Пам*яті школи №136 м. Донецька
- 14.02.11, 14:49
- Ми любимо тебе, Україно!
Школа вже тоді була не нова, тому я не дивуюсь, що за незалежності її дозволили перепрофілювати на українськомовну - не шкода було освітянському начальству Донецька, як зрозуміло, чому з неї починають "оптимізацію" мережі шкіл - не шкода, а звітувати треба. Також варто врахувати вигідне розташування школи для її бізнесового перепрофілювання включно з підлеглими земельними ресурсами.
Цікаво було мені дізнатись, що в цій школі вчився і теперішній багатолітній лідер комуністів України Петро Симоненко. Чомусь приємно усвідомлювати, що наші початкові шляхи пересікались - двох лідерів: один, як успішний гробівник ідей комунізму в Україні, і другий - зачинатель зародження-відроження українського руху анархістів...
З свого шкільного буття пригадую мало що цікавого і приємного, як і про всю свою науку в радянській системі освіти. Зараз вже розумію причину свого несприйняття тієї системи освіти - це була наука для рабів. І коли мені хтось починає вихваляти "який високий рівень" мала радянська освіта, то я тільки усміхаюсь з того, бо результати кажуть протилежне: і тоді, і зараз влада різних рівнів, депутати і всі інші не дуже шанують вчителів і школи своєю увагою, пошаною і продовжують погано фінансувати освіту, але всі вони до єдиного пройшли цю школу. Хіба це не показовий результат нікчемності радянської освіти? Що вже вказувати на розвал СРСР і сучасну суспільно-економічну деградацію - теж результати "прогресивної радянської системи освіти"...
З усього минулого хіба що пригадую, як з початком навчання 1971/1972навчального року раптом виявилось, що в наших четвертих класах було в кожному до 40 чоловік і ми просто фізично не могли розташуватись в кабінетах через нестачу місця для всіх і тоді під час навчального року була проведена реорганізація і створено ще один четвертий клас "Ж", куди з інших класів перевели зайвих учнів. Ясно, що класні керівники позбавлялись найбільш проблемних дітей, тому неважко уявити, який був наш 4-"Ж" клас: суцільні малолітні головорізи! І я серед них був далеко не першим, хоча і не останнім. Бо пригадую ситуацію з певним національним колоритом: російську мову і літературу нам призначили викладати молоду вчительку, яка чомусь мене не те щоб незлюбила, а мала просто алергічну реакцію, через що після багатьох скандалів включно з викликом до школи мами, було прийнято унікальне вирішення конфлікту: коли в нас був урок з російської мови чи літератури, то з початком уроку вчителька заходила в клас, а я з нього виходиd і весь урок стояв в коридорі навпроти дверей коло вікна. Тільки зараз я розумію всю пікантнісь цієї ситуації, особливо якщо врахувати, що поряд з нашим класом знаходилась вчительська і майже кожен раз мені доводилось бути учасником сцени, коли вільні від занять вчителі або зауч проходили повз мене і запитували, чого я не в класі під час уроку, на що я поважно відповідав: "А у нас росіська мова" (або ж література), тоді вчителя розуміючи кивали головою і шли далі по своїх справах...
Щоправда в предметах української мови та літератури я також був далекий від успішності і ледве-ледве витягував на слабеньку трієчку (по 5-тибальній системі). А в старших класах почав отримувати дуже високі оцінки з російської літератури за твори...
Яке моє ставлення до закриття української школи в Донецьку? Звичайно, що мене це не тішить. Звичайно, що процес українізації втрачає в східних регіонах всяку динаміку за теперішньої влади, хоча і попередня влада мало що доброго зробила для цього. Вчителі-україністи і за часи незалежної України і далі знаходяться в принизливих умовах, як і українська мова загалом... І що найприкріше, так визнавати причину цього регресу українізації не так у спротиві різних там москаликів та російськомовних бусурманів з українців родом, як у тому, що найбільша вада процесу українізації у її провідниках, що є абсолютно "безпровідними"...
Провідні-непровідні наукові сили з україністики не спромоглись за всі ці роки провести навіть конче необхідну державну правописну кодифікацію української мови, що вказує на повну наукову недолугість як профільних установ Академії наук України, так і убогість кафедр української мови і літератури у наших незліченних вузах. Про якийсь науковий підйом в українському мовзнавстві взагалі не варто згадувати - він відсутній повністю. Жахливий стан демонструє і провідний прошарок в процесі українізації - наше письменництво України. Тут так само деградація відбулась повна і новинка літературного процесу у вигляді "Записок українського самашедшего" за авторством Ліни Костенко - яскраве тому свідчення нашої темряви.
Тему політичної діяльності наших науковців-україністів та письменників обговорювати зайве, тому що всі вони включно з Толочко, Яворівським, Мовчаном, Павличком і Драчем є просто повним сміттям, яке треба викинути на звалище і не згнадувати... По справах і пошана, а закриття українських шкіл і перед тим - українського ліцею в Донецьку є яскраве свідчення політично-патріотичного доробку наших "провладних писяк". Огидно! І сумно...
Особисто я не бачу виходу з ситуації інакше як просто руйнувати централізовану освітянську систему України через її деструктивність, аморальність і антиукраїнську спрямованість. Я проти того, щоб одна людина мала право калічити долі мільйонів українських дітей просто тому, що вона обмежена інтелектом і українофобіями...
Згідно моїй докрині анархізму, всі структури в державі мають формуватись, утримуватись та контролюватись виключно знизу до гори, а не як зараз, коли розум і можливості впливу людини визначає посада, яку вона обіймає, а не фактичні інтелектуальні здібності й соціальний та моральний авторитет особи. Геть "слуг народу", що зневажають свого пана, тобто - український народ!
Будемо сподіватись, що українську школу №136 в місті Донецьку буде збережено опінією громадськості України, але ясно також, що це не є вирішенням питання повної українізації цілої України. Тут потрібно багато розуму і послідовності дії, а з цим у нас і є проблема з проблем. Проте дорогу подолає тільки той, хто йде...
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
14 лютого 2011 р.
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.