Поїхав цього місяця сусід в 12-денний тур автобусний по Європі, приїхав й не може стримати емоцій, каже на самому початку поїздки вже з Польщі починаєш розуміти, що попав в інший світ, найбільше вразила Австрія, одним словом вернувся він з поїздки Європою й сказав (слова автора) - Після поїздки Європою реально починаєш розуміти в які .опі ми живемо.

Також зустрічався цього тижня з однокласником, працює в Харкові, але по роботі мотається по східній Україні, от і передавав враження від Луганської області (слова автора) - грошей заробити там реально нема де, за 30-40 гривень тобі машину вугілля розвантажать, будинки стоять заселені до третього поверху, дальше вікна розбиті хочеш плати квартплату, заселяйся й живи ...

От думаєш чому при такому рівні життя жителі СУ не рівняються на жителів ЗУ, не рівняються на Європу, що хорошого вони від сходу очікують і чим вони думають, а може люди не винні й за них все вже сказали ПРості донецькі хлопці ?

То як хочемо ми жити так і голосуємо виходить, а дали б відповідь собі на це просте питання перед голосуванням і побачили, що Грузія та Польща, Прибалтика ... Європа вже б не виглядали розумними та багатими родичами.

Дуже цікава історія.Украинцам про футбол

Дуже хочу поділитися з вами відеороликом про мій гуртожиток. Пишіть відгуки!

