хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «репресії»

Україна в роки репресій комуністичного терору за СРСР

Репресії за релігійні переконання[ред. • ред. код]

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів

Великих втрат зазнала анексована в 1939—1940 рр. Західна Україна, де рівень релігійності був високим. Винищення представників релігійних культів, активних віруючих, культових споруд тривало тут протягом усієї радянської доби, особливо запекло в період пізнього сталінізму[7]

Процес проти «Спілки Визволення України»[ред. • ред. код]

у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія ЄфремоваВолодимира ЧехівськогоАндрія НіковськогоЙосипа ГермайзеМихайла СлабченкаГригорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

Боротьба зі «шкідництвом»[ред. • ред. код]Підґрунтя репресій[ред. • ред. код]

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів. Основну масу робітників, однак, складали вчорашні неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно залежала від технічної інтелігенції, що дісталася в спадщину від царських часів. Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія комуністів, що виросла в умовах громадянської війни, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого шкідництва. У ряді процесів у справах про шкідництво і саботаж висувалися, наприклад, такі обвинувачення:

  • Підготовка невірних звітів про фінансове становище СРСР, що приводило до підриву його міжнародного авторитету (справа Трудової селянської партії).
  • Саботаж за завданням іноземних розвідок шляхом недостатнього розвитку текстильних фабрик, створення диспропорцій у напівфабрикатах, що повинно було потягти за собою підрив економіки СРСР і загальне невдоволення (справа Промпартії);
  • Псування насінного матеріалу шляхом його зараження, свідоме шкідництво в галузі механізації сільського господарства шляхом недостатнього постачання запчастин (справа Трудової селянської партії);
  • Нерівномірний розподіл за завданням іноземних розвідок товарів за районами, що приводило до утворення надлишків в одних місцях і дефіцитові в інших (справа меншовицького «Союзного бюро»).
Найвідоміші справи проти «шкідників»[ред. • ред. код]
  • Шахтинська справа — відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 осіб засуджені до розстрілу.
Докладніше: Шахтинська справа
  • Справа Промпартії. У 1930 році відбувся відкритий процес у справі «Промпартії», державним обвинувачем на якому був призначений прокурор Криленко (розстріляний у 1937). Обвинувачуваними в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося ведення в СРСР шпигунської діяльності. Процес пройшов не у всьому гладко. Обвинувачуваний Разін дав свідчення про те, що він на випадок інтервенції пропонував на посаду міністра промисловості і торгівлі в окупаційному уряді фабриканта Рябушинського, однак з'ясувалося, що Рябушинський помер за рік до того, як йому «пропонували посаду міністра».
  • Справа Трудової селянської партії. Справа так званої «контрреволюційної есерівсько-куркульської групи Чаянова — Кондратьєва» відбулася також у 1930 році. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі сільського господарства та індустріалізації.
  • Справа «Союзного бюро». Відкритий процес над колишніми меншовиками відбувся в березні 1931. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі планування господарською діяльністю, зв'язок з іноземними розвідками.
  • «Пулківська справа» Справа сфабрикована НКВС проти групи радянських вчених за звинуваченням в «участі у фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації». Їм інкримінувалась спроба терористичних актів проти керівників СРСР, а також шкідництво (зокрема саботаж спостережень сонячних затемнень).

Політичні репресії в СРСР були неймовірних масштабів

В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий
По всей стране будут организованы памятные мероприятия, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных
 0 0googleplus0
20 мая 2018 г. 10:14
В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий

Сегодня, 20 мая, Украина чтит память жертв политических репрессий – всех тех, кто был убит и замучен во время правления коммунистического режима на территории нашей страны.

День памяти жертв политических репрессий отмечается ежегодно в третье воскресенье мая согласно указу президента № 431/2007 от 21 мая 2007 года «О мероприятиях в связи с 70-й годовщиной Большого террора - массовых политических репрессий 1937 - 1938 годов».

С участием руководителей местных органов власти и представителей общественности по всей стране будут организованы мероприятия по почтению памяти жертв политических репрессий, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных. Для широкой аудитории будут проведены тематические информационно-образовательные, медийные, выставочные мероприятия.

