хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «репресії»

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було (ФОТО)

24.06.2011 _ Ігор Дерев'яний

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

  Перша сторінка розстрільного списку в'язниці № 3 у Золочеві. Чітко видно написи на документі - винесення вироку начальником слідчої частини УНКГБ по Львівській області Шумаковим та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим. Двоє осіб вирішили долю тисяч... Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

 Ліва частина попереднього документу. Напис червоним олівцем, зроблений рукою слідчого Шумакова: "Приговор как врагов народа расстрелять". І прізвища - Баренлейм (?), Дідух, Крачковський, Цверлінг, Бондар, Мазурчак, Котик...

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

Права частина попереднього документу. Напис чорними чорнилами - дозвіл на страту - написаний рукою прокурора Львівської області Харитонова: "Расстрел как врагов народа санкционирую"

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

  Сташинський Петро Васильович (1904-1941), уродженець с. Борщовичі Ново-Яричевського р-ну Львівської області. Заарештований 9 жовтня 1940 р.

Член Просвіти, організації "Сила" та ОУН. Обвинувачений за ст. 54 пп. 6, 11 КК УРСР. Розстріляний у в'язниці №1 м.Львова на вул.Лонцького 26 червня 1941 р.

Фото довоєнних часів, зроблене на площі Ринок у Львові. Архів ЦДВР

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

  Трупи розстріляних в'язнів у камері в'язниці на Лонцького. м.Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р., коли вдарили морози. Архів ЦДВР

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

  Процес ексгумації розстріляних в'язнів у тюрмі. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв. Архів ЦДВР

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного Сталіним. Справжня картина розкривається, коли поглянути на всю карту Західної України - близько 24 тисяч вбитих.

Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано - розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї.

Віконечко відкривалося - і в'язень, замість їжі для підтримки життя, бачив засіб знищення... останнє, що бачив у житті).

  Львів'яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір'ї в'язниці № 1. м.Львів, 3 липня 1941 р. Архів ЦДВР

А в останні дні - кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в'язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи.

На Прикарпатті розкопали масову могилу. Схоже, жертв 1941 року (ФОТО)

Проте перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської пропаганди - звісно не з міркувань людяності.

Відбувалися також й знищення евакуйованих в'язнів в центрально-східних областях України - у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова. Ці міста були так званими проміжними пунктами етапування, де відбувалося перемішування в'язнів, щоб уникнути повстань та масових втеч під час депортації.

  Нацистська пропаганда розстріляних у тюрмах - здебільшого українців, поляків та євреїв - називала фольксдойчами. Напис німецького кореспондента Губнера на фото наслідків масових розстрілів в'язнів. Архів ЦДВР

Окремо заслуговує на спомин Заліщицька трагедія на Тернопільщині, коли з тактичних міркувань було зруйновано залізничний міст через Дністер, а з обох боків надійшли два ешелони по сім вагонів із в'язнями (14 вагонів кожен із 50-70 арештованими).

НКВД вирішив проблему швидко: вагони облили пальним, підпалили та скинули у ріку. Береги Дністра тут дуже високі та стрімкі - ніхто не вижив.

Звісно, радянська пропаганда "повісила" всі ці злочини на нацистів (як, зрештою, і розстріли польських військовополонених), і, на жаль, ці міфи привидами ходять навіть у сьогоденні.

Подив і жах на обличчі львів'янки, котра щойно зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Архів ЦДВР

Західноукраїнська громадськість пережила шок від побаченого. Адже такого не робили поляки на початку Другої світової в 1939-му (тоді в'язниці відкрили та звільнили всіх політичних в'язнів; і навіть попереджали: рухатися суто на схід, оскільки у прифронтовій зоні колишніх в'язнів можуть і розстріляти). 

Згодом, у 1944-му такого не стали робити й нацисти (адміністрація залишала живими в'язнів концтаборів перед приходом союзників). І це страшне у своїй безглуздості масове убивство арештованих стало одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь.

Щороку львівська громада приходить до тюрем, пом'янути загиблих, а в колишній тюрмі №1 на Лонцького нині діє музей-меморіал пам'яті усіх жертв окупаційних режимів.