          Талісмани Евро 2012: 2 близнюки-надгерої Славек і Славко

          Розташування місць 1-ої, 2-ої, 3-ої цінової категорії на Евро 2012

    Я вирішив написати про цю подію, бо в Україні за 20 років непідлеглості відбулася лише одна масштабна подія — це 50-иј ювілејниј пісенниј конкурс Евробачення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2005) в Києві 2005 року.
    Власне, в Україні відбувалося не надто багато подіј світового або европејського значення. Најзначніші події були по або завдяки Помаранчевіј революції. Зокрема, внаслідок перемоги з 280 очками Русляни Лижичко 12-15 травня 2004 року з піснею «Wild Dances» («Дикі Танці») в Стамбулі, Туреччина на Евробаченні 2004 (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2004), наступного року відбувся 50-иј ювілејниј пісенниј конкурс Евробачення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2005) в Києві на арені Палацу спорту 19-21 травня 2005 року.
    А тепер, тобто за 7 років, має статися друга велика подія — 14-иј чемпіјонат Европи з копаної опуки (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012) 2012 року, щоправда не лише в Україні, але ј у Республіці Польща. Між іншим, скільки років футболу? Думаєте, 100 чи 50? Знајдена давньогрецька ваза із зображенням футболіста, що б'є по м'ячу. Праворуч від нього стоїть тренер і дає вказівку, як треба направляти удар. Вазі 2 000 років. А українськиј футбол бере початок од 14 липня 1894 року. Того дня вперше було зіграно матч за участю клюбів Львова та Кракова з результатом 1:0.
    Взагалі, вибір країни-господаря чемпіјонату Европи з футболу 2012 тривав од 2005 до 2007 року. На початку було відібрано 5 чолобитних заявок на проведення, представлені 7-ма країнами: Хорватія/Угорщина (спільна заявка), Греція, Італія, Польща/Україна (спільна заявка) та Туреччина. 8 листопада 2005 року комітет УЕФА зменшив кількість заявок до 3-х шляхом голосування: Італія (11 голосів), Хорватія/Угорщина (9 голосів), Польща/Україна (7 голосів). 31 травня 2006 року завершено 2-гу фазу відбору шляхом подання більш детальної інформації країнами-учасницями. І нарешті, 18 квітня 2007 року Україна спільно з Польщею у Кардиффі, Уельс перемогла тих потужних претендентів-фіналістів Італію (4 голоси), Хорватію/Угорщину (0 голосів), набравши 8 голосів з 12-ти можливих та виборола право проведення европејського чемпіјонату від 8 червня до 1 липня 2012 року. Дотепер українська збірна ще жодного разу не грала в фінальніј частині цього чемпіјонату, хоча має деякиј досвід, бо одного разу виступала в фінальніј частині на 18-му чемпіјонаті світу з футболу (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_світу_з_футболу_2006) у Німеччині, що відбувався від 9 червня до 9 липня 2006 року.
    Трохи історії. Позаяк Польща ј Україна отримали путівки до фінальної стадії як господарі чемпіјонату, решта 14 збірних були визначені на основі матчів відбіркового турніру (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012_(кваліфікаційний_раунд), що проходив між командами націјональних збірних 51-ї країни від 11 серпня 2010 року до 15 листопада 2011 року. Жеребкування відбіркового турніру було в Палаці Культури ј науки в Варшаві 7 лютого 2010 року. Для жеребкування 51 збірну було розподілено на 6 кошиків. В результаті утворили 9 кваліфікаціјних груп від «A» до «I». Фортуна потрапити на ЧС посміхнулася 16-ом командам: Еспанія, Німеччина, Нідерланди, Англія, Португалія, Італія, Хорватія, Данія, Росія, Греція, Франція, Швеція, Ірландія, Чехія, Україна, Польща.
    Після завершення відбіркового турніру до фінальної частини 16 листопада 2011 року УЕФА оголосив «посів» (http://ua.uefa.com/uefaeuro/news/newsid=1716659.html) перед жеребкуванням команд, які вијшли до фінальної стадії чемпіјонату Европи з футболу 2012 року. До першого, з 4-х, кошику посіву жеребкування фінальної стадіії Евро 2012 разом з господарями потрапили Еспанія ј Нідерланди. А, власне, саме жеребкування фінальної частини чемпіјонату Европи з футболу 2012 (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012_(жеребкування)) відбулося у київському Націјональному палаці «Україна» 2 грудня 2011 року. Українська збірна потрапила до останньої четвертої групи «D» разом з Англією, Францією, Швецією. Це надзвичајно класні, потужні команди. Цю групу ще називають групою смерті, але не впадајте в розпач, це не те, що «матч смерті» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Матч_смерті) київської команди «Старт» проти німецької команди «Флакельф», що відбувся в Києві 9 серпня 1942 року.
    Спочатку в Україні було 6 міст-кандидатів на проведення Евро 2012: Київ, Коцюбіїв (нині Одеса), Львів, Половиця (нині Дніпропетрівськ), Юзівка (нині Донецьк), Харків. Головні претенденти — це Київ, Львів, Половиця і Юзівка. В Половиці збудовано першим новиј стадіјон у 31 003 місць. Проте він виявився меньшим за норму у 35 000 місць для проведення матчів такого рівня. Через те проведення передано Харкову, хоча Коцюбіїв сподівався, що саме јому пощасте. Наразі остаточно вирішено, що пријматимуть чемпіјонат 4 міста: Київ, Львів, Юзівка, Харків.
    Стадіјони 6 міст кандидатів. Київ: НСК «Олімпіјськиј» (http://uk.wikipedia.org/wiki/НСК_«Олімпійський») у 70 050 місць, Коцюбіїв: стадіјон «Чорноморець» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чорноморець_(стадіон)) у 34 164 місць, Львів: «Арена Львів» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Арена_Львів) у 34 915 місць, Половиця: «Дніпро-Арена» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Дніпро-Арена) у 31 003 місць, Юзівка: «Донбас-Арена» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Донбас_Арена) у 51 504 місць, Харків: ОСК «Металіст» (http://uk.wikipedia.org/wiki/ОСК_«Металіст») у 38 633 місць.
    Календар матчів фінальної частини чемпіјонату Евро 2012 (http://stadion.lviv.ua/ua/UEFA_Euro_2012_schedule). Першу гру, тобто відкриття, заплановано провести на стадіјоні «Націјональниј» у Варшаві 8 червня 2012 року. Останню гру, тобто закриття, проведуть на НСК «Олімпіјськиј» у Києві 1 липня 2012 року.
    Чи є шанси української збірної виграти цеј чемпіјонат? Вважаю: є! Але за двох умов, якщо суперники виставлять другиј склад команд (дубль) і якщо фортуна посміхнеться українцям. Це, звичајно, жарт! Україна має всі шанси вијти з групи у чвертьфінал, позаяк по-перше: вона завжди добре гра на власному полі, а по-друге: вона краще ся почува з командами атакуючої дії, бо тоді суперники розкриваються, і українці діють на швидких контратаках.
    Квитки на футбольні матчі можна придбати вже зараз на Порталі з продажу квитків УЕФА Евро 2012™ (https://ticketing.uefa.com/euro2012-ua/default.aspx) у гендлярів. А також можна замовити квитки (https://ticketing.uefa.com/euro2012-pna/default.aspx?dt=634601476709805563&groupref=49&grouppassword=&digest=a16dd3a204483b5a37c51d0861dc337550455269) безпосередньо на сајті UEFA.com на любі матчі української збірної од 12 грудня 2011 року до 2 березня 2012 року. Поспішајте! Подати заявку можуть лише ті, що постіјно мешкають у Вкраїні або мають українське громадянство.
    До речі, најдешевші «Індивідуальні Квитки На Матчі» («Individual Match Tickets») 3-ої категорії на групові матчі коштують 300 грн. (€ 30), а најдорощі 1-ої категорії на фінал — 6 000 (€ 600). Також є у продажу комплекти квитків «Разом З Командою» («Follow My Team») од 700 грн. (€ 70) до 7 700 грн. (€ 770) і «Міј Стадіјон» («Venue Series») од 2 100 грн. (€ 210) до 4 100 грн. (€ 410).

