Как стало известно, глава Русской Православной Церкви Патриарх Московский и всея Руси Кирилл в очередной раз посетит Украину. Приезд Патриарха, назначенный на 22 ноября, в отличие от прошлых визитов, официально не носит пасторско-просветительский характер, являясь, как бы это парадоксально ни звучало, светским мероприятием. Светским визит можно считать потому, что приурочен он к торжествам по случаю 75-летнего юбилея Блаженнейшего Митрополита Киевского и всей Украины, главы УПЦ МП Владимира. Другими словами, Патриарх Московский едет на день рождения к своему киевскому коллеге. Однако всем известно, что чиновник высокого ранга, будь-то служитель государства или церкви, не делает ни шагу без какого-либо стратегического смысла для развития руководимой им структуры. А значит, Украину вновь ждет волна оппозиционного негодования на беспроигрышную, с точки зрения информационных поводов, религиозную тематику. Украинские СМИ вновь будут вынуждены вспомнить о "Русском мире", о внутриконфессионных распрях украинского православия и, конечно же, возобновятся бесконечные споры о духовной экспансии РФ на территории Украины.
Ни для кого не секрет, что руководство РПЦ всегда выступало на стороне Украинской православной церкви (УПЦ) Московского патриархата, называя сторонников Филарета, настоятеля УПЦ Киевского патриархата, не иначе, как раскольниками. Так было всегда. Почему же тогда именно личность Патриарха Кирилла вызывает столь бурную реакцию в стане украинских национал-демократов? Почему современная Украина так много говорит о Патриархе Кирилле, не вспоминая при этом о деятельности его предшественника Алексия Второго, во времена патриаршества которого, в общем-то, и возникло соперничество патриархатов на территории Украины? Почему образ, сложившийся о Патриархе Кирилле в умах украинцев, столь противоречив?
Условно можно назвать три фактора, повлиявших на создание этого феномена. Первый - Президентство Виктора Ющенко. Второй - теория "Русского мира", пропагандируемая с недавних пор Патриархом Кириллом. И третий - незаслуженно оставленный без внимания прессы документ "Основы социальной доктрины РПЦ", одним из авторов которой стал теперь уже Патриарх Кирилл. Вернее - отдельные нормы этого документа.
Влияние В.Ющенко на повышенное внимание ко всему, что связано с РПЦ, сегодня в том, что он неприкрыто поддерживал УПЦ КП во времена своего президентства, пытался лоббировать идею о поместной Украинской православной церкви, а также демонстративно отстранялся от всего, что было связано с другой частью украинского православия - УПЦ МП. Словом, Президент еще в 2005-м нарушил негласную традицию нейтралитета главы государства в вопросе конфессионной полемики в Украине. Президент Ющенко, с именем и позицией которого долгое время отождествляли себя украинские национал-патриоты, нарушил зыбкий баланс между УПЦ КП и УПЦ МП, создав тем самым благодатную почву для реваншистских настроений в стане сторонников митрополита Владимира. И то ликование, которое сегодня можно наблюдать при встрече Патриарха Кирилла со сторонниками УПЦ МП, - ничто иное, как реализация этих настроений.
Не было бы столь открытой поддержки Киевского патриархата со стороны "оранжевого" Президента, скорее всего, не было бы и обострения в отношениях конкурирующих конфессий. И крайне негативное восприятие личности Патриарха Кирилла в среде национал-патриотов Украины - результат "демонизации" образа РПЦ силами государственной власти 2005-2010 годов.
Однако если Президент Ющенко сделал первые шаги для того, чтобы "расшевелить муравейник", то нынешний глава РПЦ Кирилл при молчаливом согласии новой украинской власти продолжает этот процесс, продолжая формировать тем самым свой и без того весьма противоречивый образ. Один из главных инструментов в этом процессе - продвигаемая Московским Патриархом концепция "Русского мира". То, что сторонники РПЦ и поддерживающие их политики, ориентированные на Россию, называют объединением братских народов под крылом единой тысячелетней церкви, оппоненты концепции именуют не иначе, как имперским планом по захвату Украины. Вряд ли противоборствующие стороны смогут найти компромисс в этом вопросе. А это значит, что отношение к Патриарху Кириллу в ближайшем будущем едва ли кардинально изменится.
