Вже вкотре прийшло мені повідомлення з посиланням на цей сайт "Дело Скляра" http://genasklyar.moyblog.net/ і я знову розсилаю його, щоб підтримати хвилю уваги до цієї справи, але водночас я вирішив написати замітку наступного змісту.
До цього часу я свідомо оминав і не коментував всі теми стосовно справ і суду як екс-голови МВД Юрія Луценка, так і екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, просто щоб не додавати їм зайвого піару в захист яко "переслідуваної опозиції". Тим більше, що я вважав це добрим знаком або за юридичною термінологією - прецедентом, що нова влада проводить суди над старою, а не списує їм всі гріхи в ім'я майбутніх своїх гріхів. Типу: ви покрали і йдіть собі з миром, а тепер наша черга... Влада діюча має перебувати під подібною загрозою! Так має бути, через що теперішня влада вже примушена задуматись, чи не сядуть і вони колись на лаву підсудних...
Тобто давайте чітко розрізняти, коли судять просто "опозицію", тобто лідерів не провладних політсил, які взагалі не були при владі подібно до Білорусі, чи судять "опозицію" з колишньої влади, яку народ відкинув в опозицію через їх неправильну позицію будучи при владі. Це є перше.
Наступним є власне тема недолугості правової системи, на яку нарікає відкинута від влади "опозиція", на що їм правильно відповідають тим зауваженням, а чому ж ви не зробили правильної чесної судової реформи? Не хотіли, бо нечесна судова система будучи підконтрольна адміністративному тиску вас повністю влаштовувала, бо при владі були ви і нічого міняти не хотілось, аж тепер он як заверещали. Е ні - давайте ласуйте ті страви, якими всіх нас годували. Що? Хріново? А простим людям давно вже так.
Відверто скажу, що мене зовсім не тішить, якщо будь-кого навіть за злочин садять за грати, але я цілком погоджуюсь з висловом людини, яка прореагувала на арешт Юрія Луценка таким чином: "Що, обіцяли "Злодіям - тюрми" і нікого щось не пересадили, то тепер посидіть самі в тюрмі замість злодіїв, яких ви мали туди запроторити" - і хіба це не правда?
Для мене особисто немає жодних сумнівів, що Юрія Луценка посадили за грати виключно з помсти за його злий жарт з посадкою Бориса Колесникова, а як кажуть москалики: "Долг платежом красен" Щоб не бути голослівним, нагадую цитатою з світлиною
 
Освобожден из под стражи Борис Колесников

13 июля 2005 года Бориса Колесникова освободили из-под стражи. Некоторое время спустя Генеральная прокуратура закрыла данное уголовное дело за отсутствием состава преступления, пишет [info]genshtab_info.
Как известно, после президентских выборов-2004 и «оранжевой революции» Колесников попал под прицел пришедших к власти политических оппонентов. В рамках реализации предвыборного лозунга Виктора Ющенко «Бандитам - тюрьмы!» правоохранительные органы возбудили против председателя Донецкого облсовета уголовное дело. В частности, ему инкриминировали завладение с применением вымогательства акций фешенебельного донецкого торгового центра «Белый лебедь».
Несколько месяцев политик просидел в СИЗО. Именитые зарубежные и отечественные адвокаты при поддержке авторитетных политиков- «регионалов» добились освобождения Колесникова из-под стражи и закрытия уголовного дела «в связи с отсутствием состава преступления». А позже потерпевший по «делу Колесникова», бывший совладелец «Белого лебедя», сам попал под следствие - «за дачу ложных показаний».
Борис Колесников был задержан в апреле 2005 года после допроса в Генеральной прокуратуре Украины. Председатель Донецкого облсовета вызывался в Генпрокуратуру как свидетель по делу о сепаратизме (дело было возбуждено в связи с проведением 28 ноября 2004 года в Северодонецке съезда представителей южных и восточных областей Украины. Съезд принял решение провести референдум и объявить Донбасс автономией, если Виктор Янукович не будет признан президентом Украины).
В июле 2006 года Колесников подал на Пенчука в суд, обвинив его в клевете и вымогательстве.