    «Індивідуальні Квитки На Матчі» («Individual Match Tickets»).
    Квитки 1-ої категорії (центральна трибуна та трибуна навпроти):
Матч-відкриття — 2 500 грн. (€ 250), групові матчі — 1 200 грн. (€ 120), чвертьфінальні матчі — 1 500 грн. (€ 150), півфінальні матчі — 2 700 грн. (€ 270), Фінал — 6 000 грн. (€ 600).
    Квитки 2-ої категорії (бокові трибуни та верхні яруси трибун за брамами):
Матч-відкриття — 1 400 грн. (€ 140), групові матчі — 700 грн. (€ 70), чвертьфінальні матчі — 800 грн. (€ 80), півфінальні матчі — 1 500 грн. (€ 150), Фінал — 3 300 грн. (€ 330).
    Квитки 3-ої категорії (нижні яруси трибун за брамами):
Матч-відкриття — 450 грн. (€ 45), групові матчі — 300 грн. (€ 30), чвертьфінальні матчі — 400 грн. (€ 40), півфінальні матчі — 450 грн. (€ 45), Фінал — 500 грн. (€ 50).

    Комплект квитків «Разом З Командою» («Follow My Team»).
    «Follow My Team» — особливиј вид квитка, придбавши якиј прихильники можуть відвідувати матчі за участю своєї улюбленої команди. Квитки комплекту «FMT» пропонуються лише у другіј ціновіј категорії. Замовляючи комплект квитків «Follow My Team», можете обрати лише націјональну збірну команду країни, в якіј мешкаєте, або країни, громадянином якої ви є. До продажу пропонується два різних типи комплекту квитків «Follow My Team»:
    «Follow My Team Group» (комплект квитків «Разом З Командою» на групові матчі) (3 матчі) (всі групові матчі обраної команди).
    «Follow My Team Tournament» (комплект квитків «Разом З Командою» на всі матчі турніру) (від 3 до 6 матчів, в залежності від того, наскільки успішною є участь обраної вами команди в турнірі).
    Придбавши комплект квитків «Follow My Team Tournament», прихильники можуть відвідувати всі матчі за участю обраної команди до самого фіналу. Комплект квитків «FMT Tournament» стає недіјсним, коли команда вибуває з турніру. Після цього власник комплекту отримує відшкодування, оскільки він має сплачувати лише за ті матчі, до яких потрапила обрана ним команда.
    Комплект квитків «Разом З Командою» на групові матчі «Follow My Team Group»:
Усі команди* — 2 100 грн. (€ 210), надбавка за матч-відкриття** — 700 грн. (€ 70).
    Комплект квитків «Разом З Командою»  на всі матчі турніру «Follow My Team Tournament»:
Усі команди* — 7 700 грн. (€ 770), надбавка за матч-відкриття** — 700 грн. (€ 70).
* До повної вартості квитка буде добавлено плату за послуги у розмірі 10%.
** Якщо обрана команда бере участь у матчі-відкритті, до вартості «Follow My Team» буде додано надбавку за матч-відкриття.