Также будет рекомендовано религиозным организациям провести 20 мая поминальные мероприятия по погибшим в результате политических репрессий. На зданиях и сооружениях органов государственной власти, местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций будет приспущен Государственный Флаг Украины. Кроме того, ограничат проведение развлекательно-концертных мероприятий, спортивных соревнований, внесут соответствующие изменения в программы радио и телевидения.

В местах проведения памятных мероприятий обеспечат дежурство машин скорой помощи и медицинское обслуживание, дежурство пожарно-спасательной техники, охрану общественного порядка, патрулирования.

В Киеве памятные мероприятия - церемония возложения цветов и молебен – с участием первых лиц государства пройдут на территории заповедника «Быковнянские могилы».

Этот заповедник создан на месте одного из крупнейших захоронений жертв сталинских репрессий на территории Украины. Тайный спецучасток НКВД УССР под Киевом стал использоваться весной 1937 года. В течение 1937-1941 годов грузовики почти каждую ночь привозили тела расстрелянных в киевских тюрьмах НКВД для тайного захоронения в Быковнянском лесу. В заранее подготовленные ямы сбрасывались тела жертв, затем присыпались известью и землей.

Количество похороненных в Быковнянском лесу окончательно не установлено. По мнению историков, оно может составлять от 20-100 тыс. человек.

Напомним, 2 июня 1937 было принято постановление политбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Об антисоветских элементах», согласно которому 5 августа 1937 вышел приказ НКВД СССР № 0044, который положил начало массовым репрессиям.

Уже к середине ноября 1938 года без суда вынесено 681 692 смертных приговора, которые выполнялись немедленно. Более 1,7 миллиона человек отправлены в лагеря.

Согласно рассекреченным архивам и документам СБУ, в Украине с 1935 по 1951 год жертвами раскулачивания стали более 2,8 миллиона человек.

В 1936 году арестовали 15 717 человек, в 1937-м – 159 537, в 1938-м – 106 096, в 1939-м – 11 744. Около 16,5 тыс. человек были расстреляны в 1937-м.

На вшанування пам’яті жертв політичних репресій

Виступ Президента на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

21 травня 2017 року



Шановні пані та панове!

Високоповажні представники дипломатичного корпусу!

Дорогі українці!

Вчора пізно вночі я повернувся з Берліну. Позитивно і по-доброму вражений тривалою, багатогодинною, дружньою, відвертою та змістовною розмовою з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Це надзвичайно важливо, що в особі цього видатного європейського лідера Україна має надійного друга й партнера.

Після переговорів українська делегація завітала до Оранієнбурга, до меморіального комплексу на території колишнього концтабору Заксенгаузен. Там ми вшанували пам’ять жертв нацизму – тих українців, тисяч українців, так само як і представників інших народів, які там утримувались. За свідченнями, ще навість досі остаточно не встановленими, там загинуло від вісьмидесяти до ста тисяч.

Це саме той табір, де закатували Олега Ольжича, де утримувалися Ярослав Стецько та Степан Бандера.

Неначе  місток у часі: батько Степана Бандери, греко-католицький священик отець Андрій, як стверджують історики, похований саме у цьому лісі. Тут наприкінці 30-х років минулого століття московсько-комуністичний режим на п’яти гектарах землі влаштував справжнє пекло. Тут більшовики протягом чотирьох років замордували десятки тисяч людей.

Символічно, що після закінчення Другої світової табір Заксенгаузен не закрився, він перейшов у розпорядження НКВС,  проіснував після війни ще цілих п’ять років. Утримували та мордували там не лише колишніх членів нацистської партії, але й німецьких соціал-демократів, і просто незадоволених впровадженням комунізму у Східній Німеччині… І навіть своїх – колишніх радянських військовослужбовців, які пройшли полон і очікували черги на Сибір, куди їх прирік Сталін.

Побувавши вчора в Заксенгаузені і стоячи сьогодні тут у Биківні, ще і ще раз усвідомлюю, відчуваю кожною клітиною  людожерську подібність нацистського та сталінського режимів.

