ЕПІГРАФ:Брати Капранови читали три вірші на Книжковій Країні Мрій у Києві. Один із них – «Любіть українок» . «Це фінальний вірш нашого третього «Я», який повинен об’єднати Україну, – усміхаються брати Капранові. – У нас всі говорять патріотизм, Сосюра написав любіть Україну, а як любити ніхто не розповідав. Вчора не любив Україну, як її маю покохати. І ми вирішили, для того, щоб полюбити нашу країну, треба почати з любові до українок. І ми написали вірш «Любіть українок», який присвячується пам’яті Володимира Сосюри і шкільній програмі з української літератури»:

Р.S. Велике ДЯКУЮ за можливість розмістити комент у вигляді епіграфу одному із загадкових жителів I.UA  Pete_

Любіть українок, як сонце любіть, Як землю батьківську - без тями. Не бійтеся щирість свою проявить Словами, губами, руками... За карії очі, за вигин спини, За коси русяві - як жито. За викот глибокий, і те, що за ним... За все, що зуміли вхопити У спальні, на кухні, у свіжій траві, В машині, в коморі, у гаю Любіть українок, де стрінете ви - І хай вам Господь помагає!

Любіть українок - щотижня, щодня А буде можливість - і двічі Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять - Робота така чоловіча Життя в Україні дає нам урок - Затямте, Тарасові діти: Єдина можливість приборкать жінок - Це їх РЕГУЛЯРНО любити

Мне нужен Ты,
Твоя улыбка,
Твое дыхание на ушко.
Хочу быть я
Твоей любимой,
А не какой-то там подружкой.
Хочу быть я
Твоим Цветочком,
Сиянием твоих счастливых глаз.
Мне нужен ты,
Твоя улыбка. Тебя
Хочу сегодня...Здесь...Сейчас...

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Не хлiбом єдиним... Далеко не хлiбом єдиним Живем в повсякденнi - в багатствi, а чи без гроша, Бо тим вiдрiзняємось ми вiд простої тварини, Що крiм стравохода живе в нашiм тiлi душа.

Є скептикiв досить. В словах i думках їх - зневага, Та все ж наступає хоч раз у життi така мить, Що "правильних" слiв вiдлетить гамiрлива ватага I щось невловиме в свiдомостi враз защемить.

Десь вченi мужi щось доводять iз супервагою, Над тiлом чатуючи мить переходу межi... А слово розважливе, вчасно почуте тобою, Скидає тягар i так легко стає на душi.

Та слово й поранити душу невидиму може - I болем тодi вiдiзветься i криком вона. Дай Бог не дiждати, що зло над добром переможе, Бо значення втратить - чия в тому буде вина.

Шукаймо поживу не лише для грiшного тiла, Черпаймо духовне, добром наповняймо буття, Щоб наша душа нам до скону вiка не болiла - Не хлiбом єдиним наповнюймо наше життя!

17.02.2005

І  знову  сам  воюю  проти  себе  -
Два  чорти  скарапудились  в  мені.
Один  волає:  "Зупинись!  Не  треба!"
Штовхає  інший:  "Не  впиняйся,  ні!"

І  я  іду,  і  падаю,  і  знову
Спішу  вперед  або  плетусь  назад.
Мені  дарма,  що  брехні  і  обмови
Об  мене  торохтять,
Як  об  гостинець  град.

Мені  дарма,  плюю  на  остороги,
Топчу  улесливости  мох.
Мої  чорти  беруть  мене  на  роги,
І  щоб  мені  не  збитися  з  дороги,
То  треба  дослухатися  обох. 

 

            Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

 

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

 

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

 

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

 

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

 

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

 

07.12.2010

 

Stepans’ka Marina (SMG)

Ясна нічка над верхами.

Тихим сном все спочиває.

Тільки місяць ген снігами

Срібний промінь розсіває.

Вснули сосни і смереки,

Згасло світло в вікнах хати,

Лише з нетрів із далеких

Зареве ведмідь кудлатий.

В ніч таку, в шляху зорянім,

Що з Землею Небо зводить,

Тихим ходом Ясна Пані

На верхи Бескидів сходить.

У руці пахучі трави,

У кошелі зерно злоте,

Зором тихим і ласкавим

Будить сонних із дрімоти.

І до Неї з усіх боків

Все живе біжить і лине:

Зайчик, сарни темноокі

І дрібної рій пташини.

А Пречиста Діва Мати

Всіх до себе прикликає.

Звірям - сіна, корм листковий,

Пташкам - зерна розсипає.

Всіх наділить, чим там треба,

Приласкає сарну й птичку,

Зоряним шляхом до Неба

Повертає в тиху нічку.

Знову тихо в темнім борі.

Ситі стада вже дрімають.

Лиш смереки у розмові

Божу Матір величають.

Костянтина МАЛИЦЬКА

Дорогих друзів та читачів вітаю з сьогоднішнім святом Введення в храм Пресвятої Богородиці!

Також вітаю всіх, хто зветься Марія, з Днем Ангела! Бажаю щастя, здоров`я, здійснення мрій!

З цієї нагоди дарую всім, особливо дітям, цей вірш К.Малицької з великим проханням в ці холодні

зимові дні не забути про тих, хто потребує нашої допомоги.