Не змінююся
- 07.10.25, 17:58
Як цікаво таки виходить.
Сьогодні була дивна зустріч і розмова у мене з одною людиною в автобусі. І мене це змусило задуматися. (Хоча я й так знаю. що не змінилася.)
На зупинці "Технікум" я сіла в автобус, яким мала доїхати до "Стадіона". Оскільки їхати було не далеко, то я й сіла на перше ліпше вільне сидіння. Навпроти мене сиділа жінка десь мого віку. Симпатична. І вона заговорила до мене, почавши з того, що спитала чи не Ольга мене звати. Я відповіла "Так". І трохи в розгубленості перебирала в голові варіанти звідки вона мене знає. Одна з ідей - може через мої вироби з бісеру? Адже я роблю прикраси і часто виставляю їх в інтернеті, а в профілі стоїть моя світлина. Але ні, не через це. В ході розмови виявилося, що вона жила в сусідньому будинку і в дитинстві ми грали в одному дворі. (Мій будинок стоїть перпендикулярно до її будинку, тому діти з цього будинку частенько тусувалися в нашому дворі.) Але я її зовсім не впізнала. Навіть зараз, коли пишу замітку, й досі не згадала.
От я й задумалася - я зовсім не змінилася зовнішньо. Лише подорослішала і все. А риси обличчя залишилися ті самі. Та й колір волосся я не дуже змінювала. А як когось побачу з однокласників чи одногрупниць - не впізнаю, доки до мене не заговорять. От і думаю - чи добре, що я геть не змінилася? Чи як?..
6