Нагадаю, парламентська асамблея ОБСЄ вісім років тому ухвалила дуже важливу резолюцію про їхню тотожність. Вона навіть запропонувала запровадити спільний день пам’яті жертв сталінізму та нацизму.

Ось чому, якщо хто не зрозумів, протягом останніх років в Україні і було проведено декомунізацію.  Ось чому відбувся так званий «ленінопад». Ось чому очистилася карта України від імен її катів та душогубів. Ось чому оновилися таблички з назвами вулиць.  Комуністичним ідолам нема і не буде місця в нашій країні.

І без підконтрольних ФСБ-КДБ соціальних мереж мій український народ теж здатен прожити. І, до речі, закон про заборону георгіївських стрічок я теж підпишу, щойно він надійде до мене із Верховної Ради. Чому? Тому, що це не є символікою Другої світової, це символіка  - символ агресії проти України 2014-2017 років. Тому що обвішані цими стрічками бойовики вбивають наших воїнів кожного дня і ночі. І прямо зараз, поки ми з вами тут, вони теж цілять в українських воїнів! Врешті-решт, на жаль ця Росія своєю політикою по відношенню до України сама поставила стрічку поза законом.

Дорогі українці!

Як Президент вже втретє відвідую Національний історико-меморіальний  заповідник «Биківнянські могили». Раніше бував тут як народний депутат і просто громадянин. Але місце таке, що кожного разу хвилюєшся і переживаєш як вперше.  А тепер – і поготів. Адже нині ми відзначаємо вісімдесяті роковини масових політичних репресій 1937-1938 років.

Ще не встигли українці вийти з коми після влаштованого Сталіним геноциду-голодомору, як Кремль розпочав нову екзекуцію, котра в історію увійшла під назвою Великого терору в СРСР. 

Биківнянський ліс – далеко не єдине місце в Україні, де виконувалися і перевиконувалися так звані ліміти на масове знищення людей – на розстріл або на ув’язнення в таборах ГУЛАГу. Але це чи не найбільша братська могила в Україні, де спочили десятки й десятки тисяч невинно убієнних. Сюди розстріляних привозили прямо вантажівками, іноді цілими колонами. В архівах збереглися покази одного із працівників НКВС, які той дав вже наприкінці восьмидесятих. Він розповів як ночами в Київському обласному управлінні НКВС розстрілювали людей у підвалах внутрішньої тюрми, а вночі «вантажили на машини, спеціальними кліщами брали за шию та за ноги, закидали в кузов з бортами». Потім накривали брезентом і вивозили на поховання до Биківні. Мертві тіла гасилися вапном, присипалися ґрунтом. Для чого вони це робили? Вони думали, не буде жодних слідів злочину.

Десятки років Радянська влада приховувала страшну таємницю Биківні.  А тим часом знаходилися відчайдухи, які навіть в умовах радянської диктатури насмілювалися вимагати правди. Так як це робили наші шістдесятники Лесь Танюк, Алла Горська та Василь Симоненко. 

Горська та Симоненко були вбиті. Танюк пішов від нас нещодавно, на двадцять п’ятому році незалежності. Лесь Степанович залишив спогади про те, як від шкільного завуча із Биківні вони дізналися, що ж тут насправді сталося. Як втрьох пішли оглядати місцевість. Як Василь Симоненко побачив, що малі і несвідомі діти грали у футбол, тут на цьому місці, простреленим у потилицю черепом. І як дорогою назад Симоненко читав вірш: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил».

Влада намагалася списати цей злочин на нацистів, ніби тим своїх бракувало. Та навіть брехлива версія була маловідома широкому загалу. Чергову спробу прорвати завісу мовчання, того разу вже вдалу, в середині восьмидесятих зробив київський журналіст Сергій Кисельов. Його доволі смілива як на той час, стаття в «Литературной газете» викликала шквал публікацій в українській пресі, додала енергії та наснаги іншим громадським діячам, які вимагали визнання злочину, покарання та покаяння.

