Засідання нового виконавчого комітету Одеської міськради пройшло без використання української мови, а документи міському голові подаватимуть лише російською.

Мер Одеси Олексій Костусєв запропонував спілкуватися російською на першому засіданні нового виконавчого комітету Одеської міськради.

Він попросив прийняти російську мову мовою спілкування в ході проведення засідання. Депутати одноголосно ухвалили рішення.

До того ж мер зажадав, щоб документи міському голові подавали також виключно російською.

У світлі прийнятого рішення, Костусєв заявив, що нова міськрада буде працювати значно ефективніше попередньої і пообіцяв усім нелегку працю на ниві благоустрою життя одеситів.

Відзначимо, попередній міський голова також спілкувався з депутатами російською мовою.

Як повідомлялося напочатку грудня, Одеська міськрада створила робочу групу з розробки програми "Розвиток та збереження російської мови в місті Одеса".

7 вересня у Верховній раді був зареєстрований проект закону "Про мови в Україні", внесений представниками коаліції Олександром Єфремовим, Петром Симоненком і Сергієм Гриневецьким.

Формально цей законопроект не робить російську мову другою державною, але надає їй право "вільного функціонування практично і всіх сферах діяльності", що рівнозначно офіційному статусу. Документом пропонується на законодавчому рівні визнати, що російська є для більшості громадян або рідною, або мовою щоденного спілкування.

Ухвалення закону про мови в Україні парламент відклав на невизначений термін.

ТСН.

Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавались на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по українські культурі й мові. Ось далеко не повний перелік цих злочинів:

1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».

1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.

1766 р. —  суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.

1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.

3 серпня 1775 р. царський  маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.

1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.

1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.

1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).

1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.

8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.

1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.

1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.

12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.

Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.

1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.

1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних  уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.

1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)

1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.

1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.

1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).

1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.

1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».

«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:

*заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; *указ Миколи II про скасування української преси; * заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; *розгром товариства «Просвіта»; *зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка; *депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури,  УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». Початок  колективізації та «розкуркулення», примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р. — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції Польщі проти українського населення та провідних діячів політичного й культурного життя) в Галичині.

1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1932–1933 рр. — спланований більшовиками штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.

1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.

1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать».

1936–1938 рр. — масовий терор в Україні — «єжовщина».

1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту.

1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.

1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.

1944–1955 рр. — каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (убито — понад 150 тис, заарештовано — понад 100 тис, депортовано до Сибіру — понад 200 тис. людей).

1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів «Вітчизна» й «Перець».

1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — «ждановщина».

1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».

1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».

1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти»; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зосібна, про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчання української мови в російських школах України).

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.

1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).

1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.

1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).

1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.).

1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».

1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1983 р. — постанова ЦК  КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.

1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.

1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу оіфіційної мови в СРСР.

350-річна політика русифікації триває, на жаль, і досі.

тут

В понеділок 15 листопада біля будівлі о 10.30 біля будівлі комітетів Верховної Ради (вул. Грушевського, 18/20), де засідатиме погоджувальна рада депутатських фракцій, формуючи порядок денний на тиждень, відбудуться два протести – проти Трудового кодексу та проти законопроекту «Про мови в Україні».



Існує загроза, що під тиском крайньо шовіністично налаштованої Партії регіонів та комуністів законопроект «Про мови в Україні» все ж таки буде внесений до порядку денного сесії Верховної Ради і, можливо, вже 16 листопада поставлений на голосування. Те саме стосується і вже прийнятого у першому читанні Трудового кодексу, який лобіює олігархічна частина Партії регіонів.



Тому дуже важлива особиста участь кожного у цьому пікетуванні.



Ми вимагатимемо не вносити до порядку денного Трудовий кодекс і законопроект проекти цих документів. Частина організаторів обох пікетів бере участь як в боротьбі проти Трудового кодексу, так і проти законопроекту про мови, тому досягнута домовленість про підтримку одне одного під час пікетування та запобігання конфліктам, якщо такі виникатимуть між людьми, які неорганізовано приєднаються до тієї чи іншої групи. На розмови на кшталт «Та попустіться з тою мовою» чи «Мова – головніша за ковбасу» має бути накладена заборона. Якщо хтось починає такі розмови, йому слід пояснювати, що україномовних українців також хвилює порушення їхніх трудових прав, а російськомовним важливіше, аби влада забезпечила нормальні умови праці, а не переймалася статусом російської мови, якою ніхто нікому спілкуватися не забороняє.