Ігор Дерев'яний
Історик, науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

Теми: ЧК-КГБ, XX сторіччя, Друга світова війна, Велика вітчизняна війна, історія України, Львів, Львівщина,

Створено сайт «Припиніть репресії проти Віктора Токаря!»



Вже майже два роки голова Полтавського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Віктор Токар переслідується органами прокуратури. Віктор Токар є батьком українського патріота, громадського активіста, блогера і журналіста Тараса Токаря. Також Тарас Токар є помічником-консультантом народного депутата України Олеся Донія (фракція “Наша Україна – Народна самооборона”).

Адмінгрупою інтернет-спільноти «Україна – Ukraine» створено сайт «Припиніть репресії проти Віктора Токаря!». З публікацій, які будуть друкуватися на цьому сайті ви зрозумієте, що жодного криміналу Віктор Токар не робив. Все дуже просто – влада хоче будь-яким чином впливати на його сина Тараса Токаря, активність і патріотичність якого вже понад двадцять років не є зручною для влади.

Сайт створений задля інформування громадян про боротьбу голови Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Віктора Токаря з «беспрєдєлом» окремих чиновників органів прокуратури та контрольно-ревізійної служби.

Метою створення цього сайту є: координація дій по захисту Віктора Токаря; складання хронології подій по переслідуванню Віктора Токаря; концентрація основних публікацій різних ЗМІ на одному сайті по переслідуванню.

Адреса сайту: http://viktortokar.wordpress.com/

Голодомор 1932-33 рр. - геноцид українського народу

           

[ЛЮДЯМ ЗІ СЛАБКИМИ НЕРВАМИ НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ]

                                       
"Там, де комора артільна, вибігши вранці на ганок, Христя, вдова божевільна, йде в канібальський танок. А я діточок побила, до схід сонця поварила, тракористу-молодцю наварила холодцю. Їж, коханий, не барися, виплюнь пальчики Орисі. Від синів та дочок Тільки жменька кісточок..."

П. Тичина "Загупало в двері" (уривок)

1932 рік.... Урожай 1932 року всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 років... Продуктів харчування мало вистачити всім...
...але...
"Рівень хлібозаготівель підняти на 44% будь що..." - рішення верхівки комуністичної партії, що прирікла на загибель мільйони...

мал.1

___Обкомам: Одесса, Днепропетровск, Харьков, Киев, Донбасс, Чернигов. ___ЦК КП(б)У постановил произвести сокращение завоза товаров (за исключением спичек, шли, керосина) районам, наиболее отстающим выполнении плана хлебозаготовок. Вашей области намечается провести эту меру отношение следующих районов: ___(выписываются районы). ___Не позже 9/ХІ телеграфно сообщите Ваши изменения или дополнения этому списку районов.

СЕКРЕТАРЬ ЦК КП(Б)У (КОСИОР) № 029879/с 6.Х1.-32 г.

мал. 2 (масштаби голодомору)
Кількість помeрлих(у тисячах) в Україні за 1933 р. у розрізі національність Національність  I  у містах  I  у селах  I  всього Українці                 111,8            1440,4       1552,2 Росіяни                   33,2              51,8           85,0 євреї                       20,1              6,9             27,0 поляки                     2,8               17,9           20,7 молдовани               0,1               16,0           16,1 німці                        1,7               11,5           13,2 болгари                    0,2               7,5             7,7 греки                        0,7               1,8             2,5 всього                    230,9            1678,1       1909,0
                                        табл. 1
Представники найчисельніших етносів на території СРСР за матеріалами переписів 1926, 1937 рр. (витяг) Національність           1926 р.              1937 р.            1937 у % до 1926 росіяни                      77 791 124      93 933 065            120,7% українці                    31 194 976      26 421 212            84,7 % білоруси                     4 738 923       4 874 061              102,9% узбеки                        3 955 238       4 550 532              115 % татари                        3 029 995       3 793 413               125,2% євреї                          2 672 499       2 715 106               101,6% азербайджанці           1 706 605       2 134 648               125,1% грузини                      1 821 184       2 097 069               115,1% вірмени                      1 568 197       1 968 721               125,5%
                                                                      табл. 2
І це - лише офіційна статистика... Насправді загиблих було більше. Тіла по селах рахували через одного, багатьох не реєстрували. Документів як таких, у селян не було, тож важко було підбити реальні статистичні дані. І сталінському режимові не дуже було вигідно не те що оприлюднювати, а й документувати дані та заносити їх до архівів. Дані з останньої таблиці найбільш повно висвітлюють жахливу картину жнив голодомору. А якщо врахувати ще й тих, хто мав би народитися за цей період, зважаючи на загальну тенденцію до збільшення чисельності інших етносів.......          ...за 500 днів сталінський режим знищив близько 7 мільйонів українців...                                                 
...а далі, як то кажуть... [NO COMMENT]
   Нам наразі лишається берегти пам'ять про загиблих. Робити висновки... І дивитися з надією у майбутнє... Бо ми - сильна нація... Пам'ятайте це...
                                                