Україна має знати імена особистостей, які боролися за правду і справедливість, тому мій обов’язок – говорити про них. 

Сьогодні я не можу не згадати ще про одну людину. Буквально днями відійшов у вічність Євген Грицяк, царство йому небесне. Він – один із очільників легендарного Норильського повстання в таборах ГУЛАГу, яке політичні в’язні підняли невдовзі після смерті Сталіна. Його подвижницьке життя доводить, що серед українців завжди були герої, здатні чинити опір найжорсткішій диктатурі. Цитую спогади: «Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон, і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів й кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося – заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна».

Вони вірили в нашу майбутню незалежність. Ми здобули її в 91-му, ми захистили її 2014-му, ми боронимо її зараз. Ми остаточно порвали з радянським і пострадянським минулим, впевнено тримаючи європейський курс.

Точно так, як показував компас Миколи Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!»

Днями в офіційному віснику Європейського Союзу очікується офіційна публікація рішення про запровадження  безвізового режиму для українських громадян. А опівночі на 11 червня перший українець, в паспорті якого не буде візи, перетне державний кордон в напрямку однієї з європейських країн. В тому числі, звичайно ж, і дружньої нам Польщі.

Биківнянський ліс – місце нашого спільного болю з поляками. І сьогодні я так само схилю голову і покладу квіти до пам’ятного знаку польських поховань. Тут разом з українцями спочивають і тисячі польських патріотів, розстріляних за наказом Сталіна.

Прошу вшанувати пам’ять всіх, хто лежить і тут, і в численних братських могилах та табірних цвинтарях по всій колишній імперії – всіх жертв політичних репресій. Оголошую хвилину мовчання…

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vshanuvannya-pamyati-zhertv-41502

Пам'яті жертвам політичних репресій.

Наші предки пережили жахливі фізичні комуно-більшовицькі #репресії в 20 столітті ... мільйони вбитих Українців.
А сьогодні, в 21 столітті, ми #Українці переживаємо ще більш жахливіші та цинічні репресії - ідеологічні.
Нікого ніби то і не переслідують, не арештовують, не депортують, відкрито та без суду масово не вбивають ...
Але Українська Нація сьогодні цілеспрямовано інформаційно та цинічними #реформами від #порошенко винищується бандо-олігархатом, а народ перетворюється на бездумних рабів їх зомбоящиків.

 

Наступ на добровольчий рух.



У випадку оцінок мукачевських подій увага була надмірно зосереджена на проблемах контрабанди і корумпованості місцевої міліції. Але, обмежившись лише ними, ми не побачимо усієї повноти картини.
Аби зрозуміти ситуацію, котра склалася довкола «Правого сектора», потрібно усвідомлювати, що його існування — це колосальна проблема для режиму Порошенка. І «вирішення» цієї проблеми розпочалося задовго до мукачевського інциденту.

12 лютого 2015 року відбувся так званий Мінськ-2, був підписаний «Комплекс заходів по реалізації Мінських домовленостей». Пункт 10 цього документу передбачав «роззброєння всіх незаконних груп». Враховуючи те, що Мінськ-2 був капітуляцією української сторони, неважко здогадатися, що під цим пунктом ішлося передусім про ліквідацію «не легалізованих» добровольчих формувань — Добровольчого Українського Корпусу та батальйону «ОУН». І в Києві, і в Москві розуміли, що «непідконтрольні» добровольці не будуть мовчки дивитися за здачею території.
Уже 13-14 лютого багато хто почав очікувати близького наступу на добровольчий рух. Прогнози доволі швидко почали стверджуватися. Уже у березні влада почала чинити на ДУК шалений тиск, аби змусити його покинути лінію фронту, передусім Піски — найгарячішу точку українсько-російського протистояння.
У квітні бійці «Правого сектора» усе ж вийшли з Пісків. Лише окремі групи «напівлегально» продовжували діяти поблизу Донецька. Що ж стосується сектору М, то в Широкине бійці ПС були змушені їхати під чужими шевронами.
Далі стало гарячіше. Наприкінці квітня відбулося блокування бази 5-го бату ДУК. Цей захід, щоправда, користі владі не приніс. Навпаки, ПС нічим не поступився, натомість показавши, що має дуже високий рівень підтримки у суспільстві.
Влада це врахувала і замість силового протистояння збільшила власні зусилля, спрямовані на інформаційну дискредитацію ПС і добровольчого руху загалом. Паралельно посилилася оперативна робота проти ПС збоку міліції.
Тепер найсвіжіша хронологія. 3 липня під проводом ПС пройшов Марш Святослава. Вимоги, які озвучувалися учасниками, виразно були спрямовані проти політики Порошенка — визнати факт війни, розірвати відносини з державою-агресором, вийти з Мінського процесу, націоналізувати російський бізнес, повернутися до повноцінного, силового сценарію звільнення окупованих територій.
Напевно, саме після Маршу Святослава Порошенко з Аваковим вирішили, що зволікати з нейтралізацією ПС не варто. Уже 6 липня відбулися арешти активістів та бійців ПС у Дніпрі та Херсоні. До керівництва ПС поступали все нові і нові сигнали про репресії, які плануються проти руху. Далі ж було Мукачево.

