хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «крила»

Втрачені крила

"Вона сиділа у ванній і тихо й беззвучно плакала. А на тому місці, де мали бути крила, були свіжі криваві рани. Сльози текли по обличчю і капали у воду. Їй боліло, боліло... Вода вже вихолола, а вона все сиділа і плакала, відкриваючи рот у німому крику...
Ще учора вона літала, підіймалася високо у небо, насолоджуючись тією свободою, яку пізнала за стільки років свого земного існування. Ще учора вона жила, по-справжньому, на повні груди, вільно... Та це було учора. Тепер вона сиділа і плакала, розуміючи, що більше крила не відростуть.
Вона знає, що пройде час, рани загояться, біль вгамується, але шрами... вони завжди нагадуватимуть їй про ті крила, які вона втратила не за своїм бажанням.
Ще не одну годину вона просиділа у ванній, оплакуючи втрачену свободу. Лише коли відчула холод, зрозуміла, що треба вилазити з холодної води. Огорнувшись рушником, вона вийшла з ванної і, залишаючи за собою мокрі сліди на килимі, попрямувала до кімнати, щоб одягнутися.
Дарма вона сподівалася, що в одязі їй стане тепліше, що зігріється. Навіть гарячий чай їй не подарував того тепла. Як не подарував і спокою. Тепер вона намагатиметься заново почати своє життя. Та чомусь їй цього не хотілося, хоча й розуміла, що треба. Увесь білий світ став для неї темним, наче її поглинула темрява, яку і світло ліхтаря не розгонить.
Вона залізла у ліжко, закуталася теплою ковдрою і... провалилася у сон. Сон був важкий, неспокійний, тривожний... Вона блукала по ньому, як у лабіринті, намагаючись знайти вихід, та знаходила лише тупики. З чергового тупика її вирвав телефонний дзвінок. Вона йшла на той звук, доки її свідомість не повернулася у реальність, і вона зрозуміла, що то телефон дзвонить. Розплющивши очі, вон ще деякий час лежала і дивилася у стелю, прокручуючи в голові сон і відчуття від нього. Вона намагалася зрозуміти, що відчувала, згадати, що їй наснилося, зрозуміти, що це означає... А телефон тим часом усе дзвонив і дзвонив. Та коли вона простягла руку до нього, він перестав дзвонити.
Оглянувши кімнату і зрозумівши, що вона вдома у своєму ліжку, згадала, чому серед білого дня вона спала. І біль, відчай і смуток знову заповнили її свідомість. І рани знову почали боліти, але вже не так сильно, як п'ять годин тому, коли вона сиділа у ванній. Отже, жити можна. Тільки вже по-іншому. Без свободи і крил..."

Фастфуды

Сегодня зашел в "Крыла". Понимаю, что "не комильфо", но очень интриговало меня это предложение. Новый украинский фастфуд из конгломерата МХП (они же производят "Нашу рябу", "Сертифицированный ангус", "Фуа гра", "Легко". В МХП полный цикл производства, начиная со своих посевных площадей, больше 20-ти предприятий по всей Украине. Это далеко не все. Кто не знает и интересуется пройдите на оф.сайт компании.


Движимый голодом и патриотизмом, рекламой, обещающей "Цезарь" и стрессом от мелких повседневных трудностей, в надежде застать что-то особенное, с претензией на натуральность и вкус добротной пищи я двинулся внутрь одного из ресторанов сети. И зря. Стандартный Фаст-фуд, попса и жвачка, тот же пластмасовый вкус что и в Foxy, скорость полета персонала  аналогичная и в целом уступает Макдональдсу, масса неоправданных пауз. Конечно, все можно списать на болезни роста и становления но  эта майонезная направленность видится прямо-таки стратегией. А была надежда. Все-таки Пузата-хата будет попристойней, как питание, хотя по деньгам та же категория.

В общем, реккомендуется умирающим от голода при неимении альтернатив, а также тинейджерам малоинтересующимся основами здорового питания.

