- це нова назва мого форумі http://tarastokar.uaforums.net/ , на якому вже добре чути "Голос людей, які живуть в Україні і думають про Україну".


А ви ще не є зареєстрованим учасником нашого форуму?

                            

                                   Влечет к себе родимый край,
                                   Нас природы зовут законы,
                                   Влечет к себе земля отцов,
                                   Как в церкви влекут иконы.


                                   Земля моя! Земля надежд!-
                                   Край тревожных испытаний,
                                   Терзает тебя суд невежд,
                                   И мерзость ветреных желаний.


                                   Мразь злобы бродит по стране,
                                   Боль Украины,любимой ! -
                                   А с нею ведь больно и мне,
                                   Сын плачет о маме родимой !


                                   Помощи не надо чужой,
                                   Солнце взойдет над ненастьем,
                                   И Донбасс воссияет мой,
                                   Радостью,надеждой и счастьем.

                           

Що ж, у другий тур вийшли кандидати - прихильники "сильної руки". І не так важливо хто з них переможе. Важливо те - що буде потім, а саме спроби новоспеченого Президента перетворити Україну на своє феодальне князівство. Однак таким спробам заважатимуть права і свободи, добуті нами за каденції Ющенка: свобода слова, думки, вільна преса, право обирати та контролювати владу й інші зародки громадянського суспільства. Тому дуже ймовірно, що новий Президент невдовзі розпочне згортання демократичних процесів в Україні. В цих умовах актуальні до сьогодні питання вступу в НАТО і ЄС втрачають свій пріорітет. Тепер завданням для нас стає не розширення прав і свобод, не євроінтеграція, а ЗБЕРЕЖЕННЯ здобутих досягнень. Не допустити відкат назад, у кучмізм з відрубленими головами, - ось наша найближча мета.

Більше всього "вожді" бояться, що їх лінчує власний народ. Як Саддама, наприклад. Тому новий Президент обов*язково робитиме кроки по приборканню некерованих ЗМІ і НГО. Адже згадуваний ІІІ сектор, а також ІV влада здатні істотно впливати на суспільну думку.

Ще один аспект нових реалій: скоріше за все УПА, Бандера, Петлюра, Мазепа і Герої Крут знову перейдуть у режим державного табу. Адже програми двох претендентів на президентське крісло не обіцяють нам нічого у цьому напрямку. Для БЮТу тема відродження національної свідомості давно вже являється ТАБУ. ПР використовує героїчні сторінки історії як жахалку для свого пенсійного електорату. Забудьте про державну підтримку патріотизму.

То що цьому протиставити? Поки що нам дозволяють створювати недержавні громадські організації. Ті, що справді недержавні і незалежні, які можуть натиснути на свободожерські амбіції свіженьких "вождів". Умовно кажучи, "дати по руках". Також на III сектор знову лягає ноша з підняття національної свідомості громадян.

Коротше: нам дають ящик з інструментами і дірявий як решето корабель. Хочте - ремонтуйте, не хочте - топіться. Новий Президент все рівно матиме запасний човен, навіть цілу баржу. Бо "економіка - понад усе!" (з передвиборчої програми одного з кандидатів). А українська нація - це так, гурт матросів, які латають дірки та драють підлогу.

ВІН і ВОНА поставили нас в такі умови: латати ЇМ нашу українську державу. Бо ми з НИМИ - "на одному кораблі" і не маємо щляхів до відступу. Тут наші сім*ї, родичі, діти, культура, тут наше ЖИТТЯ.

То ж, патріоти! Не складаймо руки, бо інакше склеємо ласти ) давайте об*єднуватися. "Гуртом і батька легше бити!" - мовить народна мудрість. Ми готові створити нову, націонал-демократичну, народницьку громадську організацію! Пам*ятайте:

ТІЛЬКИ РАЗОМ! Від серця до серця передаватимемо один одному наші переживання за майбутнє України. Не будьмо байдужими, йдемо латати цей корабель...

