Хай буде так, як я згадаю


1
Хай буде так, як я згадаю,
тільки душа часів на знає.
Якби прийдешне і минуле
мої два серденька всміхнули.
Якби я осінь проминула,
неначе сон повільноплинний,
якби про зиму я забула,
щоб милуватись ніжним, синім
вчорашнім щастям. Слово „грати“ -
викреслить з мови будь-якої.
Якби нам тільки зустрічатись,
а розлучатися - ніколи.
І щоб можливі були тільки
широкі небеса і свята,
книги і діти. Вибухівка
для витонченості завзятій,
для вашої. Для мене ж кроком
утопії-країни строки
про невеличкі чудеса.
Дощ теплий падав і звисав
рідкими краплями з карнізу
за комір даху. Тут... про кризу.
2
Ось охоронець-херувим
стежить з верхів суворим оком
за тим, що діється, за всім -
глибоким там, чи за високим.
Хтось мірить мірою страждань
поснулі квіти: час букетів.
Дурні години сподівань,
хвилинами невчасно стертих
стрімких загублених шляхів,
для тих, хто винен - катування.
І ангел до душі злетів,
чудово завершив завдання.
Та я загибелі красу
відчую неодмінно вранці
і у долонях донесу
квиток до предостанніх станцій.
В кишені - декілька сердець.
Його я навіть не благала.
Лише зім'яла папірець,
який з дитинства зберігала,
і на якому олівцем
щось там записане, щось - стерте.
Була не жертвою, гравцем.
Мене перемогли вчетверте.
3
Ось той, мій самий перший раз,
злетів з якихсь дитячих правил.
Порушення законів мас -
подруге - світ душі затьмарив.
Дорослість - втретє. Любий дім,
кохання-сцена - замість плахи.
З цим рахуванням, вам смішним,
рівняються картинні жахи.
Зарозумілість навіть в снах.
Я ж - на узбіччі вижидаю,
коли розкриє крила птах -
чорний як ніч. Звичайно, знаю -
куда він цілить. Ця мішень...
Чому ти плачеш? - Звістка злая
утримує вчорашній день
за зламану дугу трамваю.

Високо косиш, високосний рік.

  • 16.12.16, 00:22



Високо косиш, високосний рік.

Бруківка збита сизими дощами.

Кого ти ще сьогодня не зберіг,

кого забрав і не залишив з нами.

 

Не в тому справа, що життя мина,

не в тому біль, що  полягли покоси.

Сім сотен сорок днів іде війна,

і наші долі у безодню зносить.

 

Ось – Бог, а ось тобі - поріг:

зтирають втрати спалахами вічність.

Їх всіх покликав високосний рік

Вони не дочекатись місяць січень.

Ніч і зима. Тихо так, наче всі на світі

  • 03.01.16, 21:46

Ніч і зима. Тихо так, наче всі на світі
в ковдри сховалися й дивляться сни холодні.
Тільки одна Мальвіна, повз вікна закриті,
простує по місту з вірним своїм Артемоном.

Вони не бояться нічого - прикмета дитинства,
їм сяють сніжинки під ліхтарями ясно,
сузір'я виблискують в небі святковим намистом,
складаючи все це - в казкові зимові пазли.

Століття - взагалі не строк

  • 14.12.15, 20:57
Століття - взагалі не строк;
косматі вітри тішать душі
високих і ясних зірок,
якими милуватись мушу

вночі, коли всі смертні сплять
коли безсмертні просинають,
коли богів всесвітніх рать
нас від безбожжя захищає.

Од половини половин
мого життя спливають мрії
в той бік, де ти завжди один
і не залежиш від надії.

Визуальное представление странного аттрактора

  • 05.10.15, 16:50
Визуальное представление странного аттрактора

На добраніч

  • 23.07.15, 00:07
Melody Gardot - Heineken Jazzaldia 2012 https://www.youtube.com/watch?v=iCptD3F-acE

Хмари

  • 22.07.15, 23:48
Повітряне місто над містом
земним. Там спливають зірки
до стрічки нічного намиста,
зіркового. В чащі стрімких

весняних прозорих відбитків,
без снів непривітних і злих,
поплинуть по небу хмаринки,
не схожі на світ ледь живих

істот замилено-оких,
тінями мраку підкресленних.
Хмари застигнуть у спогадах,
щоб в серці хоч шось не щезло.

Ясочка

  • 22.07.15, 00:39
Була собі ясочка, одна-одненька,
тужила, гнулася, наче трава,
згадала два серденька свої рідненькі
і - наче застигла.  Хоч то все слова.

А десь пролітав сірий птах сивий,
глянув в віконце і далі - за край;
позаду залишились землі і сині,
і листя зелене. Мені проспівай -

просила б його, благала б, та пізно:
відстані долі і розмах крил
міцно скувала, неначе залізом,
осінь морозная. Зовсім без сил, 

безсонні примари, пливуть тучі
високо в небі, - куди пливуть?
Все вони знають про сльози горючі.
І ясочка знала. - Залиш, забудь,

не стало тобі ні щастя, ні долі,
очі відкриєш - ранки німі,
згадаєш - спалах фантомної болі -
давно колись дуже ромашки мені

у вересні хтось дарував.Та все зникло. 
Не років плин - промайнули віки. 
Вітер лякає вечірню прикрість,
а зорі рахують сніжинки рідкі.

..................

Була собі ясочка. Одна-одненька.
Одна-одненька. А крильце зламане.

Да, это важно, кто выстрелил в небо...

Да, это важно, кто выстрелил в небо,
в самолет серебристый и в детские лица; 
да, это важно, как пилот охнул;
как взлетали осколки, тела, страницы;

да, это важно, чья рука не дрогнула; 
да, это важно, кто приказ отправил;
да, это важно, кем жизни крохотные
отправлены в ночь на войне без правил.

Вже тепло...

Вже тепло і земля радіє.
Конвалії - мов діточки.
Із днем народження, Надія,
з днем непростим і визначним!

Хай сила буде в душах божих,
хай буде небо вільним знов.
Любов і віра переможуть,
бо що ж тоді, як не любов.