До попередньої теми маю продовження..

Знов про слова.

Тепер про слова "правда" та "ложь", "обман", "долг" (особливо про "долг")

Маю невеличку передмову. Все частіше і все більшу увагу я приділяю словам. Бо слова - це вираз думок людини. А думки людини - це те, що впливає на все її життя. І часто відповідь в бідах людини - постійні невдачі, негаразди, нещастя, (ох, здається, народжується і четверта тема для розмислень...), криється в її думках, в її світогляді, ставленні до життя, в оцінці та сприйнятті світа і таке інше.

Через слова, при розмові, чи при написанні тексту, людина розкриває свої думки. Незалежно від того, чи бажає цього людина, чи не бажає - розкривається практично повністю. Слова, їх порядок в реченні, логічний наголос, інтонація та інші характеристики придають їм зміст. Утаювання цього змісту - дуже складна, практично неможлива робота. Наприклад, коли людина мерзне - її тіло починає тремтіти, а коли спекотно - пітніє. Коли відчувається жага чи зголоднілість - людина налаштовує свої думки на пошук їжі, і навіть її розмови стають або з використанням слів про щось їстівне, або із натяками на харчі та поживні страви. Коли людина боїться або радіє - у неї починає частіше битись серце, з'являються рум'янці... Такі прояви неможливо приховати (ну, тобто ДУЖЕ-ДУЖЕ-ДУЖЕ складно це зробити... бо без самоконтролю це відбудеться природнім шляхом, а для отримання контролю потрібна очикуваність чи спланованість події, а постійно передбачити, планувати та контролювати все, що відбувається та буде відбуватись навколо - дуже-дуже........)

Так само, на мою думку, та за моїми спостереженнями, видають себе і думки людини про неї саму, і про її позіціювання в соціуму та світі вцілому. ("правда","обман", "ложь", "долг" - ці терміни мають значення лише в людському соціумі. Соціальні "вказівники").

Людина, використовуючи ці слова, передає із ними контекстну інформацію про себе.

Візьмемо для прикладу слово "долг" (розглядаю це слово, бо українсьий "аналог" - "повинність" має інші коріння та зміст, і синонім саме терміна слова "долг" я поки що не знайшов). 

Люди кажуть "я должен". Постійно кажуть. І навіть не замислюються над тим, що ж вони насправді кажуть..

Наприклад, вони кажуть: "Я должен учиться на отлично". Це добрий вираз, нас всіх навчають саме так і мислити... Але що ж він означає? Що людина ЗОБОВ'ЯЗАНА це робити.. а якщо не стане - то її покарають. А хто покарає? Звісно-ж, ті хто перший помітить відхилення від обов'язку, той і покарає. І зробить це настільки жорстоко, наскільки це буде продиктоване його власною мірою дозволу. Хтось скаже: "хей, вчись краще! Ти ж маєш вчитись на відмінно!!!", та відпустить. А хтось ще відлупцує... А хтось ще й вижене з навчального закладу... Останнє - взагалі дурість. Кому ж людина ВИННА навчатись, як не тім, хто її виженяє з навчального закладу?! Навіщо накладати цю неволю на людину, і потім виженяти її?

Я вже мовчу про те, що ВСІ ЛЮДИ В СВІТІ ВЧАТЬСЯ НА ВІДМІННО!!!!! Просто тому, що кожен вчиться "відмінно" від іншої. "Все люди учатся по-разному. Я учусь не так, как учишься ты. Моё обучение другое (отличнное от твоего). Те знания, которые я получу - отличаются от твоих". А англійці навчаються не на "відмінно", а на "Ace", тобто на "майстер-клас", на "Ас", на "100%"... бо їх оцінювання йде у відсотках від можливого отриманого результата. І женяться там не за тим, щоб вчитись "не так як всі", а за тим, щоб навчання надало найбільшого показника.

Продовжуємо тему "должен": "Я должен платить налоги государству", - як вам цей вираз? Знайомо?

Ну... про те, що "государ-ство" - це просто спілка государів, я всеж напишу. Коли у тебе є один брат - це просто брат. Коли братів багато - то це вже "братство". Коли у тебе є один государ (цар, керівник)- то він просто государ (цар, керівник), а коли їх стає багато - вони перетворюються на государства, царства, керівництва... Все те ж саме, просто замість однієї людини ви вже працюєте на велику кількість... і кількість ця нічим не обмежена (-: (А зараз модно ховати царства, государства та керівництва під модними назвами "рес-публіка", "корп-орація", "край-іна").

