***

... А знаєш, що тобі сказати мушу,
Мізки від чого висохли від дум:
Бодай хоч раз ти зазирнула в душу?
Хоча б колись пройняв незнаний струм

Від дотику легенького рукою,
Поширився від маківки до п'ят,
Ввірвався в серце кулею сліпою
І млосним зойком вискочив назад?

Чи можеш ти забути про буденне
І відлетіти в рай солодких снів?
Чи мусиш повертатися щоденно
До сірості таких подібних днів?

Злети, бодай хоч раз, над метушнею,
Душі відкриту книгу прочитай,
Де ти була й залишишся моєю,
Де ще живе такий примарний рай...
Автор Олександр Бригас

Невчасно…

Невчасно…

Край села на околиці свище розхристаний вітер -
Він колючі сніжинки за комір кида подорожнім,
Нахиляє додолу старезного явора віти
І ламає нещадно колосся, від літа порожнє.

Лиш поскрипує явір – він досить пожив у цім вирі,
Під розлогою кроною бачив добро й лихоліття.
Сотню раз понад ним журавлі пролітали у вирій
І не менше – скидав він пожовклі на землю суцвіття.

…А цієї весни розцвіла білим цвітом черешня.
Він побачив її ген за хатою в чистім пориві
І забулось минуле – він вірити став у прийдешнє,
І в порепанім серці забилися соки грайливі.

А тендітна черешня йому посилала вітання,
Переймалася тим, що не може прилинути птахом.
Молодій, їй хотілося шалу палкого кохання,
Його мудрість пізнати під спільно збудованим дахом.

Він би радий до неї! Та, як? Вже прижився на місці,
Вже несила йому щось міняти в житті кардинально.
Хоч би що він робив – обпадає непрохано листя.
…І її пелюстки вкриють землю сльозами печально.

Не судилось. Зима їхнє щастя коротке поглине.
Кожен далі живе… Тільки доля у кожного різна.
Їм весна не зарадить. І в тому ніхто з них не винен –
Просто хтось народився заскоро… А, може, запізно…

Автор Олександр Бригас

Юрій Федечко. Серця...

Відкриваєм серця) 

Часом досить промінчика з добрих очей
Щоб зробити щасливою поруч людину…
Свічка в змозі розсіяти мряку ночей
Й простелити до доброї справи стежину…
Слово лагідне може розмити в душі
Ту фортецю, що гнів будував в ній роками
Вчасно вилиті іншій людині вірші
Виліковують тугу й журбу нашу з Вами…
Посміхнеться назустріч Ваш погляд мені..
І забуду про те що дощить і без сонця…
Довго жив в непроглядній холодній пітьмі
Досить в серці закриті тримати віконця…
Відкриваєм серця… визволяючи іншим..
Те що час накопичив, неначе скарби…
Пропадає чомусь те собі що залишив…
Що віддав повертається знову мені…
Так приємно себе відчувати потрібним…
Так приємно – що поруч лицем до лиця…
Сотні, тисячі променів сонцеподібних…
Що шепочуть…: « Вже час … ВІДКРИВАЄМ СЕРЦЯ!!!».

 

Ліна Костенко. Поезія.

19 березня 2010 року цій талановитій поетесі, виповнилося 80. Та її вірші залишаться актуальними завжди. 

Життя іде і все без коректур... 

Життя іде і все без коректур. 
І час летить, не стишує галопу. 
Давно нема маркізи Помпадур, 
і ми живем уже після потопу. 
Не знаю я, що буде після нас, 
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, – час. 
А ми живі, нам треба поспішати. 
Зробити щось, лишити по собі, 
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, 
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні. 
Щоб ці ліси не вимерли, як тур, 
щоб ці слова не вичахли, як руди. 
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде. 
Але не бійся прикрого рядка. 
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. 
Не бійся правди, хоч яка гірка, 
не бійся смутків, хоч вони як ріки. 
Людині бійся душу ошукать, 
бо в цьому схибиш – то уже навіки. 
Спини мене отямся і отям..

Спини мене отямся і отям 
така любов буває раз в ніколи 
вона ж промчить над зламаним життям 
за нею ж будуть бігти видноколи 
вона ж порве нам спокій до струни 
вона ж слова поспалює вустами 
спини мене спини і схамени 
ще поки можу думати востаннє 
ще поки можу але вже не можу 
настала черга й на мою зорю 
чи біля тебе душу відморожу 
чи біля тебе полум’ям згорю 
Очима ти сказав мені: люблю... 

Очима ти сказав мені: люблю. 
Душа складала свій тяжкий екзамен. 
Мов тихий дзвін гірського кришталю, 
несказане лишилось несказанним. 

Життя ішло, минуло той перон. 
гукала тиша рупором вокзальним. 
Багато слів написано пером. 
Несказане лишилось несказанним. 