Використані матеріали з wikipedia.org golodomor.org.ua  geocities.com та розсекречених архівів КДБ. (c) Nemesis, 2007

Тарас Токар звільнений з роботи

Фахівця з інформаційно-технічного забезпечення Полтавського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Тараса Токаря звільнено з роботи. Підстава – скорочення посади з 23 травня.

Тарас Токар працював у фонді з дня його заснування, тобто з 1998 року. «Непотрібним» він став у розпал переслідування органами прокуратури його батька Віктора Токаря.

Як відомо, Т.Токар є активістом ВГО Альянс «Майдан», помічником-консультантом народного депутата України Олеся Донія (на громадських засадах), журналістом та активістом двох революцій в Україні.

Своє звільнення та переслідування батька Тарас Токар пов’язує виключно зі своєю громадянською позицією.

(Повідомлення сайту http://viktortokar.wordpress.com/)

Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 3


Як свідчать біографії та вироки, у групі людей, розстріляних 2 листопада, були переважно колишні члени партії, засуджені по кілька разів. Зокрема, серед них бачимо переслідуваних за «ухили від партійної лінії», наприклад, «троцькізм». Дехто втікав з-під варти і виїздив до Росії (в Москву чи Ленінград), намагаючись переховатись під іншими прізвищами. Всевидяче око «доблесної» ЧК-ГПУ знаходило їх і там. Повторний суд інкримінував нові злочини і встановлював нові строки «покарання», після чого для людини відкривався шлях на Соловецькі острови.

Ось дві показові біографії розстріляних у Сандармоху 2 листопада 1937 року:

Кереказо Костянтин Іванович (Юрченко Андрій Григорович), 1905 р.н., уродженець м. Києва, українець, колишній член ВКП(б), робітник. Був засуджений до ув’язнення в концлагері, в 1934 р. здійснив втечу і мешкав у Ленінграді з підробними документами. Особливою нарадою НКВД СССР 20 квітня 1935 р. повторно засуджений до 5 років «ІТЛ». Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.

Марченко Григорій Дмитрович, 1903 р.н., уродженець України, українець, студент Московського університету, перед арештом — агент охорони 7-го залізничного полку Народного комісаріату шляхів сполучення (НКПС), мешкав: м. Москва. Арештований 16 лютого 1929 р. Колегією ОГПУ 3 червня 1929 р. засуджений до 10 років лагерів. Відбував покарання на Соловках. У 1931 р. оголосив голодівку, поки не був переведений до лагпункту Муксалма. Працював завідувачем гужового транспорту сільгоспу (бригадир, «старший жеребятник») та на інших посадах. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.

Зауважу, що Григорія Марченка немає в списках, опублікованих на сайті радіо «Свобода» — напевно, тому, що місце його народження невідоме.