Але ж повертаюсь до основної теми. "ДОЛЖЕН" - "ДО - ЛЖЕН".. Нічого не нагадує? "ПОВИНЕН" - "ПО - ВИНЕН"

короткий словник-тлумачник:

"долг" - "доведение ложью"

"повина" - "зобов'язання неіснуючою провиною, виною"

"Ты должен работать на работе" = "Ты доведен ложью до необходимости "раб-бот-ать" (відкладаю це слово на ваш власний розсуд) на "раб-бот-е"

"Я должен быть примерным гражданином" - "Я доведен ложью до необходимости соблюдать кодекс "примерного поведения гражданина", диктуемый текущим социальным устроем"...

"Долг перед государством" "Долг крови (я должен любить родных)", і так само "Я повинен працювати, бути люб'язним (люде-боязним - боятись людей, яким я винен), дотримуватись закон (ЗАКрытыйОбмаН) - все це доведення обманом...

пропущені літерки, недосказані слова... 

"правда" = "правления узда" (TRUE = "TO RULE", тобто, інформація для тих, хто керує)

"обман" = "обратная манипуляция" (FALSE = "FOR ELSE", тобто, інформація для всіх інших)

... можливо про останні слова я потім напишу більш розвернуто... але зараз не стану.

---

трішки сумно стало після того, як все це виклав в вигляді тексту, випустив з думок та дозволив відтворитись в словах, реченнях та змістовому тексті врешті...

але і спокійніше теж стало. Таке враження, що гора з плеч зпала...

Бажаю вам бути щасливими!

Ваш, Калакуцький Микола.

---

 

---

P.S. А продовженя теми розмислення над словами та життям ще обов'язково буде... і точно не один запис, а ще багато. 

Шлях тільки-но розпочався 

Сподобалась цитата з фільму "Знайомтесь, Джо Блек"

"Так, в житті бувають падіння, але звідти є лише єдиний шлях - нагору!"

Кажуть, коли людина на щось налаштована, то постійно бачить навколо себе підтвердження того, що відбувається в голові. Зараз у мене в житті відбувається реальне падіння. Воно може бути будь-яким в глибину. Це падіння я влаштував собі спеціально, щоб посунути себе з того місця, на яке потрапив не за власним бажанням, а просто за течиєю життя.

Коли опинюсь достатньо низько, тоді зможу обрати собі новий напрямок нагору. Цього разу - свідомий.

До того-ж, кажуть, коли один раз подолав якусь вишину, наступного разу вона покоряється набагато простіше.

Перевірю! Обов'язково тепер перевірю!

... і з вами поділюсь своїм досвідом (-: 

Актуально. Давайте спробуємо дати відповідь на це запитання (бажано без образ), щоб дійти до істини.

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев'яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.
   Почав читати написи. На першому було: "Ян Тарег, жив 8 років 2 тижні 3 дні". Така мала дитина тут похована...
   Чоловік прочитав на сусідній могилі: "Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні". Ще одна дитина...
   Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.
   Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.
   "Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?"
   Старенький усміхнувся і мовив: "Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповнилося 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов'язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це справді прожитий час".

Не обмежуйся існуванням... Живи!
Не обмежуйся дотиканням... Відчуй!
Не обмежуйся спогляданням... Побач!
Не обмежуйся слуханням... Почуй!
Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

Записничок. Бруно Ферреро

Взяла звідси

  Як швидко проминає життя...
Начебто ще й не починав жити по-справжньому, а вже шостий десяток
промайнув. Закінчилася трудова діяльність, виросли і порозлітались
по світу діточки, підросли онуки. Все більш відчувається твоя непотрібність.

Діти вже дорослі і живуть своїм життям, у онуків теж починається своє життя,
таке відмінне від твого дитинства, що навіть не завжди його встигаєш
зрозуміти, що воно таке і до чого.

На колишній твоїй роботі, на колишньому твоєму місці вже інша людина,
яка виконує твою колишню роботу не гірше від тебе. Усі заклопотані
своїм життям. Про тебе не згадують, без тебе обходяться, наче тебе
ніколи й не було на цьому світі.

