Вулиця Паркова

Колишня назва – Липова, в радянський час – Комуністична. Очевидно, з’явилася після того, як новий власник Радивилова князь Урусов у другій половині ХІХ століття звів двоповерховий палац при давній дорозі з містечка до приміського села Бугаївки. За переказами, заклав біля нього гай рідкісних порід дерев (там тепер дендропарк, частково міський парк), гай виходив до шляху на Бугаївку.

Князь Урусов, походячи з давнього аристократичного роду, підтримував зв’язки з багатьма відомими людьми Росії. Відомо, що входив до комiтету Пiвденно-Захiдного фронту Всеросiйського союзу мiст, позаурядової органiзацiї, завданням якої була допомога армiї, передусiм медична. Навіть очолював цей комітет.

Дорога, обсаджена липами, виводила прямо до палацу, що перекривав цю путь, змушуючи жителів Бугаївки і Сестрятина, які приїздили кінними возами в містечко на ярмарки, огинати садибу. За часів Польщі обійстя було занедбане, колишній одноповерховий з мансардою палац, залишившись бездоглядним, поступово зруйнувався.

Оскільки Урусов володів 3938 десятинами сільгоспугідь, у тому числі 1355 орної, мав 150 коней, 132  голови великої рогатої худоби, чимало радивилівців наймалися на роботу до нього, ходили вирішувати в його управителів свої побутові проблеми, отож з року в рік перетворювали шлях до палацу на доволі людний.

Відбувалася забудова вздовж дороги, яка залишалася не вимощеною щебенем до 30-х років і в зливи ставала малопрохідною.

За часів Польщі при в’їзді з вулиці Кременецької на Липову у великому приземкуватому будинку зліва (тепер це житловий дім) працював міський маґістрат. Чимало літ тут головував поляк Вінцент Бирка. Сюди городяни приходили вирішувати різноманітні проблеми, – утім, українцям це було робити дедалі важче: давалася взнаки шовіністична політика Варшави.

У 1942 році німецькі фашисти одне з трьох гето для місцевих євреїв, обнесене колючим дротом, влаштували при вулиці Липовій, на території, де тепер частина парку. Приречені на розправу були розстріляні в лісі поблизу хутора Пороховня. Як розповідали старожили міста, українці співчутливо ставилися до приречених, по можливості передавали їм їжу, надавали сприяння втікачам.

Після війни посаджено парк, у якому в різні періоди діяли розважальні атракціони, спортивні і танцювальний майданчики, дитяче містечко, був фонтан. У парку працював дитячий садок комбінату хлібопродуктів, у цьому ж приміщенні починав свою біографію загальноосвітній ліцей. Нині на території парку при вулиці Парковій діють магазин, кафе, дитячий центр розваг.

У радянський час на вулиці Комуністичній працювали районні органи влади, зокрема, райком компартії (у тому приміщенні донедавна працювали районний будинок школяра і районна дитяча бібліотека). На цій же вулиці діяла середня школа (нині приміщення дитячої школи мистецтв імені Германа Жуковського). Тут виросли одні з перших у місті житлових двоповерхівок, де отримували квартири й керівники району. Розгорнулося будівництво корпусів професійно-технічного училища (зараз професійний ліцей). Одним з провідних

промислових підприємств району стала швейна фабрика «Маяк», було споруджено нові виробничі корпуси. До вулиці Паркової примикає територія комбінату хлібопродуктів – на цьому місці ще за царської Росії розгорнули виробництво борошна підприємливі єврейські родини.

На вулиці Парковій до кінця 2024 року була розташована міськрада, яка немало робила для поліпшення благоустрою Радивилова, в тому числі й для упорядкування «своєї» вулиці. А ще вулиця наповнювалася святково вдягнутими людьми у дні реєстрації шлюбів – цю церемонію працівники рагсу ще кілька років тому проводили в актовому залі міськради.

Колишня малозначуща дорога до Бугаївки перетворилася на доволі людну вулицю, яка нині поєднала житлові квартали міста і саме місто з селом, не відразу й визначиш, де закінчується власне Радивилів. При цій вулиці – стадіон «Колос», де відбуваються спортивні поєдинки як місцевого, так і міжобласного значення, проходили концерти. Відразу за стадіоном пролягає під’їзна вітка залізниці, яка, завершуючи вулицю Паркову, виходить до комбінату хлібопродуктів. На цій вулиці діяли й райком ДТСААФ (затим Товариства сприяння обороні України), товариство мисливців та рибалок зі своїм магазином.

