хочу сюди!
 

Юля

39 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «суспільство»

СНД-синдром набутого дефіцитту?

Шлагбаум
Білорусь заблокувала ратифікацію договору про кордон з Україною Розповім  прикру історію, яка нещодавно сталася зі мною і моїми знайомими при перетині українсько-білоруського кордону. Можливо, вона стане повчальною і для інших українців

  У травні цього року я з дружиною і сином віком п’ять із половиною року їхали до Санкт-Петербурга на весілля моєї племінниці. За місяць до поїздки придбали квитки в касі попереднього продажу на вулиці Гнатюка у Львові на поїзд Львів – Санкт-Петербург. Без пригод доїхали до станції Удрицьк на українсько-білоруському кордоні. О 05.10 провідниця дала нам декларації. Заповнити їх було непростим завданням, оскільки шрифт на цих клаптиках паперу був дуже малий, а освітлення тьмяне, до того ж поїзд усе ще їхав. О пів на шосту у двері купе дуже голосно постукали, мабуть, кулаком. Кілька прикордонників (серед них і жінка-старшина) суворо попросили показати документи. Коли я трохи замешкався, старшина командним тоном рявкнула: “Ви ще не прокинулися?! Швидко давайте паспорти! Документи на дитину!” Я виконав команду. Кинувши на документи оком, вона грізним тоном знову скомандувала: “Беріть речі та виходьте з купе!” Ми були шоковані. Син заплакав: “То ми на весілля вже не їдемо? А я ж віршик вивчив!” На запитання, що сталося, чому такий поспіх, нам відповіли: “У вас немає документів на дитину, швидко покиньте поїзд!” Ця надзвичайно владна й енергійна пані (старшина Н. Л. Шпатусько) “викинула” нас із потяга за три-чотири хвилини, навіть не дозволивши нормально спакувати речі. Відчувалося, що вона задоволена “уловом”: сьогодні якісь наївняки знову потрапили в мишоловку! Стоячи на пероні, я ніяк не міг збагнути, навіщо треба було так поспішно виганяти нас із поїзда (він від’їхав хвилин через сорок).

Пізніше прикордонники нам пояснили: ми не маємо проїзного документа на сина. Але ж маємо свідоцтво про його народження, до того ж із дитиною двоє батьків – цього для в’їзду в Росію достатньо! “Якби ви їхали в Росію через Харків, то цього було б достатньо, а ви їдете транзитом через Білорусь і повинні мати проїзний документ на дитину”. Старший зміни, старший прапорщик А. І. Фурсович намагався показати мені запакований у целофан документ, на підставі якого нас висадили з потяга, але я відповів: “Ви нас викинули з потяга і зіпсували всі наші плани, а тепер показуєте якийсь папірець? Приїду додому і почитаю в інтернеті”. На це старший прапорщик довірливо сказав: “В інтернеті ви цього не прочитаєте, лише тут”. До речі, він виявився співчутливою людиною. Глянувши в заплакані очі мого сина, бадьоро запитав: “Мабуть, ти будеш прикордонником, коли виростеш?” “Ага!” – подумав я. Коли в касі станції Удрицьк ми брали квитки на зворотну дорогу, касирка заспокоїла нас: “Не ви перші. Іноді з поїзда висаджують десятки сімей. Сьогодні хоч не холодно. А уявіть, коли це відбувається взимку, а в пасажирів маленькі діти”. Того самого дня ми повернулися до Львова, я взявся за пошуки в інтернеті. Вводячи різні ключові слова про перетин українсько-білоруського кордону, не знайшов жодної інформації про те, що під час транзитного перетину українсько-білоруського кордону діти повинні мати проїзний документ. Інформації про такі “білоруські особливості” немає й біля кас, де ми купували квитки. Про них нас не повідомила й касирка, в якої придбавали квитки, зате вона не забула запитати про вік дитини, адже після п’яти років на міжнародні потяги дітям уже треба купувати квиток. Не сказала нам про це і провідниця – лише запитала, чи маємо ми паспорти. Через довідкову службу я знайшов телефон Львівського прикордонного загону (239-01-62) і зателефонував у штаб. Слухавку взяла прапорщик Столярчук. Я запитав: “Які потрібно мати документи, їдучи з дитиною до Санкт-Петербурга через Білорусь?” Вона відповіла: “Паспорти обох батьків і свідоцтво про народження дитини”. Але ж саме з такими документами прикордонники зігнали нас із потяга! Пані Столярчук дуже здивувалася, пізніше все ж таки знайшла інформацію про угоду між Україною і Білоруссю від 15.12.2003 року, де зазначено, що діти під час в’їзду в Білорусь повинні мати проїзний документ. Цікаво відзначити, що в постанові про відмову у пропуску через державний кордон, яку нам вручили, є посилання на статтю 4 Угоди між урядом України й урядом Республіки Білорусь від 12.12.1998 року, де про проїзні документи для дітей узагалі не йдеться.     Що я, власне, хочу сказати цією публікацією? Щоб ми оминали Білорусь десятою дорогою? Ні, не це. Прагну, щоб українські залізничники таприкордонники вчасно і в повному обсязі забезпечували мене інформацією про те, як щонайскоріше і без прикрощів перетнути кордон між Україною і Білоруссю або іншими країнами. Хочу заздалегідь знати про те, що, подорожуючи власним авто Білоруссю, я повинен сплатити до білоруської скарбниці 30 євро. І, можливо, знаючи про це, не захочу ощасливити сябрів такою сумою і не поїду до них. Хочу, щоб старшина Шпатусько з Удрицького прикордонного загону отримувала задоволення від того, що українці спокійно перетнули українсько-білоруський кордон, а не від того, що вдосвіта вона вижене їх із потяга, наче якихось щурів. Можливо, в нас тоді справді буде СНД, а не синдром набутих дефіцитів, зокрема дефіциту людяності та здорового глузду. Я вже не кажу про співдружність.