Stanislove, спеціально upu.org.ua

В одному з епізодів популярного мультсеріалу «Сімпсони» розповідається про те, як величезні рекламні муляжі клоунів, політиків та інших «зірок» раптом ожили — і почали трощити все навколо. Мешканці зачаровано дивляться на цей жах і не знають, як рятувати рідне місто. В розпачі одна дівчинка прибігає до керівника рекламної компанії, що створила цих монстрів. Він пояснює, що це люди самі наснажують їх своєю енергією. Тому радить просто не звертати на них увагу — без підживлення вони самі засохнуть. «Як же не звертати увагу, якщо ВОНИ ЗНИЩУЮТЬ НАШЕ МІСТО!?» — вигукує дівчинка. «А ви займіться цікавою роботою», — каже рекламіст. І справді: як тільки люди перестали дивитися на монстрів і думати про них, так ті відразу ж втратили свою могутність і безсило повалилися на землю.

Нинішні політики в Україні — це такі ж самі рекламні монстри. Можливо, вони є непоганими трейдерами, рейдерами чи колекціонерами, але як державні діячі є третьосортним матеріалом. Керована ними держава остаточно перестала виконувати свої базові функції. Вона вже не контролює кордони та міграційні потоки, не слідкує за якістю харчів та медикаментів, не забезпечує ні обороноздатності, ні економічної незалежності, ні правосуддя, ні соціальної справедливості. Висловлюючись сучасним сленгом, держава послала народу меседж, що вона його «послала». Тобто кинула напризволяще. Мовою політології це називається повною відчуженістю між державою та народом.

Основне гасло можновладців: «Народ має бути повністю керованим». Для самоутвердження себе як еліти вони роблять все можливе для перетворення народу на бидло. Відповідно, самі вони при цьому перетворюються на «еліту бидла» — БИДЛОЕЛІТУ.

Політична діяльність рекламних монстрів — це суцільне шоу, імітація, ілюзія, пародія. До системної державницької діяльності вони неспроможні в принципі. Тому роблять те, що вміють: борються між собою за бюджетні гроші та землю, а в перервах піаряться в ЗМІ. Для цього проводять фотосесії в затоплених водою селах, спускаються в шахти, доять корів, роздають медалі, літають на гвинтокрилах і висловлюють в телекамери турботу про народ, що катастрофічно вимирає, та про інфраструктуру, що катастрофічно розвалюється. Ми розуміємо, що це цікавіше і простіше, ніж будувати дамби, саджати ліси чи створювати сучасні виробництва, проте їхня метушлива бездіяльність перетворилася на головну загрозу національній безпеці. «Якщо їх не вбити, вони нас уб’ють», — співає гурт «Абздольц» у пісні про покемонів, але на думку чомусь приходить дещо інше.

Планета увійшла в гостру кризу Великого Переходу — до нової цивілізації, до нової екологічної ніші. Вичерпання природних ресурсів, екологічне забруднення і соціальна дестабілізація посилюються кліматичним розбалансуванням. Треба бути готовим до небачених досі спекот і холодів, посух і повеней, ураганів і землетрусів, інфекційних хвороб і геомагнітних інверсій (зміни магнітних полюсів). Щоб пережити цей екстремальний період, народу потрібна сильна і розумна держава, що володіє достатніми резервами і засобами швидкого їх застосування. Натомість що роблять наші покемони? Замість того, щоб згуртовувати народ, вони нацьковують одних українців на інших. Замість насаджування лісів, вони їх хижацькі вирубують — деревина йде на експорт, а гроші в офшори. Замість модернізації гідротехнічних споруд половину з них вже приватизували, решту кинули напризволяще. Їм просто нецікаво займатися техногенною безпекою. Їх хвилює приватизація найприбутковіших підприємств, розпродаж української землі та її надр — того, чого вони ніколи не створювали і що їм не належить.