Оскільки більшість організаторів пікетування проти Трудового кодексу не проти, аби на акції була партійна символіка (зокрема там точно буде ВО «Свобода» зі своїми прапорами, бо ця партія виступила теж проти Трудового кодексу), і на пікетування з приводу Трудового кодексу заявка була раніше, бо раніше з’явилася інформація про те, що його збираються винести на голосування, організатори пікетування проти законопроекту «Про мови в Україні» не можуть, як раніше, виставити вимогу безпрапорності акції і закликають всіх толерантно поставитись до партійних прапорів і гасел, оскільки питання, які розглядаються, мають серйозне значення, і конфлікт у ситуації, коли партії (як мінімум ВО «Свобода») раніше подали заявку на пікетування, буде лише на руку можновладцям.

Етапи нищення української мови.     

Подивіться будь ласка голосування і хто не проголосував прошу прийняти участь. Як бачимо за двомовність дуже малий процент голосуючих, як правило голосують українофоби за російську мову, то хіба потрібно Україні підтримувати українофобські настрої і вводити другу мову? Наш народ на справді на 70% толерантний і терпимий, та голосує не піддаючись на провокативні, конфлікті питання за другий варіант, українці мудра нація, шкода тільки що до влади шобла всяка рветься не розуміючи всієї відповідальності державних посад. 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського[124].

            * 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити.

„Регионализация” – ви почули, яка тягне за собою неминучу федералізацію земля… за для чого, питається, самозрозуміло. Так само як для нас зрозуміло, чому відбувається за наполяганнями Медвєдєва щотижневі зустрічі двох президентів. Так само зрозуміло, де знаходиться кухня, на якій виробляється, дійсно, стратегія гуманітарної політики для нас. Все було розроблено задовго до виборів 2010 року. І тому так стрімко, обвально зникає Україна. Тому і маємо демонстративну зневагу до Конституції і, зокрема, з’яву Закону про мови, підготовленого і профінансованого фондом із промовистою назвою „Русский мир” і підписано Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, які засудили українську мову на смерть і вона взагалі не становить жодної цінності, як саме і країна.

9 листопада - День української писемності та мови.
Пишімо українською!


В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови".

В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.

Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.

Віхами історичного розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам'ятки українського народу, такі як "Реймське" Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, "Остромирове Євагіліє", що вважається найдавнішньою і точно датованою пам'яткою рукописного мистецтва, "Київський Псалтир".

Мова
- це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).

Одна вона у нас така - Уся співуча і дзвінка, Уся плакуча і гримуча Хоч без лаврового вінка. (Т.Шевченко).

Людина, яка втратила свою мову - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І.Франка, "верхньою" свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена. (П.Мовчан).

Коли забув ти рідну мову, Яка б та мова не була - Ти втратив корінь і основу Ти обчухрав себе дотла. (А.Білоус).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (П.Мирний).

Українська мова

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 67,5% жителів України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2%. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, становила 2,9%.

Походження

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов'янська мови).
Історію української мови починають від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.
За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови - українська, російська та білоруська - як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.

Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов'янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов'янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної як мови самостійні, і так званої "праруської" спільної мови не існувало.

Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н.е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно - українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов'янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов'янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов'янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником - Т.Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.

Писемність

Питання походження слов'янської писемності залишається досі остаточно не з'ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах.

Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма - кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово").
Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці
складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.
Кирилиця - цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 - голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа ( ' ) - по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а] - має, юнак, в'янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] - їжа, з'їзд ; літера й перед о позначає приголосний [ j ] - його, а в інших позиціях - нескладовий голосний [ і ] - йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ - задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] - щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом - друковані й писані.

Сучасна українська мова

Сучасна українська мова є мовою флективною: для граматичної зв'язності служить закінчення слова, тому мова вирізняється розгалуженою системою закінчень. Функція суфіксів і префіксів - уточнювати зміст кореня, носія основного лексичного значення.
Іменник характеризуються сімома відмінками, один з яких - кличний - відрізняє українське відмінювання від аналогічної системи інших східнослов'янських мов. Дієслово української мови існує в чотирьох часах: окрім минулого, теперішнього та майбутнього, використовується давноминулий час (для вираження дії, яка відбулася в минулому, але раніше від дії, вираженої звичайним минулим часом).

