Доречно нагадати про патріота України Юлію в часи, коли шоколадний узурпатор, якого обрав обдурений електорат, затягує зашморг на шиї народу.

 Підсумовуючи діяльність Юлії на посаді прем'єр-міністра, бачимо політику розвитку виробництва, соціальної сфери, протистояння монополіям та блискуча дія у кризових ситуаціях.   Вся діяльність Юлії направлена на розбудову України і добробут Українців.
Навіть попри те, що Юлії протистояла ціла корумпована машина, побудована Кучмою і підтримана продажним Ющенком, який заветував три сотні законопроектів і рішень уряду, Юлія змогла значно підняти рівень життя українців. Мінімальні зарплати і пенсії виросли майже у чотири рази. Перша жінка майже три роки прем’єр-міністр – і найвищий рівень життя за 25 років незалежності.
В 2005 році уряд в 12 разів підвищив розмір одноразової допомоги при народженні дитини -- у 2004 було 684 грн, а у 2005 році 8498 грн ($1635).
А з 1.01.2008 -- 12240 грн ($2424 на першу дитину), 25000 грн ($4950 на другу), 50000 грн ($9900 на третю).
У 2005 році журнал Forbs називає Тимошенко "третьою за впливовістю жінкою світу", а „Економічний форум у Криниці Гурській“ видає нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи».
Зомбовані виборці замість патріота України Юлії обрали президентом зрадника, путінського васала Пецю Рошеновича Бариженка, який опустив рівень життя тих же виборців майже до рівня 2005 року і продовжує руйнувати країну, яка докотилася до другого місця у світі по вимиранню населення і першого у Європі по злидням.
А могли ж українці жити гідно і заможно!

 Когда-то, не так давно, несколько лет назад, известный украинский философ от политики Дмитрий Выдрин обозначил основную, на его взгляд, проблему Юлии Тимошенко. Он сказал, что ей надо постареть. В его понимании это подразумевало то, что ей надо стать мудрее, взвешеннее и компромиснее. Честно говоря, на тот момент, я с ним согласился. Мне казалось, что это именно то, что нужно для того, чтоб перейти ей на другой, более качественный политический уровень.
После этого был суд. Все помнят этот суд, когда полстраны считало, что ей необходимо встать перед безусым подлецом Киреевым, который, тем не менее, считался судьей, а полстраны считало, что вставать перед украинским судом, в его нынешнем опущенном состоянии не стоит. У меня тоже были в тот момент смешанные чувства. Я не знал для себя ответа на этот вопрос.
Она не встала. И получила 7 лет. Я думал - все.
Сколько раз, находясь возле колонии, а потом и возле больницы, наблюдая все то, что происходило с ней, думал - это ж какую силищу надо иметь, чтоб вот так взять, плюнуть на всю свою жизнь и не встать. А потом сесть. Надолго и без всяких дальнейших перспектив. Столько грязи, издевательств и унижений, наверное, не выдержал бы ни один публичный политик. И я опять думал о том, что это все. Выйдет, уедет, и все о ней постепенно забудут. Не уехала.
Потом, перед президентскими выборами, я ее видел в аэропорту, когда она ночью прилетела в Харьков. Маленькую, хромающую, с низким рейтингом (олигархи постарались), абсолютно без шансов победить в насквозь пронизанной коррупцией стране на президентских выборах. И в очередной раз я подумал, что этот ожидаемый проигрыш ее добьет. Проиграет и не подымется.
Проиграла. И ушла в свою внутреннюю страну, назвав это реформированием партии.
Последние эфиры с ней я смотрел очень внимательно и понял, что неправ был Выдрин, оказалось, что он сам пошел на компромисс с собственной совестью. Не нужно ей стареть. Ее просто нельзя представить тихой, спокойной, взвешенной и компромиссной. Иначе она потеряет себя. Она Гурченко в политике. Она всегда девочка. Вечно молодая, дерзкая и решительная. И другой ее представить просто невозможно.
И не нужно ей было вставать в суде. Вот как только она бы встала - то ее бы не стало.
Один мудрый человек, наблюдая видео того, как ее вывозили в автозаке из Печерского суда, сказал мне:
- знаешь, чему больше всего завидует сейчас Янукович?
- чему – спросил я.
- за ним так бежать никто никогда не будет...
Она мобилизовалась. Она пришла в себя. Я не знаю, изберет ли ее президентом народ или станет она хотя бы премьером, но жаль упущенного времени начала реформирования страны.
Я знаю одно. Она станет той щукой, которая не даст ни одному президенту в Украине спать спокойно. И знаю то, что компромисс с ней, в ущерб стране, невозможен в принципе. Как бы кто не старался. Такой она человек и другой уже не будет, да и не надо. Каждому свое.
Она снова в форме. Она снова в большой политике. А этих нескольких лет заключения сегодня уже и не видно. Их не было. И снова с экранов звучит ее звонкий голос лидера, как и в недалеком прошлом.