Наконец, последнюю точку в формировании противоречивого образа Главы РПЦ для Украины ставит не власть, и даже не народ, а отношение к нему руководителей все тех же антагонистов - Киевского и Московского патриархатов УПЦ.
Представители УПЦ КП осознают свое постепенное отдаление от высоких кабинетов власти, и этот факт совсем не радует сторонников Филарета. Пресс-служба УПЦ КП в своем материале "Насколько власть заинтересована в диалоге с конфессиями?" прямо указывает на уклонение, в частности, Администрации Президента Виктора Януковича от подобных диалогов с украинским духовенством. И в то же время вся Украина видит, какого уровня почет и внимание оказывается украинским руководством Патриарху Московскому и всея Руси Кириллу во время его визитов. Не удивительно, что оппонентам высокого гостя трудно удержаться от соблазна позавидовать такому вниманию на государственном уровне.
Что касается представителей Московского патриархата, то руководство УПЦ МП во главе с Митрополитом Владимиром выступает в качестве проводников идей РПЦ на территории Украины. В частности, в своем недавнем докладе "Задачи православного богословия на современном этапе" Владимир призывает своих сторонников ориентироваться на "Основы социальной доктрины РПЦ", соавтором которой еще в бытность свою Митрополитом Смоленским и Калининградским стал нынешний Патриарх РПЦ Кирилл. В чем особенность этого документа?
Согласно доктрине, которую, по сути, можно считать программой развития этой организации не только в пределах России, ситуация в Украине на данный момент развивается неблагоприятно для РПЦ. Причина в том, что с одной стороны, Константинопольский патриархат в своем соперничестве с Московским пытается в конфессионной полемике Украины играть на стороне оппонентов УПЦ МП. С другой же стороны, как отмечается в доктрине, украинские униаты (УГКЦ) при поддержке Римско-католической церкви захватывают православные храмы в Западной Украине. Противостоять этим рискам, согласно "Основам социальной доктрины", должна Русская Православная Церковь, с чем охотно соглашается митрополит Владимир, глава УПЦ МП. То есть Московский патриархат УПЦ сознательно признает себя продолжателем дела РПЦ на украинской земле, а самого Патриарха Кирилла почитает как духовного отца.
Сопоставив все три источника, формирующих сегодняшний образ предстоятеля РПЦ Кирилла в глазах украинцев, мы получаем феномен, который, как принято говорить во время подведения итогов политического ток-шоу, максимально разделяет аудиторию, то есть украинское общество. Очередной же приезд Патриарха в Украину затмевает собой большинство возможных информационных поводов. И вне зависимости от того, являетесь ли вы сторонником политики, проводимой РПЦ на территории Украины, принадлежите ли вы к ее противникам, или вам вообще безразличны подобные процессы, визит Патриарха Кирилла, скорее всего, не останется для вас незамеченным.
Питання. Які існують правила в соціал - націоналістичній родині?
Відповідь. Голова родини один: Батько або Матір. Родичі в родині творять одне ідейне тіло. В такій родині спілна і одна обрядність, правила, звичаї, свята, мова, родинна духовність. Приклад такого звичаю: коли Жінка і Чоловік ходять на мітинги разом. Родинне ідейне тіло має бути самодисципліноване і чисте. Йому необхідно постійно самовдосконалюватись. Панує між родичами в родині згідлевість, прагнення вислухати і помогти один одному. Кількість Дітей в родині залежить від здоров'я Матері. Здоровій Жінці бажано народжувати Дитину кожні 5 років. Усі важливі родинні справи, сумні чи радісні, обмірковуються на родинній раді. Діти від 12 - ти років можуть бути на родинній раді, якщо Голова родини дозволяє. Коли хто з Родичів потрапив у клопіт, приятелюючи з інородцями, він повинен правду сказати на родинній раді і прийняти до виконання родинне рішення. Інородці в родинній хаті непрохані гості яким треба допомогти виїхати з України. Усі справи, що діються в родині розглядаються як родинна таємниця.
Питання. Як в соціал - націоналістичній родині Чоловік ставится до Жінки?