Перелік осіб, що були розстріляні 2.11.1937 р. в Сандармоху:

Бондаренко Семен, 1896 р.н., Луганськ — 2.11.1937, Сандармох. Токар,
робітник заводу в Маріуполі. Член ВКП(б), засуджений 5.07.1929; 13.09.1930, строки: 3 роки (втік); 10 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Волгай Василь, 1903 р.н., Ромни Полтав.обл. — 2.11.1937, Сандармох. Викладач сусп-екон.наук, член ВКП(б), засуджений 28.9.1935, строк: 5 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Кереказо Костянтин (Юрченко Андрій), 1905, Київ — 2.11.1937, Сандармох. Робітник (машиніст), старшина ВМФ, член ВКП(б), засуджений 20.4.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Марченко Григорій, 1903 — 2.11.1937, Сандармох. Агент охорони 7 залізничного полку НКПС, студент МГУ. засуджений 3.6.1929, строк: 10 років. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Печенюк Іван, 1912, Володіївці Вінницьк.обл. — 2.11.1937, Сандармох.
Червоноармієць, водій Наркомшляху. Член ВЛКСМ. Засуджений 9.06.1935, строк: 6 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Портной Михайло, 1901, ст.Старо-Титовська Азово-Чорном.краю — 2.11.1937, Сандармох. Син "куркуля", висланий, член ВКП(б). Засуджений 22.9.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Рублівський Олексій, 1904, Козятин Вінницької обл. — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), голова Київськ.міськкому Спілки письм. УССР. 
Засуджений 17.10.1935, строк: 3 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Сакало Олексій, 1900, Полтава — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), слюсар Полтав.паротягорем.заводу. Засуджений 21.08.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Сугак-Сугаков Іван, 1892, Армавір — 2.11.1937, Сандармох. Член ВКП(б), парторг заводу № 89, Москва. Засуджений 17.03.1935, строк: 5 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Шматько Михайло, 1907, Покровське — 2.11.1937, Сандармох. Студент, член ВКП(б). Засуджений 10.2.1934, строк: 8 р. Засуджений до розстрілу 9.10.1937

Напевно, тут варто сказати кілька слів про СЛОН та про його устрій.

Соловецький кремль (кремль — укріплення, фортеця) після повернення до нього монастиря, Великий Соловецький острів, 2009 р.

В Російській імперії (а до того в Московському князівстві) монастирі широко
використовувалися для ув’язнення і «смирения» порушників правопорядку. Тому зловісною тюрмою Соловецький монастир став доволі швидко, зважаючи на його відлюдне становище, клімат і святість місця (адже в’язні мали ставати сумирними і покірними). Монахи лише на кілька років змогли випросити для себе життя без тюрми у власних стінах — їхнє прохання
було задоволене у 1903 році. 
Концлагер (Соловецкий лагерь особого назначения) було офіційно організовано 1923 року, хоча існують свідчення, що в’язнів привозили сюди й раніше. Монастир розпустили, а окремі монахи, не бажаючи покидати своєї обителі, перетворились на в’язнів або на пустельників. Деякі з них продовжили працювати в господарстві островів, адже створеним протягом століть аграрно-промисловим комплексом радянські «начальники» керувати не могли.



Пристань Великого Заяцького острова, 2009 р. На фото видно всі споруди острова, крім одної (відновлену церкву і два господарські будинки); є ще будинок сторожа. За свідченням колишніх в’язнів, цей острів певний час був жіночим штрафним ізолятором

Для утримання в’язнів було використано всі монастирські території і приміщення (господарські споруди, келії, храми). Оскільки першими «володарями» радянських Соловків були колишні військові, всю територію з поміщеними на ній в’язнями було поділено на 15 «рот». 



Преображенський собор, спалений на початку 1920-х першими представниками «советской власти» на острові. В напівзруйнованому соборі на триярусних нарах мешкало до 5 тис. осіб. Сюди скеровували всіх новоприбулих. Смертність становила близько 50%

Людей до «рот» призначали відповідно до соціального походження, карної статті, виконуваної роботи. Наприклад, шоста рота складалася з арештованого духовенства, чиїм основним завданням було обслуговування кухні і харчових складів (інші в’язні просто все розкрадали). 
Крім того, окремі в’язні розподілялися для праці на «командировках» (складно сказати «відрядженнях»!): їх надовго відправляли у віддалені монаші скити, де вони працювали як риболови, тваринники, городники.



Закинута господарська споруда. Савватіївський скит. 2009 р.

