–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

 

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

 

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

 

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

 

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.

26.11.2016                        Олександр Чалий

Шановне товариство!
Читаю стрічку повідомлень та коментарів, в яких багато абсолютно неприйнятних висловлювань на адресу тих, кого звозять в Київ «регіонали». Їх називають «бидлом» , «біомасою», «дебілами», тощо. Зрозуміло, що сюди везуть, переважно, не інтелектуалів. Але в будь-кому випадку всі вони громадяни України. Багато з них їдуть не з власного бажання. Когось змушують, а хтось взагалі немає роботи та засобів для існування. Тому гроші, які їм платять за поїздку до Києва, це велика вдача для багатьох з них. Значна їх частина, навіть, не розуміє за що стоять людини на Майдані. Навряд чи вони так вже підтримують побиття студентів звірюками з «Беркуту». Більшість з них також не розуміють, в чому полягає різниця в ставленні до прав людини в країнах ЕС та в Україні чи Митному союзі. Але в цьому і наша з вами провина.
[ Читати далі ]

Самурай

Слово "самурай" (,) походить від японського слова "сабураі" (, "слуга"), що є похідним від дієслова "сабурау" (, , "служити").Один з перших записів про сабураїв міститься у "Збірнику пісень давнини і сьогодення" (, 901-914). У ньому вони згадуються як прості слуги у господарстві вельмож. Однак у джерелах 11 століття сабураі — це вже озброєна прислуга, завданням якої є охорона сюзерена — принца, чиновника, аристократа, настоятеля буддистського храму чи священника синтоїстського святилища .На середину 12 століття сабураями почали називати не озброєних слуг, а знатних військовиків, які посідали високі 5 і 6 чиновницькі ранги у всеяпонській 32 ранговій системі. Наприкінці 12 століття словом "сабураі" позначали вже винятково елітних воїнів — полководців знатного роду або прославлених солдатів-шибайголов.У 13 столітті сабураі складали окремий стан, характерними рисами якого було наявність земельного володіння та прислуги, а також виконання військової служби вершника. Вояки, які не відповідали зазначеним критеріям не мали права називатися сабураями. Однак криза японської центральної влади у 14 столітті стала причиною розширення поняття "сабураі", яке почали використовувати для означення обезземелених воїнів-вершників, а, згодом, і їхніх васалів.На 15 — 16 століття, коли Японія поринула у епоху безперервних міжусобних війн, "сабураями" позначали будь-якого вояка. Ним міг бути і родовитий полководець, і озброєний селянин, і, навіть, розбійник-головоріз. У цей же час мала місце фонетична зміна слова "сабураі" (,) — його почали вимовляти як "самураі" (,). Ця зміна була остаточно закріплена на письмі напочатку 18 століття.У період Едо (1603-1867) з'являється перше законодавче визначення "самураїв". Під ними розуміли елітних слуг сьоґуна, провінційних володарів і їхніх найзначніших васалів . Решта колишніх військовиків і солдатів країни, які входили до найпривілейованішого стану "мужів" (), називалися не "самураями", а "вояками" — бусі ().Сьогодні самураями часто називають усіх військовиків Японії середньовічної і нової доби. Такий підхід можна зустріти у науково-популярній або художній літературі. Однак у професійних наукових працях використання терміну самурай є більш виваженим, оскільки враховується змістове навантаження слова "самурай" у конкретний історичний період.

Бусі

Часто синонімом поняття "самурай" виступає слово "бусі" (, "військовий муж", "вояк"). Однак ці терміни не є абсолютно тотожними.Перше використання слова "бусі" міститься у "Продовженні Анналів Японії" (, 721) і немає відношення до феномену самурайства. Термін "бусі" вживається як антонім до слова "цивільний чиновник" . Лише з кінця 11 століття слуг-сабураїв почали асоціювати із військовими — "бусі".У середині 12 століття смислові навантаження слів "самурай" і "бусі" співпадали. Проте вже наприкінці того ж століття, у зв'язку із оформленням законодавства першого сьоґунату, сфера застосування даних понять була чітко розмежована. Терміном "самурай" позначали елітного воїна, а словом "бусі" решту японського воїнства.

У 15 - 16 століттях ці два слова знову стали синонімами, однак після встановлення сьоґунату Токуґава і створення нового законодавства, поняття "самурай "знову було атрибутовано до найзаможніших верств японського суспільства. Тобто, у 17 - 19 столітті кожен вояк зі стану "мужів" () належав до бусі, але не кожен бусі міг бути самураєм.

На сьогодні обидва поняття — "самурай" і "бусі" — часто використовуються як взаємозамінючі, але така практика є недостатньо виправданою з огляду на історію і смислове навантаження обох термінів.

