Итак, вы утверждаете, что вы из 2019 года, а вовсе не еретик и не сумасшедший, и вас не надо жечь на костре?!...
— Д-да...
— Ну, что же. Предположим, я вам верю, но вот все остальные отцы-инквизиторы — нeт. Но ведь не так уж сложно проверить ваше утверждение. Если вы из будущего, то знаете, что будет происходить. Скажите нам, когда закончится правление Людовика IX?
— Эмм… Я не помню, очень частная дата.
— Допускаю. Тогда так: чем кончится Восьмой крестовый поход?
— Хм… Знаете, я не эксперт в истории.
— Допускаю. Гeография?
— Не очень…
— Maтематика?
— Эмм, ну е равно мц квадрат.
— Что?
— Не важно… B общем, нет.
— Геометрия, быть может?
— Пифагоровы штаны… Нет…
— Я пытаюсь вам помочь, попробуем по-другому. Может, вы что-то расскажете о технологиях будущего, о мироустройстве, науках?
— Ну… Земля круглая…
— Спасибо, мы в курсе. Что-то еще?
— Ну, в наше время есть электричество…
— Уже интереснее, что это?
— В общем, такая штука, на которой работает почти все в мире!
— Можете подробнее объяснить?
— Ну… Там… Электроны, бегут по проводкам… Плюс, минус… Блин…
— Вы можете добыть электричество, продемонстрировать его работу?
— Нет…
— Хм, может хоть какие-то полезные навыки и знания из будущего у вас есть?
— Сожгите  меня на хрен.

Нетиповий Православний  нТП

А вещий Олег свою линию гнул,
Да так, что никто и не пикнул, -
Он только однажды волхвов вспомянул,
И то - саркастически хмыкнул: ..........

Володимир Висоцький"Песня о вещем Олеге"

Літнє сонцестояння 2019: час коли буде найдовший день у році

Шкільний автобус вирушає через 15 хвилин!

Не хочу розмовляти російською. І не буду.

В дитинстві мені здавалося, що моя любов може і має врятувати світ.

Що якщо любити усіх, то в врешті вона – любов до ближніх згладить усі сварки і нерозуміння. Тому я прагнув любити усіх, хто був поруч. Я вірив, що моя любов до тата і мами може їх примирити, може завжди усе залагодити і ми завжди будемо разом дружною сім'єю.

Ми просто діти в пісочниці, залишені без нагляду, і якщо за кимось приходять батьки, то він пручається і впирається їх волі забрати його додому – відчувши свою самостійність, він вже не хоче коритися чиїйсь волі.

Ми все ще , незважаючи на вік, продовжуємо жити в пісочниці. Будуємо будинки, плани, граємо в нові проекти, співаємо, жартуємо, лаємося, міряємося. Але усі зайняті піском, організацією простору, мрією.

Ми не усвідомлюємо що є вік. Що є його рух. Я нещодавно помітив мереживо зморщок, що збільшилося на обличчі. Це здивувало мене. Здивувало тим, як трансформується плоть, як вона піддається простору.

Але вік? Адже й нині ти так і сидиш розмахуючи совком в пісочниці, почуваючи себе велетнем, творцем світів. Чи є потреба думати про продовження тонкої нитки людської плоті?

Ідеї з піску хороші короткочасністю свого існування. До них не встигаєш прив'язатися. Їх не шкода. Коли ти почуваєш себе великим то немає жалю. Жаліють тільки там, де тече кров і з нею по краплі йде життя, де є народження, де відбуваються метаморфози з тим, що потім перетворитися назад в пісок.

Те вище впокорювання прирівнює нас до того, з чого ми будуємо наші мрії, проекти, ідеї. Те вище сприйняття відкриває нам нас, у вигляді ланки в ланцюзі. Ми можемо продовжувати, або можемо й не продовжувати. Але ми в (в підсумку) той пісок, з якого зараз вершимо неіснуючі замки, палаци, дороги.

Так ми живемо – шар за шаром, іноді відкопуючи ознаки тлінності, що лякають, підтверджуючи, що й до нас тут вже були, вже мріяли, вже створювали міста, які стали набором череп'я, жменями піску, праху і каменю.

Як примирити себе з тим, що ліва моя рука тримається предків, а праву тягнуть ті, хто залишаться після мене.

Але чи є той час? Кажуть що часу не існує.

А що, якщо ми завмерли одного дня в цьому хороводі – де  немає першого, немає останнього. Є лише набір метаморфоз і сяючий простір в центрі, куди жоден з нас не може потрапити, не порушивши існуючого порядку, не порушивши сам факт існування центру.

І ми лише фігури простору, мінливий алфавіт, що створює нові слова, вершить новий порядок, творить нові чудовиська світу по праву, за волею істоти з совком і формами в пісочниці.

Сміливість. Я пам'ятаю був й у мене такий «бравий період». Період «сміливості», коли йдеш перевіряти, чи так просто ворушити реальність, як совком пісок.

Чи так легко будь-яку фантазію зробити явною.

Я пам'ятаю різні проби. Будинок в будинку, прямо посеред кімнати.

Плани походів у далекі світи.

Плани створення химерних приладів для переходу з простору в простір. Пам'ятаю військові території посеред світу городніх ділянок, пропускні пункти "для своїх", паролі, викупи, нові грошові знаки.

Пам'ятаю спроби і хитрі плани із підпалу і вибуху школи.

Були плани пересуванню тільки по дахах.

Були карти, були пошуки таємничих проходів в інші світи.

Були спроби "відключки", в якій ми щось повинні побачити.

Були маршрути прокладені на конкретній місцевості з кінцевими пунктами в небі і хмарах.

Було проектування нових приладів, що працюють завжди.

Були спроби поселень в стогах сіна, в полі.

Бували і практики із керування реальністю, думками і проходи крізь стіни. Ми перевіряли межі простору, межі нашої спритності, наших можливостей, нашої хитрості.

Я знаю тільки, що вік (як його розуміють найчастіше) накладає певні обмеження на перевірку сміливості в реалізації ідей.

Табу. Уперше це слово з'явилося пізніше, ніж те, що воно означає. Система заборон завжди захоплююча, як ребус. Це карта маршруту, по якій йдеш від місця до місця. А те, що заборона залишає в полі можливого, збільшує вірогідність пошуків обхідного шляху, прихованого від усіх, таємного, відомого лише втаємниченим. Перехрестя – це місце для вказівників, перевірка твоєї удачливості граючи в кості.

Зараз це (усе) як і раніше. Ми будуємо проекти, ми мріємо, щоб там на відстані хтось зрозумів, відчув, прийняв сигнал. І хтось іноді пускається в обхід, бажаючи осягнути більше.

Що є старість, хто ці люди, що вибрали такий шлях?

Засушені квіти продовжують залишатися красивими, але ж їх не шкода.

Адже вони не народжували мене, вони не тримають мене за руку, самі будучи огорнутими прахом, зануреними в пісок біля безмежного моря світів, житейського моря…

Мойсей Фішбейн

* * *

… і знову грудень… і грудневі
дні, нескінченні і марудні…
і щось по них... і щось по грудні…
і день по дневі, день по дневі…

і знову бачити широку
дорогу, серпень, сад у серпні…
і поза ними дні нестерпні…
і рік по року, рік по року…

25 листопада 2011, Київ