    Комплект квитків «Міј Стадіјон» («Venue Series»).
«Venue Series» — особливиј вид квитка, придбавши якиј, прихильники можуть відвідати всі матчі, що відбуваються на конкретному стадіјоні. Купивши такиј комплект квитків, мешканці пријмаючого міста мають чудову нагоду відвідати всі матчі, що проходять у їхньому рідному місті.
    «Venue Series Group» (комплект квитків «Міј Стадіјон» на групові матчі) (3 матчі) (всі групові матчі на обраному стадіјоні).
    «Venue Series Knockout» (комплект квитків «Міј Стадіјон» на матчі плеј-офф)* (2 матчі) (всі матчі стадії плеј-офф на обраному стадіјоні).
* Цеј комплект квитків наявниј лише для стадіјонів у Варшаві, Києві та Юзівці, на кожному з яких проходитиме по 2 матчі стадії плеј-офф. Якщо бажаєте відвідати матчі плеј-офф, що проходять на інших стадіјонах, будь ласка, замовляјте «Individual Match Tickets».
    Комплект квитків «Міј Стадіјон» на групові матчі «Venue Series Group»:
Варшава — 2 800 грн. (€ 280), Вроцлав, Ґданськ, Познань, Київ, Львів, Харків, Юзівка — 2 100 грн. (€ 210).
    Комплект квитків «Міј Стадіјон» на матчі плеј-офф «Venue Series Knockout»:
Варшава, Юзівка — 2 300 грн. (€ 230), Київ — 4 100 грн. (€ 410).
    Ви також можете випробувати удачу і спробувати виграти квитки на Евро 2012 абсолютно безкоштовно. УЕФА своїм офіціјним партнерам надає величезну кількість квитків, які ті розігрують у різних конкурсах. Для цього панству необхідно час від часу заходити на веб-вузли цих компаніј і стежити за розіграшами. Серед спонсорів УЕФА: Adidas, Canon, Carlsberg, Castrol, Coca-Cola, Continental, Hyundai, KIA, McDonalds, Sharp, Епіцентр, Укртелеком.
    Але хочу застережити: придбавши квитки на матч з англіјською збірною, та узрівши там п. Януковича, не показујте јому з трибуни середнього пальця. Справа в тім, що англіјські прихильники вважатимуть, що показують знак саме їм, і можуть неправильно зрозуміти панства, позаяк в середньовіччя під час віјни англіјські воїни відрізали полоненим французьким лучникам середніј палець, щоб ті більше не могли натягувати тятиви лука. Саме звідси пішов відомиј жест — показування середнього пальця, — якиј час від часу показували вільні французи англіјським віјськам, демонструючи свою силу, мовляв вони ще можуть боротися.
    Удачі українськіј збірніј з копаної опуки на Евро 2012!

Приєднатися до події

    Чи збирається панство відвідати матчі Евро 2012?

Найчастіше я чую розмови про подібність слов'янських мов. З моєї точки зору вони настільки подібні, наскільки й відмінні між собою. До глибокого аналізу вдатися не маю жодної можливості, розглядаючи лексику, морфологію, синтаксис та ін., тому це питання залишаю для фахівців і пропоную до розгляду власні спостереження на тему подібності/відмінності української та польської мов. Для чого я взагалі це пишу? Якщо б не було чогось подібного в цих мовах, то не писав би. А якщо так подумати, то за більше ніж 1000 років окремого розвитку ці мови все ж таки зберегли якісь схожі речі між собою. От це і вражає і є причиною написання цієї замітки. Тож почну з такого виразу польською мовою - "Oni czekali rok" (Оні чекалі рок) - "Вони чекали рік" практично ідентично звучить українською, хоча коли цей вираз вимовляють поляки - то зовсім не ідентично. Далі слово "mozliwosci" (можлівошьчі) - можливості - відмінність ну максимум у двох звуках, але й наголос змінюється на передостанній і є сталим у польській мові. "Juz nie podlega" (юж нє подлєга) - вже не підлягає. "Bawi sie" (бавічь шє) - бавитися. Roznica (ружніца) - різниця, opracowanie (опрацованє) - опрацювання і багато, багато інших слів та виразів. Проте існує вагомий контраргумент, коли в польській мові існує величезна кількість слів з латинської мови, таких як sukses, akceptacja, rekrutacja, legitymacja, decyzja, та ін. Це зрозуміло - вплив католицизму. Також це можна прослідкувати за іменами, які змінилися у Польщі після прийняття християнства. Мешко, Болеслав, Семомисл, Тчибор, Добрава, Семовит - суто слов'янські імена, які поступово зникли після 11 століття. З іншої сторони в польській мові існує багато власних слів, таких як samochod (автомобіль), elektrownia (електростанція) та інші. Звичайно, поверхнево, мови подібні, але все-таки глибинні основи дуже різні. Ми користуємося вже створеними мовами, і на їхній процес творення впливали такі чинники як клімат, їжа, умови життя, міжнародні стосунки їхніх творців. І на скільки всі ці умови відрізнялися у поляків та українців за більше, ніж 1000 років окремого життя, настільки ж відрізняються й їхні мови. Про це давно вже писав Хайдегер. Тож у висновку потрібно сказати, що по-перше мова може похвалитися особливостями, а вже потім потрібно шукати аналогії з іншими кровними мовами.    