Відповідь. Чоловік добросердечний до Дружини і Дітей. Чоловік вірний Дружині. Він забезпечує Жінку одягом,
прекрасами. Він спричинює в Людей шанобливе ставлення до Дружини. Він помагає Жінці в хатній праці. По можливості Чоловік разом з Жінкою готує їжу . Жінка - Господарка в хаті, Чоловік - Господар в Державі. Батько вчить Дітей шанувати Матір. Він хвилюється про здоров'я Дружини. Він не говорить Дружині прикрих слів. Він говорить в родині мовою культурною. У час неприємних ситуацій, лиха, Він не проявляє розпачу. Питання які не змогла вирішити Дружина вирішує Чоловік.
Питання. Як в соціал - націоналістичній родині Дружина ставится до Чоловіка?
Відповідь. Вона в справах з Чоловіком показує Йому любов і ніжність. Вона вірна Чоловіку. В розмові з Чоловіком Дружина відкрита і щира. Вана добре ставиться до Друзів Чоловіка. Матір привчає Дітей до щирості, чистоти, охайності, ощадності. Вона без погроз, подоброму пояснюючи завдання, і показуючи приклад, заохочує Дітей правильно виконувати родинні обов'язки. Чепурність, свіжість, лагідна мова, добра усмішка - частини таїни жіночої привабливості. В хаті де господарює Дружина чисто. На почесному місці в хаті знаходяться правдивий державний прапор України і прапор Організації "Патріот України", родинні світлини, книжки з рідним світорозумінням. Матір вчить Дітей шанувати Батька .
Питання. Які обов'язки Батька і Матері до Дітей?
Відповідь. Родичі лагідні і щирі до Дітей. Коли Діти веридують Родичи з витримкою і чітко привчають Дітей до
родинних правил. Родичі привчають Дітей до точности, акуратности, правдомовности, працовитости, патріотизму. Родичі виховують Дітей своїм прикладом і поясненням варіантів рішень питання. В гарної Дружини в хаті кожна річ знаходиться на своєму постійному місці. Тому Діти в такій родині акуратні, гарно дотримуються розкладу дня і вчасно досягають мету. Дітям бажано щоденно давати виконувати не обтяжливі родинні завдання. Дітей треба привчати завжди бути готовими до іспитів. Батьку треба щоденно, поки Дитина маленька і сама не може читати книжки, читати Дитині літературу про українських Героїв. Батько привчає Дітей до фізичної культури. Він ходить з Дітьми на стадіон дивитись спортивні змагання. Родичи вчать Дітей бути Ідеалістами в боротьбі за незалежність України. Родичи по можливості правдиво дають відповіді на всі питання Дітей. Родичі пояснюють Дітям обов'язки Чоловіка і Дружини в гармонійній родині. Родичі вчать Дітей висловлювати свою думку зрозуміло і переконливо. Коли Діти досягли 21 року Родичи препиняють тиснути на Дітей своїм досвідом. Вони стають для Дітей консультантами і в правдивих рішеннях допомогають Дітям.
Питання. Яке ставлення Дітей до Родичів?
Відповідь. Діти знають що чітке виконання родинних обов'язків веде до родинного щастя. В кімнаті у Дітей на стіні весить розклад дня: там написано коли час для науки, праці, розваг. Діти шанують Родичив. Діти спільно з Родичами долають клопоти і знаходяться на святах. Діти повинні утримувати Родичив, коли вони стали немічні .
Питання. Чи Жінка в правах зрівняна з Чоловіком?
Відповідь. В правах Жінка зрівняна з Чоловіком, в обов'язках ні. На приклад: Жінка не повинна виконувати тяжку фізичну працю. Чоловік і Жінка домовляються, хто які родинні обов'язки виконує. У виконанні родинних обов'язків, коли існує така необхідність, беруть участь і Чоловік і Жінка. Коли Жінка стає Матір'ю, то в першу чергу вона виконує свої обов'язки що до Дитини: годує, доглядає, виховує. Дитину чижі люди не доглядають. Батько допомогає Матирі доглядати Дитину. Жінка може приймати участь у вирішенні владних питань в Державі. На приклад: коли Чоловік сильно поранений або втомився в боротьбі за волю Батьківщини, Дружина, коли існує можливість, продовжує справу Чоловіка.