Ukrainian dream? ФІЛОСОФІЯ БЕЗ ПОЛІТИКИ

   Я пишу все про політику і про політику... Трохи набридло, отож вирішив написати про суспільство без політики.

   В 30-х роках випускники Стенфордського університету Хьюлет і Паккард заснували компанію НР, що є сьогодні світовим лідером у продажі комп"ютерної техніки. Перша майстерня і офіс знаходилися в гаражі Хьюлета.

   Генрі Форд - засновник "Дженерал Моторс" і великий інженер, не вмів навіть грамотно писати.

   Біл Гейтс отримав диплом випускника коледжа лише в 2009-му році, при статках в майже 60 млрд доларів. Перший мільйон він заробив в 20 років, створивши (перекупивши) унікальне програмне забезпечення.

   Стів Джобс (засновник Епл і її діючий генеральний директор) - отримав свою першу роботу у відомій на той час фірмі Atari, через наполегливість. Він прийшов у єдиному вбранні, що мав на той час - у рваних штанях і брудній футболці, коли після співбесіди йому сказали, що їх не влаштовує кандидатура Джобса - то він пред"явив ультиматум ("Я не уйду, поки не приймете мене на роботу") і залишився сидіти на місці більше доби - не витримавши "пахощів" (Джобсу доводилося ночувати на помийниках) і бачачи наполегливість, роботодавець взяв Стіва на роботу. Сьогодні "Епл" - безперечно кращі компи у світі.


    Файл:Liberty-statue-from-below.jpg
   
   Економічний успіх США одні пов"язують із вдалим розташуванням, інші із єврейським лоббі, треті через наявність ресурсів. Не треба виключати усі ці фактори, але поміж тим вони лише козирі в руках держави - та направляє ці козирі зовсім не везіння - а цілеспрямована всепроникаюча ідея. І ім"я цій ідеї American dream (більш докладно по гіперпосиланню).

   А чи існує Ukrainian dream, та як вона може виглядати - саме таке питання я задав собі сьогодні і цілий день уважно придивлявся до життя інших людей навколо.

   Людина йде до школи де дізнається багато цікавих речей, які шокують дитину і роблять її іншою. В школі вона вперше зтикається з соціальною нерівністю, з можливостями і неможливостями, а також із обов"язками. Весь цей час особистості кладуть в голову необхідність навчання, без якого подальший успішний життєвий шлях неможливий.

