хочу сюда!
 

Елена

44 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «память»

"Над степом стелиться туман..."


309 роковинам Батуринської трагедії, присвячується...

"Така ось, повість невесела
з історії мого народу..."

1
До могил древнього народу
Вкритих травою забуття
Несуть вітри, сини Природи
Сумну мелодію буття.
Коли зоря в небі заграє
І я до них в степ полечу
Туди де Слава не вмирає,
Де курган лицарів збирає, 
– Пухом земля вам, прошепчу
Недремна варта мого краю...

2
Давно було... 
У ті часи,
В обширах древньої Русі
Жили серед легенд і міфів
Люди, характером міцні
Їх цілували баби скіфів
Ще ті, живі – не кам’яні.

Та скам’яніли їхні душі
За довгі тисячі років
Від орд, що лихом осоружним
Котились хвилями з віків. 
Бо час від часу злі страхіття
Мов змії, лізли з під землі
Й тримати шаблю з малоліття 
Вчились їх діточки малі.

3
Так йшли віки...
І знову капище святе
Накрили знавісніли хмари,
Знову горить прадавній степ
Гигочуть в сутінках примари.
В небі вже в’ються чорні круки
Пророчі недруги буття
Бо Рід прадавній, через муки
Знов йде в безодню забуття.

4
Не вірять очі в те, що бачать –
Поранених, тих хто вмирав,
Осліплених, ще кров’ю плачуть
Добивав бравий генерал.
Царевий фаворит* звірячий
Віддав наказ – 
"Чернь не щадить, воров на пики!"
Горять церкви, та дзвони плачуть,
Від крові почорніли ріки.

Бандит, улеслива підлота,
Песиголовець, син собачий
Його гусари та піхота
Посеред згарища пиячать.
Оскаженіли "світлі" лиця
Охопив душі жер вовчачий
Палає гетьманська столиця
Містом іде різня звіряча.
З попід руїн, ростуть долоні
До неба тягнуться...
Й холонуть….

5
Над степом стелиться туман
Ховаючи страшні руїни
Поліг останній отаман
За честь і волю України.

Гуля-святкує царат лютий
Рішив він, волі нам не мати
Свобода – в кайдани закута
Згине в підземних казематах.
І нам не бачити зорі...
Та не вгадала вовча зграя –
Простором древньої раїни 
Осліплені, йшли кобзарі 
Й криваву правду України
Несли від краю і до краю…

6
Чому ж став день схожий на ніч,
Звідкіль прийшла зловісна хмара?
Хто чорним круком впав на Січ,
Що ж то за напасть, що за мара?
Хто ж той хижак, що татьбу звершив,
Хто нищив край, звідкіль наруга?
Не хто, а Кто!
Один був Першим*,
Й не менш кривава була Друга!*

Слава віків пилом припала,
Бо з Січчю і держава впала,
Воля з Свободою "зачищена"
Сили військової катма,
Старшина що здалась, зросійщена
Столиця стерта... 
Нас нема!

Спустошені міста і села
Після московського походу...
Така ось повість невесела
З історії мого народу...

* – царевий фаворит – А.Д.Меншиков
* – Перший – Петро Перший
* – Друга – Катерина Друга

Прим: після карального походу московських війск на Україну та перемоги над Карлом-12, Петро 1 наказав взяти Батурин та знищити всіх його захисників. А також жінок та дітей, які були безжально порубані, а сам Батурин було спалено та зруйновано до підвалин… Після кривавої ліквідації гетьманської столиці, Петро І вирішив остаточно довершити розгром України та знищити її потужну військову силу – Січ. Твердиню запоріжських козаків було захоплено. І за прикладом Батурина, над полоненими козаками була здійснена кривава розправа. Лише небагатьом захисникам вдалося врятуватись...
Знищуючи Батурин та Запоріжську Січ, потужні символи української державності – Петро І, а за ним і Катерина-2, сподівалися в першу чергу підірвати моральний дух українського народу… 
Тож нехай цим знавіснілим сатанистам, земля буде бетоном!

Слава Україні! 
Та вічна, невмируща память і доземний уклін, всім полеглим за її Свободу!

13.11.17

Фото Дмитро Степа.

Кто помнит Swoboda....

Возможно, ещё есть те кто помнит чудесную девушку с интригующим ником у нас на сайте: Swoboda . Хохотушка, веселушка... Была... Её нет с нами три года... Её дочь стала красавицей... А как Катюша поёт... Голос действительно берет за душу....
Вот буквально 10 минут назад увидела, что Катюша в ФБ выложила видео... Я нарыдалась...

https://www.facebook.com/alice.from.wonderworld/posts/768746296667220

12.11.2017г 03:27

Певучий защитник

              

      

Памяти великого оперного певца Зураба Соткилавы - ПОСВЯЩАЕТСЯ!

