Історія з мажором і депутатом луганської міськради від ПР Романом Ландиком, - який по звірячому катує  дівчину Марію Коршунову в ресторані «Баккара», є класичним прикладом феодальному характеру нашого українського суспільства.

Мені важко сказати, навчить дана історія чомусь очільників Партії регіонів чи ні ... навряд чи! Але це вже  не перша історія  … і далеко не остання !!!

 До слова,  … - це проблема навіть не Ландиків …  і Партії регіонів. Це проблема українського суспільства, його патерналізму,  … проблема феодального характеру нашого суспільства – і це ФАКТ !!! 

Статусні персонажі з ПР хочуть забезпечити статус і своїм дітям теж! ...

Не дбаючи про виховання ... і в першу чергу виховання моральних фундаментальних понять життя в суспільстві !!! Відповідно,  … оскільки такого виховання немає зовсім, … то й виникають час від часу «мажорні» форми  поведінки синків  «сильних світу цього».

---

P.S.: ...??? ... Старший Ландик підписав мирову угоду з "жертвою" свого сина! Абсолютно ясно, чому дівчина забрала заяву! Я  її можна зрозуміти. ... А як їй далі жити в Луганській області???

Як же може кріпосна подати в суд на свого поміщика??? Ось в чому питання. І цей урок - для всього нашого українського суспільства. ... Як тепер змінити архаїчну, феодальну природу суспільних відносин ??????????

 Пересічний українець в Україні немає ніяких прав, … бо відсутня як основний фактор співіснування - моральність,  а тому й відсутня справедлива система судочинства !!!

Хотілося б торкнутися такої теми, як совість. Про неї можна говорити різне, але факт в тому, що вона є, вона існує реально. Людині властиво шукати виправдання своїм вчинкам, особливо якщо вона відчуває, що чинить неправильно. І в першу чергу, вона шукає їх не для когось ще, вона шукає їх для самої себе. Це не добре і не погано, це просто невід'ємна частина людської природи... Людина народжується з чистою совістю. Але, йдучи по життю і живучи в суспільстві з спотвореними цінностями, людина може осквернити совість.

Чи індивідуальна совість? Совість для кожного має свій якісний склад. Він різний, як і методи виправлення власних помилок. Звідси різниця між людьми і їх схожість.  Совість або є, або її немає. Її не може бути або не бути наполовину. Совість - це той критерій, який дозволяє оцінити правильність або неправильність подій, що відбуваються, і вчинків. Це колія вибору наших рішень і дій. З одного боку вона обмежена відчуттям провини, з іншої - образи. Це, по суті, межі нашого внутрішнього світу, за які не можна переступати.

 Наше життя подібне до подорожі - шляху, який судилося зробити людині від народження і до останнього дня перед порогом вічності.Упродовж всього життя людина постійно ставить собі запитання: " А в чому сенс життя? Для чого я живу"? І жоден з нас до кінця не може знайти відповідь на нього.

Сенс життя - тема така ж важлива, як і саме життя. Прагнення до пізнання сенсу властиве кожному з нас. Дійсно, у чому сенс життя? Чому ми такі, які є? Як дізнатися, чого робити не варто, як не помилитися? Останнім часом люди не часто замислюються над сенсом свого життя, вважаючи це даремним заняттям і марною тратою часу. Люди настільки зав'язнули в побуті, що прибрали зі свого життя саме головне - сенс і мету.У кожної людини свої цілі в житті. Для когось це просто купівля нових меблів або набору посуду, а комусь потрібна шикарна квартира і хороша машина... Інші зовсім вважають, що в житті немає і бути не може ніякого сенсу... Є і такі люди, що вважають, що ми живемо для того, щоб народити і виховати дітей, створити сім'ю... Але у будь-якому випадку в кожному з нас закладено залишити щось після себе. Скільки людей, стільки і думок!

На мою думку, сенс життя полягає в тому, щоб стати щасливим. Але додам маленьке уточнення: він полягає у пошуку. У пошуку самого себе в цьому величезному і незрозумілому світі, у пошуку прекрасного. Сенс життя - навчитися жити по-справжньому. Що це означає? Це значить навчитися бачити найпростіше, помічати зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах і перестати жити складними формулами та розрахунками, а повністю довіряти своєму серцю, своїй душі.

Ми є. Ми є на цій землі.