   Людина вчиться (чи не вчиться) з метою чогось досягти і вступає до ВУЗу, де при вступі знову зтикається з нерівністю. Особистість вчиться у ВУЗі сподіваючись отримати "золоті гори", намагаючись чогось досягти шляхом накопичення знань.

   Знову проходять роки і особистість закінчує ВУЗ (якщо звичайно є знання, або трохи "вільних" грошей). Перед нею стоїть питання в пошуку роботи. І тут знову відкривається нерівність. Працювати інженером (чи доктором, чи бухгалтером, чи будь-ким ще) на ту зарплатню, яку надає роботодавець до якого надсилає ВУЗ - фактично означає працювати задарма. Особистість шукає іншу роботу - хтось йде у продавці, хтось у водії, хтось у будівники, хтось намагається суміщати основну роботу з підробітком.

   Іде час і вантажник (припустимо) "доростає" до комірника. В цей час в  нього вже є плани по створенню сім"ї.

   Через кілька років особистість створює сім"ю. Заощадивши трохи коштів , продавши стару "копійку", оформивши кредит молода сім"я купує "Lanos" - що стає надійним помічником у житті. На роботі платять недостатньо коштів і родина постійно на чомусь економить.

   Проходять роки і у особистості з"являються діти, такі-ж як і він особистості. З часом їм скажуть, що головне у житті гарно вчитися, а про нерівність промовчать... І нічого не зміниться?..

  

  free counters

9%, 3 голоси

42%, 14 голосів

9%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

3%, 1 голос

0%, 0 голосів

27%, 9 голосів

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Боязливі люди мають боязливу мораль



Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної,фінансової та духовної кризи.Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає,коли думаєш про своє майбутнє життя.
    Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
   Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись.Все жебраємо в буржуїв грошей,а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
    Боязливі люди мають боязливу мораль;вони славлять те, що ненавидять,вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька,який своїм життям принизив життя дітей і внуків.Хто не здібний зрозуміти істини,що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе,до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця,який убив батька і зґвалтував його матір.
        Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих "я", не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять "єдіний руській народ".Такі "я" живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом.І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
     Доки Ми, Українці не почнемо з довір"ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо " стояти на колінах" перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.

Встаємо вранці, а жуки колорадські щезли...

Липень 24, 2010Суспільство і влада, буденне, Общество, Загальне

Carpatho-Rusyn sub-groups - Transcarpathian  Rusyns in original <br>goral folk-costumes from Maramureş ..jpg Наш український селянин все знає;що  голова його  села падло і бодай він здох,що всі депутати пройдисвіти і злодії.   На  лавці під хатою зі своїм кумом та зазвичай під чарочку творить революції та державні перевороти, в палких суперечках  куми грозяться не подарувати цим проклятим  “мафіозникам” жодної копійки, не пробачити жодного “кривого” слова.   Вони у себе  вдома герої… Але стоїть вийти нашому селянинові на вулицю і відразу перетворюється на перелякану особу. Боїться селянин всього і всіх. Прокурорів і суддів,..міліціянтів і навіть попа; -небіжчика тримають півгодини на палючому сонці у дворі церкви, бо піп ще не пообідав і всі мовчать, боїться селянин  всього, щоб після того, коли щось станеться сказати; “Я ж    казав, а вони не послухали…”

Чого ж це не тільки селяни, а й всі українці так погано живемо. І роботящі і кліматичні умови не такі вже й погані, і   жінки найгарніші, тобто Всевишній все зробив щоб жили і плодились і нічим більше не переймалися. А ми що зробили? Взяли і все… профітькали.Чого бідні,бо дурні.

Звичайно,так довго не може продовжуватися. Сидимо в центрі Європи і рахуємо це своєю хатою скраю. Наші жінки виїжджають за кордон і заробляють гроші в борделях, чорноземи досить скоро стануть власністю світових корпорацій, брати-росіяни перетворять нашу  Україну на російську губернію. “Еще немного,еще чуть- чуть” і ми знову перетворимось на малоросів. І тоді, патріотично співаючи свій гімн, будемо гадати вмерли чи не вмерли.

