хочу сюди!
 

Людмила

39 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 35-43 років

Замітки з міткою «русь»

Памяти русского Учёного Николая Левашова (2013)

 

Издательство «Митраков» совместно со студией «Атакин» и Игорем Лаутаром подготовили специальный фильм о Николае Левашове и месте где он родился и вырос. Сегодня, 11 июня, в день памяти Николая Левашова в Санкт-Петербурге, состоится премьера этого фильма.

Всем читателям желаем приятного просмотра!

[ Читать дальше ]
 

Покинул Землю Светлый Воин (Памяти Н.В. Левашова)

11 июня 2013 г. исполняется ровно год как не стало Николая Викторовича Левашова... Посвящается Великому Воину Светлых Сил. Вечная и Светлая Память. 



11 июня 2013 года вечер встречи, посвящённый памяти Николая Викторовича Левашова, лидера Русского Общественного Движения «Возрождение. Золотой Век».

Время и место проведения: с 19-00 до 22-00, г. Москва, ул.Сельскохозяйственная д.24, ДК «Луначарского». Проезд: метро « Ботанический сад», последний вагон из центра, 10 минут ходьбы (см. схему проезда и фото фасада ДК). Подробности - http://rodvzv.ru/news/118/

Музыкальное сопровождение в видео:
1) Karunesh - Moon Temple
2) Antisystem & Русич - Воин

[ Читать дальше ]
 

Деградация молодёжи России [2013, Образование]

 

Наших детей стали дебилизировать с самого раннего возраста. В ход идет и уничтожение образования, и подмена ценностей, спаивание, растление.

Пора прекращать этот безпредел, навязанный Западом для уничтожения нас, русов, и других коренных жителей России. У нас есть Великое прошлое, есть своя КультУра, которая приведёт нашу страну и всё человечество к светлому будущему. Но за это в настоящее время надо бороться.

[ Читать дальше ]
 

Надписи на камнях с Брайтон-Бич

Валерий Чудинов, 10 апреля 2013

Природа открыла массу фрагментов памятников древних русов в США

В США любители нашли множество фрагментов строений с явно русскими ликами. Академик В.А. Чудинов, на основе прочтённых надписей, считает, что найденные обломки базальтовых блоков являются фрагментами храмов Яра, Рода и Мары... 



Камни с Брайтон-Бич

Академик Чудинов В.А.

25 марта 2013 года мне пришло письмо: «Доброго времени суток, Валерий Алексеевич! Прежде всего, я хотел бы поблагодарить Вас за то, какую работу Вы делаете и пожелать новых открытий и успехов в исследованиях! Вот интересные артефакты, которые находятся на Брайтон-Бич. Камни со следами обработки и с ликами явно славянских богов. На одной из фотографий видны чёткие надписи, как мне кажется, на русском. Мне очень интересно Ваше мнение по этому поводу. Были ли какие-нибудь исследования по этому вопросу и что вообще известно? Благодарю за ответ. Владимир Богданов».

[ Читать дальше ]

Русь зі столицею в Галичі поважала й побоювалася вся Європа

Про цього князя літопис каже так: «Він рвався на поганих (ворогів), як лев, сердитий був, мов рись, перелітав землі їхні, наче орел, а хоробрий був, як тур…» В його жилах текла кров королівських і князівських родів Священної Римської імперії, Швеції, Німеччини, Угорщини,Чехії, Польщі й Русі. Був час, коли він задовольнявся подарованими йому тестем п’ятьма невеликими містами, два з яких на території сучасної Черкащини, ще два – на Київщині, а ще одне знищене під час монгольської навали. Це були Канів, Корсунь, Богуслав, Трипілля і Торчеськ. Та настав час і він став могутнім правителем всієї Русі, контролюючи з Галича, перетвореного на столицю, навіть великий Київ. Як звали його? Це був князь Роман Мстиславич, батько славного Данила Галицького… Історія не має умовного способу. Але іноді в ній трапляються події та постаті, які змушують задуматися: а що було б, якби сліпий випадок не втрутився в її хід і вона не повернула в геть інше русло? Водночас в істориків є всі підстави саме на таких прикладах належним чином оцінити роль окремих осіб в історії, життя і смерть яких ставали епохами й переломними моментами в розвитку цілих держав. Фатум не раз зле жартував і з нашою країною, але навряд чи колись ще на подальші події так драматично вплинув цілком випадковий епізод, ніж той, що стався над берегами Вісли 19 червня 1205 року, коли під час походу до Саксонії у випадковому зіткненні з польським загоном було смертельно поранено одного з найвидатніших діячів Русі Романа Мстиславича. Залишається лише здогадуватися, наскільки підготовленою була би Русь до монгольської навали, якби Роман Мстиславич встиг реалізувати всі свої задуми й закріпити здобутки, а його сини Данило та Василько успадкували королівський стіл у дорослому віці й не змушені були вести 40-річну виснажливу боротьбу за відновлення батьківського спадку. Втім, і здійсненого Романом виявилося достатньо, аби Руська держава ще понад сто років була провідною силою Центрально-Східної Європи.