Були також «штрафні ізолятори» — місця ув’язнення всередині тюрми, що були найбільш моторошними місцями на островах. Ті, хто потрапляв туди, вже не повертались живими.


Одне з моторошних місць СЛОНу — церква на Секірній горі, штрафний ізолятор. Сучасні монахи вже добряче тут розгосподарились (дерев’яна споруда на передньому плані — сучасна відбудова). 2009 р.



Вид з Секірної гори — останнє, що бачило у своєму житті багато в’язнів. 2009 р.


Вічко наглядача у дверях церкви на Секірній горі. Більше про місце мук тут нічого не нагадує. 2009 р.


Внаслідок розширення сфер господарської діяльності ГПУ-НКВД СЛОН доволі швидко «розлізся» і охопив величезну територію на материку (карта). Тут в’язні заготовляли експортний ліс, будували залізниці, Біломорсько-Балтійський канал тощо. У 1937 році відбулася реорганізація, і на Соловецьких островах створено окрему установу — «СТОН» — «Соловецкую тюрму особого назначения», що стала однією з ланок ГУЛАГу — Главного управления лагерей.
1939 року тюрму на Соловках розформовано, в’язнів розпорошено по всій територій Радянського Союзу. Але Соловки назавжди залишилися символом жаху і терору для усієї божевільної імперії.

Джерела:
Спогади ув’язнених на Соловках, зокрема Бориса Ширяєва, Олега Волкова, Семена Підгайного, а також тюремника Ніколая Кисельова-Громова

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Всі фото мої — dytyna

The Independent: У Печерському суді розігрується спектакль

Вся увага України прикута до спектаклю, що розігрується у Печерському районному суді, де йде процес над колишнім прем’єр-міністром і одним з лідерів «помаранчевої революції» Юлією Тимошенко, пише The Independent.

Перший акт драми завершився у п'ятницю, коли Ю.Тимошенко нарешті було пред'явлено звинувачення. Вона відмовилася визнавати себе винною, назвавши всю справу «сфабрикованою за наказом президента». Український уряд наполягає, що «процес Тимошенко» — частина масштабного плану боротьби з корупцією, проте, як відзначає видання, «запропоновані їй звинувачення незвичайні, оскільки сконцентровані не на зловживаннях, спрямованих на особисте збагачення, а на газовій угоді з прем'єр-міністром Росії Володимиром Путіним від 2009 року, у результаті якої Україна втратила 118 млн фунтів». В ході процесу суд і звинувачення неодноразово порушували процедуру, за що отримали попередження від Єврокомісії і Держдепартаменту США. За твердженням команди Ю.Тимошенко, ця справа не окремий випадок, а «частина скоординованого наступу на опозицію напередодні майбутніх у наступному році парламентських виборів». Вісім членів колишнього уряду знаходяться під вартою, ще трьом заборонено залишати країну. Екс-міністр економіки отримав притулок у Чехії після того, як зазнав переслідувань на Україні. Юрій Луценко, колишній міністр внутрішніх справ, був заарештований напередодні Нового року озброєними людьми. «Як і у випадку з Тимошенко, звинувачення, що пред'являються йому, пов'язані в основному з політичним курсом, а не з особистими зловживаннями», — пише газета. На думку брата Луценка, справжньою причиною переслідувань стала порушена ним під час перебування головою МВС справа проти Бориса Колеснікова — близького соратника найбагатшої людини України Ріната Ахметова, а також проти колишнього губернатора Харкова Євгена Кушнарьова та інших представників оточення В.Януковича. «Але якщо метою нещодавньої кампанії було знищення політичних опонентів В.Януковича, то її наслідки, схоже, виявилися прямо протилежними, — відзначає автор статті Олівер Пул. - Українці проклинали нездатність лідерів „помаранчевої революції“ виконати свої обіцянки. Уряд Тимошенко було спаплюжено підозрами в політичних чварах і неналежному поводженні. Програвши В.Януковичу, Ю.Тимошенко не змогла згуртувати навколо себе опозицію. Однак сьогодні вона знову зображує жертву гонінь і повертає собі ореол лідера нації». «Ми в Україні мали досвід життя в Радянському Союзі, коли не було свободи взагалі», — сказала Ю.Тимошенко в інтерв'ю The Independent. «Ось чому я повинна тепер боротися за ці цінності: верховенство закону, свобода слова, справедливість». «Прохання про інтерв'ю у президента В.Януковича або члена його адміністрації не отримало відповіді до того моменту, як газету було відправлено у друк. Проте раніше у Страсбурзі голова держави чітко дав зрозуміти, що подання навколо Тимошенко закінчиться «швидко». Потім він додав, що люди зможуть побачити «хто правий, а хто винен, і ми зможемо робити висновки». Якщо Ю.Тимошенко буде визнано винною, то їй загрожує до 10 років позбавлення волі і відсторонення від участі у парламентських виборах наступного року і президентських виборах у 2015 році. Якщо ж її виправдають, то це означає, що В.Янукович зіштовхнеться з набагато більш небезпечним політичним противником, ніж якби драми, що розгортаються зараз в Печерському районному суді, не мали б місця», — резюмує автор статті.