  Юрий Чевордов.

.

1) Тимошенко известна как организатор самых крупных антикоррупционных про­цессов в Украине (КриворожСталь, РосУкрЭнерго, «шельф Чёрного и Азовского морей» и т. д.). Никто кроме Тимошенко не делал ничего подобного в Украине.

2) В результате действий Тимошенко — в госбюджете появлялись крупные до­полнительные суммы, которые Тимошенко направляла на повышение нищен­ских зарплат и пенсий населения (до 2005 года среднестатистические пенсии со­ставляли менее 30 дол. США в месяц, зарплаты — около 100 дол.). Это было, просто, спа­сение народа от нищеты, а её противники -- противники всего народа Украины, которые грабили этот народ, называли это повышение «популизм Тимошенко».

Данило Данилович Лідер- видатний театральний художник, що відродив українську сценографію та став відомим на весь світ. Він передбачав катастрофи, та малював втрачаючи зір.

Вихід політичного важковаговика Романа ЗАБЗАЛЮКА із фракції «БЮТ-Батьківщина» свідчить, що латентний розкол в середовищі «біло-сердечних» перейшов у публічну фазу.

Цікаво, що ще три дні тому НАЙЧЕСНІША опублікувала в ЗМІ відкритий лист, у якому назвала інформацію про розкол у своій партії «цинічними провокаціями». Однак сьогоднішній вихід ЗАБЗАЛЮКА із фракції змушує задуматися над ступенем об’єктивності таких тверджень лідерки «Батьківщини»

Якщо проаналізувати голосування фракції за закон про вибори народних депутатів, яке відбулося в парламенті 17 листопада і нанесло бютівцям дуже болючого репутаційного удару, то розкол, від якого відхрещується Юлія Володимирівна, видно як на долоні. Із 103 депутатів фракції 62 проголосувало «за». Серед них – і Роман ЗАБЗАЛЮК. А подальші заяви бютівців, що вони, мовляв, голосували, обираючи з двох зол менше, а зовсім не досягнувши консенсусу із владою в цьому питанні, виглядало як виправдання набешкетившого школяра.

Роман ЗАБЗАЛЮК – незмінна «права рука» нинішнього керівника фракції Андрія КОЖЕМ’ЯКІНА, сам займав посаду заступника голови фракції, входив у дуже вузьке коло бютівців, які мали прямий контакт з "лідеркою". Окрім того, Роман Омелянович з моменту створення партії «Батьківщина» був одним з найактивніших її організаторів. З 1999 року незмінний керівник обласної організації ВО «Батьківщина» у Миколаївській області, обирався до складу президії політради партії, трохи згодом був обраний головою центральної контрольно-ревізійної комісії партії «Батьківщина».

Іван КИРИЛЕНКО заявляє, що вихід Романа ЗАБЗАЛЮКА зі складу фракції "БЮТ-Батьківщина" став шоком інших членів фракції. «Така людина пішла. Мені важко з цього приводу щось коментувати», - наголосив І.КИРИЛЕНКО.