То хто ж тоді винен, що депутати твоєї ради тільки те й роблять,що ділять і продають колективну землю. Хто винен у всьому тому,що твориться на нашій терплячій землі? Винуваті ми самі.Бо для того щоб не бути дурними,слід почати з себе. Доки ми, українці не змінимо себе, доті не зміниться світ навколо нас. Досить нарікати на долю, на Бога, на сусідів, на обставини і випадки, на кого завгодно і на що завгодно.Час,коли вороженьки згинуть, як роса на сонці ніколи сам по собі не прийде- це все-одно, що вірити в те, що скоро буде комунізм. Хіба що у снах збудеться; встаємо вранці, а жуки колорадські щезли і корупціонерів в жодному владному кабінеті вдень зі свічкою не знайти. От тоді ми запануємо браття і сестри-в снах…

The VIP Room - Procol Harum

                Судя по всему, суицид посредством прыжка из окон киевских гостиниц становится весьма популярной темой среди иностранцев (с).Таку новину довелося прочитати колись тут.
                 Чому київських, для чого такий наголос? Мимоволі згадався заяложений вислів, що все нове - добре забуте старе. Насправді ця дивна ситуація, коли чимось обтяжена людина поселяється у готелі для зведення тут рахунків з власним життям, на стільки давня, що стала об'єктом творчості ще у відомому оповіданні О'Генрі. Та й у інших готелях світу в наш час таке трапляється: у Британії, в Тайланді, в Швейцарії, наприклад.
                 А ось як опрацьовано цю тему музикантами, які і раніше, і зараз не цураються зазирати у найтемніші закутки людської душі та висвітлювати темні сторони життя суспільства. Викладено один з мотивів, що рухає такими людьми в деяких випадках. Бажання досягти недоступного до цього часу фальшивого, геть дурного, і, разом з тим, бажаного "ідеалу", зануритися у недозволену розкіш, на яку до того змушений тільки дивитися. Кілька останніх годин почувати себе "повноцінною" людиною, одноразово подолавши планку стандартів, встановлену і нав'язану пануючим класом, і сплативши за це тим, що є в наявності, - непотрібним собі власним життям. Звичайно ж, головною причиною суїциду в усіх випадках (крім медичних) є крайній ступінь відчуження від суспільства і від самого себе. Але якщо вже йти, гадають деякі, то вже взяти з собою побільше. Тому - 5* готель і ВІП-кімната...
                 Все це у The Vip Room від Рrocol Harum, яка увійшла в альбом 2003 р.

The VIP Room
     Ві-ай-пі кімната

Автори: Гарі Брукер, Кіт Рейд

If I’m gonna die
     Якщо я захочу померти,
Wanna die in the VIP room
     то волів би зробити це
     в аппартаментах класу люкс,
Not out in the cold
     а не на дворі в холоді,
With the rest of the goons
     разом з рештою ідіотів.
If I’m gonna choke
     І якщо вже чимось подавитися (отруїтися),
Gotta be on a silver spoon
     хай це буде на срібній ложці.
If I’m gonna croak
     А якщо вішатися -
Gotta be on a velvet rope
     то тільки на оксамитовій мотузці...

If I’m eating pie
     Коли я їстиму пиріг,
I want the best silver plate
     хай він буде на найкращому срібному блюді.
I ain’t gonna lie
     Я не приховую,
I want a big slice of the cake
     я вимагаю лев'ячу частку від життя.
If we’re drinking fine champagne
     І коли подадуть вишукане шампанське,
Then I’m drinking a lake
     я вип'ю ціле озеро...
I’ve gotta be eating
     Я маю їсти
Off the fine silver plate
     з чудової срібної тарілки.
I wanna be shining
     Я хочу виблискувати
Up there with the stars
     на горі разом з зірками,
Gonna get me a sun tan
     мати золотисту засмагу,
An’ some big fat cigars
     курити великі товсті сигари.
Gotta buy me some poon tang
     Купувати рожевий присмак
With real crazy jars
     велетенськими глеками...
I wanna be shining
     Я хочу бути помітним
Up there with the stars
     там на горі серед зірок
in the VIP room
     у кімнаті ві-ай-пі класу.