Те, що мукачевський інцидент був наперед спланованою операцією, не викликає сумнівів. Під питанням залишається лиш те, яким був рівень планування — локальним чи всеукраїнським. У першому випадку центральна влада просто скористалася ситуацією. У другому — від початку знала про операцію, давши їй свій «одобрямс», а координація могла відбуватися або по лінії МВС, або ж безпосередньо по лінії Медведчук - Порошенко. На користь другої версії свідчить оперативність, із якою влада відреагувала на події на Закарпатті.

Як би там не було, сталося те, що мало статися: виконуючи волю закордонних сил і намагаючись убезпечити своє панування, режим ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ перейшов у наступ проти українських патріотів. Можливо це й на краще, адже поведінка влади руйнує зайві ілюзії і змушує усвідомити істину — безальтернативність революційного шляху.

Автор — Іван Солодовник.
Эта страница с сайта Правого сектора неожиданно удалена по неизвестным причинам.

Репресії проти українців в СРСР.

У 1931 році українців було більше, ніж росіян. За шість років зникло 55 мільйонів.


"Вперше про цю книжку сказав київський співак Анатолій Мокренко, - розповів Новоженець. - Він говорить, що такі ж дані подані у першій радянській енциклопедії 1926 року. Ні цієї енциклопедії, ні книги немає в жодній бібліотеці в Україні. Вдалося відшукати "На великой стройке" у Москві. Нам надіслали копії, на яких добре видно цифри 81 мільйон.

"Вже наступний перепис населення 1937 року вказує, що українців в СРСР є 26 мільйонів, - додає журналіст Богдан Вовк. - Куди поділися всі інші? Знаючи такі цифри, ще жахливішими постають репресії 1930-х років".

"Бывают разные соседи - и друзья и враги. И мы должны знать, кто из наших соседей враг и кто друг. Если мы внимательно посмотрим на карту и прочитаем название государств, которые имеют с нами общую границу, то друзей как будто и нет." (32.Наши соседи).

На карті "Репресії проти українців в СРСР" вказані тюрми і концтабори на території колишнього Радянського Союзу. Наведені фото та місця страт найвідоміших українців.

У статистичній частині вказана офіційна інформація про 31 млн українців у СРСР у 1926 році.


Вороги Майдану переходять у контрнаступ!



Сергей Коба
Дорогі друзі!
Вороги Майдану переходять у контрнаступ! Вони вважають, що небезпека минула, суспільство втратило здатність мобілізуватися знову, і можна починати повертати втрачені позиції!

Вчора о 15:00 я був запрошений до участі у засіданні парламентського комітету по боротьбі з корупцією, на якому мали звітувати Ярема, Наливайченко, Аваков. Знаючи, що я буду ставити прямі і незручні запитання стосовно "успіхів" розслідування вбивств на Майдані і переслідування АвтоМайданівців, мене спробували нейтралізувати.