Інші слова

Слово "самурай" має також ряд інших синонімів. Серед них:

• Буґейся (, "людина бойових мистецтв") — поетична назва вояка;
• Буке (, "військовий дім") — поняття для позначення самурайського (військового) роду або члена цього роду;
• Сі (, "муж") — скорочення від "бусі";
• Мононофу (, "військовий", "вояк") — стародавнє японське слово для позначення військового;
• Муся (, "вояк") — скорочення від "буґейся" ();
• Цувамоно (, "воїн", "солдат") — стародавнє японське слово для позначення солдата.

Генеза самурайства остаточна не з'ясована, оскільки в науці немає загальноприйнятого визначення терміна "самурай". Питання, чи можна вважати всіх військовиків стародавньої Японії до-хейанського періоду самураями, залишається дискусійним. Японські радикальні історики виводять початки самурайства з 4 — 5 століття від родів військових родів Мононобе і Отомо, однак згадок власне про "самураїв" у джерелах цього періоду немає.

Традиційною є теорія, яка датує появу самураїв кінцем 10 — початком 11 століття. В цей час японський уряд відмовився від державної армії, а проблеми які необхідно було вирішувати збройним шляхом успішно розв'язував силами "приватних військ" членів того ж уряду. Ці "приватні війська", які становили гвардію того чи іншого аристократа, складалися з синів повітових урядників або дітей заможних сільських родин. Аристократ і його гвардійці перебували у системі лояльностей, яка нагадувала сюзеренсько-васальну систему середньовічної Європи. За вірну службу вояк такого "приватного війська" отримував наділ землі, а його господар-аристократ — відданого підлеглого-слугу. Воїни таких гвардій називалися "служаками" — тобто "сабураями" або "самураями" (від японського слова сабурау, самурау — служити). Вони утворювали разом із сюзереном самурайський рід (), який тримався переважно на кровно-споріднених зв'язках.

Голова роду переважно проживав у столиці, а більшість його самураїв — у підконтрольних йому землях. Інколи столичні аристократи добровільно або, переважно з політичних причин, примусово полишали столицю і оселялися у власних приватних володіннях, чим укріпляли свої позиції у провінції та ставали справжніми самурайськими ватажками "на місцях". Із занепадом центральної влади наприкінці 11 століття саме ці ватажки змогли зосередити важелі реальної влади у регіонах, і захопити лідерство у країні.

Оскільки обов'язками самураїв було виконання наказів сюзерена і охорона його володінь, їх життя було нерозривно пов'язане з політичними розбірками і війною. Розвал виконавчої вертикалі у пізню епоху Хей'ан став причиною частих міжусобиць столичної аристократії і, як наслідок, загострення конфліктів у провінції. Політичні інтриги у Кіото відгукувалися кровопролитними внутрішніми війнами і бунтами, серед яких найвідомішими були повстання самурайських лідерів Тайри но Масакадо у регіоні Канто (931—940) та Фудзівари но Сумітомо у регіоні Внутрішнього японського моря (931-941), смути років Хоґен (1156—1158) і Хейдзі (1159).

Окрім міжусобиць самураї постійно брали участь у зовнішніх війнах проти аборигенних жителів Східної Японії — прото-айнських племен емісі. Від останніх японці запозичили кінну тактику ведення бою, головну зброю — лук і стріли, шаблевидний "кавалерійський" меч та ритуал самогубста сеппуку. Більшість з цих атрибутів стали невід'ємними символами самураїв майбутнього, а сполучення "лучник-вершник" () перетворилося на синонім слова "самурай".

Щойно отримав дзвіночок від незнайомої людини з Германії.. Хоча, незнайомий він тільки по факту, а насправді таке відчуття було, що це давній друг телефонує, просто ми давно не спілкувались, і я не впізнав його відразу.

Він представився Русланом з сайту гостинності, сказав що читав мій блог, і про мою подорож по Росії читав, і що він дуже радий, що я така людина, яких у світі мало, і що нам потрібно об'єднуватись. Він багато розповідав про себе... наче просто як добрий сусід сусідові, що давно не бачились, а тепер треба помінятись новинами - про дружину, про родичів, про свої плани та мрії.

Я не встигав вставити свого слова - переважно слухав, щось запитував уточнююче, десь додавав власних реплік, а іноді просто слухав, з широченною посмішкою від щирої радості, наче з рідною душею поєднувався (-:

Він розповів, що збирається в самостійну подорож по Росії та буде заїжджати до України - спочатку зупиниться у Львові, а далі сподіваюсь їхатиме через Дніпропетровськ. Дуже хочеться, щоб він зупинився тут, у мене в гостях... Бо я давно вже мріяв зустріти у себе вдома гостя з іншої країни, показати йому наше місто так, як я сам його бачу, познайомити з цікавими людьми, дати можливість прийняти участь в якійсь події... Ух! Якщо так трапиться - це ж буде супер!

