«Темні» сторінки діяльності більшовиків


Сюжети, пов’язані із темою «Ленін, гроші та революція», — невичерпні і для історика, і для психолога, і для сатирика.
Та зараз мова не про ці самі собою цікаві сюжети, а про інше. Про те, звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку.

За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.

Звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку. За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.
  Проте сотні тисяч і навіть мільйони рублів, вкладені в революційну діяльність, могли тільки похитнути Російську імперію, попри всю її недолугість — надто міцна була будова. Але тільки у мирний час. З початком Першої світової війни перед більшовиками відкрилися нові фінансово-політичні можливості, якими вони з успіхом скористалися.
.З часу тих подій минуло понад 90 років. Але революційні романтики усього світу продовжують стверджувати, що більшовики були моральними і полум’яними революціонерами, патріотами Росії і прихильниками свободи України. І досі в центрі Києва стоїть пам’ятник Леніну, на якому написано, що у спілці робітників російських і українських вільна Україна можлива, а без такої спілки про неї не може бути й мови. І досі до цього пам’ятника людині, яка отримувала гроші від німецьких спецслужб, несуть квіти на «революційні» свята. І досі, на жаль, значна частина українського суспільства не може відчути тієї великої різниці між провідниками жовтневого перевороту й Української революції 1917 року, яка полягала в тому, що Українська революція справді ніким ззовні не фінансувалася.

Роздавав листівки. “Обізнаність” наших громадян зашкалює. Таке враження, що вони не одриваються від путінських телеекранів. Радянський Союз в уяві багатьох є раєм на землі. А я жив у тому раю. Там законів дотримувалися лише в тюрмах, і то, не всіх, а для рецидивістів. І заслуга в тому була не керівництва а націоналістів та рецидівістів. В колгоспних магазинах на прилавках була лише крупа пшенична, і та з червячками. Візьмеш пучок тої крупи, а за тим пучком піднімаються ще пару “зв’язані адной цеп’ю”.

У Токмаці ще недавно бачив живих свідків сталінського “добробуту”. Вони розповідали, що працюючи в колгоспі, хліба наїлися вволю, лише під час окупації, при німцях. У Сересерії часів Сталіна було лише дві проблеми:

• нестача хліба;

• надлишок трупів.

Радянські “фабрики смерті” безперервно і ударно працювали постійно. Досить прочитати книжку якогось кацапика “Червоний терор в Росії”. У Світі не існували такі тортури над людьми, які б не застосовувалися в Сересерії. Особливо ударно фабрики смерті працювали у 1937-1938 роках. Якщо з тілами закатованих ще якось давали раду на території, де не було мерзлоти, то зовсім інша була ситуація в зонах, де копати яму було досить великою проблемою. Десятки мільйонів трупів. Через все те, українці пройшли, а багато хто, особливо ті хохли, що надійно замаскувалися додавши в прізвищі до букви “о”, букву “в”, та зрадили дідівську мову хочуть повторити. Можливо і справді, путін розумний і створив з китайцями ринок людських органів та пересувні крематорії, що були помічені на окупованих територіях. Тоді найбільшу проблему радянського часу буде вирішено.

Токмак. Залишки військового заводу. 200 кілометрів від фронту.

За Жукова. Коли у війні з Японією, його любов до розстрілів ще стримував відомий кат Єжов, бо навіть цього ката обурювала їх кількість, то в подальшому ця кровожерливість вже не знала меж. Війна, форсування Дніпра, все його прихильники можуть пояснити, навіть наказ про виселення всіх українців в “разниє мєста” Сересерії. Пояснять, що українці на то заслужили, або, що такого не було. Але навіщо було по війні влаштовувати військові навчання за участі радянської армії з застосуванням ядерної зброї, що привело до багатьох смертей?

Кількість закатованих голодом і іншими засобами цих “героїв” перевищує десятки мільйонів.

Аби вшанувати ці безневинні жертви, я б порадив Верховній Раді прийняти закон про декомунізацію. Оскільки, ті, хто зберігають пам'ятники катам України, агітують за Сталіна і Жукова заслуговують на повагу, бо ж громадяни, а за Сталіна пенсій не було, то і цих агітаторів варто залишити без права на пенсію, пожиттєво, і без права брати участь у голосуваннях. Має ж бути справедливість на Світі!

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115%; }

Несподіваний вояж глави Російської православної церкви Кирила до
Детальніше »

15 марта 1917 г. (94 года назад)Владимир Ленин отправил Иннесе Арманд письмо с потрясающей новостью — о революции в России



В этот день находившийся в швейцарском городе Цюрихе Владимир Ильич Ленин отправил жившей близ Женевы Иннесе Арманд письмо, в котором поделился с ней потрясающей новостью о том, что в России произошла революция.