Мов ті дерева. Мов травинки.

Мов золотисті береги,

В яких ріка несе піщинки

               життів людських у небуття:

Лиш спомин тихий – та й по всьому,

І знову плин, і забуття.

Чи був, чи ні. Чи прав, чи схибив...

 

Мине у всіх земне життя,

Та в Небесах у нас є крила,

І книга записів Буття

Іще ніколи не горіла.

 

Там кожне ім’я – то рядок,

Що про життя чиєсь розкаже.

Там знає всяк, хто – він, хто – Бог,

І кожна думка вічність важить.

 

Там все записано. То – карб,

Що пише долі всі поволі:

Хто – цар, хто – злодій, а хто – раб,

Хто годен волі, хто – неволі.

 

Ми є. І в кожному із нас

Є й Світло, і Любов, і Бог.

І як терпіти вже несила,

Твори життя – одне за двох.

 

Не час іще ламати спис -

Він ще згодиться, Воїн Волі,

Чи бій той скоро?..

                               Вгору й вниз

Гойдаємось на хвилях Долі…

 

Не думай ні про що лихе,

Знайди в душі любов і спокій –

І сумнів скоро промине,

Бо в світі ми не одинокі.

 

Ми є. І будемо повік.

Своєю вірою багаті,

Ми зустрічаєм новий вік

У своїй рідній білій хаті.

 

Вся Україна – мов хатина.

Як ти господар – в хаті рай.

Коли ж холоп у ріднім домі,

Тоді й з палацу хоч тікай.

 

Ми є. Розправимо ж всі плечі,

З’єднаєм силу наших рук,

Щоб люди всі на цій планеті

Пізнали український дух –

 

Дзвінкий, мов пісня, і міцний, мов криця,

М’який, мов мамине тепло.

І скиглити нам, браття, не годиться,

Бо наше серце – ожило…

 

Ще залишки рабів сидять у нас, немов у  мушлі,

Та світло Боже омиває нам серця.

Ненависть хай покине наші душі.

І хай Любов нам зцілює життя.

Серпень-жовтень 2005 р.

... Ніч - це мій час...
Дивно... Іноді ми прагнемо самотності, а нам ніяк не вдається залишитися один-на-один зі своїми думками і почуттями. А іноді нам необхідно щоб хтось був поруч, а його немає... 
Я  відчинила вікно, а там пахне літом...
В пам'яті одразу ж постають образи, асоційовані із цим поняттям,для кожного свої.
Дивно якось - ніч, всюди темінь і чорнющі очі вікон сусідніх будинків насторожено зазирають у душу, немов питаючись: "А ти чому не спиш? Всі вже поснули - так треба. Не порушуй правил"...Так-так, усі довкола поринули у солодкий вир сновидінь, а я ще не сплю. Це я, власне, мабуть про людей-сов...таких, певно, меншість, бо ж довкола мене тиша і пустка. У такі моменти добряче чіпляє самотність,
Ніч - пора роздумів, покаянь, зізнань, усвідомлень. Може це і є час істини, бо зранку, коли прокинулася, усе здається таким безглуздим та дріб'язковим - усе те, про що думала цілу ніч...  

---

[ Читать дальше ] Чи потрібні нам емоції? Коли ти відчуваєш їх -ти на сьомому небі, коли все проходить залишається- пустота. І залишаються лише спогади, більш нічого і ти живеш ними,          розуміючи, що повернути нічого не можна.

   Не можна повернути ні емоції, ні події ,які тобі їх давали. Хочеться сховатися від реальності , завернутися в кокон і не виходити із нього.   

 Наші емоції-як айсберг,що плаває по воді,але зроблений не з льоду,а з невідомої речовини,яка легша за воду.Таким чином,половина айсберга,що знаходиться над водою-це позитивні емоції,а та половина,що під водою-негативні...І чим більшим є наш айсберг,тим повноцінніше ми живемо.Але іноді,коли переважає одна із  частина айсбергу,він може піти під воду.Тому свій айсберг потрібно ростити рівномірно.                                                    

---

 На мою думку, для людини дуже важливо вміти виражати емоції.По крайній мірі позитивні.А негативні все таки краще якось приховати...                                                            А ви як думаєте? Це правильно-яскраво виражати емоції? Чи все-таки ні?                                                               