і ще однією для порівняння вже 2011 року



І що ви відчуваєте? Мені особисто соромно, дуже соромно в основному за себе, але через них - оцих недолугих політиканчиків з обох боків протистояння. Якщо ви пани один з одним таке витворяєте, то що казати про простіших посполитів?
Мені відверто кажучи є глибоко начхати на помсту Юрію Луценку з боку Бориса Колеснікова, але мене сильно вразив ось цей матеріал, що я прочитав у газеті "Високий замок" буквально по кількох тижнях арешту Луценка і тоді я про себе зло прошипів: не за Колесникова сидиш Луцик, а за цього невинного хлопця караєшся, бо тоді при тобі він ось так мучився ні за що - ні про що... І він вам помститись безсилий, як ось тепер ще доля Скляра додалась...
Прочитайте уважно і відчуйте цей біль за скалічене дитинство і цього хлопця, і тих, кого ще було згвалтовано і вбито через те, що справжній злочинець залишався на свободі.

Вісім років на нарах відсидів ні за що...
Іван ФАРІОН   
Минулої п’ятниці із виправної колонії №50, що під районним Миколаєвом (Львівська область), випустили на волю 22-річного Якова Поповича.
Він відсидів за ґратами у різних місцях вісім років, повинен був пробути там ще сім – оскільки засудили до 15-річного ув’язнення. Хлопця вважали сексуальним маніяком, інкримінували йому зґвалтування і убивство 9-річної племінниці. Лише через вісім років поневіряння по тюрмах вітчизняне правосуддя встановило, що Яків абсолютно ні в чому не винен…
Та вереснева трагедія 2002 року шокувала всіх жителів міста Пологи Запорізької області. В очереті неподалік колишнього цегельного заводу знайшли замордованою 9-річну третьокласницю Яну Попович. Після школи вона пішла до бабусі, однак додому так і не повернулася. Як потім з’ясувалося, після вбивства садист ще й поглумився над бездиханним тілом. Міліція запідозрила у злочині 14-річного семикласника Якова Поповича, якому дівчинка доводилася племінницею. На хлопця накапав у міліцію… місцевий вчитель. Коли пошуки зниклої не дали результатів, саме Яків підказав місце, де ще можна шукати дівчинку. Тож педагог вирішив, що це справа рук його учня, тим більше, що того фатального дня він неподалік на ставку ловив рибу. Хлопця забрали у райвідділ прямо з уроку, одягли кайданки. А згодом висунули страшне звинувачення, хоча відтворення подій під час слідчого експерименту доводило, що злочин не міг вчинити підліток…
У суді Яків заперечив свою вину, сказав, що свідчення давав під тиском. Розповів, що міліціонери знущалися над ним: протягом двох ночей не давали спати, затискали пальці у дверній щілині, пускали в очі цигарковий дим, змушували довго стояти на колінах, тикали в лице дулом пістолета.
Він відпирався. Лише коли слідчі пригрозили Якову, що його батьків чекає розправа, якщо не візьме вину на себе, під диктовку написав сфабриковані покази…
Вирок у підтасованій справі затвердив Верховний суд. Неповнолітнього відправили у дитячу колонію, потім перевели в один заклад для дорослих, другий. Від пережитого нині волосся 22-річного Якова Поповича вкриває сивина. Тяжко було не тільки йому. Батьки виплачували 50 тис. грн. компенсації рідним убитої, на вулиці їм не давали проходу, а якось побили матір засудженого, бо, мовляв, виховала «ірода». Через це сім’я Якова змушена була продати будинок і переселитися у Житомирську область…
Після ув’язнення Якова Поповича насильства у Пологах не припинилися. Жертвами невідомого маніяка стали ще декілька дівчат віком до 20 років. За підозрою у вчиненні насильства правоохоронні органи за ґрати кинули ще сімох (як виявилося потім, невинних) осіб, один з яких, не витерпівши катувань, вдався до самогубства. Врешті-решт, після чергового розбою, за фотороботом встановили особу ґвалтівника і затримали його. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції Сергій Ткач (саме пучок його волосся затиснула у руках замордована Яна Попович). Убивця був колишнім працівником міліції, якого вигнали з органів. Коли його брали, сказав оперативникам: «Я чекав вас 25 років». Саме стільки часу нелюд полював на жінок. Колишній мент зізнався у вбивстві і зґвалтуванні Яни Попович, розповів про інші свої «геройства». Його звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і убивств. А на допитах стверджував, що має на своєму рахунку не менше ста жертв…
Після зізнання пологівського маніяка справу Якова Поповича було переглянуто «за новими виявленими обставинами». Хлопця оправдали. Четвертий день він на волі. Забирала його з колонії згорьована мама, яка довгі вісім років разом із сином переживала несправедливо завдану кривду.
Виконувач обов’язків начальника ВК №50 підполковник Іван Волчанський у розмові з кореспондентом «Високого Замку» сказав, що Яків Попович під час перебування у колонії поводився нормально. Працював у їдальні. Завжди казав, що не винен, але не вірив, що справедливість коли-небудь переможе. За останні двадцять років це другий випадок у цій колонії, коли засудженого звільняють достроково через його невинуватість.
- Засуджені поздоровляли Якова, раділи за нього, – розповідає Іван Волчанський. – Судячи з розмов, багато з них мають надію, що колись переглянуть і їхні справи, оправдають або зменшать занадто жорстке, на їхню думку, покарання.
Якова Поповича чекає тепер нове життя. Крім усього, він має намір домогтися матеріальної компенсації за вчинену щодо нього наругу. А суворо каратимуть тепер, очевидно, тих неуків у погонах, хто допустив службовий злочин, безпідставно запроторивши за ґрати невинну душу. Як показують факти, Яків Попович не перша з них. І, на жаль, не остання…
http://www.wz.lviv.ua/articles/89069