Володимир ЯЩУК.

2025 рік.

Це буде одна з найкрутіших речей у світі. Підводний стадіон в Дубай...

Якщо боротьбу України проти тоталітарних режимів нацизму та комунізму, перед якими плазувала Європа, в той час як Українці не задумуючись віддавали своє життя за свою Державу та європейців, не поважає фіфа, то як Я можу поважати фіфу ? Як Українці можуть поважати фіфу, яка плюнула їм в лице ?

Не бійтесь читати багато не потрібно й вдаватись в подробиці утисків української мови не буду, чи російської як вважають Колдирєви, Табачнікі та Каллісніченки й їх інтелектуальні побратими. Написав під враженням від перегляду матчу прем'єр-ліги в Данєцке Шахтарь-Дінама, де диктор по стадіону (й коментатори в основному, хоч зараз не про них) оголошує всі події виключно мовою московських сусідів, ситуація знаю подібна й на стадіонах в Адєсьє, Луганскє, Криму, Запорожьє. Це ж на скільки слід не поважати український народ, себе не поважати (українці становлять більшість у всіх областях України), щоб в Україні навіть не дублювати події на стадіоні українською  мовою. Любий расейській українофоб гірко плачеться про жахливе приниження й утиски язика російського в Україні та й закордоном, про розвинені країни я взагалі мовчу, подібного там й статись не може. Й с права тут не в кількості російських язиків в Україні чи інших національностей, а в повазі жителів України та українців до самих себе й до України, поки ми Українці не поважаємо себе нами й будуть поганяти українофоби,зеки, жиди й татар-монголи, а значить для українців та  інших жителів нічого хорошого чекати не варто. 

Як відомо зараз в футбольє музику замовляють не українці, а олігархи-українофоби http://blog.i.ua/community/1925/791330/  й ніколи у нас не буде українського футболу, не буде спорту в Україні. Олігархат спорт розцінює тільки як вдалу рекламу свого бізнесу успішно знищуючи цим підходом дитячий, молодіжний та масовий спорт, активно виховуючи собі рабів алкашів по московській методиці. 

Отож щоб жити нормально слід кожному жителю України поважати державу в якій живе, а значить себе поважати, тоді у нас буде можливість жити нормально й вимагати щось від держави, а зараз з нас роблять бидло тому що ми цього варті, українці прокидайтесь скоріше !

          Талісмани Евро 2012: 2 близнюки-надгерої Славек і Славко

          НСК «Олімпіјськиј», Київ; «Націјональниј», Варшава

          «Донбас-Арена», Юзівка; «PGE Арена Ґданськ», Ґданськ

          ОСК «Металіст», Харків; «Міськиј», Вроцлав

          «Арена Львів», Львів; Муніципальниј стадіјон, Познань

    Офіціјно затверджені стадіјони, на яких відбуватимуться ігри чемпіјонату Евро 2012:
1. НСК «Олімпіјськиј» у 70 050 місць, Київ.
2. «Націјональниј» у 58 145 місць, Варшава.
3. «Донбас-Арена» у 51 504 місць, Юзівка.
4. «PGE Арена Ґданськ» у 44 636 місць, Ґданськ.
5. «Міськиј» у 44 416 місць, Вроцлав.
6. Муніципальниј стадіјон у 43 090 місць, Познань.
7. ОСК «Металіст» у 38 633 місць, Харків.
8. «Арена Львів» у 34 915 місць, Львів.

    Хіба я друкую, дивною мовою?! Але ж погодьтеся, неможливо навчитися української, коли у певному реґіјоні здебільшого розмовляють суржиком. Дивлячись на це неподобство, попросту, щоби балакати некаліченою мовою, я накупив різноманітних довідників та словників з української. А там, як розумієте, є багацько запозичених, застарілих, діялектних слів. Запам'ятав кільканадцять таких слів. До того ж, використовую не офіціјниј українськиј правопис, впроваджениј т. Сталіним, а українськиј з дещо власною редакцією. Тож розтлумачу панству декілька технічних термінів з футбольної тематики: брама — ворота, брамник — воротар, копаниј м'яч або копана опука — футбол, нападник — нападаючиј, опука — м'яч, прихильник — уболівальник.

    Якиј најкращиј стадіјон на Евро 2012, на думку панства?