Вишкіл Свободою
(Вступ 2)
епіграф
«Без свободи не буває справедливості, а без справедливості не потрібна свобода» Жорж Дикий
Тандем свободи і справедливості є найнеобхідним початком всякого суспільного буття, як на мою думку. Причому якщо свобода несе більше фізичної складової як реального змісту осмислення стану свободи, то справедливість є виключно психологічною, отже суб'єктивною величиною, тобто не має чіткості визначення.
Вважаю тому за потрібне розставити смислові наголоси стосовно змісту понять «свобода» і «справедливість», щоб можна було далі вибудовувати всі принципи і схеми суспільних взаємовідносин як я їх собі бачу.
Свобода є фізичним станом людини за яким вона повноправно розпоряджається собою в максимальній величині. Свобода означає право людини на власний розсуд вчиняти дії і особисто нести відповідальність за їх результат. Одночасно свобода потребує фізичної самодостатності особи, тому що свободи, як «просто свободи» - не існує. Людина, яка не має засобів для життя як фізіологічного існування - не є індивідуум в стані свободи, бо вона знаходиться в умовах необхідності суто фізичного виживання. Не думаю, що це потрібно детально доводити на прикладах, тому обмежусь цитуванням Оруєла: «Кожна людина повинна спершу наситити тіло, а вже потім потурбуватись про душу. Це є не порядок цінностей, а послідовність задоволення потреб»
Для нормального суспільного ладу основою з основ є забезпечення кожної людини мінімальним рівнем фізіологічного життя, тобто харчуванням, одягом і житлом. Не має права бути стану, коли хтось не має можливостей поїсти, не має в що вдягнутись і переночувати у нормальних умова - все це безкоштовно, як гарантована норма свободи. На моє тверде переконання сучасне суспільство достатньо розвинеуте, щоб гарантувати цей фізіологічний мінімум кожній людині не залежно від її суспільних функцій. Головне, якщо люди не поводяться як суто антисоціальні , тобто як злочинці. В наш надіндустріальний час, коли існує постійна проблема безробіття як надлишкова кількість робочої сили, для суспільства є можливим задовольняти мінімальну фізіологічну потребу певного прошарку людей навіть якщо вони не бажають заробляти собі на життя. Тобто я проти тези «Хто не працює - той не їсть», бо обов'язкова трудова повинність в СРСР (і не тільки там!), як свідчить історія, красномовно показало, як можна імітувати роботу і нічого не виробляти.
З іншого боку система так званого «ринкового капіталізму» непогано демонструє протилежну тезу: як можна працювати самовіддано на всю силу і при тому мало що одержувати від результатів своєї праці. Таким чином свобода в суспільстві повинна мати обов'язкові гарантії «права на життя» як щоденне забезпечення фізіологічних потреб і захисту, а по-друге - гарантований значний дольовий заробіток від результатів праці.
Про капіталістичні відносини типу вільної ринкової економіки або узагальнено - бізнес, існує влучне визначення, що «Бізнес - це законне привласнення чужих грошей». Власне умовною законністю бізнес і відрізняється від незаконного грабунку, де теж йдеться про привласнення чужих грошей, але якщо брати за глибинним змістом, то будь-яке привласнення чужих грошей є злочином. Будь-яке!
Знову таки немає потреби вдаватись в тонкощі теорій солідаризму або комунізму тощо. Варто зафіксувати прості зрозумілі тези, що для особистої свободи кожного в суспільстві не має бути ні бідних, ні надбагатих. Зараз існує вже поняття «мінімальний прожитковий рівень», але хто за тим пильнує, що людина бідує?
Таким чином «свобода особи» є фізична сукупність соціального забезпечення і захисту кожної окремої людини в мінімально-достатньому вигляді Це той стан, коли людині можна починати вирішувати самому: як жити і що в житті робити або ні. Звідси розпочинається сфера суб'єктивного, яке узагальнює поняття справедливості. Сюди входить як обов'язкове і «недоторканість особи», і право на рівні можливості у навчанні та праці тощо. Звичайно і зрозуміло, що далі йде складна «Гра Долі», як і надскладна суспільна структуризація - це так і має бути! Ніхто не збирається гарантувати переможного фінішу для всіх, але більш-менш рівних умов старту в житті і справедливих умов змагання забезпечити можна і треба. В першу чергу це гарантує державна правоохоронна структура, яку не даремно часто називають ще як сфера Справедливості.
Зміст слова «правоохоронець» більш ніж прозорий: охоронець права! Справедливий охоронець, а не те, що ми маємо зараз в Україні. Не буду всіх наших правоохоронців і в міліції, і прокуратурі, і в судах тощо обзивати хабарниками і гадами, але в загальній суспільній думці переважає негативи над позитивами стосовно наших правоохоронців і це перша й головна проблема. Неможлива правова держава, де охоронці права є найпершими його порушниками. Вони створили з себе якби «касту недоторканих», яких закон переважно не стосується. Рідко-рідко бувають винятки, коли вже як Зварич «по-беспределу» чуда творить - тих прибирають, але ж основна маса правоохоронців в Україні забезпечує свій добробут м'яко кажучи «не дуже чесно».
Висновок з усього сказаного такий: щоб мати можливості для прогресивного вишколу свободою як окремої особи, так і суспільства загалом, нам потрібна в державі достатня соціальна захищеність і справедлива правова система.
А що зосереджено у понятті «Вишкіл Свободою?» Це означає, що кожен може робити вчинки виключно за власною волею, а не з примусу в різних його варіантах, а тоді отримувати свій результат за зроблені вчинки, як позитивний, так і негативний.
Все сказане є дуже узагальненим, але допоки ми не визначимось з таким поняттям, як головні принципи суспільного життя, концепцією та її філософією - рухатись в плані деталізації просто безглуздо. Принципи Великої Французької Революції були «Свобода! Рівність! Братерство!», а філософією теза «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Філософія Жовтневої комуністичної революції було: «Грабуй награбоване» та «Хто не працює - той не їсть!», а результати наглядні: багачі дограбовують награбоване, а хто працює - той і голодний. Злочинні тези можуть призвести тільки до нових ще більших злочинів, але то вже окрема тема.
Людина нового часу має хотіти в першу чергу двох простих речей: Свободи і Справедливості. Все інше - як сам спрацюю і як повезе. Тобто основа з основ: покладатись на власні сили! І тут не йдеться про «надлюдину» з Ніцше, а просто йдеться про бажання людини хотіти прожити життя як нормальна людина: чесно і щасливо, чого і собі бажаю хоч трошки, а то щасливо виходить, а ось інше - не дуже. Умови сучасного життя не дозволяють бути чесним, якби того не хотів і не старався, але і це вже окрема тема.
З повагою до всіх, хто читав і дочитав, а потім ще й відгукнувся.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
Багато різного по темі тут
http://spavedfront.io.ua/