Старший син волинського і Великого князя київського Мстислава вже в молодому віці опинився на вістрі воєнно-політичної боротьби, яку вела старша, волинська гілка Мономаховичів за гегемонію на Руській землі. Головним супротивником волинських князів у цей час був суздальський князь Андрій Боголюбський, що намагався поширити свою владу як на півдні, так і на півночі. Стривожені цими планами новгородці запросили в 1168-му на княжий стіл 17-річного Романа, заходами якого суздальські війська було відкинуто від Новгорода, що значною мірою знівелювало успіхи Боголюбського на південному напрямку. Той, здобувши і спаливши в 1169-му році Київ, невдовзі був змушений відступити зі столиці Русі.

Після смерті батька 1170 року Роман покинув Новгород і закнязював у Володимирі, поступово утверджуючи свою владу над Західною Волинню. У 1173–1174-му він взяв участь у походах на Київ у складі війська свого дядька Ярослава. А невдовзі після того організував військові виправи у степ проти половців і на балтійські землі. Про це пише автор «Слова о полку Ігоревім»:

А ти, буй Романе, і Мстиславе!
Єсть бо у вас залізні молодці
під шоломами латинськими.
Од них загула земля, і багато країн –
хинова, литва, ятвяги, деремела,
і половці сулиці (списи) свої покидали,
а голови свої підклонили
під тії мечі харалужнії.

1199 року військо Романа вступило в Галич. Зроблений Романом Мстиславичем політичний крок був доволі незвичним для тогочасної Русі, яка не знала випадків об’єднання кількох земель у єдине державно-політичне ціле, як це сталося з Володимирською і Галицькою землями. Утім, плани Романа цими інтеграційними зусиллями не обмежувалися – метою був золотоверхий Київ і відновлення єдності цілої Руської землі.

1201 року Роман Мстиславич розпочав боротьбу за Київ, а 1204-го встановив цілковитий контроль над столицею. Водночас він вжив цілу низку заходів, що мали легітимізувати його становище як «цезаря на Руській землі» – зокрема, одружився з візантійською принцесою Анною. У західноєвропейських джерелах він незмінно згадується як Rex Ruthenorum (король русинів) або Rex Russiae (король Русі), натомість у руських – як «самодержець всієї Русі». Здобутки Романа Мстиславича зарахували його до числа наймогутніших володарів Європи, які вирішували в цей час долю цілого континенту. Правитель Русі мав свої політичні інтереси як в сусідніх, так і у віддаленіших країнах. Він не лише активно втручався у польські справи та організовував коаліції руських князів для спільних походів у степ, але й відчутно впливав на хід воєнно-політичної боротьби у Візантії та Священній Римській імперії.

За повідомленням візантійського історика Нікіти Хоніата, у 1200 році Константинополь було врятовано від половців лише завдяки «Богом призваній фаланзі» Романа Мстиславича. Тоді ж було укладено русько-візантійську угоду, результатом якої стало одруження Романа на візантійській принцесі. А 1204-го саме при дворі останнього знайшов прихисток імператор Візантії Олексій ІІІ Ангел, після здобуття Константинополя хрестоносцями під час четвертого Хрестового походу. Родинні зв’язки з Ангелами, а через них і з Гогенштауфенами (Роман Мстиславич і німецький король Філіп IV мали за жінок, вочевидь, рідних між собою сестер) робили короля Русі природним союзником двох імператорських династій і супротивником папського престолу та його прибічників – Вельфів.На активну участь Романа в політичній боротьбі, що точилася в цей час у Німеччині, вказують його тісні контакти із союзниками Штауфенів, зокрема з ландграфом Тюрингії Германом, а також щедра пожертва бенедектинському монастирю Св. Петра в Ерфурті (за що Роман був зарахований до переліку фундаторів монастиря), що виконував роль одного з головних форпостів влади Гогенштауфенів у Німеччині. Власне, й останній похід Романа Мстиславича був спрямований у Саксонію, де розміщувалися основні володіння Вельфів, на підтримку Філіпа IV Гогенштауфена, що мало забезпечити останньому вирішальну перевагу над супротивниками.

Тісні взаємини зі Штауфенами та чудова обізнаність Романа у внутрішніх справах Священної Римської імперії вирішальним чином вплинули на опрацювання останнім проекту «Доброго порядку» – державно-правового акта, який мав радикально реформувати політичну систему Русі й у першу чергу вирішити питання щодо головного київського столу, володаря якого відтепер мали обирати головні руські князі, що відчутно нагадувало тогочасну практику обрання німецького короля на з’їздах князів: «Коли в Києві помре великий князь, то негайно з’їхавшись у Києві місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старійшого і достойнішого собі великим князем і утвердять хресним цілуванням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть».