Хто дочитав, тому щиро скажу, що вину за ці жахливі події я переношу і на себе, тому що це і я дав владу Юрію Луценко, коли голосував на виборах 2008 р. в першу чергу за його "Народну самооборону"
Моя думка однозначна: виборець має відповідати за свій невдалий вибір принаймні перед своєю совістю, щоб визнати помилку і провину за неї. Це є шлях до відповідальності за свій вибір у майбутньому.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Перекладу не потребує

Страха уже давно нет. Страх и растерянность были только в первые часы, когда саму угрозу атаки со стороны России было сложно осознать. Ведь тяжело представить себе, что люди, живущие по ту сторону границы, буквально в 60 км от твоего дома, с холодным спокойствием будут наблюдать за тем, как российские войска стягиваются к границе с Украиной, что белгородцы, которые по выходным ездили в Харьков пошоппиться и потусить, спустят все на тормозах...
Мне плевать, какими именно сказками в стиле Геббельса их пичкают Киселев-Лавров-Чуркин, они сами сюда регулярно ездят и если не в состоянии увидеть правду, то я не хочу их больше здесь видеть. Белгородцы, ваше безразличие убило во мне веру в разум людей.
За последние 3 дня во мне умерло и всепрощение. Потому что я не могу простить друга моего брата из Ростова, который позвонил ему на выходных по скайпу и сказал, что с радостью приедет в Украину паковать украинцев в цинковые гробы. Я НЕ МОГУ это простить.
Андрей - интеллигент, инженер, книголюб и меломан. Он учился в Харькове, прожил тут 6 лет, делил с украинцами комнату в общежитии, часто бывал у нас в гостях, жил у нас на даче, сидел за одним столом. А теперь готов взять оружие и идти убивать моих пожилых родителей, моих маленьких племянников, моих друзей и родственников. Андрей, я никогда не смогу попросить у Бога для тебя прощения!
И, Андрей, ведь ты был не один. Ты был всего лишь одним из тех, кто убил во мне пацифизм. Эти звонки, эти посты в соцсетях, эта чудовищная скорбь, которая сквозила в словах всех моих друзей, когда тысячи таких "андреев" - нет, не троллей, а реальных людей - стали рассказывать, как они планируют избавить нас от "нацистов и бандеровцев, а заодно и всяких там чурок". Вас были тысячи, и имя вам - легион. Легион тьмы, который убил во мне веру в добро людей.
Детская открытость и наивность украинцев умерла. Это тот шрам, который останется у нас на всю жизнь, даже если завтра ты, Андрей, не войдешь с отрядом боевиков в мой родной город.
Но и если войдешь, знай, что мы уже не те, что были 3 дня назад. Мы умерли и воскресли вновь.
Мужчины выстраиваются в очереди перед военкоматами, чтобы защитить слабых, и, в отличие от тебя, они будут защищать и украинцев, и этнических россиян, и крымских татар, и евреев, и грузин. Потому что для них нет чужих - здесь все свои. Только ты здесь чужой, Андрей.
Женщины готовятся к записи в стройотряды, медбригады и полевые кухни, чтобы рыть окопы и траншеи, монтировать противотанковые ежи, тащить раненых, готовить и разносить еду. Они делают это потому, что у них есть дети, и они хотят, чтобы они росли в свободной стране. И без твоих бесконечных ЦУ, что и как делать, Андрей.
Наш дом - тут. И наша мечта - не филиал путинской России на безымянной и безродной территории. Наша мечта - свободная и соборная, единая и неделимая Украина. И знай, Андрей, эту мечту у нас тебе не отобрать! Эта мечта будет жить даже если уйдут в землю миллионы!
Харьков и Киев, Донецк и Львов, Одесса и Запорожье, Симферополь и Черкассы - мы вместе, и эту связь никому не разорвать.
04.03.2014
Кристина Добровольская, для УП.Жизнь
http://life.pravda.com.ua/columns/2014/03/4/155418/add_ok/#comments