«Клоуни знущаються над нами. Називай речі своїми іменами», — закликає гурт ТНМК. Це вже про ринковий балаган, який «еліта» чомусь називає демократичними виборами. Він робиться за такою схемою:

1. Спочатку олігархічні клани через підконтрольні ЗМІ розкручують з десяток перспективних політпроектів та «героїв майбутніх виборів».

2. Через якийсь час визначаються їхні рейтинги, на основі яких складаються розцінки. На закритих аукціонах відбувається розпродаж місць у партійних списках — згідно з законами ринкової економіки.

3. Для створення ілюзії «передвиборчої боротьби» через ці ж ЗМІ запускається «війна компроматів» і демонстративне обливання один одного багнюкою. Очевидно, що це «шоу для лохів», бо якби було інакше, то публічні заяви про скоєні злочини завершилися б кримінальними справами, резонансними судами і ув’язненнями з вилученням накраденого.

4. Для відволікання людей від реальних проблем у масову свідомість вкидаються «кістки», за які ці люди мають гризтися між собою: «НАТО», «двомовність», «міжконфесійні відмінності», «хто кого годує» тощо.

5. Внесок у вибори — це інвестиція, що має швидко окупитися і принести прибуток. Тому ті, що купили мандати, негайно включаються в «дерибан» країни з метою «відбити бабки».

6. Доволі швидко вся ця шкурна метушня починає викликати в людей блювотний рефлекс. Тоді розкручуються нові «герої нашого часу» — і все починається спочатку. В результаті змінюються політпроекти, але не змінюються елітні фізіономії.

Як зупинити цих «голих королів»? Найкраще скористатися рецептом від «Сімпсонів»: перестати звертати на них увагу, не живити цих енергетичних паразитів своїми емоціями, сподіваннями, страхами та малодушним вибором «меншого зла». Бо в цьому світі існує закон тяжіння: що сьогодні в наших головах, те завтра в нашому житті. Вболіватимемо за цих «політичних покемонів» і братимемо участь у їхніх виборчих лохотронах — матимемо постійне відтворення балагану. Якщо ж будемо думати про державу нашої мрії — неминуче сформуємо новий український світ.

Спочатку він народиться у нашій свідомості, потім в наших стосунках із дітьми, родичами, друзями та знайомими, згодом пошириться на ширші територіальні й професійні громади. Пройде небагато часу — і тисячі осередків світла зіллються в сонячну українську державу-громаду — Третій Гетьманат.

Тож почни з себе! Зроби перший крок: вимкни «зомбоящик» і перестань підживлювати рекламних монстрів своєю життєвою енергією. Натомість спрямуй її на добро — і власними силами, в міру своїх можливостей твори навколо себе чесний та розумний простір.
http://www.day.kiev.ua/251745/

Про це свідчать результати опитування проведеного тут: http://blog.i.ua/community/662/151558/

Я пишаюся Вами, пані і панове!!!

ИЗ ПИСЬМА: «Вот перед нами торжество свободы слова: на экранах телевизоров мы видим, как президенту сообщают об ужасающем падении его рейтинга.
Ему в лицо бросают горькие слова и предлагают освободить народ от его бездарного правления. В ответ — высокомерное пренебрежение. Не смутился, не расстроился».

Украинский избиратель не просто разочарован в президенте Ющенко. Он упивается своим разочарованием. Это чувство объединяет и бандита, и бомжа, и положительного, демократически настроенного гражданина, как автор приведённого письма. Одно это должно заставить нас остановиться на полпути в сию компанию и немного подумать.

Подумаем о вещах, которые большинство, при нарастающих трудностях жизни, не считает первостепенными.

