Созданные весной 2014 года батальоны милиции особого назначения были совершенно не похожи на какие-либо милицейские подразделения до этого. Как уже писалось не раз, в эти батальоны записывались многочисленные добровольцы, которые по разным причинам не шли в армию. Эти батальоны (зачастую не дотягивавшие до роты) в основном несли службу на прифронтовых территориях, не попадая на передок. Исключением стали батальоны, которые волею судьбы попали под Иловайск, и одесский «Шторм».

Шеврон подразделения

В апреле 2014 года одновременно с другими областями при УВД Одесской области стал формироваться батальон милиции особого назначения, который очень скоро получил собственное название «Шторм». Его основу составили действующие сотрудники органов внутренних дел (в том числе и несколько бывших бойцов «Беркута», которые уволились из органов еще до событий на Майдане), а также активисты местной «Самообороны». Серьезным отличием батальона стало то, что практически все офицерские должности заняли военнослужащие запаса, получившие милицейские звания.

Считается, что батальон на службе с 14 мая, однако фактически на тот момент он только проходил слаживание и подготовку. Хотя из-за нехватки личного состава он активно участвовал в охране общественного порядка. Так, 11 мая бойцы батальона обезвредили дезертиров, которые сбежали с оружием из воинской части в районе с. Чабанка Коминтерновского района.

А через месяц после формальной организации  в зону проведения антитеррористической операции ушла 1-я рота, а 20 июля — 2-я. Вот последней и пришлось выдержать реальные боевые действия, причем не просто против бандформирований, а кадровых российских военных.

Прибывших 52 милиционера командование сектора «А» отправило на зачистку только что освобожденную Георгиевку, которая была на тот момент важным ключевым пунктом для снабжения гарнизона Луганского аэропорта (более детально см. Ключевой эпизод «Битвы за Луганский аэропорт» — Георгиевка https://fraza.ua/analytics/250109-kljuchevoj-epizod-%C2%ABbitvy-za-luganskij-aeroport%C2%BB-georgievka-).

Тут они пробыли месяц — вплоть до 20 августа, когда россияне решили взять инициативу в свои руки и отбить поселок. На тот момент основу обороны составляли бойцы 9-й роты 24-й мехбригады при поддержке батареи противотанковых орудий МТ-12 «Рапира» 128-й отдельной горно-пехотной бригады, ну и одесские милиционеры.

Бойцы батальона, лето 2014 г.

В 04:30 в наступление пошли две роты 234-го гвардейского десантно-штурмового полка ВС РФ (место дислокации — г. Псков) при поддержке роты 15-й отдельной мотострелковой бригады (Самарская область) и местных боевиков. Благодаря активной работе артиллерии поначалу россиянам удалось овладеть инициативой, сбив блокпост на дороге Георгиевка — ЛАП. Затем огнем двух танков был сметен второй блокпост. В итоге нашим военным удалось удержать два блокпоста. И мало того — организовать силами 30-й и 24-й мехбригад контратаку, в ходе которой были уничтожены российская БМД-2 и танк Т-72БМ. Потери в живой силе только 1-й роты 234-го парашютно-десантного полка составили от 16 до 22 убитых. Сколько было погибших в других ротах, сказать сложно, однако они однозначно были. По крайней мере, известно, что после боев 20 августа роту вывели в РФ ввиду полной потери боеспособности.

Такое развитие событий подтверждали и боевики. Так, один из участников тех боев в своем интервью заявлял буквально следующее: «А вот десантура псковская попала под раздачу. Их из САУ накрыло, я потом сам ребят раненых таскал с поля боя под Георгиевкой и помогал ловить по зеленке разбежавшихся. Все первый раз под обстрелом, все в шоке, глаза квадратные! Пацаны совсем молодые, срочники. Я разговаривал с ними: они только накануне ввода подписали контракты. Говорили, что никого не заставляли, а просто предложили — кто хотел, тот подписал...».

Были и потери у наших военных, причем не все они погибли на поле боя. Младший сержант милиции Руслан Коваль из «Шторма» вспоминает: «Был там досадный случай, что псковские десантники захватили блокпост 24-й бригады и раненых бойцов вывели на высоту. Воткнули, говорят, [в землю] пиратский флаг („череп с костями“) и воткнули флаг ВДВ России и наши пацанов раненых расстреляли в затылок. К большому сожалению, мы не смогли ничего сделать, так как от этого блокпоста до нашей ближайшей позиции было примерно полтора-два километра». Всего в эти дни погибло 8 бойцов 24-й бригады.

Наши потери в технике тоже были достаточно значительные — так, россиянам удалось сбить один Ми-24П из состава 7-го отдельного полка армейской авиации. Экипаж в составе подполковника Олега Бирюка и капитана Антона Родионова погиб.