Все почалося ще з самого ранку. До автотреку з'їжджалися вантажівками зі звірами-болідами, які ніби спали, як леви перед полюванням. Першими приїхали журналісти та інші представники медіа - їм роздали спеціальні яскраві костюми, задля безпеки під час перегонів. З великих фургонів розвантажували об'ємні рекламні банери, які накачували гелієм і вони рвалися в повітря. Сонце вже повністю освітило автотрек і ніби оповіщування про початок надзвичайного дня. Кожні 15 хвилин коло автостадіону пролітав пасажирський літак. За деревами розташовувався аеропорт або "льотніско" польською, власне як і українською у правописі 30-их років. Автостоянка машин глядачів почала заповнюватися. Від машин лунала музика різних стилів. Незабаром ввімкнули музику на автотреку. 6 великих колонок охоплювали пів автотреку - власне місце для глядачів та суддів. Ведучий почав перевірку звуку. Здалеку почали лунати верески заведених двигунів дріфт-болідів. В цей момент я був на автостоянці і з неї вид на автотрек приховувався лісом, так що чутно було лише звук. Тож звук літаків, які піднімалися в повітря мало чим відрізнявся від звуку дріфтуючих авто. До цього ж звук дріфту доповнювався вереском гуми, а потім ще й її паленим запахом. Коли всі приготування були завершені, битва почалася. Ведучий невтомно коментував кожну мить перегонів, представляв учасників, яких було 16 зі своїми різними автомобілями, називав спонсорів, спілкувався з суддями і глядачами. Суддівський склад був з Бельгії та Польщі. Глядацькі трибуни були розташовані так, що можна було оглядати все, що відбувається на автотреку. Дріфт-боліди стартували зі східної сторони стадіону, розігрівалися, входили у перший поворот і починали змагатися. Сила тисячі гепардів була в кожній з цих машин, а в деяких ще й більше (цікаво було вимірювати силу авто саме в не в кінських силах, а в силах гепарда). З кожного повороту боліди виривалися, ніби з тяжкого полону і шалено і швидко ринули вперед. Кожен заїзд відбувався не більше 20 секунд, але ця 20-секундна битва нагадувала гладіаторські змагання. Дим від коліс заповнював стадіон, інколи авто з'їжджали з траси і декілька метрів проїжджали по ґрунту, піднімаючи 30-метрові струмені пилюки. Ведучий захоплено розповідав, наскільки добре повинні бути збудовані ці боліди, щоб витримувати подібні випробовування. Так пройшли 5 годин незабутньої дріфт-битви, за які відбулися різноманітні події, які варті опису, але набагато більшого. На завершення ведучий повідомив, що тепер можна запрошувати королів дріфту зі Сполучених Штатів та Японії. Фотоальбом до цієї події можна переглянути за лінком.       

Мої перші поверхневі враження від перебування в польському місті Познань. Перше, що так впадає у вічі після України - так це автомобілі (просто я цікавлюся цим, тому цю тему розглядаю першою). Що не так з автомобілями в Польщі? Я не знайомий з польською статистикою, але тут я не спостерігаю такої великої кількості розкішних автомобілів або серед загальної атмосфери вони не помітні. якщо в своєму Запоріжжі я бачу просто пачками Порші Каєни, Мерседеси S500, Ленд Крузери, Доджі, Міцубіші Еволюшени, Бумери Х6 то в Познані такого не спостерігаю або, знову ж таки, не помічаю через невідомі мені причини. Натомість тут на дорогах не зустрінути дуже старого авта і бензин у них двох марок - А92 та А95. Потрібно сказати, що рух у Познані досить жвавий, багато підземних переходів. світлофорів і це лише у місті, в якому мешкає 500 тисяч людей. Але все ж кожного дня, подорожуючи містом (поки що у трамваї ), зустрічаю на дорогах жвавих "звірів". Вчора з визгом по перехрестю пролетіла, здається якась чорна Ферарі, не встиг роздивитися, але машинка була весела. Сьогодні у пробці стояв здається Додж Вайпер або якийсь Лотус жовтого кольору. Його величезні колеса виділяли з натовпу звичайних (посполитих )  машин. Я себе зловив на тій думці, що не орієнтуюся серед таких машин  . Через зупинку трамвай поламався і всі вийшли - я наткнувся на плакат реклами чемпіонату з Дріфт-битви в Познані. Як швидко матеріалізуються  думки. Думаю, про авто досить. Загалом можна сказати, що ціновий діапазон автівок в Польщі наближений до середини, тоді як в нас дуже розтягнутий - від убогих 40-річних розвалюх до розкішних ексклюзивних авто. 