http://www.independent.co.uk/news/world/europe/trial-puts-yulia-tymoshenko-back-in-the-spotlight-2319929.html

В Донецке, как во времена сталинского террора


Тысячи людей на территориях, находящихся под контролем "ДНР" и "ЛНР", были арестованы и брошены в тюрьмы и лагеря (один из таких лагерей находится в Донецке в бывшем арт-центре "Изоляция"). Арестовывают по доносам, за малейшую провинность, с поводом и без повода. Как во времена сталинского террора, часто задерживают самих же ополченцев, сторонников ДНР, заподозренных в нелояльности или шпионаже. Но хуже всего приходится патриотам Украины.

В передачах Радио Свобода свои истории рассказывали Ирина Довгань, которую привязали в Донецке к позорному столбу, художник Сергей Захаров, которого жестоко избивали за то, что он нарисовал карикатуру на Гиркина-Стрелкова, социальный работник Виктория Бутенко, на глазах которой пытали сына.

Частный предприниматель Светлана Матушко, арестованная по ложному доносу, 7 дней провела в камере смертников в подвале бывшего здания СБУ на улице Щорса. Сейчас она смогла выбраться в Киев и участвует в работе Комитета по делам переселенцев. Вот ее рассказ:

– Я коренная дончанка. С самого начала была на стороне Майдана, была на Майдане два раза, всячески поддерживала. В Донецке ходила на митинги, рассказывала всем своим знакомым, объясняла, что происходит. В Украине сильна была власть Януковича и его семьи, от этого страдали буквально все, коррупция касалась каждого человека, но они этого не понимали. Им казалось, что это "стабильность", они получали пенсии, получали зарплаты. Голосовали за Януковича, потому что хоть и бандит, но свой, а не чужой – как-то так рассуждали люди. Я старалась все объяснять знакомым и родственникам.

– Человек, который за мной ухаживал, написал донос на меня. Пришли люди, вооруженные автоматами, в камуфляже и арестовали меня на работе. Забрали всю технику, документацию. Два раза был обыск дома без всяких санкций, без понятых. Два раза был обыск на работе, то же самое. Посадили меня в подвал ДНР – это бывшее здание СБУ Украины в Донецке. Я семь дней просидела в камере смертников. 

– Да. У меня нашли дома при обыске украинскую символику, украинские флаги. Я среди своего окружения не скрывала свою позицию. Понимаете, чего они добиваются: они хотят максимально запугать население  в Донецке, которое лояльно относится к Украине, для того чтобы они сами уезжали. И заселить эти территории людьми, которые лояльно относятся к России. Думаю, что цель такая.

– Меня не били, относились более-менее лояльно. Сидели бывшие сотрудники СБУ и милиции, люди, которые торговали наркотиками, их тоже сажали в общие камеры. Бросили в камеру парня с девушкой, его фамилию нашли в списках партии "Молода Батькивщина", забрали его с женой. Он неделю сидел со связанными руками, в наручниках. Со мной сидела девочка-снайпер из "ополченцев", ей 21 год, она беременная была. Тренер по карате сидел по доносу бывшего ученика. Он в свое время, на президентских выборах, поддерживал Тимошенко. Донецкие бизнесмены сидели. После 20 дней подвала были готовы подарить террористам все свое движимое и недвижимое имущество. Одного выпустили, а о судьбе второго так ничего не известно до сих пор.