Вспоминает один из российских десантников: «В разгар боя появилась пара вертолетов Ми-24 ВСУ. Совершив первый оценочный проход и заметив бронетехнику, вертолеты стали разворачиваться и легли на боевой курс. По ним сразу же открывается огонь из автоматических пушек бронемашин и пулеметов. Видимо, испугавшись большой плотности огня, летчики решают сойти с боевого курса, даже не пробуя отработать НАРами. Отвернув в сторону, Ми-24 пошли вдоль окраины поселка, параллельно позициям противника, на удалении от них. Зенитное подразделение сил, подвергшихся воздушной атаке, производит пуск двух ракет по вертолетам. Один Ми-24 при попадании ракеты взрывается в воздухе. Пуск по второму вертолету оказывается менее удачным, так как он, маневрируя, резко ушел на снижение. Далее уничтожить вертолет не было возможности, „крокодил“ ушел почти впритирку с крышами домов».

И еще один результат тех боев — две захваченные БМД-2 российского производства, а также большое количество тяжелого пехотного вооружения (пулеметов и гранатометов). Опять-таки Коваль продолжает свои воспоминания: «Нашим батальоном тогда во время боя были захвачены БМД-2 2013 года [производства], там была масса документов, которые подтверждали, что машина принадлежит Псковской дивизии...».

Захваченная российская БМД-2

По горячим следам журналист телеканала «Интер» Роман Бочкала выложил в Интернет несколько фотографий, на которых, кроме трофейной БМД,  были запечатлены боевой устав ВДВ, личные вещи российских военнослужащих. Но главное — страницы из журнала вечерней поверки со званиями, фамилиями и инициалами 60 военнослужащих одного из подразделений 76-й Псковской дивизии ВДВ (из них — один майор, остальные — сержанты, ефрейторы, рядовые). Последняя запись в журнале была сделана 12 августа, что прямо позволяет говорить как минимум о дате начала полномасштабного вторжения.

Хотя в том бою у одесситов потерь не было, война собрала свою кровавую жатву: 24 августа в 13:00 во время артиллерийского обстрела погибли рядовые милиции Вадим Рудницкий и Степан Петровский, которые дежурили на наблюдательном пункте.

В конце августа позиции батальона оказались в тактическом окружении. Утром 30 августа одесситы без потерь вывели колонну из 62 единиц техники, включая трофейный БМД (позже передан в Академию сухопутных войск в Одессе) и более 50 автомобилей и автобусов с жителями села Георгиевка и города Лутугино. В основной своей массе это были люди с проукраинскими настроениями и после оккупации их домов россиянами и коллаборантами их участь была бы трагической. Интересно, что несколько мужчин из этой колонны вступили в «Шторм» и служат в батальоне по сегодняшний день.

Последние свои потери в этой ротации «Шторм» понес не в бою:  в ночь на 20 сентября водитель автобуса, на котором 34 бойца «Шторма» возвращались из зоны АТО, не справился с управлением (заснул), в результате катастрофы погибли лейтенант милиции Александр Романюк и старший сержант милиции Александр Лысоконь.

Погибшие бойцы БМОСН «Шторм»

Пробыв на фронте два месяца, 2-я рота батальона потеряла четырех человек погибшими, а всего награжденными по результатам командировки на фронт были 5 человек (только один не посмертно).

Затем было возвращение в Одесскую область, где тоже хватало проблем с общественной безопасностью. Бойцы батальона были брошены на усиление пограничников, дежурили на блокпостах. В апреле-мае 2015 года — в период наивысшей террористической угрозы на южных рубежах нашей родины — бойцы «Шторма» взяли под контроль все въезды-выезды в Одессу. Причем в сентябре батальон был расширен за счет организации 3-й роты «Болград».

Осенью 2015 года батальон снова отправился в Донецкую область — на вторую и третью линию обороны. Затем был апрель 2016 года и мариупольское направление. И еще много выездов на ротацию — всего на май 2017 года их было около двадцати, и это не считая того, что бойцы подразделения ездили на фронт в составе других сводных подразделений.

Я справді радий бути у цьому історичному місті, столиці українських військово-морських сил. Ми сьогодні відвідали чотири військових кораблі НАТО на причалі Одеси, і я вважаю, що це демонструє тверду підтримку України. 

Не тільки я, а й 29 послів, що є членами Північноатлантичної ради, до яких доєднався представник Північної Македонії, що скоро стане нашим 30-м членом.

Кожен із цих послів, а також кожна з цих держав – усі до єдиної – підтримують Україну.

