Мой прогноз по Славянску исполнился с опережением не столько благодаря украинской армии (которая молодец и колошматила ополченцев дай бог каждому), сколько благодаря тактической смекалке господина Гиркина, который, по-видимому, тоже молодец, понял перспективы сидения на заднице, и решил сваливать до того, как у него кончатся оперативные резервы, и свалил, оставив минимальные заслоны для прикрытия отступления.
     И вот теперь мы видим, как армия ДНР во главе с её единственным боеспособным командиром, улепетывает из тяжело окопанного и бронированного Славянска в слабо окопанный Донецк. Трудно переоценить, насколько это превосходная новость.
     Потому что мы все понимаем, что если бы не бегство Гиркина, если бы он решил стоять, как царь Леонид, до последнего, то в Славянске мы потеряли бы еще пару месяцев, кучу народу, бронетехники и в итоге вошли бы не в город, а в обугленную непригодную к жизни кучу руин.
     На данном же этапе, давайте признаемся честно, потери Славянска в жилом фонде, конечно, велики, но не разрушительны, не безвозвратны для будущего Славянска, как города. Текущие потери восполняются постройкой двух-трех крупных высоток, на 300-400 квартир каждая.
     Сейчас на две недели город будет закрыт, в него войдут военные специалисты с целью разминирования и восстановления разрушенных коммуникаций, после чего город откроется для беженцев, желающих вернуться.
     Дальнейшая военная операция по линии Донецк-Луганск будет облегчена сразу рядом факторов.
    Во-первых, Гиркин теперь – убегающая армия. Ему придется принимать бой с колес, в необорудованных районах.
    Во-вторых, они будут хуже драться из чисто моральных соображений. Они теперь – убегающая армия, они понесли тяжелейшее в этой войне поражение и оставили свой Сталинград. Теперь они сражаются за свою жизнь.
    В-третьих, их будет гораздо меньше. Большая часть местного населения, те, кто способен по-тихому вернуться домой, постарается именно это и сделать, и дезертировать по домам. Как в группе Гиркина, так и во всех прочих группах по всей территории, контролируемой боевиками. Так что теперь количество боевиков резко уменьшится, а массовая доля среди них российских граждан, которым путь домой закрыт – увеличится.
    В-четвертых, народ, увидевший, что «погнали наши городских», приподнимет голову. Невысоко, потому что высоко – страшно. Но поддержка местного населения у бойцов погорелой армии резко уменьшится.
     В любом случае, хочется поздравить украинскую армию, всех бойцов добровольческих батальонов, всех волонтеров.
     Александр Нойнец

Судьба Земли, всего мира решается именно в Украине, будет ли война или утвердится мир, именно здесь решается, победит Свет или тьма! Потому что именно в Украине борьба на Земле за Свет против тьмы обрела для себя подготовленную почву и проявилась именно таким образом, охватывая все страны мира.
(Продолжение здесь):

Одно из крупейших стражений парусных кораблей это битва при Трафальгаре. Произошло это событие 21 октября 1805 года у мыса Трафальгар на Атлантическом побережье Испании около города Кадис.

В этой решающей морской битве времён Наполеоновских войн Франция и Испания потеряли двадцать два корабля, в то время как Великобритания — ни одного. Во время сражения погиб командующий английским флотом вице-адмирал Горацио Нельсон.

Объединённым флотом Франции и Испании командовал французский адмирал Пьер Вильнёв. Под его управлением находился испанский адмирал Федерико Гравина, руководивший испанскими силами.

 Трафальгарская битва была частью Войны третьей коалиции и главным морским противостоянием XIX века. Победа Великобритании подтвердила морское превосходство страны, установленное в XVIII веке. После поражения Наполеон оставил свой план нападения на южную часть Англии и начал войну против двух других главных сил Европы: Австрии и России.

Саму историю сражения я выкладываю отдельно, здесь только живопись посвященная этому сражению.

Кто знает как бы пошла история, если бы в те дни дул другой ветер-))))

И вот с эскадрою линкоров
Лорд Нельсон терпеливо ждет,
Когда противник явит норов
И в море выведет свой флот.
Но Нельсоном уж битый прежде
Вильнёв, пытаясь увильнуть,
Взял на Неаполь курс в надежде
Начало схватки оттянуть.
Британцам шанс!.. Покорно море.
Отрезан выход в Гибралтар.
И силы двух империй вскоре
Сошлись у мыса Трафальгар.
Суда в настигнутой эскадре,
Встают кильватерной дугой:
Французский лагерь в авангарде,
Испанцы замыкают строй.
Ломая тактики каноны,
С благословения небес
Решает Нельсон две колонны
Вести врагу наперерез.

Nicholas_Pocock,_Trafalgar_Battle,_1805

[ Читать дальше ]

Как для России битва на Куликовом поле или разгром под Бородино, так для англичан и это сражение.

Очень много интересных фактов я прочитала в переводе книги Трафальгар: Люди, Сражение, Шторм (авторы Клейтон Т., Крейг Ф. ). Почитать можно например тут.