О 12:30, коли я виходив з дому, на мене здійснили напад 3 здорованя в штатському, жорстоко побили (зламали ніс, побили обличчя, вся голова в гулях), закинули в наручниках в автомобіль і відвезли в Печерський райсуд, де мене протримали весь час, доки тривало засідання комітету, і тільки під вечір суддя Вовк (який судив Юрія Луценко і Валерія Іващенка) присудив мені домашній арешт за абсолютно надуманою кримінальною справою.

Очевидно одне - корупція не здається! Це Виклик кожному з нас, і справа не про мене! Саме зараз перевіряється міцність нашої віри в ідеї Майдану, і ця віра потребує реальних справ від кожного з нас! 
     Найближчим часом буде здійснено спробу скасувати закон про Люстрацію через рішення Конституційного суду! І вже зараз існує спільна змова між першими особами держави і тими, хто потрапив під дію закону для того, щоб цей закон втратив чинність.
      Саме тому у відповідь на їх замах на закон про люстрацію ми повинні розпочати тиск на всіх осіб, які потрапили під дію цього закону! Це повинна бути симетрична відповідь на їх зазіхання на наші здобутки.
     За спробою мене нейтралізувати стоять конкретні особи, і ці прізвища я завтра озвучу на конференції в УНІАНІ о 14:00.
Хочу подякувати всім, хто підтримав мене в залі суду і під стінами суду! Думаю, що без Вас цей пост мені довелося б строчити з камери у Лук'янівському СІЗО.

     Слава Україні!

В Донецке, как во времена сталинского террора


Тысячи людей на территориях, находящихся под контролем "ДНР" и "ЛНР", были арестованы и брошены в тюрьмы и лагеря (один из таких лагерей находится в Донецке в бывшем арт-центре "Изоляция"). Арестовывают по доносам, за малейшую провинность, с поводом и без повода. Как во времена сталинского террора, часто задерживают самих же ополченцев, сторонников ДНР, заподозренных в нелояльности или шпионаже. Но хуже всего приходится патриотам Украины.

В передачах Радио Свобода свои истории рассказывали Ирина Довгань, которую привязали в Донецке к позорному столбу, художник Сергей Захаров, которого жестоко избивали за то, что он нарисовал карикатуру на Гиркина-Стрелкова, социальный работник Виктория Бутенко, на глазах которой пытали сына.

Частный предприниматель Светлана Матушко, арестованная по ложному доносу, 7 дней провела в камере смертников в подвале бывшего здания СБУ на улице Щорса. Сейчас она смогла выбраться в Киев и участвует в работе Комитета по делам переселенцев. Вот ее рассказ:

– Я коренная дончанка. С самого начала была на стороне Майдана, была на Майдане два раза, всячески поддерживала. В Донецке ходила на митинги, рассказывала всем своим знакомым, объясняла, что происходит. В Украине сильна была власть Януковича и его семьи, от этого страдали буквально все, коррупция касалась каждого человека, но они этого не понимали. Им казалось, что это "стабильность", они получали пенсии, получали зарплаты. Голосовали за Януковича, потому что хоть и бандит, но свой, а не чужой – как-то так рассуждали люди. Я старалась все объяснять знакомым и родственникам.

– Человек, который за мной ухаживал, написал донос на меня. Пришли люди, вооруженные автоматами, в камуфляже и арестовали меня на работе. Забрали всю технику, документацию. Два раза был обыск дома без всяких санкций, без понятых. Два раза был обыск на работе, то же самое. Посадили меня в подвал ДНР – это бывшее здание СБУ Украины в Донецке. Я семь дней просидела в камере смертников. 

– Да. У меня нашли дома при обыске украинскую символику, украинские флаги. Я среди своего окружения не скрывала свою позицию. Понимаете, чего они добиваются: они хотят максимально запугать население  в Донецке, которое лояльно относится к Украине, для того чтобы они сами уезжали. И заселить эти территории людьми, которые лояльно относятся к России. Думаю, что цель такая.