Захід і США більше не роблть ставки на нинішню владу і опозицію в Україні. Вони починають "розкручувати" нам нового ЛІДЕРА!
Впливова «Нью-Йорк Таймз» публікує розлогий матеріал із Києва від Ендрю Крамера, котрий не виключає, що нинішній чемпіон світу з боксу і лідер молодої політичної партії України – «Удар» – Віталій Кличко має можливості вийти в претенденти на політичній арені в Україні. Кличко ненадовго покинув свої приготування в Австрії до нового захисту світового боксерського титулу і приїхав до Києва з політичною метою – продемонструвати свою незгоду з політичним переслідуванням владою опозиціонера Юлії Тимошенко й набрати при цьому політичні бали. Газета нагадує, що рейтинг «Удару» Кличка досить високий і ця партія пройшла до місцевих органів влади у 15 областях із 25. Водночас, як зауважує Ендрю Крамер, Кличко не «заплямував» себе на виборних посадах в Україні, політичні погляди його цілком європейські та й мову українську він також шанує. До 35 відсотків українських виборців розгублені, бо не знають, за кого їм голосувати на виборах, і Віталій Кличко у цьому випадку не лише критикує владу, але й із розпорошеною опозицією України обережний. Він каже також, що «нинішня влада та опозиція, котрі періодично міняються місцями, варті одне одного».

І ви будете кликати того дня проти вашого царя, якого собі вибрали, та не відповість вам Господь того дня!(1Цар.8:18)

З тим, що ситуація в Україні критична, погоджуються, мабуть, усі. І з тим, що потрібно щось міняти, - теж, мабуть усі. Тільки от коли постає питання про те, щоб особисто докластися до цих змін, у більшості прокидається аргумент в захист свого лінивства та боягузтва: «А кого поставити заміть них?», «Немає нікого!», «У нас немає лідера…», «Всі – подонки, а ті, що не подонки стануть такими коли дорвуться до влади…».
Коротше кажучи, відмазка така: «Дайте нам лідера, так щоб ми не обтяжували себе роздумами та вибором, так, щоб жертвувати нічим не треба було, і щоб нам, випадково, по сраці не дали, за нас все зробили, а ми тоді, може, приїдемо на фестиваль…»
А ще коротше: «Нічого я робити не буду!».
Гнила відмазка… Відмазка природженого раба, який між ланцюгами та особистою відповідальністю вибирає ланцюги.
Вам, що, вождів потрібно?!! Ющів, Юль, Яників? Цісарів, царів, фюрерів, перших секретарів? Чи ви настільки погано вчилися у навчальних закладах, у тому числі вищих, що не засвоїли, що за всю історію України ні один вождь нічого і ніколи українському народу не дав?
Демократія!
Демократія?
Демократія!!!
Ти не признаєш демократію? А ти її, взагалі, коли-небудь бачив?
Чи ти, може, думаєш, що демократія – це можливість безкарно красти, знущатися з ближнього свого та відмовитися від незручної моралі? Чи, може, демократія, - це коли за тебе все держава вирішує, а ти живеш у комфортному бараку, оточуєш себе непотрібом і продукуєш таких же рабів як ти? Я тебе розчарую – це не демократія. Це – країна дураків, у якій ти – несвідома та тупа біологічна маса.
Ні! Демократія – це влада народу. А народ – це ти! Це – постійний та усвідомлений вибір та відповідальність кожної частинки цього народу. А ще, вона потребує постійного захисту, захисту, у першу чергу, від тебе, твого егоїзму, продажності, пороків та глупоти.
Думаєш, можна залишитися осторонь? Який же ти недалекий та сліпий. Ніхто не є осторонь. Тільки одні це усвідомлюють і приймають рішення та відповідальність за свою доля та долю своїх дітей, а інші ідуть стадом, часто не помічаючи що їх ведуть не лише доїти, а й на забій.
І ніколи ніякий вождь тобі не допоможе.
Твоя доля – виключно у твоїх руках!