Світали ночі, вечоріли дні. 
Не раз хитнула доля терезами. 
Слова як сонце сходили в мені. 
Несказане лишилось несказанним. 
Моя любове! Я перед тобою... 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Лиш не зроби слухняною рабою, 
не ошукай і крил не обітни! 
Не допусти, щоб світ зійшовся клином, 
і не приспи, для чого я живу. 
Даруй мені над шляхом тополиним 
важкого сонця древню булаву. 
Не дай мені заплутатись в дрібницях, 
не розміняй на спотички доріг, 
бо кості перевернуться в гробницях 
гірких і гордих прадідів моїх. 
І в них було кохання, як у мене, 
і від любові тьмарився їм світ. 
І їх жінки хапали за стремена, 
та що поробиш, - тільки до воріт. 
А там, а там... Жорстокий клекіт бою 
і дзвін мечів до третьої весни... 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Не говори печальними очима... 
Не говори печальними очима 
те, що не можуть вимовить слова. 
Так виникає ніжність самочинна. 
Так виникає тиша грозова. 

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, 
чи просто чорна магія чола... 
Яка між нами райдуга стояла! 
Яка між нами прірва пролягла! 

Я не скажу і в пам'яті - коханий. 
І все-таки, згадай мене колись. 
Ішли дві долі різними шляхами. 
На роздоріжжі долі обнялись.

Ви ніколи не задумувались? :)))))))))

  • 12.12.11, 11:30
Вы никогда не задумывались, что самая патриотичная птица - это синица. в окраске имеет национальные цвета, не улетает в теплые края на зимовку и любит сало!!??


Вітання..

  • 05.12.11, 00:41
Знайшла в інеті і дуже сподоблось))

Незабутніх вражень, щасливих подій, 
Здійснення задумів, втілення мрій! 
Хай прекрасним цвітом шлях життя рясніє, 
Справджуються завжди заповітні мрії. 
Хай палають в серці почуття високі, 
А доля дарує повні щастям роки.

Наша мила і люба, найкраща у світі,
Бажаємо щастя, даруємо квіти.
Щоб сонце і зорі плекали тепло,
І щоб завжди здоров’я у тебе було.
Щоб смутку не знала, ми просимо долі,
Добра тобі й радості, рідна, доволі.
Бо людям для щастя багато не треба –
Сімейного затишку й мирного неба.

Летять роки, як лебеді у вирі,
Життя іде, його не зупинить.
Прийми вітання наші щирі,
Ще до ста років зичимо прожить.
Хай будуть поруч віра і надія,
Як два крила, що впасти не дадуть.
І сам Господь по милості наділить
Ще довгих літ, щасливу світлу путь.


Кохання з присмаком гірчинки...

Кохання з присмаком гірчинки...
Солодка мить - мить забуття,
Коли є лише ти і я....
А інше, якось не важливо,
Все інше нехай зачека.

Проте не довгі щастя миті.
Ось тут ти був і вже нема.
Бринить не прошена сльоза
І те, що так зігріло серце
Примарно по душі блука...

І мучить навіть не чекання.
Не від розлуки та сльоза.
Безвихідь тужно огорта.
Чому між нами стільки всього,
Що серця стукіт завмира?

Ніна Матвієнко - Пiсня про матiр

Пісня про матір
(Мамо, вечір догоря)
Слова: Борис Олійник
Музика: Ігор Поклад

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком,-
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою,
Житом-казкою,
Юним соняхом,-
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Тарас Чубай - Нестримна течія

В мріях ти була завжди моя,
В мріях я завжди був твій,
Та часу течія, нестримна течія
Змела сліди тих мрій в душі моїй.

Приспів:
Зникло наше бути чи не бути,
Ген за гори з журавлями одпливло,
І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.

Щирий сміх торкався вуст твоїх,
Щирий сміх, як перший сніг,
Та днів нестримний біг, та днів нестримний біг
Змести повік не зміг той перший сніг.

Приспів

В мріях ти була завжди моя,
В мріях я повік був твій,
Та часу течія, нестримна течія
Лишила давній біль в душі моїй.

Оксана Білозір - Вольная воля


Цвітуть небеса барвінково у вольної волі,
І місячна барва з високих небес струменить,
І після єднання збирає у дружньому колі
Народ, що покликаний вольную волю любить.
Збираймося, друзі до гурту не раз і не двічі,
Єднаймося, друзі, бо є нас чому поєднать
Запалим серця від вогню Великодної свічі,
До поки ми є Україна не буде одна.

Приспів:
Вольная воля, така наша доля,
З Карпатських вершин до козацьких степів,
Вольная воля, така наша доля
І нашої пісні співучий мотив.

Щоб нас Україна з доріг зустрічала, як мати,
Шануймо світлиці її пресвяті рушники
На них наша доля зоріє хрещато,
Той праведний світ не зів'яне, хоч пройдуть віки.
Збираймося друзі не раз і не двічі,
Єднаймося друзі, бо є нас чому поєднать,
Запалим серця від вогню Великодної свічі,
До поки ми є - Україна не буде одна.

Приспів.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая