надiї. На долю нарiкать не смiю во iм’я тих, кого люблю.

I вкотре Богу помолюсь - нехай здiйсняться вашi мрiї. Доки не згасне жар надiї, доти живу я i борюсь.

22.11.2002

Знаєш, коли шкода. Коли встаєш о четвертій ранку, тому що прокинувся. Ти

знаєш, якщо не зараз то назначений час через дві години, можеш проспати. Ти займаєш себе якимось ділом до тієї години , а точніше, хвилини. Ти робиш , в тебе виходить, захопившись ти не помічаєш , що твій запланований момент втрачено, ти просто,його пропустив . Ті декілька секунд. Їх не повернути.

Шкода...

Я налила собі чаю, стала у  вікна: автобуси різних маршрутів мчали по нічній мокрій дорозі. В них не було тебе. Я знов ,як тоді, прогавила «секунди з тобою». Хоча,хто зна, може й ні. Допиваючи другу чашку чаю, підраховую усі можливі варіанти,подумала, що може й встигла побачити той самий, в якому пронісся ти. Мабуть, ти й не глянув на моє запалене в густій темряві вікно, як знак того,що я з тобою.Так само не озирнувся на нього, як не озираєшся на мене, коли ми розходимось. Все це не є важливим, поки є невідомим. Але надія на те, що я встигла є! Навіть не надія, а видумка.

От я і подумала, що  не дарма у четвертій ,  не дарма у вікна одна.  Я думками про тебе ще жива! Гіркота шкоди змінилась на солодкий присмак надії. Який чудовий в мене вийшов ранок. Який смачний цей зелений чай.

Я така щаслива!

Ти впевнено вступаєш , Листопаде,
в свої права.
Здавалося, нема вже правди...
а ні - жива!
І хоч так боязно тебе стрічати з кожним роком.
Все впевненіше йду до тебе крок за кроком.
І сіре небо стало більше.
Такою чорною земля!
Людина кожная стає мудрішою,
Через той біль у серце, що немає вороття
в те славне літо, де було життя.
То похорон!
І кожний щось хоронить
Хто безтурботність,
Хто любов
А той, хто не любив...як я
Минулорічний залишок любові гонить ...
І так наївно хоче закохатись знов.