Читаю стрічку...

Доктор Пі http://www.pravda.com.ua/articles/2012/10/10/6974284/ отримав 8 років

... то з моєї писанини, що колись друкували в газеті "Віче", до того часу поки кучмізм не дістав до тої степені, що написав до редакції все що з цього приводу думаю і оголосив неоголошений страйк - перестав з того часу писати до газет

           ***              ***              ***

Вирішила Совість світу побачити...

Чоловіку каже "Нудно в тебе жити!"

Коли ж нагулялась, коли надокучило...

Вернулась. Та як не просилась впустити,

Він не схотів їй дверей відчинити...

Хотілося б торкнутися такої теми, як совість. Про неї можна говорити різне, але факт в тому, що вона є, вона існує реально. Людині властиво шукати виправдання своїм вчинкам, особливо якщо вона відчуває, що чинить неправильно. І в першу чергу, вона шукає їх не для когось ще, вона шукає їх для самої себе. Це не добре і не погано, це просто невід'ємна частина людської природи... Людина народжується з чистою совістю. Але, йдучи по життю і живучи в суспільстві з спотвореними цінностями, людина може осквернити совість.

Чи індивідуальна совість? Совість для кожного має свій якісний склад. Він різний, як і методи виправлення власних помилок. Звідси різниця між людьми і їх схожість.  Совість або є, або її немає. Її не може бути або не бути наполовину. Совість - це той критерій, який дозволяє оцінити правильність або неправильність подій, що відбуваються, і вчинків. Це колія вибору наших рішень і дій. З одного боку вона обмежена відчуттям провини, з іншої - образи. Це, по суті, межі нашого внутрішнього світу, за які не можна переступати.

ПР перед Господом  

За ленінськими (комуністичними) законами критикувати треба так, аби нічого, крім негативу про того, кого критикуєте, з вашого опусу ніхто не почув. Тобто самої інформації про об'єкт критики треба видати на гора, якомога менше, а бруду на об'єкт критики треба вилити якомога побільше./По-пам'яті, з лекції на факультеті контрпропаганди і антирелігійної агітації/. Вибачайте, час вже дотримуватися більш людяних канонів. І вояків УПА перепрошую зразу, за хамський заголовок.  