«Добрий порядок» передбачав також низку інших заходів, передусім встановлення майорату, що мали запобігти зовнішнім загрозам та внутрішньому розбрату й роздрібненню земель-князівств: «Коли великий князь на київський престол буде обраний, повинен старшого сина лишити на своєму уділі, а молодших наділити від нього або в Руській землі від Горині і за Дніпро, скільки городів здавна до Києва належало. Якщо хто з князів почне війну і вчинить напад на землі іншого, то великий князь, домовившись із місцевими князями, надішле допомогу від усієї держави, скільки буде потрібно. А щоб місцеві князі не ослабли на силі, не належить їм областей своїх дітям ділити, а бути їм під владою їх старшого брата. А якщо у когось не лишиться сина, тоді віддати братові старійшому по ньому або хто старший по лінії у роді його, щоб Руська земля в силі не зменшувалася. Бо добре відомо, коли небагато князів у Русі було і одного старійшого слухали, тоді всі навколишні їх боялися і шанували, не сміючи нападати на руські кордони».

Продуманість цього проекту, що мав надати політичній системі Руської землі чіткості й упорядкованості, ставить його в один ряд із найвизначнішими державно-правовими актами європейського середньовіччя: англійською «Великою хартією вольностей» 1215 року, угорською «Золотою булою» 1222 року та «Золотою булою» імператора Карла IV 1356 року. Незважаючи на те що проект Романа Мстиславича не було реалізовано, він і його нащадки традиційно позиціонують себе як зверхників цілої Русі, використовуючи титули королів, царів (цезарів), самодержців і господарів, а свою державу незмінно іменуючи Руським королівством або Руською землею. В останньому відображено погляд на державу Романовичів як безпосереднє продовження Київської держави.

Власне, у тогочасному сприйнятті не було жодного розрізнення між Київською Руссю та Галицько-Волинською державою – цими пізнішими історіографічними конструктами. І Володимир Святославич, і Володимир Мономах, і Роман Мстиславич, і Юрій Львович мислилися правителями однієї і тієї самої держави – «Руської землі» (Regnum nostrum Russiae). Уявлення про безперервність державної традиції від Володимира до онуків та правнуків Романа відображено як у тогочасних літописах, так і в актових джерелах. Приміром, у грамотах Льва Даниловича останній незмінно фігурує як син короля Данила й «правнук» великого князя Володимира.

У сучасній науковій літературі часто постає питання: коли припинила своє існування «Київська Русь»? Відповісти на нього важко, а насправді неможливо, тому що «Київська Русь» – це інтелектуальний витвір учених, який лише в їхніх головах припиняв своє існування: чи то наприкінці ХІ століття, чи то в середині ХІІ, чи то після монгольської навали. Справжня ж Русь (Руська земля) нікуди не зникала, попри те що змінила стольний град із Києва на Галич, а згодом Львів. Її історичне буття продовжилося, і в цьому визначальна заслуга короля русинів й автора «Доброго порядку» Романа Мстиславича.

Підготував Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами www.tyzhden.ua

http://cossackland.org.ua/2012/06/25/rus-zi-stolytseyu-v-halychi-povazhala-j-poboyuvalasya-vsya-evropa/

ОТОЖ ПИТАННЯ ! Чи уявляєте Ви історію Київської-Русі без Галичини ?


5%, 1 голос

89%, 17 голосів

0%, 0 голосів

5%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Николай Левашов. Сергий Радонежский был волхвом



* Фрагмент иконы «Сергий Радонежский. Житийная икона» (Куликовская битва)

В 1959 г. была открыта икона XVII века с изображением Куликовской битвы. Фоменко А.Т. и Носовский Г.В. обнаружили, что на иконе изображено сражение руских с рускими. С той и с другой стороны люди и стяги одинаковые. Сражались две системы – ведическая и христианская, а нам преподносят это как нашествие татар, которых никогда не было (монголо-татарское иго – ложь).