Одеська морська академія, де ми є зараз, почала свою історію 75 років тому.

НАТО від вас не дуже відстає.

Цього року ми відзначаємо 70-річчя нашого Альянсу.

НАТО – це потужна ідея, яка дозволяє націям-однодумцям, які поділяють спільні цінності та інтереси, діяти разом у солідарності та дружбі. А якщо виникне така потреба – то захищати одна одну на полі бою.

Це зобов’язання дозволяло державам-союзникам зберігати свободу та безпеку в часи холодної війни, у ті часи, коли НАТО та Україна опинилися на протилежних сторонах.

Ви можете також продивитися виступ генсека у відеоформаті на каналі ЄвроПравди

Але 30 років тому, в листопаді 1989 року, Берлінська стіна впала, а по Європі пронеслися зміни. Замість повалених диктатур поширювалася демократія. Свобода перемогла утиски.

Тоді спільні цінності НАТО дозволили нам розвинути глибоке партнерство з нашими друзями навколо світу.

Серед цих друзів – Україна.

Ми маємо партнерство для того, щоби працювати разом, підтримуючи один одного.

І саме тому, хай якими складними є виклики, хай якою серйозною є загроза, я впевнений, що разом – як друзі та партнери – ми здатні подолати будь-які складнощі.

Минуло більше п’яти років відтоді, як Росія незаконно анексувала Крим, складову частину суверенної України. Росія підірвала суверенітет та територіальну цілісність України. І це підриває не одне десятиріччя дій задля миру та стабільності в Європі.

НАТО ніколи не визнає незаконну та нелегальну анексію Криму Росією.

Усіх союзників, європейські та північноамериканські держави, об’єднує засудження дій Росії. Ми закликаємо Росію припинити підтримку бойовиків на Донбасі, зупинити кібератаки та кампанії з дезінформації. Вона має відкликати свої сили зі Східної України та дозволити моніторам ОБСЄ повний та безперешкодний доступ до всієї України.

Я вітаю звільнення захоплених моряків з трьох українських військових кораблів. Вони продемонструвати велику сміливість та рішучість у дуже складній ситуації.

Вони продемонстрували справжній український дух.

Їхнє звільнення – це крок у правильному напрямі.

Але Росія має звільнити усіх українських громадян, повернути захоплені судна та гарантувати вільну навігацію.

Вона має забезпечити вільний доступ до українських портів на Азові, у відповідності до її міжнародних зобов’язань.

А також мають бути виконані Мінські домовленості – усіма сторонами.

Конфлікт на Сході змусив понад мільйон людей залишити свої домівки. Понад 13 тисяч українців були вбиті, і їхня кількість продовжує зростати.

Страждання людей мають припинитися.

А тому я вітаю відданість президента Зеленського ідеї мирного розв’язання конфлікту у Східній Україні. А НАТО і далі підтримуватиме суверенітет і територіальну цілісність України.

* * * * *

НАТО та Україна вже багато років є близькими партнерами. За останні 5 років наше партнерство стало лише ближчим.

НАТО підтримує зусилля України, спрямовані на реформування її оборонних інституцій та збройних сил.

Комплексний пакет допомоги Україні, схвалений НАТО, стосується багатьох речей. Він покликаний:

•       посилити демократичний контроль за збройними силами;
•       поліпшити управління всередині війська;
•       викорінити корупцію у безпековому секторі та забезпечити його якісне управління;
•       допомогти боротися з постійним напливом кібератак;
•       підвищити якість військової освіти і навчання, а також заохочувати прийняття стандартів НАТО.

В останньому питанні ваша Академія відіграє провідну роль.   

Ми також збільшили нашу підтримку в Чорному морі, включаючи співпрацю з українським ВМФ – з більшим рівнем обміну інформацією з НАТО, з візитами (кораблів НАТО) до українських портів та зі спільними навчаннями.

НАТО надає істотну підтримку Одеській морській академії. Вже змінивши її на краще. Наприклад, як окремий предмет викладається лідерство, тобто військове керівництво, за підтримки Військово-морської академії США.

Польща, Болгарія та США допомагають створити навчальну програму щодо логістики.

* * * * *

Курсанти,

В майбутньому багато хто з вас можуть взяти участь у місіях НАТО.

Ваші вміння, досвід та сміливість стануть цінним внеском у міжнародний мир та безпеку.

Ви є майбутнім українського флоту.

Ви – наступне покоління українських лідерів.

А також ви – громадяни вільної та демократичної України. Формувати майбутнє цієї країни – це ваше право та ваша відповідальність.

Єнс Столтенберг,

Генеральний секретар Північноатлантичного альянсу

Одеса, 30 жовтня 2019 року