-- Другой парень – студент Донецкого национального университета "с активной жизненной позицией" попал в подвал за то, что задал неудобный вопрос Губареву по поводу того, как они собираются платить пенсии и зарплаты бюджетникам? И как собираются встречать отопительный сезон, если еще не начата к нему подготовка? После окончания пресс-конференции его арестовали.

-- Ребята, с которыми я сидела, рассказали, что после моего освобождения к ним посадили двух женщин. На одну соседи донос написали, что ее муж служит в Нацгвардии Украины, а вторую подозревали, что она снайпер. Их пытали и избивали так, что они сошли с ума. Парень, который мне это рассказывал, сам провел неделю в одиночной камере (это такое помещение размером один метр на полтора и на бетонном полу окровавленная тряпка) без еды, воды и со связанными руками. Так вот он хотел попроситься в одиночную камеру обратно, потому что не мог выдерживать этих рыданий, воя и истерик. Замечу, что это говорил офицер, которого два раза возили на расстрел и пытали так, что спустя уже три месяца он до сих пор проходит курс реабилитации. С поломанными ребрами, с гематомами по всему телу, но от него не слышали даже стона.

-- Многие, не выдерживая пыток, просят, чтобы их расстреляли сразу и не издевались...
        Знаете, что меня поразило больше всего, после того, как меня освободили? На блокпосту возле здания СБУ стоят родственники пропавших и ждут человека со списком, чтобы узнать, здесь ли близкие. А в метре от них стоят две машины ОБСЕ. И в это же самое время в подвалах кого-то пытают. У меня вопрос к представителям миссии: если вы вхожи в здание бывшего СБУ, где ваши глаза и уши? Что это за представители такие, которые не информируют мировую общественность о реальных событиях, которые сейчас происходят в Донбассе? Не видят танки, бронетехнику, "Грады", которые разъезжают по городу колоннами, не видят вооруженных людей в супермаркетах? Не видят, кто и из какого оружия обстреливает мирные кварталы, в результате чего погибают люди и разрушается инфраструктура города?   А сюжет в новостях о том, что наш президент дает в пользование слепоглухонемым представителям миссии ОБСЕ бронированную технику, которая сейчас нужна больше ребятам на войне, у меня вызвал, мягко говоря, недоумение.

-- Со мной в камере сидел парень, ему 28 лет, он в прошлом ополченец. Ребята уходят из ополчения, "закапывают" свое оружие, закапывают форму и уезжают. Многие уезжают в Украину, где-то теряются, другие уезжают в Россию. Так вот его арестовали, увезли на расстрел. Как он мне рассказывал, в расстрельной команде совсем молодые парни, расстреливают где-то на заводе. Человека, которого с ним увезли на расстрел, расстреляли сразу, а к нему подошли и ударили ножом в левое плечо. Он потерял сознание, упал.

     Потом сделали контрольный выстрел в голову, но пуля только задела голову, поскольку в цеху темно. Он полчаса пролежал в донецком морге, забитом трупами. Подождал, пока все утихнет, вышел. Санитары вызвали скорую помощь, он все рассказал врачам. Врачи доставили его в одну из больниц Донецка, сделали операцию, так он остался жив. Когда я уходила из камеры, где мы вместе сидели, я оставляла всем свой номер телефона, он позвонил мне, и я его забрала из больницы. Сейчас он уехал в свой родной город, ищет себе работу, оформляет группу инвалидности, ходит по больницам. Вот такая история, и этих историй много.

– Я думаю, что Украине надо освободить свою территорию от террористов. Это в чистом виде терроризм. 1937 год, когда человека по доносу забирают. Людей надо освобождать, потому что много патриотов запугано, многие уезжают. Самый настоящий разбой, люди просто боятся выходить на улицу, прячутся, борются, как могут.

     Дмитрий Волчек,