К чему всё время призывают В. Ющенко лидеры русско-советской части Украины? Если одним словом, то — к благоразумию. Он должен благоразумно вести себя с Россией. Не осуждать её за нападение на Грузию, признать созданные Москвой государства, которых никто никогда не признает, кроме Никарагуа. Не упрямиться в газовых переговорах. Оставить навечно российский флот в Крыму. Не называть геноцидом Голодомор. Не чтить Мазепу и Бандеру. Не заботиться о выживании украинского языка, раз это раздражает Москву. Не смотреть на Запад более дружелюбно, чем Путин.

Иными словами, от Ющенко требуют, чтобы он вёл себя, как руководитель УССР. По-другому истолковать адресованные ему основные политические претензии невозможно. Больше всех его не приемлют силы, которые хотели бы, чтобы Украина была чем-то вроде Белоруссии, но без взбрыкивающего Батьки.

И опираются они, эти силы, самое малое на половину населения в Украине и на всё население в России.

Давление России и русскости на Украину, как организованное, так и стихийное, как внешнее, так и внутреннее, не имеет аналогов. Это главное, что нужно держать перед глазами, чтобы правильно обозначить такое явление, как президент Ющенко.

Политика Ющенко — это, друзья мои, не что иное, как политика украинского национального сопротивления. Сам же Ющенко — не кто иной, как вождь этого сопротивления. При таком взгляде всё становится на свои места. Оказываются объяснимыми вещи, которые в противном случае могут показаться странными. Обычный глава обычного государства не может ничтоже сумняшеся обвинить премьер-министра или целую партию в предательстве национальных интересов. А вождь национального сопротивления — может. Для него такое обвинение — самое естественное и, в сущности, единственное, имеющее вес. И можно ли, кстати, не видеть, как часто он бывает близок к истине?

Но... Этого ли от него ждал Майдан?

Мужайся, сердце, до конца... Вождь-то он вождь, национального-то национального, сопротивления-то сопротивления, да на деле почти не существующего... Не оно забросило его на самый верх. Голоса, полученные им на президентских выборах, — это были голоса не за украинство, а за строгий и справедливый правопорядок во главе с неподкупным, непреклонным, современным государственным деятелем. От него ждали, что он станет грозой воров, взяточников и мошенников, что было заведомо никому не по силам, а он стал высокопоставленным украинизатором.

Если всё это учесть, то надо признать, что в роли, которую он сам на себя возложил, Виктор Ющенко сделал очень много. Не это ли он имеет в виду, когда говорит, что знает, чем жил и что оставит после себя? С его уходом почти не существующее украинское национальное сопротивление может стать едва заметным, а может и, наоборот, разгореться. Должны же будут украинцы когда-нибудь осознать правду его правления! В своей стране я словно иностранец... С этим можно жить, но стоит ли?

26.03.2009
АНАТОЛИЙ СТРЕЛЯНЫЙ

http://comments.com.ua/?krit=1238088098

В Україні питання визнання вояків національно-визвольних армій на державному рівні завжди стояло гостро. Одні партії намалися це зацькувати, інші - підтримати. Пройшов час, але мало що змінилося. Багато нардепів робили спробу перетягнути мотузку на свою сторону, реєструвалися різноманітні законопроекти. Здається, останню спрообу робив Президент, який виніс на розсуд ради законопроект «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у 20-90-х роках ХХ сторіччя». Однак проукраїнським силам у ВР не вдалося бодай на крок наблизити вищезгаданий документ до прийняття.

Тепер, за 2 місяці до виборів, громадськість має змогу ознайомитись з черговою спробою визнання воїнів УПА на державному рівні. Цього разу ні від кого іншого, як БЮТ. Законопроект № 5373 знаходиться у вільному доступі на сайті Верховної Ради (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36582). Документ складається всього із семи статей і за змістом є зрозумілим навіть для кухарки чи свинопаса. Одразу виникають припущення, що складався він доволі швидко, адже ряд нюансів просто проігноровано. Не дивлячись на те, що №5373 має значну кількість чисто декларативних норм, слід зазначити два важливих положення. По-перше:

На колишніх воїнів Української Повстанської Армії поширюються пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як для учасників бойових дій (ч.2 ст.4 Законопроекту №5373).