[ Читать дальше ]

На початку 18 століття Московію вважали азіатською державою

Історик Євгеній Наконечний у своїй книзі "Вкрадене ім'я" досліджував історію перейменування Московії на Росію.
"У 17 столітті усі в Європі знали, що Русь - це край над річками Саном, Бугом, Дністром і Дніпром. Зате дику азіатську державу називали Московією, або на німецькому Moskowitien. Після спроби перейменування в Росію і розділення її на "Велику, Білу і Малу" Русь самі московські царі і дворяни довго плуталися в назві. Назва "Московська держава" фігурує в договорі з Данією від 1701 року. У договорі з Реччю Посполитою від 8 червня 1703 звично вживаються терміни "Монарх Московський", "Війна Московська".
На початку 1703 року почала виходити перша московська газета "Відомості про військових і інших речах, гідного знання і пам'яті, що сталися в Московській державі і в інших навколишніх країнах" або як її скорочено називали "Відомості московські". Тільки у 1725 році видання перейменували в "Відомості Російські".
Історик говорить, що цар Петро носився з ідеєю перенесення столиці в Київ. Фаворит царя Олександр Меньшиков вислав до посла в Копенгагені таку директиву: "Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие престеречь, чтоб печатали Российским, о чем и к прочим ко всем дворе писано".
"Просто Москву тоді ніхто не знав і вважав її азіатською країною. А до азіатів тоді було відношення негативне. А Русь знали давно. Ось чому, повернувшись з Європи, московський цар перейменував своє царство в Російське, а солдати уперше дізналися, що вони великороси. Допомогло Москві ще і те, що українська Русь(а Україну знали на заході тільки як Русь) була вже під Москвою. Великоросы - це єдиний у світі народ, який до початку 18 ст. не мав своєї назви, а називався московським людом", - говорить історик.
"Буковинський поет Юрій Федькович так писав про це: "Зведено бій під Полтавою(1709), Москалі здобули Русь, їх цар Петро присвоїв собі ім 'я побідженого народу, бере титул царя Русі, - цитує Євгеній Наконечний.

 Юрій СТРИГУН

Джерело

В принципі нам про то відомо, але посилання на чергове наукове дослідження з цього приводу не завадить

Предсказания Серафима Саровского о будущем России:

Преподобный Серафим Саровский еще в начале XIX века предсказал расстрел царской семьи, революцию и войны, миллионы жертв, но говорил, что Россию ждет великая слава. 

Он говорил: "Будет такое время на Руси, когда ангелы не будут успевать принимать души умирающих”. 

В 1903 году могила старца была вскрыта, и он был канонизирован. Согласно пророчеству Серафима Саровского, спустя сто лет после "обретения его мощей”, то есть с 2003 года, Россия начнет возрождаться: 

"Господь через страдания приведет ее к великой славе”. Но произойдет это после всенародного покаяния. Из письма Серафима Саровского: "Славяне же любимы Богом за то, что до конца сохраняют истинную веру в Господа. И удостоятся великого благодеяния Божия: будет всемогущественный язык на земле, и другого царства более всемогущественного, чем Русско-Славянского не будет на земле”. То есть Россия будет стремительно становится мировым лидером

Знаки, знания и умения наших предков

Ирина Кузнецова, 20 февраля 2013

Невиданные и пока непонятые знаки, знания и умения наших предков

Несмотря на старания наших врагов, всё больше появляется свидетельств того, что наши предки обладали знаниями, о которых мы сегодня ещё пока даже не подозреваем. Видимо, величие цивилизации всё-таки определяется не кока-колой... 



Дела давно минувших дней, искусство старины глубокой

Мудры и изобретательны были наши предки в деле передачи знаний будущим поколениям. Не зря говорят: «Хочешь спрятать надёжно – положи на видное место». Вот так и поступали мудрецы, многие знания передавали через предметы, бывшие в повседневном обиходе. Можно о многом говорить: и о посуде, и о сказаниях, былинах и песнях, и об одежде. Давайте поговорим о вышивке на одежде. Что таят в себе эти замысловатые рисунки? Какую информацию несут через века потомкам? Кто вышивал? Как? И для чего?

[ Читать дальше ]

В каком веке живём? Считайте сами!

Валерий Фомин, 29 января 2013

Несколько сумбурная и кое-где противоречивая статья, содержащая, тем не менее, крупицы интересной информации. Абсолютно правильные статьи встречаются редко. Поэтому приходится читать всё подряд и искать правду под микроскопом... 



В каком веке живём? В XXI? В VI, считайте сами!

Автор – kadykchanskiy

В книге Алексея Кунгурова (Тюмень) «Киевской Руси не было, или что скрывают историки» попался любопытный фрагмент из «Арсений Суханов. Прения с греками о вере». Не стану сейчас обсуждать подлинность этого документа но, несмотря ни на что, он вполне разумно объясняет, почему именно три независимые лаборатории (Швейцария, Великобритания и США), не зная о происхождении исследуемых образцов ткани (Туринской плащаницы), на основании исследований по установлению датировки с помощью радиоуглеродного анализа, дали практически одинаковые заключения об их возрасте: 12 век новой эры. Астрономы так же, косвенно указывают на дату рождения Иисуса, рассчитав скорость расширения Крабовидной туманности, которую и называли Вифлеемской звездой евангелисты, они дали примерную дату её возникновения. Снова 12 век!

[ Читать дальше ]