О себе и своем окружении в этом послании Ленин писал так: «Мы сегодня в Цюрихе в ажитации: от 15 марта есть телеграмма в «Zurcher Post» и в «Neue Zurcher Zeitung», что в России 14 марта победила революция в Питере... Коли не врут немцы, так правда». Оказалось, что «немцы», которыми Ленин именовал швейцарцев, действительно не соврали.

(1) 14 марта 1917 года в Российской империи произошла революция, итогом которой стало падение монархии и переход власти к Временному правительству.

(2) 15 марта во Пскове в 23 часа 40 минут в штабном вагоне императорского поезда царь Николай II отрёкся от престола за себя и своего сына наследника-цесаревича Алексея в пользу младшего родного брата великого князя Михаила Александровича.

Михаил не рискнул вступить на престол, так как не располагал никакой реальной силой, и (3) 16 марта передал всю власть Временному правительству до созыва Учредительного собрания, которое должно было решить вопрос о форме правления.

(4) 17 марта в газетах было опубликовано два манифеста — Манифест об отречении Николая II и Манифест об отречении Михаила Александровича, а также Политическая программа 1-го Временного правительства.

Таким образом, много десятилетий мы жили под воздействием коммунистического обмана, ибо за что уничтожили царскую семью?

Якось гучно прокотилася через ЗМІ звістка про бажання поховати нарешті Леніна. І так само швидко все затихло. Я не дуже захоплююсь нинішньою російською владою, але це якраз один із тих випадків, коли я повністю з нею згоден.

Звісно, новина спричинила хвилю протестів у всяких недорозвинених країнах, наприклад, Індії, та й самій Росії. Праведний гнів комуністично стурбованих щедро осипав прокляттями Путіна, Медвєдєва і їм подібних. З одного боку це зрозуміло, люди протестують заради ідеї, правда, забуваючи при цьому, що ідеї не завжди співпадають із здоровим глуздом.

Що робили і роблять люди із померлими в цивілізованих і не дуже суспільствах? Їх закопують, кидають в море, спалюють, муміфікують. Тільки класичні мумії, на відміну від нашого екземпляра, потім все одно прибирались в усамітнені склепи, а не виставлялись перед очі зацікавленого бидла. Ідея одна – усе мертве має бути відокремлене від живого.

Що ж у випадку з мавзолеєм? Він став таким собі логічним продовженням ланцюжка діянь хворої на всі голови радянської влади. По суті ми маємо банальне ідолопоклонництво, прикрите політичною ідеологією. Та ще й сам ідол сумнівної якості, не цурався прямими командами відправляти «к стєнкє» усіх незгодних із своїм (а може, і не зовсім своїм) баченням ідеальної держави.

В деяких релігіях є таке явище, як поклоніння мощам святих. Але і цей варіант не підходить: Ленін не був святим. Навпаки, він якраз був одним із тих, хто довго і послідовного душив усяку релігійність, наслідки чого очевидні і досі у вигляді повної бездуховності і аморальності населення. Зрештою, яке взагалі має відношення його тіло до його ж ідей або діянь? У будь-якому випадку, після смерті – це просто дохла туша. Більше того, нутрощі з нього одразу ж вивернули, як з якогось поросяти, а напівусохлі мізки зберігаються в одному науковому інституті… Та і що там взагалі залишилось за більш ніж 80 років?

Якщо припустити, що душа людини безсмертна, навряд їй після смерті буде дуже затишно, якщо з її тіла зроблять ляльку для демонстрації усім охочим. Ленін був не надто хорошою людиною, але за десятиліття поневірянь напевно отримав сповна за все. То ж чому нарешті не припинити цей ідіотизм і дати спокій його душі, залишивши у спокої оболонку?

Анекдот (боюсь народжені року до 1987 його просто не зрозуміють):
Група дитсадка на прогулянці в лісі. Раптом вихователька бачить, що на горбочку сидить заєць і спокійно дивиться на них
- Діти, хто з вас знає - хто то такий?
- (мовчання)
- Ну, згадуйте - сірий, пухнастий, з великими вухами...
- (мовчання)
- Ну про кого ми постійно віршики розповідаємо і пісеньки співаємо???
Нарешті вперед виходить хлопчик, уважно дивиться на зайця і каже:
- Так от ти який, дідусь Ленін...

А тепер власне казочка

Гениальный М.Рильский:

ЛЕНІН

З жестом суворим і простим,
З усміхом мудро-ласкавим,
Гордим, небаченим зростом
Зріс він над світом іржавим.
Так, він титан, бо «титанів»
Скинув з золочених тронів;
Глянув, дихнув — і розтанув
Лід їх застиглих законів.
Так, він титан, бо на крові
Бою двох сил непримирних
Склав підмурівок будові
Подвигів творчих незмірних.
Звідки ж набрався він сили?
Звідки той порив червоний?
Мозок його запліднили
Рук мозолястих мільйони.
Всім злидарям він і гнаним
Кинув потужне: боріться!
Тим же й горить, як зоря, нам
Жест огняної правиці.