Тобто ветерани УПА окрім декларативного визнання отримають матеріальні преференції. А коли мова заходить за пільги, надбавки, субсидії тощо, знайдуться охочі видати себе за вояків і незаконно отримати матеріальні блага. Отже, виникає необхідність визначити ветерана УПА з-поміж інших категорій населення. Автори законопроекту пропонують нам наступний механізм:

Підтвердження належності особи до воїнів Української Повстанської Армії, які брали участь у національно-визвольній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників та/або які проводили збройну боротьбу із тоталітарним режимом СРСР за відновлення незалежної Української Самостійної Соборної Держави, вирішується у судовому порядку (ч.3 ст.4 Законопроекту №5373).

Особи з числа колишніх воїнів Української Повстанської Армії, мають право звернутися до суду з позовом про визнання їх воїнами Української Повстанської Армії(ч.1 ст.5 Законопроекту №5373).

Ось тут в нібито гарну і правильну ініціативу шістьох бютівців закладена бомба уповільненої дії:

- законотворці від БЮТу пропонують українським патріотам здобувати своє визнання через судові інстанції, подаючи позови на державу УКРАЇНА;

- стареньких дідусів вирішили поганяти по судах. Позовні заяви, повістки, судові засідання, паперова возня, черги. Скільки відсотків з воїнів УПА, які все життя прожили без названого закону захочуть цим займатися? А скільки з них зможуть просто дійти до зали суду? Скажіть, а кому це більше потрібно, нам чи їм? Мені здається, що упівці уже своє відвоювали і їх визнання більше потрібне молодому поколінню українців, а особливо державі. Хто буде захищати державу, яка не вшановує своїх героїв? Риторичне питання...

- припустімо, що особливо настирливі ветерани все ж вирішили підтвердити статус у судовому порядку. Як вони це доведуть? Принесуть судді світлини, форму, автомат чи скальп москаля? Авторів законопроекту такі деталі не цікавлять. Мабуть хтось підгоняв скоріше склепати...

- погодьтеся, далеко не кожний пересічний громадянин взмозі скласти позовну заяву до суду, не маючи юридичної освіти або практики. Що вже казати про ветеранів війни. Добре, коли в когось знайдеться син юрист або сусід нотаріус. А якщо людина одинока, а її родичі на заробітках у Києві чи в тисячах кілометрів від Батьківщини? Законопроект №5373 нічого не пропонує з цього приводу. Отже частина вояків буде витрачати власну пенсію на юридичну допомогу. Як "шляхетно" з боку держави! Скільки ветеранів УПА погодиться віддати 200 грн. за складання позову до суду? Мені здається, що це є здирництвом і знущанням над особами похилого віку, які боролися за наш з вами добробут.

Я не розумію, навіщо штовхати людей у судово-бюрократичні шмарклі, якщо ми маємо архіви КДБ? Вони досі зберігаються в СБУ, ще й поступово розсекречуються. Треба просто скласти реєстр ветеранів згідно архівів і передати ці дані у в органи, що уповноважені на надання пільг. Все! Ніяких заяв, повісток, доказів, засідань та іншого буквоїдства більше не потрібно! Не слід перекладати на нещасних ветеранів роботу державних органів.  

Підсумовую: в Законопроекті №5373 прописаний нереальний механізм підтвердження належності особи до воїна УПА. На жаль, така прогалина робить увесь майбутній закон фікцією. А високопарні вислови у преамбулі законопроекту є нічим іншим, як патетичним трьопом посереднього бютівського політтехнолога. Не здивуюсь, якщо документ будуть роздавати десь на вулиці разом з листівками "Вона - переможе". Йому і справді місце в білосердечних палатках, а не у стінах Верховної Ради.

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми - українці?                                                                              (Віктор Баранов)