                                                                             

                                                                                                                              

 Людська душа…Її можна порівняти з гумовою надувною кулькою. Кулька надута і літає-це літає вільна людська душа.
  Але раптом кулька підлетіла до іншої, такої ж кульки і легенько доторкнулася її-і вони поєдналися. Так і душі людей торкаються одна одної. Вони шукають точки взаєморозуміння і взаємного інтересу. Якщо таких точок стає менше і менше, кульки розлітаються, як і душі людей розходяться в різні сторони, коли їм здається, що взаємного інтересу немає і їм не дуже приємно бути разом… Їноді це доставляє задоволення і душі продовжують поєднання, даруючи одна одній ніжність і тепло. І тоді вони вже не можуть одна без одної і літають, як єдине ціле.
 Але буває і так, що одній душі хочеться сильно надавити на іншу. Тоді одна кулька починає придавлювати іншу до стіни. Вона затискає її так ,що кулька не може повернутися і змінюється в розмірі. Тепер вона не відчуває ніякої свободи руху і застигає в такому стані на довгий час. Так і людська душа, придавлена і розтерта іншою душою, корчиться від болю, від неможливості звільнитися і втрачає свою початкову форму…
 Розплющена за довгий час здавлення, душа не може швидко прийняти свою початкову форму, але свобода і чисте повітря зроблять свою справу - душа поступово розпрямиться, щоб повернутися, хоч може і не до кінця, до своєї початкової форми – круглої кульки.  
 

Чи не помічали ви, що ми живемо у світі страхів: кожного дня ми чогось боїмося – боїмося померти, захворіти, боїмося втратити близьких людей, боїмося їх не знайти і залишитися самотніми, боїмося переходити дорогу, боїмося втратити роботу, боїмося поглянути в очі своєму минулому і закриваємо його від майбутнього, боїмося робити помилки – страх переслідує кожного і здається, що нема тому порятунку... 
Ми самі заганяємо себе у певні рамки, що обмежують наш потік думок, рухи, дії... Ми живемо у психологічних клітках і навіть цього не усвідомлюємо, не помічаємо. Мало розкутих, вільних, незакомплексованих людей, що можуть поглянути в очі страху, що не бояться робити помилок, що живуть, а не існують, що звільнили себе від забобонних рамок і сприймають світ таким, яким він є... 

 Для кожної людини притаманно згадувати своє минуле життя, яке інколи буває не таким і безхмарним... Часто ми картаємо себе за зроблені помилки і одразу ж мріємо про світле майбутнє, де розходитимуться перед нами гори, цвістимуть квіти, ми будемо ідеальними і робитимемо все якнайкраще...

Але майже ніхто не думає про сьогоднішній день, про цю мить, яка канула у минуле і ми навіть цього не помітили... Ми не живемо зараз, в цю хвилину, адже постійно зайняті спогадами про минуле або планами на майбутнє... А годинник життя ж не зупиняється: тік-так, тік-так - час спливає, його не повернути, життя пробігає перед нашими очима, а ми навіть цього і не помічаємо... То скільки ж жити десь там - у минулому чи десь там - у майбутньому...? Чому б просто не жити зараз, у цю хвилину, у цю мить і пити сповна її солодкий чи гіркий нектар?

От і наступила справжня весна...Для мене весна-особлива пора року.

Прихід весни в мене завжди пов"язаний з мріями про краще життя.Ні,не подумайте,що в мене погане життя,просто  з приходом весни мені здається,що починається якесь інше,нове...

До того ж, в мене навесні День народження,так що з приходом кожної нової весни я стаю на рік дорослішою.

Весною багато в природі змінюється.Кожен день в оточуючому нас світі проходить щось нове.А ще чомусь часто змінюється наш настрій.Періоди безпричинної радості чергуються із тривожним смутком,а після бурхливої діяльносі прходить лінь і апатія.Але головне не впадати в паніку!

Для мене весна-це не тільки дуже прекрасна,але і надто складна пора року.Але я впевнена,що ще не заставить нікого з нас сумніватися в своїх силах і можливостях,про  більшу частину яких ми,ймовірно,навіть не підозрюємо.В далекі часи наші предки вірили,що з прибавленням сонячного дня збільшуються життєві сили людини.А це значить,що збільшуються шанси досягнути будь-яких поставлених нами цілей!