Він казав, що таких людей - відкритих, добрих, з вірою у світле майбутнє і прагненням самім це майбутнє творити - мало. А я відповідав, що насправді таких людей достатньо, і мав на увазі практично всіх своїх друзів, бо вважаю, що мене оточують саме такі люди! (Звісно, я пам'ятаю про свою наївну доброзичливість до усіх, але це зовсім не означає, що я не правий!!!) (-:

А що найкрутіше - що на цю подію не потрібно буде чекати довго. Він вже буде тут наприкінці місяця!!! Ура! Ура! Ура!!!

...

P.S. А ще він запросив мене до себе в гості, сказав, що я можу розраховувати на його гостинність... І тепер можна навіть не сумніватись, куди я поїду цим літом - Європа, привіт! Я йду тобі на зустріч! Це дуже вчасно, бо зараз якраз такий момент, коли вже потрібно визначатись з планами на літо, і я був трішки розгублений - чи їхати знову на схід, чи спробувати засвоєння заходу (-:

Життя чудове, яскраве, і сповнене неймовірних приємних несподіванок!!! УРАААА!!!! (-:

До щойно призначеного голови дільничної виборчої комісії, Дмитра, підійшло кілька сердитих спортивної статури молодих чоловіків і міцної статури жіночка. Поки він підписував їм одкріпні талони, щоби проголосувати у Хмельницькому, вони якось трохи здивовано кидали погляди на його памаранчевого шарфа.
 По виборах, знайомі переповідали Дмитру, що тоді у поїздах, що везли членів комісій від Яна на Захід було так тихо, ніби всі їхали на похорон. Вони їхали назустріч посіяній ще за Сталіна, жахливій брехні, яку щедро полили людською кров’ю переодягнені під бандерівців московські кати. Вони сміливо їхали назустріч таємничим бандерам аби захистити свою правду, а побачили там себе. Таких самих сміливих, затятих і спортивних, переконаних у своїй Правді.
 Що було далі? Багато що було. Тоді Ян програв, але Україна виграла. Її сини і доньки з різних полюсів зустрілися і зрозуміли що вони однакові. Вони виконали свій обов’язок до кінця. Вони скуштували гіркий полин поразки. Потяги везли їх на Схід. В них лунали пісні.

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Чудо! Токмак. Запорозька область. Близько 15:00. Дзвонить жінка: „Візьми фотік. Зроби світлину. Ніколи такого малинового неба не бачила!” Послухав.Нічого не побачив. Здивували світлини. Пропоную. Може хто пояснити може, що то було?

Слов’янськ: хроніки окупації та свободи

Цього похмурого весняного дня група невідомих бойовиків, які пізніше представилися «Народним ополченням Донбасу», захопила міське відділення міліції і міськраду, проголосивши Слов’янськ частиною псевдореспубліки «ДНР». Над будівлями спустили прапори України і підняли російські. «Зелені чоловічки» були озброєні легкою стрілецькою зброєю, свій арсенал вони поповнили за рахунок запасів міської міліції. Пістолети роздали місцевим сепаратистам, здебільшого — люмпен-пролетаріату, що чекає приходу Росії і Путіна. Окупація Слов’янська тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року, який патріоти в місті називають своїм другим «днем народження».

        

   Цю історію мені розповіли воїни 8 полку спецпризначення. Подія відбулася на початку літа 2014 року, коли в добровольчих батальйонів було відсутнє важке озброєння.

                Спецназівці були у розвідці і лежали в дозорі біля річки Северний Донець, їх попередили по рації що, в  їх розташування направляються четверо айдарівців, через деякий час козаки з айдару з’явились, підійшовши до хлопців з вісімки, розповіли що, російський танк регулярно майже в один і той же час виїзджає на протилежний беріг річки і обстрілює їх.  Спецназівці попрохали айдарівців, відійти від них що б, не виказати їхню позицію і вони з порозумінням до цього віднеслись і десь пропали. Через деякий час хлопці побачили ту ж четвірку яка підтюпцем бігла до річки несучи в руках гумовий човен. Вони переправились через річку і розчинились у прибережному верболозі. Через деякий час дійсно з’явився ворожий танк і відкрив вогонь. І ось почалось саме  цікаве, було навіть смішно як би це не війна. Біля танка немов з під землі виросла згадувана четвірка, у двох з них у руках були ломи. Один боєць вставив свого лома у ведучий трак танка який почав кружляти на місті скажено стріляючи з кулемета, другий господар лома вискочив на броню і позбивав всі триплекси і фактично засліпив екіпаж танка, а двоє інших айдарівців в цей час прилаштувавшись кинули в його дуло гранату. Як ви здогадуєтесь після вибуху гранати з детонував боєкомплект у москальського панцерника, і башню його відкинуло на декілька метрів.

       Ось яку дивовижну історію була мені розповіли козаки спецпризначеньці.