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської - розкішний, обридати, нащадок, з польської - перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської - брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської - хлопець; з болгарської - храм, глава, владика, сотворити тощо). Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов - давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові
слова творяться на базі вже існуючих.

День української писеменості і мови — це не тільки державне, але і церковне свято. Першим в сучасній українській мові твором, який відповідає візантійським першоджерелам,
православні назвали акафистом Богородиці Хелмській.


http://www.scnm.gov.ua

– Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.

Валентин Сильвестров, найвідоміший у світі український композитор, його доробок увійшов до скарбниці музики ХХ століття разом із творами Альфреда Шнітке, Арво Пярта, Гії Канчелі, Софії Губайдуліної, Едісона Денісова. Володар премії імені Сергія Кусевицького, третій її лауреат на теренах СРСР після Шостаковіча та Прокоф’єва

9 листопада – День Української мови та писемності. Виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності. У час, коли доля випробовує Незалежну Україну на міцність, у час, про який ТИ розкажеш дітям і внукам: «Ми відстояли нашу країну»

Це – день нашої солідарності. Влада, яка хоче знищити нашу мову, має зрозуміти – ми не дамо їй цього зробити.

Партія Регіонів, комуністи та Блок Литвина внесли до Верховної Ради законопроект про мови, який передбачає «українсько-російську двомовність» і є інструкцією зі знищення української мови. Провідні наукові установи України відзначили, що прийняття проекту призведе до дезінтеграції держави і зникнення українців як народу.

4 жовтня у Києві, а 18 жовтня – по всій Україні люди вийшли на вулиці, протестуючи проти спроб прийняти цей документ. Влада відклала розгляд закону, але не здалася. Янукович і його сателіти планують протягувати вибухонебезпечний проект у листопаді.

9 листопада, в День української мови, виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності:

14.30 - збір на Контрактовій площі біля пам"ятника Сковороді, коротка акція й хода до Адміністрації Президента

15.30 – акція протесту біля адміністрації президента
Збір біля будинку Спілки письменників України (вул. Банкова, 2)
Вимагаємо від Януковича займатися обіцяним «покращенням життя», а не нацьковувати «язик» на мову.

17.30 – Мистецьке дійство "Відчуй смак рідної мови" на Майдані Незалежності.
Приходимо зі свічками, смолоскипами й відкритим серцем і разом творимо дійство зі Слова, Руху й Вогню.
(Репетиція мистецького дійства – 8 листопада о 17.30, довідки: 093-0356507)

Разом з нами на акції солідарності вийдуть українці в різних куточках України та світу.

Разом захистимо свою мову і не дамо владі шматувати Україну!

Громадянський рух «Відсіч»
Рух добровольців «Простір свободи»
Громадська кампанія «Новий громадянин»
Тел. 093-5746992, 066-1365984, 067-6561714

УВАГА! Акція проходить під державними прапорами, без партійної символіки. Спроба використання партійних прапорів, банерів тощо буде розцінюватися як провокація

"Майдан".

Демонструю зразок мови киянина, київського міського чиновника першої половини XIX століття.

Це скан-копії двох сторінок книги: Александр Паталеев, "Старый Киев. Из воспоминаний Старого Грешника"

Книгу створено ще в дореволюційні часи як своєрідний путівник по київській старовині. Є купа класних ілюстрацій, при чому не тільки у вигляді фотографій. А й, наприклад, отаких літературних вставок, як та, що ви можете бачити на двох картинках нижче.

Книгу перевидано у вигляді шикарного, на мій погляд, подарункового видання. Видано мовою оригіналу, тільки тексти подано в сучасному відповідно російському та українському правописі.

Коментувати наведені рядки книги, напевне, немає потреби...

Останнім часом до вжитку імперського агітпропу повертається дедалі більше гнилої антиукраїнської "аргументації", котра, здавалося, як давно бита карта, вже не може застосовуватися. Однак, невігласам на вуха - чого тільки не навішають...

Одним з таких "аргументів" є твердження, що, буцім-то, мовою Києва одвічно був і завжди залишався "русский язык", у значенні "російська мова".

Не викликає заперечень, що Київ ніколи не полишала мова русів. Але не треба плутати її з мовою Московського царства.