Людей яким сподобалась стаття Я запрошую почитати сторінки http://patriotukr.org.ua і http://sna.in.ua .
Цей депутат – Дмитро Шенцев, дуже цікава особистість. Нещодавно порадував, коли давав прес – конференцію в Інтерфаксі і скиглив, які погані українці, що циган не хочуть брати до родин. Наводив жахливі данні стосовно зросту ксенофобії в Україні. Про це я вже писав http://blog.i.ua/user/1582897/559190/ . Певно це був перший етап до підготовки суспільства до необхідних перетворень в політичному житті суспільства.
Ті, хто більш-менш знає політичну кухню Харкова, особа Дмитрика повинна бути знайома. У лихі 90-і, коли всі кинулися грабувати награбоване, Харків не був виключенням. Тут була своя «свята трійця» місцевих феодалів. Це були Євген Кушнарьов, Дмитро Шенцев та Олександр Фельдман. У 1994 році Кушнарьов стає мером, концерн «АВЕК» Фельдмана набирає обороти, а Дмитро стає бізробітним. Дійсно в період з 1994 по 1999 рік в офіційній біографії Шенцева біла пляма. (http://file.liga.net/person/907.html). Що ж робив Шенцев в цей період? Де він насобирав грошиків, щоб стати королем розважального бізнесу у Харкові ( «Фортуна Лтд» заволоділа майже всіма гральними закладами у Харкові)? Мер Кушнарьов роздавав державні активи, Фельдман їх скуповува за безцінь, а ось Шенцев «вирішував питання». В Харківських кримінальних кругах Шенцев відомий на призвисько «Димон». Яким чином вирішувались питання я думаю пояснювати не треба. Шенцев не раз потрапляв на приціл органів, але увесь час його виручали зв’язки Кушнарьова та гроші Фельдмана. Але ніщо не вічне під цим небом. В триумвіраті стався розкол між Фельдманом і Кушнарьовим. Не знаю, що вони не поділили, але факт є фактом – Кушнарьов став небезпечним для цих харківських діячів. А ось «вирішити питання» доручили «Димону». На тому злочасному полюванні, на якому «випадково» ( http://ura-inform.com/politics/2007/01/17/ohota ) було вбито Кушнарьова, один з тих, хто був поруч і був Шенцев. Більш того, одним з підозрюваних за офіційними версіями був Дмитро, він до речі єдиний з учасників відмовився свідчити, прикриваючись депутатською недоторканністю, певно боявся щось бовкнути зайвого. Кінець кінцем зіскочив. Певно знову ж таки гроші Фельдмана та ресурс ПР. Ось таке воно обличчя українського антифашизму. Тепер звернемося до організації. Це Антифашиський форум України (http://antifashist.com). Як кажуть офіційні данні він виник на основі такої організації, як «Собор славянских народов Беларуси, России, Украины» (http://soborslav.ru/) Можно б було запідозрити «руку Москви», але з російської сторони в соборі приймають участь тільки маргінали, які в політичному житті Росії не відіграють жодного значення. А ось з українського боку ми бачимо серйозних людей. Тут і Азаров, Клюєв, Литвин, той же Шенцев, мери городів, голови облрад та інші (повний спсок http://soborslav.ru/onas/?item=3). В Київі на 3-ому Антифашиському форумі України стало відомо, що організація входить до загальноєврепейського антифашиського руху. Тут засвітилася дуже цікава організація – «Європейський форум миру» (http://varjag-2007.livejournal.com/1622367.html ). Це дійсно антифашиська організація, зі штаб-квартирою в Німеччині, яка входить до Міжнародного антифашиського комітету. А хто ж фінансує цю чудову організацію? Оказується, що ця організація створена за підтримки Антидиффамаційної ліги. Що таке Антидиффамаційна ліга? Це, як висловився один з політиків США, «єврейське гестапо», що діє в США. ( http://www.adl.org/about.asp?s=topmenu )А створена АЛ організацією «Бнай-Бріт», офіційною ідеологією якої є сіонізм
Хочу нагадати, що 10 листопада 1975 року Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 3376 постановила, що сіонізм є формою расизму та расової дискримінації. Отак от «фашисти» підтримують антифашистів.
Слава Україні! Шановний Валерію Івановичу!
