Політична партія "Європейська Солідарність" сьогодні, 2 липня, опублікувала текстЄвроатлантичної Хартії, у якій закликає українських політиків продовжити курс на здобуття повноправного членства в Євросоюзі та НАТО, а також докласти зусиль для зупинення проросійського реваншу.

Ми, українські політичні сили, для реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, визначеного Конституцією України, керуючись європейським та євроатлантичним вибором Українського народу, який зумовлений європейською цивілізаційною ідентичністю України, її історичними відносинами з членами європейської та євроатлантичної спільнот, які ґрунтуються на спільних цивілізаційних цінностях та відданості захисту людської гідності та прав людини, нагадуючи, що спроба відмовитися від європейського курсу держави спричинила Революцію Гідності та вшановуючи пам’ять Небесної Сотні, ставлячи за мету створення належних умов для подання заявки про вступ України до ЄС і отримання Плану дій щодо членства в НАТО, усвідомлюючи, що лише цей курс гарантуватиме незалежність, безпеку і суверенітет України, розбудову її як демократичної правової держави, добробут та процвітання громадян України, прагнучи не допустити реваншу сил, які  мають на меті відмовитися від європейської та євроатлантичної інтеграції України, розуміючи, що припинення збройної агресії Російської Федерації і відновлення територіальної цілісності та суверенітету України можливе лише шляхом подальшого зміцнення міжнародної солідарності у підтримці України і посилення нашої держави внаслідок реформ, необхідних для набуття повноправного членства у ЄС і НАТО, укладаємо цю Хартію, зобов’язуючись забезпечити:

1. реалізацію положень Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;

2. безумовний пріоритет цього курсу, співпрацю щодо його реалізації, недопущення його ревізії;

3. включення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію до Коаліційної угоди та Програми діяльності Кабінету Міністрів України та конкретних заходів, спрямованих на досягнення цієї мети;

4. визначення окремого дня/години/пункту порядку денного у діяльності Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, під час якого відбувався б розгляд питань і схвалення законопроектів, присвячених європейській і євроатлантичній інтеграції;

5. посилення інституційних спроможностей органів державної влади для ефективної реалізації політики європейської та євроатлантичної інтеграції України;

6. виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, включаючи  забезпечення повноцінного функціонування поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі;

7. виконання Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2019 рік, належну підготовку і виконання таких програм у подальші роки, з метою досягнення мети взаємосумісності Збройних Сил України з арміями союзників;

8. підготовку та подання у грудні 2019 року до Північноатлантичної ради НАТО та Генерального секретаря НАТО звернення про  намір України отримати План дій щодо членства в НАТО з метою започаткування змістовної дискусії з цього питання серед союзників;

9. дотримання органами влади Плану заходів з реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору (Указ Президента України "Питання європейської та євроатлантичної інтеграції" від 20 квітня 2019);

10. приєднання України до Програми розширених можливостей НАТО;

11. консолідовану позиція на підтримку продовження політики залучення військової та оборонної допомоги Україні з боку міжнародних партнерів як для модернізації ЗСУ, так і зміцнення стійкості українського війська в умовах триваючої зовнішньої агресії;

12. недопущення скорочення Збройних Сил України до припинення агресії Росії та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України;

13. інтеграцію України до енергетичного та цифрового ринку ЄС, наближення до стандартів Шенгенської зони та поглиблення митного співробітництва,  співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки;

14. використання заходів у рамках ініціативи ЄС «Східне партнерство» для обміну досвідом і найкращими практиками на шляху євроінтеграції, і на цій основі зміцнення зв’язків між східноєвропейськими партнерами та ЄС;

15. співробітництво і подальшу інтеграцію України з ЄС і НАТО у сфері освіти і науки;

16. підвищення професійної компетентності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, військовослужбовців і працівників Збройних Сил України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;

17.  продовження ефективної інформаційної політики у сферах європейської та євроатлантичної інтеграції України, протидію поширенню неправдивої інформації і маніпуляціям громадською думкою, недопущення медіа окупації інформаційного простору України російським капіталом;

18. співпрацю з ЄС і НАТО у протидії загрозам інформаційної безпеки та кібербезпеки, протидії транснаціональній злочинності, забезпеченні стійкості критичної інфраструктури, посиленні охорони кордонів, мінімізації ризиків у сфері міграції;

19. співробітництво України з НАТО щодо моніторингу ситуації та спільного реагування на агресію Російської Федерації, включаючи мілітаризацію, в акваторіях Чорного та Азовського морів і районі Керченської протоки з метою забезпечення свободи судноплавства в регіоні.