– Меня не били, относились более-менее лояльно. Сидели бывшие сотрудники СБУ и милиции, люди, которые торговали наркотиками, их тоже сажали в общие камеры. Бросили в камеру парня с девушкой, его фамилию нашли в списках партии "Молода Батькивщина", забрали его с женой. Он неделю сидел со связанными руками, в наручниках. Со мной сидела девочка-снайпер из "ополченцев", ей 21 год, она беременная была. Тренер по карате сидел по доносу бывшего ученика. Он в свое время, на президентских выборах, поддерживал Тимошенко. Донецкие бизнесмены сидели. После 20 дней подвала были готовы подарить террористам все свое движимое и недвижимое имущество. Одного выпустили, а о судьбе второго так ничего не известно до сих пор.

-- Другой парень – студент Донецкого национального университета "с активной жизненной позицией" попал в подвал за то, что задал неудобный вопрос Губареву по поводу того, как они собираются платить пенсии и зарплаты бюджетникам? И как собираются встречать отопительный сезон, если еще не начата к нему подготовка? После окончания пресс-конференции его арестовали.

-- Ребята, с которыми я сидела, рассказали, что после моего освобождения к ним посадили двух женщин. На одну соседи донос написали, что ее муж служит в Нацгвардии Украины, а вторую подозревали, что она снайпер. Их пытали и избивали так, что они сошли с ума. Парень, который мне это рассказывал, сам провел неделю в одиночной камере (это такое помещение размером один метр на полтора и на бетонном полу окровавленная тряпка) без еды, воды и со связанными руками. Так вот он хотел попроситься в одиночную камеру обратно, потому что не мог выдерживать этих рыданий, воя и истерик. Замечу, что это говорил офицер, которого два раза возили на расстрел и пытали так, что спустя уже три месяца он до сих пор проходит курс реабилитации. С поломанными ребрами, с гематомами по всему телу, но от него не слышали даже стона.

-- Многие, не выдерживая пыток, просят, чтобы их расстреляли сразу и не издевались...
        Знаете, что меня поразило больше всего, после того, как меня освободили? На блокпосту возле здания СБУ стоят родственники пропавших и ждут человека со списком, чтобы узнать, здесь ли близкие. А в метре от них стоят две машины ОБСЕ. И в это же самое время в подвалах кого-то пытают. У меня вопрос к представителям миссии: если вы вхожи в здание бывшего СБУ, где ваши глаза и уши? Что это за представители такие, которые не информируют мировую общественность о реальных событиях, которые сейчас происходят в Донбассе? Не видят танки, бронетехнику, "Грады", которые разъезжают по городу колоннами, не видят вооруженных людей в супермаркетах? Не видят, кто и из какого оружия обстреливает мирные кварталы, в результате чего погибают люди и разрушается инфраструктура города?   А сюжет в новостях о том, что наш президент дает в пользование слепоглухонемым представителям миссии ОБСЕ бронированную технику, которая сейчас нужна больше ребятам на войне, у меня вызвал, мягко говоря, недоумение.

-- Со мной в камере сидел парень, ему 28 лет, он в прошлом ополченец. Ребята уходят из ополчения, "закапывают" свое оружие, закапывают форму и уезжают. Многие уезжают в Украину, где-то теряются, другие уезжают в Россию. Так вот его арестовали, увезли на расстрел. Как он мне рассказывал, в расстрельной команде совсем молодые парни, расстреливают где-то на заводе. Человека, которого с ним увезли на расстрел, расстреляли сразу, а к нему подошли и ударили ножом в левое плечо. Он потерял сознание, упал.

     Потом сделали контрольный выстрел в голову, но пуля только задела голову, поскольку в цеху темно. Он полчаса пролежал в донецком морге, забитом трупами. Подождал, пока все утихнет, вышел. Санитары вызвали скорую помощь, он все рассказал врачам. Врачи доставили его в одну из больниц Донецка, сделали операцию, так он остался жив. Когда я уходила из камеры, где мы вместе сидели, я оставляла всем свой номер телефона, он позвонил мне, и я его забрала из больницы. Сейчас он уехал в свой родной город, ищет себе работу, оформляет группу инвалидности, ходит по больницам. Вот такая история, и этих историй много.