Без взаємної поваги до історії не збудувати майбутнього За два останні десятиліття всі ми вже звикли до того, що Польща є чи не найщирішим другом і союзником нашої країни, своєрідним «адвокатом» у відносинах з Об’єднаною Європою, «промотором» чималої кількості спільних культурних програм тощо. У Польщі перекладають і друкують українських письменників, там працюють наші науковці й викладачі, а парламентарії та інтелектуали обох держав крок за кроком вирішують накопичені в минулому проблеми і поглиблюють взаєморозуміння між елітами та суспільствами. НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ? Ще 15 липня 2009 року Сейм Польщі у своїй постанові звинуватив ОУН та УПА «у масових вбивствах, що мають характер етнічних чисток і мають ознаки геноциду». Крім того, в резолюції написано, що парламент «шанує пам’ять бійців Армії Крайової, Самооборони Східних Земель і Батальйонів хлопських, які піднялися на драматичну боротьбу задля захисту польського цивільного населення, а також з болем згадує про жертви серед українського цивільного населення». Таким чином він де-факто і де-юре денонсував документи 2003 року про взаємне примирення та прощення, а до того ж цинічно викривив історичні факти. Адже під час Другої світової війни польський еміграційний уряд і його представники на місцях твердо дотримувалися лінії на збереження всіх довоєнних територій, зокрема й Волині, де кількість етнічних українців сягала в той час ледь не 80%, а поляків – лише 15%; вели відверто колонізаторську, імперіалістичну політику, прагнучи за будь-яку ціну втримати Волинь і Галичину. У відповідь на повну потужність спалахнула антиколоніальна війна українців – посутньо така, як і більшість подібних, котрі тільки в совєтських оповідках про «вільнолюбні народи Африки та Азії» змальовували рожевими барвами. У цій війні, що велася в умовах нацистської окупації, вояки Армії Крайової на Волині, Галичині, Холмщині й Засянні виступили інструментом безумних діянь політиканів-емігрантів (тих самих, які по війні мріяли: «Єдна бомба атомова, и дойдземы аж до Львова»). І це ганебна сторінка в загалом героїчній історії АК. Так само як участь у Волинській різанині – ганебна сторінка в загалом героїчній історії УПА. Такий висновок підтверджують й опубліковані документи того часу, в яких розповідається про методи зачистки українських сіл вояками Армії Крайової – там теж вистачало елементів геноциду.

[ Читати далі ]

У жовтні 1618-го московське військо ”в великом ужасе” відступило до своєї столиці й зачинилося в ній. Із кремлівських мурів стрільці й городяни з острахом дивилися, як  Арбатом до Москви підходять запорожці гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

У Московському царстві наприкінці XVI ст. згасла династія Рюриковичів. Невдовзі країну охопила громадянська війна — Смута. Аби покласти їй край, 1610 року боярський уряд — Семибоярщина — запросив на престол сина короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ — 15-річного королевича Владислава. Той мав прийняти православ’я, католицизм у Московії не поширювати, у всьому радитися з боярами й не карати нікого без суду й слідства. Попервах Москва й інші міста охоче присягали новому цареві. Присягнув йому і 14-річний боярський син Михайло Романов. Ім’ям Владислава навіть почали карбувати монету.

Але фанатичний католик Сигізмунд ІІІ не хотів, аби син приймав православ’я. Та й хвилювався: московити перед тим убили двох царів, а ще одного — запроторили в монастир. Тож до Москви польський гарнізон увійшов без нового царя. У країні вибухнуло повстання. Народне ополчення, зібране князем Дмитрієм Пожарським і нижньогородським купцем Кузьмою Мініним, 1612 року поклало край польсько-литовському пануванню.Невдовзі на земському соборі на трон обрали 16-річного Михайла Романова — родоначальника майбутньої династії Романових.

— Миша Романов молод, умом не дошел, и нам не поваден будет, — вирішили бояри.

Нова влада відразу заходилася вибивати податки з розореної країни. Невдоволенням з цього приводу й вирішив скористатися Владислав. Подорослішавши, він вирішив поборотися за московський престол. 1616-го він маніфестом закликав московитів ”бить ему челом и покориться как законному государю”. Владислав нагадував, що й Михайло Романов присягав йому, й запевняв, що за його влади всім жити стане краще.

Наприкінці 1617 року королевич вирушає здобувати силою московський престол. Але справи в нього відразу пішли не надто добре: бракувало грошей, задарма військо не хотіло воювати, а серед потенційних підданих виявилося замало його прихильників. Владислав не зміг узяти Можайськ — фортецю, що прикривала шлях на Москву. Навесні 1618-го він звертається по допомогу до козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Той погодився допомогти королевичу як законному претендентові на московський престол. І влітку 1618-го 20-тисячне козацьке військо рушило на Москву.

”Запорогов” московські літописці характеризують як ”змии лютыи и волцы хищницы”, жорстокіших за татар. Ось як відображено в літописі взяття міста Лівни: ”А пришол он, пан Саадачной, с черкасы... и Ливны приступом взял, и многую кровь християнскую пролил, много православных крестьян и з женами и з детьми посек неповинно, и много православных християн поруганья учинил и храмы Божия осквернил и разорил и домы все християнские пограбил и многих жен и детей в плен поимал”.