20. створення та розвиток військової бази на Сході України та військово-морської бази на узбережжі Азовського моря;

21. впровадження упродовж 2020 року принципів ефективного оборонного менеджменту, підготовки, управління, планування, бюджетного забезпечення, закупівель, прийнятих у державах-членах НАТО;
22. належний рівень соціальної підтримки учасників бойових дій, їх адаптації до мирного життя;

23. поліпшення фінансування, кадрового та матеріально-технічного забезпечення діяльності закордонних дипломатичних установ України, які забезпечують співробітництво з Європейським Союзом та НАТО;

24. залучення міжнародної допомоги відповідно до визначених стратегічними документами цілей і завдань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Як повідомив п'ятий президент Петро Порошенко, "Європейська Солідарність" разом з дипломатами і юристами розробила фундаментальний документ - Євроатлантичну Хартію, яка є планом узгоджених дій різних політичних сил з метою прискорити вступ України до НАТО.

Вдень 30 червня в порт Одеси прибули військові кораблі з декількох країн, у тому числі американський ракетний есмінець "Керні".

Про це повідомляє прес-центр Міністерства оборони України.

Повідомляється, що в Одесі вже є американський військово-транспортний літак C-130J Hercules і британський A400 Atlas зі спорядженням і першими учасниками міжнародних навчань Sea Breeze 2019.

Згідно з інформацією відомо, що на борту британського корабля також прибув загін морського спецназу. Очікується, що в порт Одеси направляється есмінець Військово-морських сил Сполучених Штатів USS Carney. Есмінець може виконувати різні завдання завдяки сильному і збалансованому озброєння.

Також Одесу вперше відвідає високошвидкісне десантне судно США USNS Yuma (T-EPF-8), яке також має взяти участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze 2019. Це стане другим випадком в історії заходу корабля цього типу в акваторію Чорного моря.

«Сьогодні ми йдемо пакувати зібрання епохи палеоліту в Лаврському музеї. Ледве стримуємо свою радість. Відчували себе, напевно, як злодій-початківець, що пішов на своє перше значне завдання, — записав у щоденнику 20 грудня 1941 року угорський вчений Нандор Феттіх через тиждень після приїзду до Києва, окупованого німцями. — Ми боялися, що хтось зі співробітників музею зайде, дізнавшись, що ми працюємо тут, і тоді станеться неприємна ситуація».

Ще не минуло й року, як Феттіх став директором Угорського національного музею. А тепер він і Ласло Дьюла, провідний на батьківщині фахівець із середньовічної археології, приїхали до української столиці рятувати тутешні музейні фонди, пише історик Олег Шама в журналі НВ. 

Завдання вченим випало цікаве, але, як пізніше виявилося, дещо сумнівне. Вони мали описати і спакувати фонди Музейного містечка, влаштованого в 1920-х у Києво-Печерській лаврі. Тисячі його експонатів німці потім вивезуть до Рейха, про що Феттіх і Дьюла навряд чи здогадувалися.

У Києві Феттіх почувався, як вдома. Він вільно володів російською, а в місті залишилися його українські колеги, з якими познайомився ще до війни. Тут же розмістився штаб угорської окупаційної групи: як виконання союзницьких обов’язків перед Німеччиною співвітчизники Феттіха в перші тижні війни брали участь у боях під Уманню і Києвом у складі 17-ї армії вермахту.

Але вже в жовтні їх відкликали з передової, і надалі в Україні угорські дивізії несли жандармську службу. Точніше — здійснювали каральні рейди проти партизан і мирного населення, яке могло підтримувати радянське підпілля. Таким чином, на Чернігівщині гонведи — так угорці називали своїх солдатів (дослівно — захисники вітчизни) — по-звірячому знищили десятки тисяч мирних жителів.

Повідомлення про ці операції доходили навіть до Феттіха під час його київського відрядження. Але він і уявити не міг, наскільки жахливими були злочини його земляків. Про них у світі стало відомо лише в листопаді 1947-го під час чернігівського процесу над угорськими генералами. Хоча невдовзі Москва і Будапешт стали союзниками, навіть військовими, і надовго забули про карателів.

«На підставі архівних матеріалів можна впевнено стверджувати, що угорська держава та її армія здійснили на окупованих радянських територіях геноцид», — пише сучасний угорський історик Тамаш Краус.

Регент Угорщини і, за суттю, її верховний правитель адмірал Міклош Горті на межі 193040-х років поводився до пари своєму сюзеренові в Берліні. Його режим здійснив аншлюс Південної Словаччини, частини румунської Трансільванії, Карпатської України та відібрав у Югославії область Бач-Бодрог. Це було своєрідне збирання земель, на яких серед інших народів проживали етнічні угорці. Легітимності такій політиці Будапешта додавало заступництво Третього рейху.

О тій порі Горті писав Гітлеру: «Чому це монголам, киргизам, башкирам та іншим треба бути росіянами? Якщо перетворити сьогоднішні радянські республіки в самостійні держави, питання було б вирішене. За кілька тижнів армія Німеччини зробила б цю найважливішу для всього людства роботу».

