-Ти плачеш? Твій усміх згас...
-В мені немає вогню. Мої крила зламані. В моєму серці - порожнеча. Як бути далі?
- Ти мусиш. Ти зможеш. В тобі - твоя сила.
-В житті немає гармонії. Без неї жити неможливо.
- Ти віднайдеш її. Іди уперед. Не озирайся, просто дивись уперед і на свою зорю, що буде тобі дороговказом...........
Краплинкою дощу
На гілці - я. От-от впаду...
Підстав вуста. Відчуй мій смак -
Солодкий, життєдайний!
З тобою нероздільні ми віднині.
26.05.2009
Copyright 2009 ©Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені
Послухай!.. Небо дихає нічне
Могутньо, але стримано та тихо. Долонями відчуй - пульсують зорі; Життя у всесвіті триває... Дивись! - бубнявіє, нуртує Щось, ледь вловиме оком... Межа між літом і весною... Ридає та радіє серце!........
©Степанська Марина (SMG)
P.S. писалось давно. але тема вічна
Осанна!..
За щастя материнства невимовне,
Сердечний щем, окриленість, кохання–
Вразливе, владне і невиліковне;
Безмежний світ, прекрасний і величний,
Гармонію найвищу та єднання -
Осанна тобі, Господи Предвічний!
27.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Я - Місяць. Життєдайне Сонце - ти.
Коли воно не сяє,
Чи зможе місяць у пітьмі блищати?
©Степанська Марина (SMG)
-Бачиш, який! Він з'їдає моторошну темряву і зігріває твоє слабке тіло.
Він дивиться тобі в очі, а ти з насолоджуєшся його танцем і тобі ніколи
не набридне це. Вгамувати голод він тобі теж допоможе.....
Їх було двоє - дорослий і дитина. Сиділи біля багаття, споглядаючи
примхливі рухи золотавих, помаранчових та червоних полум'яних язиків та
їли печену картоплю.
Дорослий стиха, неквапно розповідав малому про небо і зорі, про землю і людей...
І про Вогонь.
-Не забувай лише його підгодовувати. Без поживи вогонь вмирає,- дорослий підклав хмизу,
і полум'я затанцювало жвавіше, радісно потріскуючи і підкидаючи маленькі лелітки вгору.
- Але не давай Вогню забагато їжі, не дозволяй шаленіти. Ні, він не злий! В ньому
з'являється стільки енергії, що він бажає охопити всіх своєю вогняною любов'ю,
навіть не розуміючи, що спопеляє вщент. Отака сила Вогню.......
...Проминули роки. Дитина виросла. Тепер це був молодий і дужий юнак.
Він сидів біля багаття і насолоджувався відпочинком."Він гарний, Вогонь!..
піти назбирати хмизу... не зараз... ще трішки відпочину. Я так втомився!.."- думки ліниво
ворушилися, а Вогонь наспівував, танцював, пестив тіло теплими хвилями..
...Юнак прокинувся в суцільній темряві і відчув холод. Він залишився один. Вогонь згас...
29.04.2009
©Степанська Марина (SMG)
-...От і добре! Я бачу, в тебе з настроєм все гаразд! Ти вже не плачеш, посмішка знову осяває обличчя.
-Це машкара...- і ніжна рука граціозним жестом зняла ... обличчя. Під ним було те саме красиве обличчя, але... Погляд і вираз ... Лице ніби скам'яніле і неживе, а з очей просто рвалися назовні мука і біль, зневіра і відчай. І жодної сльозинки. Очі були гарячі і сухі. "То пустеля!" - подумалося, - "Волога просто висихає і не досягає виходу." -Коли плачуть очі, приходить полегшення. Біль відступає, рани ниють, але поступово гояться, і лише шрами нагадують про пережиті сум і страждання. І згадка іноді тривожить, але її можна прогнати і не боятися. Коли ж плаче серце... Воно плаче мовчки. Воно болить, і не вщухає, і вмирає по частинах... А потім вмирає людина, бо серце зневірилося, воно затверділо, вкрилося рубцями, воно просто не здатне жити, бо що може закам'яніле серце? Людина існує, але вона мертва... Рука звичним жестом вдягнула машкару, веселий сміх розлився по кімнаті, і вона, грайливо підморгнувши, вийшла з кімнати.©Степанська Марина (SMG)
10.05.2009