        Он был хороший футболист,
        Играл красиво и умело,
        Но стал вдруг оперный солист,
        Сцене отдав себя всецело.


        Прекрасный голос покорил,
        Вену, Москву, Милан, Тбилиси,
        Господь, Зурабу, подарил,
        Талант, а труд его возвысил.


        Он тенором достиг высот,
        Достиг большой, великой славы,
        Крутой судьбы был поворот,
        Хотя, отнюдь, не для забавы.


        Гремел овациями зал,
        Гранд-Оперы бомонд, Ла Скалы,
        Его восторженно встречал,
        Успех певца там был немалый.


        Футбол и опера - в чём суть?
        В таланте истинном от Бога,
        Коль выбран в жизни верный путь,
        Счастливой будет и дорога.

Крутая татуха

- Милочка, вы такая юная... наверное вам таки нет 18-ти, а у вас столько татуировок, будто жизнь вас помотала на две ходки по малолетке и три срока строгача по рецидиву.
- Бабушка, что вы понимаете в современной моде!.. Татушки - это красиво и круто. Я вижу, у вас на руке тоже цифирки, такого немодного синеватого оттенка и корявые. Телефон вашего хахаля 40 лет назад? Или чтобы не забыть персональный код в собесе? Хотите, дам телефончик нормального мастера?[ Читать дальше ]

Допа-мнемоник и еще кое-что


Дисклеймер: КДПВ никакого отношения к тексту не имеет (кроме отдаленной созвучности)

Кусок моего потока сознания (про память и пр...)

Кстати, синдром Сейфарта (это только одно из сотен вяского медицинско-казуистического-неприятного, что приключалось со мной до сих пор, но это далеко не самое плохое, - были вещи в разы и даже на порядки хуже) я запомнил очень легко. Приношу извинения, что в скобках слишком длинно и даже рекурсивно. Я так мыслю.

Короче, про Сейфарта, его синдром и мою руку. Все просто. 

Если не работает правая рука, то я не смогу рождать в мир всякие нетленки и произведения искусства. Левой нетленки выходят гораздо хужее, хотя, и тут - не факт, ибо синдром может быть и двухсторонним, тогда высирать несгорающие ПИ (произведения искусства) пришлось бы чем-то вообще нереально далеким от искусства. 

Так вот - мнемоническое правило, как запомнить синдром Сейфарта. 

Сейф Арт (сохранить искусство). Легко. Я вообще запоминаю все именно мнемонически. Например буквенные обозначения автомобильных номеров Украины. Вот например, как можно помнить, какая область АС? Я - легко. Кто такие асы? те, у кого есть волына. Следовательно - волынская область. И так - практически все остальные серии. Например, серия СН. Легко - ассоцияция - "серновцы", т.е. черновцы. ВТ - все такие (Херсон).

И это касается почти всего, что нужно запомнить. Если нет устойчивой ассоциации или мнемонического правила - то я ни хера и не помню. Но и тут есть исключения - многие вещи помню просто так. И без мнемоники и без ассоциаций. А многие - хоть убей - не помню, даже когда есть куча ассоциаций и мнемоник.

Map

Среда со вкусом понедельника

Ну память .....
Ну зачем ты начинаешь ... ведь было ж все нормально

Фотопрогулки... Вещи, пережившие войну

9 мая на Мемориальном комплексе около села Чапаевка(Благодатное), поисковое общество "Вотан" показало выездную экспозицию "Музея солдата без вести пропавшего"


Эти вещи пережили своих хозяев..
Они делили с ними фронтовые будни
И были в роковой, смертный час..
Они полвека пролежали в земле...
И теперь ,иногда, помогают установить забытые имена своих владельцев
смотреть


Фотопрогулки....День ПОБЕДЫ!!

9 мая для меня особый день..
Я обязательно поздравляю своих бабушек...Еду помянуть своих дедом на кладбище..
И смотрю "В бой идут одни старики" и "Офицеры"..обязательно в черно-белом варианте...Как в детстве..
дальше


Пришибська висота Лінії Вотан

Моя мати з сестрами і моєю бабулею жили у 1943 році в містечку Молочанську Запорізької області. Старша сестра, Надія, 1925 року народження працювала на окопах, які споруджувала радянська влада на Пришибських висотах, ще в 1941 році. Потім, на ті самі окопи її погнали німці. У 1943 вона якось звідти втекла до матері. Містечко було знищено з вогнеметів. Кам’яні споруди мінувалися і підривалися. Сім’я переховувалася у кущах біля цвинтаря в районі лікарні. Спорудили там окоп і в ньому ховалися. Там же у кущах переховували і корову. Коли почалися бойові дії, то за словами моєї бабулі, вдень було темно, як поночі від пилу і диму, а вночі було світло, як удень, від вибухів, та освітлювальних ракет, яких німці не шкодували. Вночи, повз них, по шляху, що пролягав між болотом з очеретом і кущами коло цвинтаря гнали на гору тисячі майже не озброєних і у військове не одягнених вояк. На ранок з тих вояк поверталися по кілька солдатів.