Але коли до цієї роботи Гітлер звелів долучитися і Горті, адмірал став всіляко опиратися, щоб не оголошувати війну СРСР. Він вважав, що достатньо було заборонити компартію у себе в країні і розірвати дипломатичні відносини з Москвою.

Карпатську групу угорських військ регент усе ж посунув на схід, але після того, як 26 червня 1941 року літаки, розпізнані як радянські, скинули бомби на місто Кошице (тоді входило до складу Угорщини). Насправді це була провокація Берліна.

Проте вже 1 липня 40 тис. солдатів Королівської армії під керівництвом генерала Ференца Сомбатхеї форсували Дністер і під Уманню приєдналися до 17-ї армії вермахту генерала фон Штюльпнагеля. У вересні угорські частини ввійшли в Київ, у жовтні як допоміжні сили німецьких військ зайняли Сталіно (Донецьк) і вийшли до Дону. За всю війну на східних фронтах було задіяно понад 200 тис. солдатів Горті.

На найвищому рівні Будапешт і Берлін до пори обмінювалися люб’язностями: наприклад, Гітлер подарував Горті в 1943-му на його 75-річчя розкішну яхту. Але на фронтах стосунки між союзниками одразу ж не склалися: угорці були погано підготовлені до масштабної війни, несли великі втрати, а німці всіляко демонстрували свою перевагу над ними.

Гітлерівське командування, не маючи можливості повністю забезпечити постачання всім військам у його підпорядкуванні, віддавало перевагу німецьким частинам. Робилося це за рахунок союзників, зокрема й угорців. Тим діставалося застаріле озброєння, а з морозами першої окупаційної зими почалися перебої з поставками на фронт.

Сомбатхеї, який очолив угорський генштаб у вересні 1941-го, згадував: зимовий одяг для його солдатів відправили з тилу вчасно, але доправити його в підрозділи завадили «труднощі, пов’язані з транспортом, який був у руках німецького командування».

А вже навесні наступного року генерал заявив у листі до Горті: «Як би пропаганді не вдавалося втовкмачити, що ліпше захищати вітчизну якнайдалі від її кордонів, те, що угорцю необхідно воювати на відстані 2 тис. км від його батьківщини, ніяк не вкладалося в його голові».

Свою другосортність відчули в Києві і Нандор Феттіх із Ласло Дьюлою, досить відомі на той час в Європі угорські історики. Зігнорувати відрядженням вони не могли. Це було особисте прохання міністра культури Балинта Хомана.

Відтак із Будапешта вченим довелося їхати через Берлін. Там вони отримали німецьку військову форму — угорську не дозволили, навіть не дали пристебнути національний герб на мундири. Кілька днів учені провели в тренувальному таборі Орденсбурґ. Його облаштованість настільки вразила Феттіха, що він записав: «Ми усвідомили один із факторів сучасної німецької сили. Ми з Дьюлою перезирнулися: як далеко те, що ми побачили, від того, що маємо вдома».

У Києві вчені з вокзалу одразу пішли на бульвар Шевченка, 8. Там у двоповерховому особняку, що колись належав цукрозаводникам Терещенко, встиг оселитися оперативний штаб рейхсляйтера Альфреда Розенберга. Цей творець расової теорії наразі відповідав за відбір культурних цінностей на окупованих територіях для Музею фюрера. Його планували збудувати в австрійському Лінці, рідному місті Адольфа Гітлера, і з усієї Європи німці відбирали для музею найкращі зразки мистецтва і стародавні артефакти — насамперед ті, що натякали на германське походження.

Власне, для такого відбору і приїхали до Києва Феттіх і Дьюла. Хоча самі вчені наївно вважали, що мета їхнього відрядження цілком благородна — зберегти колекції тутешніх музеїв.

Про монастирський корпус, в якому була головна археологічна виставка, Феттіх писав: «Усі двері і вікна вибиті або відкриті навстіж. Повний розгром! Багато експонатів розтягли на сувеніри. Найкрасивіші бронзові фігурки скіфського періоду, оригінальні вази, жіночі прикраси, безліч срібних фібул — за кожну з них будь-який музей світу віддав би силу-силенну грошей. І все це залишено напризволяще. Тепер ми пакуємо фонди в міцні ящики, щоб некомпетентні руки до них не мали доступу».

У київському щоденнику Феттіх багато пише про цю роботу. Однак побіжно згадує, що якось йому довелося обідати з заїжджим керівником місцевого селянського господарства. Той розповів, що в селах неспокійно: угорські солдати постійно ведуть бої з підпільниками і днями вбили 250 людей.

Вчений і гадки не мав, з ким і як воюють його співвітчизники.

Усе сталося так, як мало статися.