Для адекватної більшості киян, та й, мабуть, росіян, антиаргумент, який я тут навів у вигляді копій сторінок книги, є абсолютно зайвим. Бо, хто не бачить, що відбувається з мовою у великих та малих містах України, хто не пам'ятає переказів дідусів-бабусь на цю тему, хто не читав українських класиків, хто не риється в історичній літературі, той принаймні міг багаторазово бачити знаменитий радянський фільм "За двумя зайцами" за мотивами твору Старицького. Той самий, де Проня Прокоповна Сірко(ва) і Свирид Петрович Голохвостий Голохвастов та інші яскраві персонажі. Навіть у цьому російськомовному фільмі чудово видно, як саме імперсько-державна російська мова стала пануючою мовою Києва, витискаючи українську.

Але в наш час, виявляється, певна частина молоді, вихована російськомовними дітьми зрусифікованих Сірків та Голохвостих, не здатна критично сприймати дурний антиукраїнський агітпроп. Таким, дорогі друзі, показуйте оці сторінки з Паталєєва. ;)

Протягом дня людина виговорює близько 7 000 слів, про це свідчить статистика. Люди, які працюють із громадськістю, у сфері обслуговування та інших схожих місцях, промовляють значно більше. Одним із важливих чинників служить приналежність особи до екстравертів чи інтравертів, бо ж одні люди впевнено ведуть розмову, інші — замикаються в собі. Але сьогодні мова піде не про це. Кожне слово, як відомо, викликає своєрідні відчуття та емоції. Отож, пропоную на розгляд свій словничок, який містить 10 слів, які НЕОБХІДНО сказати протягом дня.

Пункт перший: слово “привіт”. Звісно, його можна замінити на “здоров” чи “хай”, в залежності від того, з ким розмовляєш. Якщо розпочнеш день із теплого “привіт”, то будь певен, що день вдався не лише у тебе, а й у людини, якій це слово адресовано.

Пункт другий:

“рятуй”. О, ні, я не вважаю вас безпомічними створіннями, які не здатні вирішити власних проблем. Навпаки, скажу, що лише сильна особистість може попросити про допомогу, оскільки не вважає це приниженням.

Пункт третій: “будь ласка”. Саме від цих слів залежить успішність того, за що взявся. Якщо просити про послугу, то лише так. Не забувай, що ти просиш, а не вимагаєш!

Пункт четвертий:

“дякую”. Спочатку читаємо все, що пише трохи вище. І от, коли ти попросиш когось допомогти тобі, то не забувай, що після цього варто подякувати. І хоч народна мудрість (чи не народна), голосить про те, що “дякую в кишеню не покладеш”, спробуй таки покласти.

Пункт п’ятий: «гарного дня”. Це вже не слово, а ціле сполучення слів, але відіграє важливу роль. Не бійся бажати людям гарного дня, позитивного настрою і т.д. Більше того, говори їм це! І побачиш, так і буде…

Пункт шостий: “бери”. Напевно, найфункціональніше слово за своєю структурою, оскільки знаходить застосування усюди. Не проходь повз жебраків з байдужим виразом обличчя. Не відмовляй друзям у допомозі. Усе, що даєш повертається колись сторицею. З цим словом можна навіть прийти серед ночі до своєї другої половинки…

Пункт сьомий: “заходь”. За рівнем функціональності можна його прирівняти до слова “бери”. Запрошуй людей на прогулянку, у кафе, у власний дім, і найважливіше – у своє серце.

Пункт восьмий: “люблю”. Кажи його усім. Без винятків! А собі в першу чергу. Кажи про любов батькам, друзям, коханим людям. І ще, не забудь про домашніх тваринок. Чи їх ти не любиш?

Пункт дев’ятий: “вибач”. Коли день добіжить кінця, то зрозумієш, що не вдалось уникнути помилок. Зрештою, усі ми — люди, маємо право. Але не вішай носа! Лише мужня людина визнає свою помилку. Слово “вибач” діє, як лікувальний бальзам на хворе серце.

Пункт десятий: “усмішка”. Насправді, це не слово, але і не жест. Чому вона завершує наш список? Тому, що не потребує жодних зусиль. Та й не важливо чи вимовляєш ти літери “л”, “р” та інші. Усміхнись світові, а він усмхінеться тобі, бо не зможе втриматись…

Правду кажучи, потрбіних слів сотні, а то й тисячі. Люди різні, і в кожного свої засади та принципи. Та й у кожного слова синонім є… Хтось весь день випромінює тепло, а хтось — кидається матюками. Вірю, що ти, шановний читачу, належиш до перших. Бо ж слова — то лише засіб вираження того, що диктує душа…

Автор:   Юлька Гриценко

http://molodi.in.ua/author/sautumn/