ПРИСЯГА ВОЯКА УПА

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу (УССД). В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. Бути мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі Української. Бути чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. Буду виконувати всі накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом у бою та в бойовому житті всім своїм товаришам по зброї. Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу. http://radical.bizhat.com/ideology/upa.html Критика Присяги вояків Упа o Хто дає присягу? - Озброєна людина. o Чим вона присягає? - Вона присягає тим, що у неї є найдорожче, - честю і совістю. o Перед ким Вояк УПА складає присягу? – Вояк складає присягу перед: 1).Народом; 2).Святою землею українською; 3). пролитою кров’ю героїв; 4)Керівництвом. o Яким має стати вояк по Присязі? – Вояк стає Мужнім, Відважним, Хоробрим, але Нещадним до ворогів. o Чим має Вояк відрізнятися від інших людей? – Чесністю. Дисципліною. Революційною пильністю. o Як відноситися до товаришів по зброї? – Як до братів. o Заради чого Вояк обіцяє битися не шкодуючи ні крові, ні самого життя? – Аби здобути Українську Самостійну Соборну Державу (УССД)! • Чи могла бути дідівщина в Армії, якби від маршала та генерала до солдата усі складали таку присягу? – Думаю не довго. Висновок: Українці будуть жити достойно лише тоді, як кожен у власній голові, і кожен у своєму серці збудує УССД! Та якщо українці стануть дотримуватися Присяги вояка УПА. Зробити ДОБРО Україні, - це значить депутатів поміняти на вояків УПА. Або, хочаб на тих, хто їх шанує!

Файна буде УССД, як кожен громадянин хоч трохи своєї мрії, та свого чину їй присвятить!

І цікаво, що ніде не згадується про національність самого вояка. Чи не тому в Армії УПА пліч-опліч воювали з загарбниками більше 30 національностей!!!

Читайте дещо, як вони воювали http://blog.i.ua/user/3180825/?p=1

Совість і вихованість не тільки давно вийшли з моди, а й, на превеликий, для багатьох, жаль – перестали бути інструментом маніпулювання ближнім.

Звернення – «хам!» - раніше вважалось образою. А зараз будь-хто на це відповість – «так, Я хам!» - ще й про себе подумає, гордливо усміхнувшись – «і пишаюсь цим».

Совість це вже взагалі архаїзм і агнонім.

– Совісті в тебе немає! – хто сьогодні згадає і зрозуміє про що це?

Немає, так немає і не треба. І так непогано.

Почуття провини таким чином вже не нав’яжеш і своїх корисливих цілей, відповідно, вже не доб’єшся.

В цій кричущій ситуації, треба було негайно винайти новий важіль впливу.

Тепер зрозуміло чому так різко стало модно бути «духовною особистістю»? Стародавня, добра «духовність», яку винайшли ще до нашої ери. Повернення забутого тренду на службу цілком сучасним чиїмось інтересам. Свою духовність, високодуховні особистості черпають зі стародавніх традицій – до речі, необов’язково традиції своєї країни – інших теж можна. Особливо модні індійські, тібетські, сумнозвісні мусульманські, та ще більш сумнозвісні, висмоктані звідкілясь у політиків, російські духовні традиції.

Це більш вагомий інструмент грубого маніпулювання ніж совість, бо високодуховна людина має дбати не лише про своїх родичів і найближче оточення, а й про всіх тих, кого потрібно маніпуляторові духовністю. Охоплення тут глобальне на відміну від достатньо вузькоспрямованої совісті.

Секрет успіху духовності в її універсальності. Тренд добре прижився завдяки відсутності чітких критеріїв, та вузьких, незручних рамок – ти можеш бути рідкісною сволотою, вбивати сотні людей, або просто буди ледачою невдахою чи алкоголічкою, залишаючись при цьому високодуховною особистістю.

Що таке духовність насправді, я пропоную дослідити самостійно, бо:

«Духовність відрізняється від релігійності тим, що джерелом останньої є зовнішній світ, а у вигляді приписів та традицій, тоді коли джерелом духовності є внутрішній досвід особистості» А.Баркер

(с) Martell

Совість-багатство.
А у нас фінансова криза.
Подайте на совість.