Предлагаю голосовать. Итак вы голодны и это глушь вдали от цивилизации, и тут вы видите ряд фасфудов и больше ничего. Куда зайдете?



0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

9%, 1 голос

55%, 6 голосів

27%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

9%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

...Крилатим ґрунту не треба.Землі немає, то буде Небо...

А й правда, крилатим ґрунту не треба.  Землі немає, то буде небо....

Людина нібито не літає...  А крила має. А крила має!

http://blog.i.ua/user/1727364/363787/#p1  

(  Відеододаток до замітки від 02.12.09, 22:11 )

Янголята, наші діти

 

            Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

 

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

 

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

 

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

 

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

 

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

 

07.12.2010

 

Stepans’ka Marina (SMG)

Політ


В небі ключ журавлиний,дивись!

І душа моя прагне увись.

Я б розправила білі крила

Й вільним птахом над світом злетіла.

 

Із висот недосяжних таємних

Я погляну на рідну землю.

На вишневі сади квітучі,

На поля й на високі кручі.

 

ЗамилУюсь безкраїм морем,

Й повернуся в Карпатські гори.

Вмить наповниться радістю серце.

Ця краса Україною зветься.

 

Перелітні птахи навіть знають,

Неба кращого в світі немає.

Вони в різних краях блукають,

Та щороку до нас повертають.

 

Їхню тугу я серцем відчую,

Чому ж люди свій край не цінують?

Чом зажерливі й заздрісні хмари

Їхні душі так поогортали?

 

Невже очі настільки незрячі,

Що крім себе нічого не бачать?

Всім без винятку шанс дається

Цей політ відчути у серці.

 

Кожен з нас у душі крила має,

Та не кожен,на жаль,відчуває.

Хто свій скарб на землі лиш складає,

Захист неба назавжди втрачає.

 

Із одним крилом не злетіти,

Аксіому цю знають і діти.

Хто уміє небесне з земним об’єднати,

Той гармонію зможе в житті відшукати.

 

 

А відчуття польоту це надовго зостається,

На нього й у реальності настроюється серце.

Нічого надзвичайного тут непотрібно знати,

Лиш треба душу деколи від бруду очищати.

 

Коли я повертаюся із мандрів цих далеких,

То просто посміхаюся,бо на душі так легко.

 Від теплих слів прокинуся,таких простих й прекрасних -

"Пора вже повертатися на землю,моя пташко…"

Мати Крила

Слова: Олесь Бердник 

Крилатим грунту не треба....

   

 КРИЛА

А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо.  Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари.  В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина?  Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має!  Вони, ті крила, не з пуху-пір"я, А з правди, чесноти і довір"я.  У кого - з вірності у коханні. У кого - з вічного поривання.  У кого - з щирості до роботи. У кого - з щедрості на турботи.  У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії.  Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!

ЛІНА КОСТЕНКО

О Осені ! ... Осені ! ...

   

Niech sie wszystko odnowi, odmieni.... O jesieni, jesieni, jesieni ..... Niech sie noca* do glebi przezrocza nowe gwiazdy urodza* czy stocza* , niech sie spelni, co sie nie odstanie, chocby krzywda, chocby bol bez miary, nieslychane dla serca ofiary, gniew czy milosc, zycie czy skonanie, niech sie tylko cos predko odmieni. O jesieni!... jesieni! ... jesieni! Ja chce burzy, zeby we mnie z sila* znowu serce gorzalo i bilo, zeby zycie unioslo mnie cala* i jak trzcine w objeciu lamalo! Nie trzymajcie, nie wchodzcie mi w droge juz sie tyle rozpryslo wedzidel ... Ja chce szczescia i bolu, i skrzydel! i tak dluzej nie moge, nie moge! Niech sie wszystko odnowi, odmieni! ... O jesieni! ... jesieni! ... jesieni.

                                     

Сторінки:
1
2
попередня
наступна