– Я думаю, что Украине надо освободить свою территорию от террористов. Это в чистом виде терроризм. 1937 год, когда человека по доносу забирают. Людей надо освобождать, потому что много патриотов запугано, многие уезжают. Самый настоящий разбой, люди просто боятся выходить на улицу, прячутся, борются, как могут.

     Дмитрий Волчек,



Церемонія пам’яті 70-ої річниці депортації кримських татар

Церемонія пам’яті 70-ої річниці депортації кримських татар відбулася в ООН



Після анексії Криму Росією понад 7 тисяч кримських татар змушені були залишити півострів "через тиск з боку окупантів"

КИЇВ. 17 травня. УНН. Урочиста церемонія, присвячена пам’яті 70-ої річниці депортації кримських татар з кримського півострова, відбулася у штаб-квартирі ООН, передає УНН з посиланням на медіа-портал української діаспори VIDIA.
Участь у церемонії взяли активісти кримськотатарської громади США та Криму, постійні представники України та Польщі при ООН, артисти та громадські діячі.
На церемонії виступив постпред України при ООН Юрій Сергеєв, який зауважив, що депортація кримських татар з Криму стала для всього світу символом нелюдяності тоталітарної влади.
Він заявив, що українська влада стурбована ситуацією в Криму – "залякуваннями, обшуками та придушенням прав кримськотатарського населення в Криму, тим, що лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву заборонений в’їзд до Криму, тим, що заборонені церемонії в пам’ять про жертви депортації".
За його словами, після анексії Криму Росією понад 7 тисяч кримських татар змушені були залишити півострів "через тиск з боку окупантів".
Представник України заявиви, щонова  влада виступає за солідарність між усіма українцями, але агресори намагаються цю солідарність зруйнувати.
Нагадаємо, напередодні самопроголошений в.о. глави Республіки Крим Сергій Аксьонов заборонив проводити масові заходи на території Кримського півострова до 6 червня, а пізніше все-таки дозволив кримським татарам провести 18 травня мітинг з нагоди 70-ої річниці депортації на мусульманському кладовищі.

Артур Гончаров
http://www.unn.com.ua/uk/news/1343775-tseremoniya-pamyati-70-oyi-richnitsi-deportatsiyi-krimskikh-tatar-vidbulasya-v-oon

Також нагадуємо,  в Києві вшанули жертв депортації кримськотатарського народу

16 травня о 18:00 у Національній опері Україні відбувся вечір-реквієм, присвячений вшануванню жертв 70-й річниці депортації кримських татар та інших депортованих народів з території Криму.
На сцені Національної Опери виступили народні артисти України, відомі українські та кримськотатарські виконавці. Зокрема, народна артистка України Ада Роговцева, народний артист України Олексій Богданович, акторка та режисер Катерина Степанкова, кримськотатарські та українські виконавці – Джамала, дует «Сестри Тельнюк», Арсен Мірзоян, Ленара Османова та Едіп Асанов. Академічне виконання в програмі вечора забезпечували  Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Г. Верьовки та Академічна чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького.
В рамках вечора було презентована самобутня кримськотатарська культура. Серед іншого на сцені продемонстрували знаний автентичний танок – “Хайтарма” (“Повернення”), прочитали поетичні фрагменти літературних творів, зокрема, кримськотатарських, перекладених українською мовою. Протягом усього заходу демонструвалися архівні відео та фото матеріали про депортацію кримськотатарського та інших народів з Криму. Також у стінах Національно Опери було відкрито виставку творів кримськотатарського мистецтва.
Режисером вечора став Ахтем Сейтаблаєв, головний актор та режисер фільму «Хайтарма», першого художнього фільму про депортацію кримськотатарського народу.
Гостями заходу були перші особи держави, лідери кримськотатарського народу, дипломати, культурні діячі, державні діячі різних рівнів та інші запрошені.
Захід відбувся за підтримки Міністерства культури України, Міністерства соціальної політики України, Меджлісу кримськотатарського народу та ГО «Земляцтво кримських татар в місті Києві».
http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/

95%, 21 голос

5%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.