.
letsrock !!!...!!!...!!!...!!!...!!! letsrock

                 Разом з тим, цікаво знати ставлення шановних читачів / слухачів цієї нотатки щодо самогубців і суїциду, як явища. Хай це буде Ваша найбільш узагальнена думка у таких асоціативних оцінках:

20%, 3 голоси

7%, 1 голос

0%, 0 голосів

13%, 2 голоси

0%, 0 голосів

60%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Божа благодать у Воловці.

Божа благодать у Воловці.

i_3.jpgДух Божої благодаті витав над Свято-Вознесенською церквою під час Зелених Свят/ на Трійцю/ у Воловці. Православна громада майже після півтора річного ремонту, чекала освячення нових розписів храму, нової престольної позолоченої ризи,внутрішньої і зовнішньої реставраціїї храму. Не так давно затісна для громади церква, збільшилась просторово не лише за рахунок єргономічного переплануваня а й заміною лавиць на менші за конструкцією. Раціональної реставрації зазнали хори,облаштовано дяківський крилос. І що саме -над витонченим інтер»єром возносяться лики святих із біблійних образів, з реперодукцій чудотоворних ікон.Ошатна церква,оновлення якої тривало за рахунок і стараннями громади,з нагоди зелених свят прикрасилися ще й гілочками липи. Урочистою була зустріч преосвященого владики,єпископа Мукачівського й Ужгородсь- кого Феодора,який прибув у супроводі почту.Тісним людським коридором , доріжкою з квітів,прямував владика до спеціального підвищення в центрі церковної зали, щоб звідти здійснити канонічний обряд облечення. Настоятель Воловецького храму отець Роман подає митру й інші атрибути владичого сану,й сановник у лункій тиші читає богонатхнені молитви на освячення нового церковного розпису й позолоченої ризи,всієї оновленої церкви,просячи в Бога-Отця благословити і освятити все і вся й подати благодать храмй і його прихожанам.І під задоволений і втішний гул учасників торжества щедро скроплює оновлений храм.Після величної божественної Літургії,яку владика провів спільно з прибулими з ним священнослужителями, та з духовними отцями православних громад Воловеччини. Високий сановник відзначив старання церковної громади у прикрашенні храму Божого,що є малесенькою часточкою Неба і Царства Божого,домом Божим на землі. Закцентував увагу присутніх на довершеному зовнішньому і внутрішньому опорядженні храму,усталеному порядку та чистоту,воздав хвалу таланту іконописця Миколи Васильовича Мацура,подяку –старанності пастви,яку цілеспрямовано веде Божими стежками добрий пастор-Роман Глюдзик.Дякуючи душпастирям і всім вірникам за Святий світлий день у серці Верховини,владика Феодор відзначив усіх,хто постарався в оновленні храму.За ревну службу Церкві Христовій настоятелю храму,протоієрею доброму пастору вручено високі нагороди:Хрест з прикрасами і грамоту митрополита Київського і всієї України Володимира.Такі ж грамоти і медалі рівноапостольного Святого князя Володимира удостоїлися голова церковної ради та художник-іконописець. Отець Роман наприкінці Божественної Літургії щиро подякував преосвященному владиці Феодору за піклування про духовний розвиток православних приходів Воловеччини,за окрасу своєю присутністю,за глибину молитов і проповіді велелюдного і величного торжества Свято-Вознесенського храму.

Еліта, що дасть імпульс

«Ми всі чекаємо на зміни. Ми потребуємо нового формату суспільства, яке не здатна створити сучасна влада.

Суспільство є системою, що має свою будову та живе за своїми правилами.

І щоб змінити систему існуючу, потрібно витворити нову, яка буде менша за розмірами, проте краще організована, ефективніша та діятиме за якісно новими правилами.»

Прочитати повну статтю члена Правління МГО "Українська Громада" Ольги Ситник «Еліта, що дасть імпульс» можна тут: http://ukrhromada.org/ua/media/quotes-content/id/78/

Социальная реклама в Одессе или "лягушачий креатив"

Їх принцип: постійно безперервно красти - Наша суть: злагаджено мовчки працювати

Очень интересная вещь - социальная реклама. По идее, она должна направлять людей в нужное полезное (социльное) русло. А в реальности? Посмотрим, что висит в качестве социальной рекламы на одесских бигбордах.

