Роздавав листівки. “Обізнаність” наших громадян зашкалює. Таке враження, що вони не одриваються від путінських телеекранів. Радянський Союз в уяві багатьох є раєм на землі. А я жив у тому раю. Там законів дотримувалися лише в тюрмах, і то, не всіх, а для рецидивістів. І заслуга в тому була не керівництва а націоналістів та рецидівістів. В колгоспних магазинах на прилавках була лише крупа пшенична, і та з червячками. Візьмеш пучок тої крупи, а за тим пучком піднімаються ще пару “зв’язані адной цеп’ю”.

У Токмаці ще недавно бачив живих свідків сталінського “добробуту”. Вони розповідали, що працюючи в колгоспі, хліба наїлися вволю, лише під час окупації, при німцях. У Сересерії часів Сталіна було лише дві проблеми:

• нестача хліба;

• надлишок трупів.

Радянські “фабрики смерті” безперервно і ударно працювали постійно. Досить прочитати книжку якогось кацапика “Червоний терор в Росії”. У Світі не існували такі тортури над людьми, які б не застосовувалися в Сересерії. Особливо ударно фабрики смерті працювали у 1937-1938 роках. Якщо з тілами закатованих ще якось давали раду на території, де не було мерзлоти, то зовсім інша була ситуація в зонах, де копати яму було досить великою проблемою. Десятки мільйонів трупів. Через все те, українці пройшли, а багато хто, особливо ті хохли, що надійно замаскувалися додавши в прізвищі до букви “о”, букву “в”, та зрадили дідівську мову хочуть повторити. Можливо і справді, путін розумний і створив з китайцями ринок людських органів та пересувні крематорії, що були помічені на окупованих територіях. Тоді найбільшу проблему радянського часу буде вирішено.

Токмак. Залишки військового заводу. 200 кілометрів від фронту.

За Жукова. Коли у війні з Японією, його любов до розстрілів ще стримував відомий кат Єжов, бо навіть цього ката обурювала їх кількість, то в подальшому ця кровожерливість вже не знала меж. Війна, форсування Дніпра, все його прихильники можуть пояснити, навіть наказ про виселення всіх українців в “разниє мєста” Сересерії. Пояснять, що українці на то заслужили, або, що такого не було. Але навіщо було по війні влаштовувати військові навчання за участі радянської армії з застосуванням ядерної зброї, що привело до багатьох смертей?

Кількість закатованих голодом і іншими засобами цих “героїв” перевищує десятки мільйонів.

Аби вшанувати ці безневинні жертви, я б порадив Верховній Раді прийняти закон про декомунізацію. Оскільки, ті, хто зберігають пам'ятники катам України, агітують за Сталіна і Жукова заслуговують на повагу, бо ж громадяни, а за Сталіна пенсій не було, то і цих агітаторів варто залишити без права на пенсію, пожиттєво, і без права брати участь у голосуваннях. Має ж бути справедливість на Світі!