Сандармох: 75 років від дня загибелі, ч. 2

Початок

Відомості про розстріляних 1 листопада також доволі скупі. Мені не доводилось бачити документів перегляду справ “трійкою” УНКВД Ленінградської області, але логіка підказує, що групи в’язнів, розстріляних певного дня, об’єднує спільна стаття Кримінального кодексу.

Правдоподібно, 1 листопада на розстріл викликано групу “шпигунів”: практично кожен з цих 15 осіб побував за кордонами СССР на початку 1920-х років і згодом повернувся. Хтось приїхав до СССР як “політичний емігрант”, когось привезли органи ГПУ-НКВД.

В’язнів розстрілював кат Михаїл Матвєєв (в ранзі капітана НКВД). Цей чоловік мав величезний досвід: працював в “органах” від 1918 року. “За успішну боротьбу з контрреволюцією” отримав орден Червоної Зірки (за виконання розстрілів в Сандармоху восени 1937 р.).

Засуджених “готували” в трьох кімнатах бараку, що розташовувалися анфіладою (послідовно). У першій кімнаті — “звіряли особу”, роздягали і обшукували. В другій роздягнених зв’язували. У третій — нагих і зв’язаних глушили ударом дерев’яної “колотушки” в потилицю. Потім вантажили в машину, осіб по сорок, і накривали брезентом. Члени “бригади” сідали зверху. Якщо хтось внизу приходив до тями, його “заспокоювали” ударом “колотушки”. Після прибуття на полігон людей скидали по одному в приготовану яму, на дні якої стояв Матвєєв. Він власноручно стріляв кожному в потилицю. Так він “приводив у виконання” осіб по 200-250 за “зміну”.
(Александр Черкасов. Преуспевший в невозможном. “Ежедневный журнал”, Москва, 27.10.2007)

Снадармох. Ліс на кістках загиблих. 2009

1939 року Матвєєва також заарештували: після зняття Єжова з’явились справи за “перегиби” (надмірності), і багато працівників НКВД було також розстріляно. Матвєєв отримав вирок — 10 років, однак на початку війни був звільнений.

Зі справи ката Матвєєва члени товариства “Меморіал” в Петербурзі довідались про обставини загибелі “першого соловецького етапу”.

1 листопада серед інших розстріляні українці:

Бечаснов Василь, 1883 р.н., Одеса - дворянин, капітан РІА, контррозв. штабу Врангеля

Вальда-Фарановський Олександр, 1893 р.н., Підволочиськ, Галичина - агроном

Вовкотруб Семен, 1907 р.н., Марійка Київськ.обл. - помічник машиніста

Григорович Дмитро, 1897 р.н., Широке Криворізьк.пов. - агроном

Ерстенюк Микола, 1892 р.н., Надвірнянський р-н, Галичина - юрист, офіцер УГА, член КП Чехословаччини

Загоруйко (Загоруй) Федір, 1906 р.н., Макіївка, Донецька обл. - інженер, член ВЛКСМ

Змичеровський Йосип, 1907 р.н., Запоріжжя - селянин, пекар

Іллінський Павло, 1896 р.н., Білгород, Курська губ. - інженер

Кишон (Кишан) Петро, 1907 р.н., Яношівка, Шепетівський пов., Волинська губ. - колгоспник, служив красноармійцем військ НКВД, чорнороб

Клос Михайло, 1905 р.н., Молотів, Галичина - прядильник фабрики "Червона нитка", член КП Німеччини

Клюковський Рафаїл, 1893 р.н., Київськ.обл. - селянин ("куркуль")

Огородник Филип, 1905 р.н., Рибниця Молд. АССР - садівник Робкоопу

Пух-Гринчук Григорій, 1905 р.н., Варва Прилуцького р-ну Полтав.обл. - агроном-машинознавець

Ричич Олексій, 1908 р.н., Н.Макарово, Башкірія - слюсар МТС

Слюсар Григорій, 1886 р.н., Добровляни Львів.пов., Галичина - вояк УГА; уповноважений тресту "Союзмолоко", член ВКП(б)

Довідка про одного з розстріляних:

Ерстенюк Микола Васильович (12.12.1892 — 03.11.1937) — правознавець. Народився в с. Перерісль (нині село Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). Закінчив гімназію в Коломиї. Працював на нафтопромислах у Бориславі, вчився на юридичному факультеті Львівського університету. В роки Першої світової війни пройшов шлях від стрільця до поручника австрійського 87-го піхотного полку. Від 1916, після поранення, служив у Воєнному архіві у Відні. «Зазнайомившись, — як він сам засвідчив у своїй характеристиці, — із таємних актів Воєнного архіву з подіями пролетарської революції», «став симпатиком більшовизму». Хорунжий УГА.

У 1919—24 провадив більшовицьку пропаганду в Німецькім Яблоннім та Йозефові (Чехословаччина) серед вояків інтернованих формувань Української Галицької армії. Закінчив юридичний факультет Карлового університету в Празі. 1924 вступив до Комуністичної партії Чехословаччини, прийняв громадянство УСРР і з першим транспортом галичан-політемігрантів виїхав в Україну. Упродовж місяця — секретар комуністичного осередку політичних емігрантів на карантинному пункті Державного політичного управління УСРР в Києві, потім виїхав до Харкова, де працював у Наркоматі юстиції УСРР; у 1925—27 — особистий секретар та прокурор для доручень при Наркомі юстиції УСРР та Генеральному прокурорі УСРР М. Скрипнику.

Займався упорядкуванням його (М. Скрипника) особистого домашнього й наркомівського архівів, підготовкою до друку його чернеток та ін. З переходом М. Скрипника на роботу до Наркомосу УСРР обійняв посаду помічника вченого секретаря Наркомосу УСРР й одночасно особистого секретаря Наркома освіти УСРР (1927—33).

19 лютого 1933 р. ув’язнений за сфабрикованою справою (справа «Української військової організації»). 21 лютого «визнав» свою належність до УВО, його покази згодом були використані у кампанії дискредитації М. Скрипника. 23 вересня 1933 судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР за ст. 54-2-3-4-6-8-10-11-13 КК УСРР засуджений до 10 років таборів. Утримувався на Соловках (лагпункт «Кремль») в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою Управління НКВД СРСР по Ленінградській області 14 жовтня 1937 засуджений до розстрілу. Страчений в урочищі Сандармох поблизу м. Медвежогорська (нині місто у Карелії, РФ). Реабілітований 3 серпня 1989.

Джерело:

• О.С. Рубльов. ЕРСТЕНЮК Микола Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2005. – 672 с.: іл.

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.