Призываю просмотреть это видео, чтоб увидеть как к простым людям относятся чиновники и менты. Посмотрите на их самодовольные жирные хари, как они улыбаются, в то время как страдает народ от безпредела.!

Відеосюжет одного німецького каналу про українських активістів, які протистоять владі на вулицях та інтернет-сторінках.

Будущее нации тряслось в грузовиках и железнодорожных вагонах. И только специально отобранные шли пешком. Они оставляли за спиной сотни километров, маршируя по Германии. Под звуки горнов и барабанов они заполняли улицы, пели и несли знамена через деревни и города. Многие из них проводили на ногах целые месяцы. Они ночевали в палаточных лагерях и копнах сена. Каждый год примерно 2000 членов Гитлерюгенда с воодушевлением отзывались на призыв вождя Гитлерюгенда Бальдура фон Шираха: «Мы маршируем к фюреру. Если он пожелает, мы будем маршировать для него».
Утром 14 сентября 1935 года участники марша «Адольф Гитлер» достигли своей цели. Вместе с ним на Нюрнбергский стадион пришли 54 000 юношей и девушек из различных областей рейха, чтобы присутствовать на «сборе молодежи». Согласно сценарию национал-социалистического мероприятия под названием «съезд свободы», их построили в многотысячные колонны. Они были статистами для создания атмосферы восторга и эйфории. Перед главной трибуной с правящей верхушкой партии и вермахта застыли тысячи молодых людей в униформе, ожидая появления «отца нации».
Наконец властитель появляется. Член Гитлерюгенда номер один «третьего рейха» приветствует его. Бальдур фон Ширах гордо зачитывает свое обращение. Затем следует команда «Вольно!». И тотчас как по приказу тишина над стадионом взрывается от приветственных выкриков «хайль», громогласно вырывающихся из тысяч детских глоток. Ликование длится несколько минут, пока барабанная дробь и трубные раскаты не напоминают о партийной дисциплине, прерывая запланированную вспышку эмоций. Огромная масса людей в едином порыве запевает: «Мы — молодая сила рейха, мы — великое братство…»

Приобщение молодежи к культу мертвых. С рвением миссионера проповедовал Ширах молодому поколению основы национал-социалистической веры, которая провозглашала смерть за фюрера как путь к вечной жизни. Перед лицом своих последователей Гитлер также заявлял о своем видении предполагаемого нового человека: «Чего мы хотим от нашей немецкой молодежи? Совсем не того, что в прошлые времена. По-нашему, немецкая молодежь должна быть стройной и высокой, проворной, как гончий пес, жесткой, как шкура, и закаленной, как крупповская сталь».
В «год закалки» Гитлер призвал своих молодых слушателей «закаляться морально и физически, готовиться к выполнению своего долга — служению народу».

Я понял, как это называется!

Раньше, я не мог понять, что и почему все не так. Монархия – существовала, монотеизм – был. Что же не так?

Выясняется – монотеизм, да был, но около 800 лет, а не почти 2000 (а кое-где и 5000), монархия была, но чуть более 300 лет, а не 1500.

Единый язык – был, но толи французский, толи немецкий, а еще был язык плебейский, в каждой губернии свой.

А теперь, как, и что? А теперь – новое самодержавие, со своей охранкой и полицией (у нас милицией). Был монарх и бояре (олигархи) – теперь моноолигарх и, опять-таки бояре (миниолигархи).

И самое главное, куда мы ушли с 1913 года? Правильно – в 1861 год. И еще не известно отменят его или нет.

Если армии и милиции сразу и одновременно повысили в три раза зарплату, значит власть стала очень бояться своего народа.

Это взгляд Феллини Это Федор Михайлович о русской интеллигенции

У моєму житті була знайома, яка тривалий час займається однією брудною справою - сварить всіх, хто навколо неї з тими, хто навколо них.

На роботі вона стравлює колег між собою. А також дає їм поради в особистому житті так, що ті колеги вже мають на сьогодні напівзруйновані сім'ї.

Тут же ж вона проклинає всіх родичів свого чоловіка за їх відсутності. І тут же цілує кожного в обличчя.

Мене не перестає дивувати, для чого такі люди обирають такий стиль життя???

Невже, свої стосунки не можна побудувати якщо, не на любові, то в якийсь інший спосіб?

Що таким людям не вистачає в житті?

Мій народ

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.
Мій народ – бабуся старенька,
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька.
Пахне пирогами та любистоком,
За великою родиною доглядає дбайливим оком.
Мій народ – дядько працьовитий,
Добре роботу робить і хоче добре жити!
Має сильні руки, велике серце має,
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині.
Була привітною колись, привітною лишилась нині.
Всього їй досталося – і добра, і лиха!
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха.
Мій народ – це наші хлопці кремезні,
Колись такі носили чуби довжелезні.
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба –
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба.
Мій народ – красуні-дівчата.
У інших таких мало, а в нас таких багато!
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху,
Своїми ласками дарують неймовірну втіху.
Мій народ – діти веселі –
Щастя кожній родині, радість кожній оселі.
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати,
Люблять свою маму, поважають свого тата...

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.
Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ знову може стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!

А чужії хлопці – дураки, а чужії хлопці – дураки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки.
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать.
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.

 

   Уготовленная жизнь заставляет быть неравнодушными многих наших товарищей, точка зрения которых стоит быть нашему вниманию. Предлагаю обсудить одно из таких писем.

    С уважением.  Сергей Шубников