Одної ночі, за словами бабулі, їхню схованку надибали радянські розвідники і були тим збентежені. Вони порадили негайно тікати за залізницю, бо за їх словами цю територію постійно обстрілюють і німецька і радянська артилерії. Довелося похапки збирати сякі-такі речі і рушати. Якісь рушники, одіяла, матраци кинули на корову, тай подалися геть. Метрів за 300, на вулиці Шевченка зробили привал, заховавшись за залишки стіни кам’яного корівника. Перевіривши, поки діти переводили дух амуніцію, нині покійна (як і її діти) Анна Миколаївна виявила, що в окопі забули крупу. Довелося послати за мукою доньку Надію. Надія на диво скоро повернулася. За її словами від їхнього схованка не залишилося й сліду. Чи то снаряд туди влучив, чи бомба, невідомо.

Це налякало Анну Миколаївну  і вона зрозуміла, що й справді треба скоріше тікати за залізницю, на Схід. До полотна залізниці дійшли вже на світанку. Виявили за нею окопи. То була перша лінія оборони радянських військ. Командир їх облаяв і наказав забиратися негайно в степ. Пішли далі на Схід. Зовсім вже розвиднилось і пересування їх помітили німці з Пришибської висоти. Справа, спереду, зліва пролунало кілька вибухів. Сімя бігла вперед на Схід з усіх сил. Нарешті добігли на колгоспний тік. Тут, моя мати, п. Марія Іванівна, побачила ситих солдат та командирів і почула відбірну російську лайку. Мою бабцю, Анну Михайлівну з дітьми і коровою там наказали розстріляти, бо вони видали німцям розташування радянських окопів. На щастя, нагодився начальник шпиталю, який шукав для поранених хоч якусь жратву.   Він вмовив командира сімю не розстрілювати, а разом з коровою віддати на потреби шпиталю. Пояснив, що пораненим буде якась крапля молока, санітаркам допомога, корові пастухи. Так моя тітонька Ольга і її братик Іванко стали чабанами. Правда ненадовго. Царство їм, моїм рідним, усім – небесне!

У 1984 році, випадково, я дізнався, що до самого розвалу Сересерії, вівся ретельний облік тих громадян держави, чиї родичі були під окупацією. Виявилось, що я винен, що моїх рідних комуняки тікаючи кинули на поталу фашистам, а потім, їх же, й мене заодно, звинуватили у тому. Ніколи ж загарбник, окупант не визнає вину за собою. Окуповані завжди винні самі!!!

З того часу, комуністи, рашисти й фашисти для мене карти одної масті. Українці мають зрозуміти, що українська мова, українська культура, українська держава, мужня українська влада не потрібні нікому в Світі, ні Обамі, ні Клінтону, ні цій німецькій фрейлін, ні міфічній Європі.  Українцям самим і лише їм однім, необхідна як повітря мужня українська влада, українська потужна держава, українська мова, як основа української культури, і українська культура, як відшліфована тисячоліттями технологія виживання, життя і панування на нашій Богом даній Землі!

Хренятина о биографиях

Сижу дома, учу математику. Стала проверять некоторые формулы и мысли по
поводу них. Вспомнилось, что лица некоторых людей, которые мне вроде как
ровесники, тут на сайте подписаны 90-91 годами рождения, что некоторые
знакомые бабки, которым вроде по 75-80, выглядят на 60, макс.70 лет. Еще
вспомнилось, что один из одноклассников, с которым я общалась о школе,
говорил о ней очень истерично и требовал типа угомониться (а то мне не
нравится, что у нас не было 4-го класса). Потом я попыталась вспомнить
как выглядели учебники и всё такое. С этим возникли проблемы. Я
посмотрела в интернете, там фото всего нескольких учебников и то я не
все узнала. Моя бывшая подруга, которая пришла к нам в 9 класс учиться и
много пропускала, на фото в паспорте выглядит как древняя тётка. При
разговорах с учителями в вечерке часто выходит, что многое из школьной
программы средних классов я не помню, будто и не знала. Я вообще очень
мало помню о детстве. Лидеры в обществе (всякие начальники и т.п.) часто
выглядят как одни и те же люди с разными фигурами и в разных стилях, с
разными биографиями в СМИ. Знакомый врач из нашей амбулатории сказал,
что ему 26, когда на вид было около 34. Когда я ездила за границу, там
было много знакомых лиц из Полтавы, а тогда еще муж говорил мне, что мне
мерещится. Потом, вернувшись в Полтаву, я стала от окружения слышать
"забудь", многие фото и другие доказательства пропали. Что это за
мульки???
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
56
предыдущая
следующая