Фортецю Єлець гетьман узяв хитрістю, імітувавши відступ. Місцевий воєвода кинувся навздогін — ”со всеми людьми из города вышел” — і потрапив у влаштовану козаками засідку. Тут вони захопили татарське посольство, яке поверталося до Криму з великими грошима.

У поході уславився майбутній гетьман, а тоді полковник — Михайло Дорошенко. На чолі авангардного загону — як у народній пісні: ”попереду Дорошенко, а позаду — Сагайдачний” — він узяв міста Лебедянь, Данков, Єпіфань, Скопин і Ряжськ.

Не піддалося козакам лише місто Михайлов. Після першого невдалого штурму роздратований гетьман погрожував оборонцям, що невдовзі візьме місто ”яко птицу рукою своею и предаст огню”, і обіцяв їм відрізати руку та ногу і віддати собакам. Та михайловці відбили і другий штурм. Залишивши під мурами цього ”середньовічного Сталінграда” майже тисячу загиблих, ”всепагубный враг Саадачной с остальными запороги отиде от града со страхом и скорбию”. Щодо страху, то тут літописцям навряд чи варто вірити. Бо невдовзі запорожці форсували Оку, взяли міста Каширу, Касимов і Романов. Сагайдачний особисто подолав у двобої воєводу Бутурліна. Отоді-то на решту керманичів московського війська ”напал ужас великий” і вони відступили за кремлівські мури.

Під Москвою запорожці з’єдналися з 14-тисячним військом королевича. Гетьман передав йому полонених воєвод, а навзаєм отримав прапор та булаву. Штурм міста мав відбутися 12 жовтня вранці. Але польські сапери не зуміли підірвати стіну. Тож козаки ухилися від участі в битві. Невдовзі Владислав і Сагайдачний відступили від Москви. Запорожці взяли посади довкола Серпухова. А в околицях Калуги лютували так, що й через 10 років там на місці восьми сіл лишалися лише згарища. Це була така собі ”операція з примушування до миру” московитів.

Прикордонного Курська на зворотному шляху гетьман чіпати не став — ”присылал от себя дву человека: обявляя, аки он града Курска, уезду и в нем живущим воинству своему заповеда ни единого зла сотворяти”. 1620-го від імені Війська Запорозького відправив посольство до Москви й запропонував Михайлові Романову ”служить напротив всяких его царского величества неприятелей”. Той подякував, виділив ”300 рублев легкого жалования”, а від послуг відмовився — мовляв, ні з ким воювати не збирається.

1621 року гетьмана Сагайдачного було смертельно поранено в переможнійдля нього битві з турками під Хотином. У панегірику ”На жалобний погреб зацнего рицера Петра Конашевича-Сагайдачного” ректор київської братської школи Касіян Сакович серед іншого зазначив:

"Полуночниі тиж краї будуть памятати

Долго єго мужество, бо ся ім дал знати.

Великого звіжества там доказуючи,

Мєста і городи іх моцниє псуючи."

У фільмі ”1612” запорожців зображено поліцаями при ”тогочасних натовцях”

Радянська історіографія оминала увагою московський похід Сагайдачного. Бо ця подія не вписувалася в концепцію ”віковічного прагнення українського народу до возз’єднання з російським”.

Сучасні російські історики здебільшого інтерпретують похід як провальний, бо, мовляв, Москви та деяких потужних фортець козаки не взяли. Утім, Сагайдачний і не ставив за мету покласти козаків під мурами Кремля за царя Владислава Жигімонтовича. Козаки взяли поважні трофеї —за тогочасною воєнною логікою більш, ніж досить, щоб вважати похід вдалим.

Наголошують і на тому, що похід був політичною помилкою. Адже невдовзі козаки тікали на територію Московського царства, де оселялися біля тих міст, які палив Сагайдачний. Натомість воєводам цар наказував, аби вони ”к черкасам имели береженье и ласку”.

У новому російському історичному фентезі ”1612” українських козаків зображено такими собі поліцаями при ”тогочасних натовцях” — закованих у лати польських крилатих гусарах і найманцях-мушкетерах.

Гетьман ніколи не напивався п’яним

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570–1622) походив зі шляхетського православного роду з-під Самбора (тепер Львівщина). Здобув освіту в Острозькій академії. Запорозьким гетьманом став 1600-го. Сучасники про нього писали, що ”змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися витривалістю; легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небезпеці проявляти мужність”. Гетьман тримав військо в дисципліні — сам обходив вартових. Мало спав, і, наголошують очевидці, ніколи не напивався п’яним, як це водилося серед козаків. Також відзначають, що був він ”скупим на слова” — тобто мовчазним. Хоча, за потреби, міг виголосити промову.