Нам стало відомо, що на території України, Службу Безпеки якої Ви очолюєте, почастішали випадки вшановування, шляхом встановлення пам’ятників, відкриття музеїв, наіменування вулиць, населених пунктів, навчальних закладів та сільськогосподарських підприємств, проведення тематичних вечорів, урочистих концертів, мітингів та інших масових заходів, шляхом вивчення творів та розповсюдження портретів (в тому числі й через друк на банкнотах національної валюти), колишнього державного злочинця, націоналіста і ксенофоба, Шевченка Тараса Григоровича.
Так звана творчість вищеозначеного Тараса Григоровича – це суцільний потік ксенофобії, агресивного націоналізму, анархічного мілітарізму та прямих закликів до фізичного знищення українцями представників інших національностей без розбору. При цьому пан Шевченко культивує, а скоріш за все – явно пропагує, використання різних типів холодної зброї. В якості прикладу можемо навести фрагмент одного із його текстів:
За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?? Засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили.
Особливо небезпечними, на наш погляд, є твори, в яких автор занадто реалістично і правдиво описує стан сучасної України. Ось один із уривків вірша “Розрита Могила”, в якому цей писака, фарбомаз, цей кар’єрист, вискочка, колишній кріпак, який хитрощами та інтригами потрапив у вищі кола столичної еліти, принижує громадян України зневажливим звертанням “нерозумний сину”:
Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю…
…Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати.
Як бачимо, автор ніяк не може утриматися ні від ксенофобської риторики, ні від образ на адресу людей, які не словом, а ділом сприяють побудові нової країни на теренах колишньої – архаїчної і безпорадної – України!
Особливу увагу просимо звернути на писання Тараса Григоровича, в яких він, на власному прикладі, не лише заохочує до протиправних дій, спрямованих на революційні зміни в державі та встановлення соціальної справедливості:
Ой виострю товариша, Засуну в халяву Та піду шукати правди І тієї слави…
…Та спитаю в жидовина, В багатого пана, У шляхтича поганого В поганім жупані І у ченця, як трапиться, Нехай не гуляє, А Святе Письмо читає, Людей поучає, Щоб брат брата не різали Та не окрадали, Та в москалі вдовиченка Щоб не оддавали.
але й викладає план розгортання цих масових протиправних дій, вказує на основні джерела соціальної напруги й нестабільності та відверто називає імена зачинщиків:
Задзвонили в усі дзвони По всій Україні; Закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине! Гине шляхта! Погуляєм Та хмару нагрієм!» Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває. Горить Сміла, Смілянщина Кров’ю підпливає. Горить Корсунь, горить Канів, Чигирин, Черкаси; Чорним шляхом запалало, І кров полилася Аж у Волинь. По Поліссі Гонта бенкетує, А Залізняк в Смілянщині…
З метою возвеличення націоналістичних ідей та героїзації державних злочинців, підданих анафемі ще за велінням відомого гуманіста і просветителя Петра Першого, добродій Шевченко Т.Г. звертається зі своїми “батьківськими повчаннями”, написаними в дусі кращих зразків гебельсівської пропаганди, до всіх псевдопатріотів України. При цьому тексти явно спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людиноненависницьких настроїв, так як під виглядом “патріотичних закликів”, ховають у собі пропаганду і вихваляння націоналізму, колабораціонізму та ксенофобії:
В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!..
…Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами!
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!
Так і претесь… І всі мови Слав’янського люду — Всі знаєте. А своєї Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!..
Все розберіть… та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани Ясновельможнії гетьмани.
Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу!
Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, Сліпую каліку.
Просимо також звернути увагу на блюзнірське заперечення паном Шевченком, цим німецьким наймитом, таким собі козачком – натирачем енгельгардтівських чобіт, найновіших тверджень сучасної української історичної науки. Більше того, “вельмишановний” Тарас Григорович ще й безпідствно ображає усіх тих, хто ці історичні твердження проголошує, і погрожує цим чесним людям розправою:
«Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в наший истории…» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.
Викладені вище тексти зневажають пам’ять числених жертв, які здійснювали злочини проти українського народу впродовж всієї історії його існування.
Враховуючи все, викладене вище, просимо Вас хоча б забезпечити виконання Конституції України.