Бигборды, анализ по номерам:
Все "рекламки" можно посмотреть тут - http://pixs.ru/viewalbum/1097/

[ Раздолбываю ]

У театрі абсурду завжди аншлаг

У театрі абсурду завжди аншлаг

Якість п'єси - це якість її ідей.  Джордж Бернард Шоу

Учора завершилося, по суті не розпочавшись, чергове політичне шоу. До телевізійних шоу ми вже звикли. Задивляємося ними, ледве устигаючи перемикати канали, а потім, сміючись, цитуємо політиків, їх глашатаїв-політологів і деяких продажних журналістів, як раніше героїв мильних опер. Вони, політики, теж сміються. Ми думаємо з себе, але насправді з нас. Давно дивилися «95 квартал»? Рекомендую.

А учора ми стали свідками закінчення (ще питання) шоу декілька іншого постановочного плану. Хто режисер не важливо, а головні герої, ведучі відомі. Глядачі теж були на місці. І так, усе по-порядку. Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) залишив позов Ю.В. з оскарження результатів президентських виборів без розгляду. Вона відкликала свої вимоги не тому, що визнала поразку, а у зв'язку з тим, що не вірить в справедливість рішення суду.   "Ми не бачимо сенсу в подальшому розгляді позову і з урахуванням формального розгляду судом представлених нами доказів, ми відкликаємо свій позов", - заявила Тимошенко в суді. Але якщо ви думаєте, що її дії керуються принципом Salus reipublicae - suprema lex (благо держави - вищий закон), глибоко помиляєтеся. Звичайно, можна собі уявити, що під впливом європейських лідерів та Америки, як мудрий політик, що не бажає йти на політичну пенсію, Юлія Володимирівна усвідомила усю глибину проблем і можливі наслідки для країни, й вирішила визнати перемогу Віктора Федоровича.  Але так міркувати - не знати Ю.В. З тією харизмою і інтуїцією, яку вона придбала за роки політичної боротьби, сьогоднішнє рішення більше схоже на маневр. Це шоу під назвою "Відновлення військових подій 1812 року". Суд це, швидше, бій при Бородино, відгук позову - відступ армії Кутузова в Тарутино (тоді Україна - спустошена Москва). Таким чином, відступаючи і не визнаючи поразку, як людина, що не уміє і не бажає програвати, Тимошенко дає зрозуміти своїм прибічникам, спонсорам і суспільству в цілому, що бій не закінчений. А раз так, Президент має бути замучений питанням легітимності повноважень. Пам'ятаєте: Victoria nulla est, Quam quae confessos animo quoque subjugat hostes (Справжня перемога тільки та, коли самі вороги визнають себе переможеними). Саме уміння мислити не стандартно, загнати супротивника в "кут" ставити перед ним завдання, які відволікають сили і увагу, дозволяє Ю.В. залишатися в топі політикуму досить довгий час.  До поки суперник шукатиме вихід з цілої низки проблем, пов'язаних з входженням у владу, Юлія Володимирівна, тим часом, збиратиме сили для чергового шоу - руху "Україна без Януковича", шукати свіжу кров в ряди спонсорів, доводити і переконувати увесь соціум у виключно соціальній і національно-демократичній спрямованості своєї боротьби. Проте, шоу одного актора можливе, хіба що в артистичному середовищі, а в політиці такого не буває. У політиці для хорошого дійства потрібний суперник. І цей суперник є, він же один з головних героїв шоу, гідний і не менш (якщо не більш) наполегливий у своєму бажанні зійти на Олімп і, головне, готовий до відстоювання своєї ПРАВДИ. А то, що у кожного з головних героїв ця ПРАВДА своя, зрозуміло без пояснень.  Інакше не було б інтриги, інакше - не так весело, а якщо видовище не цікаве глядачі починають нудьгувати і вимагати хліба. І Віктор Федорович розуміє, що правила шоу "від політики" передбачають підтримку стану перманентної боротьби, а значить, ми побачимо продовження спектаклю. Буде змінена тільки студія, а головні герої і глядачі залишаться ті ж.