Для тех, то хочет вкратце освежить, ниже-)

[ Читать дальше ]
 

...1650 рік був роком тривожного миру між козацькою Україною та Річчю Посполитою. Богдан Хмельницький провів успішні дипломатичні перемовини і досяг угоди з однією з наймогутніших держав світу того часу - турецький султан дав згоду взяти Україну як Велике Князівство Руське під *крила і протекцію неосяжної Порти*. Таким чином закладалась основа для відновлення на теренах України власної державності як прямої спадкоємиці Київської Русі. Гетьман досяг також угод з рівними вже собі васальними до Туреччини державами - Трансільванією, Валахією, Венецією, Молдовою. З донькою господаря Молдови Розандою він одружив свого сина Тимоша. Це започатковувало нову правлячу європейську династію, а можливо, і подальше об'єднання в одну державу під владою чоловіка - сина українського гетьмана та Великого князя Руського. Як колись шлюб правителів звів Польщу та Литву.
   На додаток Хмельницький за допомогою султана знову змусив стати власним союзником кримського хана.  Але дипломатичні успіхи гетьмана Богдана Хмельницького і його активність у розбудові потужної армії нарощували стурбованість в Польщі і консолідували її еліту. На сеймі у грудні 1650 р. польський король закликав до збройної боротьби проти Б.Хмельницького. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.
    Прологом до війни стали бої загонів брацлавського полковника Данила Нечая і польного гетьмана М.Калиновського у прикордонній смузі за містечка Красне і Мурафу.
   Нечай з 3-тисячним військом перебував у Красному, з кожним днем збільшував його. Він виставив передовий строжовий пост у Ворошилівці підкерівництвом сотника Шпаченка, який в разі небезпеки зобов'язаний був повідомити Нечая. Польське військостояло у Станіславові. Гетьман Мартин Калиновський знаючи, що Шпаченко знаходиться у Ворошилівці з малим загоном, з військом у 14 - 15тисяч швидко напав на нього і знищив весь загін,, що навіть не залишилось ні одного козака, який би повідомив у Красне Нечаю про небезпеку. Тому напад Калиновського вночі на Красне був несподіваним.
   Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували Масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він
безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень і нарешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій, польський жовнір Станіслав Освєнцім так писав в своєму щоденнику: «Нечай,полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців
бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»
   28 лютого 1651 року польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Вінницький полковник Іван Богун зумів організувати всі сили та засоби міста: “і міщани, і шляхта, і все населення міста стало під знамена свого полковника…”.
   У перший день бою, Богун залишивши частину козаків свого полку у місті, провів феноменальну маневрову кінну контратаку в напрямку лівого флангу польських військ. Козацька кіннота змогла потіснити знамениту та непереможну в Європі елітну ударну силу Речі Посполитої. Але під натиском значно важчих гусарів козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Поляки, побачивши *панічну втечу*, кинулись навперейми. Але відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали ополонки у льоду і притрусили їх снігом і сіном (такі ж воєнні трюки маневрувань Богун повторював і під Пилявцями тільки із загостреними частоколами). Налетівши на ці "проруби", значна частина польської кінноти пішла під кригу. Додав ворогу втрат і вогонь із засідок обіч річки. Кілька сот знатних кіннотників Речі Посполитої пішло під воду. Серед загиблих під Вінницею був наприклад брат київського воєводи Адама Киселя, черкаський підстароста. Сам командир польської кінноти, знатний шляхтич Лянцкоронський, ледь вибрався з води. ( *Льодяна купіль Богуна* дуже вразила цього безумовно хороброго воїна. Так,що вже згодом, під Берестечком, він навіть не виконав наказ в передостанній день битви завадити козакам налагодити переправу через болото для запланованого організованого відступу з оточення. Лише дізнавшись про підхід *козаків Богуна*, Лянцкоронський поспішно відступив, маючи приблизно рівні сили. А козаки спокійно продовжили налагодження переправи.)
   Після підходу додаткових сил Калиновського військо Богуна разом з міщанами мужньо витримали двотижневу облогу. Під час якої в одній нічній розвідці Богуна ледь не схопили поляки, впізнавши його по сталевому обладунку. що зблиснув під місячним світлом. Але полковник на чолі свого кінного загону вирвався з оточення та вдало повернувся до табору. А вже коли до Вінниці рушили два прислані Хмельницьким полки, то Богун провів вдалу *інформаційну атаку*, навівши паніку на ворога запущеними чутками про *великі сили козаків*. Після чого поляки спішно рушили до Кам'янця, переслідувані Богуном з підкріпленням.
   "Вінницьке льодове побоїще" 28 лютого 1651 року безперечно входить до числа однієї з найбільш блискучих і оригінальних тактичних перемог в історії українського війська...

Сьогодні, 17 серпня, 766 річниця видатної перемоги в історії українського народу. В 1245 році Данило Галицький в битві під Ярославлем дощенту розбив спільне угорсько-польське військо. Королі сусідніх держав сподівались на успішну військову кампанію проти ослабленої монголо-татарським нашестям західної Русі-України. Відповідно планувався початок територіальної експансії - захоплення земель Галицько-Волинського князівства. Але військовий талант та політично-державницька мудрість Данила Галицького ( на противагу багатьом нашим сучасним політикам !!!) поховали надовго їх надії. Ця перемога належить до числа особливо показових для усвідомлення справжніх пріоритетів у справі побудови ефективної системи національної безпеки і оборони в непрості політичні та економічні часи. Данило Галицький вийшов з честю та перемогою у боротьбі в оточенні далеко не дружньому.
Ми маємо історію не лише поразок, як би не намагались їх пропагувати деякі політики-мазохісти. Вшановуємо переможців та робимо висновки. Маємо бути сильнішими та успішнішими. І нові перемоги прийдуть. Слава героям !

http://video.i.ua/user/3267152/40371/307021/
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BC
http://teren.uaforums.net/1245-vt538.html