Сагайдачний уславився передусім морськими походами на турецькі володіння.

http://politiko.ua/blogpost62375

Перебуваючи в «банє» (слава нашим адмінам!), переключився на інші форуми, зокрема іноземні. Знаючи польску мову, багато поспілкувався з поляками. Зміст «меседжу» польских патріотів можна зобразити висловом одного з них: «холєра матка, Львув то єсть польске място, а ви єстеш бруднє хлопи». Я думаю зрозуміло. З російської сторони я думаю теж «меседж» відомий: «Крим бил, єсть і будєт русскім», «украінци ето видуманная нація» і т.п. Є прогрес в наших сусідів зі сходу - це те, що зникла «путіноманія», котра була ще декілька років тому. Але «ура-патріоти» почали продукувати нові міфи. Не маючи змоги створити щось нове, посарпалися в «нафталіні» і витягнули старий добрий міф часів першої світової – «української нації не існує, її вигадали австрійці, німці, за деякими версіями євреї». В поляків також, до речі, поширений цей міф, тільки в іншій інтерпретації – «українців спочатку вигадала російська імперія, потім знову вигадали комуністи, щоб ставити їм бідолашним палки в колеса». Тобто категорії мислення є зрозумілими - в поляків то «вєлька жечь посполіта», в росіян – «велікая расійская імперія».

У Ліни Костенко є чудовий вираз: «Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи». Я замислився, якими категоріями мислять українці? Тут мені дуже допоміг один хлопчина з авкою УПА на націоналістичному форумі, який взагалі сказав: «треба віддавати Росії Крим і східну Україну, тоді нам легше жити буде, бо будемо захищені від Росії». Я відповів «патріоту», що якби він сказав це Роману Шухевичу, той би його одразу ж розстріляв. І правильно зробив би. Маю сподівання, що наступе час, коли за таке будуть хоча б адмін штраф стягувати. 

Тобто більшість мислять категоріями тампону «тампакс» - аби було сухо. Ось до прикладу на одній передачі, здається Кісєльова на Інтері, один з так званих «націоналістів» В’ячеслав Кириленко заявив щось на кшталт: «ми спробували стати незалежними од Росії власними силами, в нас нічого не вийшло, тож ми повинні інтегруватися до Європи, щоб та нас порятувала». Горда нація, я думаю, відправила б цього політикана після таких заяв на смітник історії, а в нас буде ще на арені… Пану Кириленку відповім, що не треба перекладати свою «політичну імпотенцію» на голову держави. Але все ж є попит на цю позицію., значить «призрак бродіт» по країні.

 Мені іноді здається, що багато хто хоче, щоб Україна стала такою собі маленькою Литвою, з «фєєрією» демократії, бутіків і супермаркетів. Загубилася десь на мапі і «ви нас не чипайте, і ми вас не будемо». От тільки такі державки – оазиси швидко стираються з мапи, коли «не в ту масть пішли або козир змінився». Згадайте Чехословаччину Бенеша, Сербію з Косово, Грузію з Абхазією та Південною Осетією.

Останнім державником, що мислив далі за «хатинку біля тину з червоною калиною» був гетьман Богдан Хмельницький. Недарма тільки но утворивши якусь подобу державного утворення, він одразу вклинився в боротьбу за молдавський престол. І не тому, що більше скіпетрів бажав, а тому що знав, що поважають тільки сильних. І співпраця з Росією можлива тільки з позиції сили. Тому за Хмельницького і було «стратегічне партнерство», як любить жонглювати зараз цією фразою наш президент. А після нього була «дружба», потім«братерство», а насамкінець «згвалтування». І головною помилкою гетьмана Івана Мазепи, при всій повазі до цієї особистості, було те, що він «приєднався» до «польско-шведського» союзу. А мусив би підняти спротив і сам створити цей союз, як це робив той же Хмельницький.

В пересічного росіянина згадка про Севастополь може викликати піну з рота, поляка буде трясти від згадки про Львів. А в українця жоден м’яз не поворухнеться при згадуванні Придністров’я, Кубані чи то Холмщини та Підлящщя. Бенджамін Франклін казав: «Той хто пожертвував свободою заради безпеки не заслуговує ні того, ні іншого». А свободною може тільки сильна країна. А сильна країна буде тільки там де є сильний народ. Тому нам потрібно припинити ці соплі, мазохіські самокатування, побороти комплекс неповноцінності та повернутися до категорії Великої України від Сяну до Дону.