Кожна людина по-своєму переживає цей неминучий період свого життя.
Одні чіпляються за своє місце на роботі, з піною на губах доводячи
свою незамінність і безжалісно розтопчуючи претендентів.

Інші несуть свій застарілий досвід у сім’ї своїх ближніх.

Дехто починає жити для себе, наздоганяючи те, що було неможливо мати
у молоді роки
.
У політиків прокидається жага до влади.

Та все ж таки найбільша категорія людей просто опускають руки і
тихенько доживають свій вік, просиджуючи на ослінчиках біля хати,
перебираючи у пам’яті потьмянілі спогади свого такого швидкоплинного
життя...

Народився... Вчився... Оженився... Дітчок виростив... Праця... Пенсія...
Як скрізь... Як усі... Як завжди... Було... Є... І буде...

І гіркий присмак своєї непотрібності...

І тоді виникає думка:-А що як це ще не кінець?...
Що як попереду ще одне життя?

Прекрасне і щасливе,без щоденної колотнечі і хвороб,без болю,ненависті і зрад...
Без щоденної турботи про шматок хліба... З одвічною любов’ю...
Мабуть так народжувалась релігія...

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Дощ за вікном тихо пісню шепоче,
Наче мені нагадати щось хоче.
Може про те, що в колишнім житті
Кращій був вибір земного путі.

Дужче страждалося, краще любилося,
Тільки нічого з того не лишилося.
Одноманітність все стисла щоденна.
Тягнеться гумою сірість буденна.

Кохання чомусь стороною пройшло,
А може воно ще мене не знайшло?
Як важко його в безнадії чекати,
Та де ж в цьому світі його розшукати?

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Щойно по радіо почув байку:

---

Якось один мудрець поклав великий аркуш білого паперу, розклав його на столі, і в куточку зробив маленьку плямку.
Кожного, хто заходив, він запитував - що ви бачите на столі?
Кожен відповідав одне й те саме - я бачу там пляму...
Під вечір старий просто плакав.
Коли його запитали - чому?
Він відповів:
- Жоден з вас не помітив білого паперу!

---

І відчув, що я іноді так само готовий плакати, коли розумію, що практично ніхто не вміє бачити в житті щось світле, тепле, добре та приємне. Всі роздивляються пляму...

Дуже сумно...

Будь ласка, не марнуйте свого життя на плями. Живіть щасливо, та майте світ в своїй душі!!! Життя прекрасне, чудове та чарівне!

---

із любов'ю до всіх.
Жьівотнає.

"Я всегда знала, что 2 декабря 1980 года я родила чудо!

Когда-то я думала что хорошая мать - это та, которая понимает своего ребенка, чувствует все тонкости его души, всегда может найти подход к нему и может помочь в трудную минуту.

И даже какое-то время мне казалось что я полностью соответствую этому образу. Но чем больше рос мой сынок, тем чаще я замечала что я его не знаю! это удивительно!

Вдруг оказывается что это совершенно отдельная планета со своим миром, со своей орбитой, со своей атмосферой.., но мы принадлежим одной вселенной и иногда наши пути пересекаются. И тогда я с удивлением пытаюсь рассмотреть этот мир.

Не всегда это удаётся - то тучки окружают эту чудесную планету, то тень от другой планеты на какое-то время закрывает её от любопытных взглядов, то вдруг опять наши орбиты разводят нас друг от друга на далёкое расстояние.

Я знаю что это не на долго, но я скучаю.

Почему-то мне неспокойно когда я долго не могу видеть того загадочного сияния так мало знакомой мне планеты.

Мои догадки о жизни на ней оказались в большей части иллюзиями фантазиями. Я рисовала себе то, что мне хотелось бы видеть в этом мире. Самое смешное, что когда-то я надеялась как-то повлиять на климат этой планеты. А недавно я получила сигналы, которые теперь я пытаюсь расшифровать. С первого взгляда всё очень понятно и просто. Но чем больше я их изучаю, тем больше открытий происходит.

Одно из них это то, что хоть во вселенной мы все и влияем каким-то образом друг на друга, но реально мы ничего не можем сделать никому кроме себя самих! Даже тем, кого очень любим мы ничего не можем сделать! Мало того - уже совсем не наше влияние может спасти планету и сделать её счастливой. К сожалению!!!

Если бы любовь матери могла бы сделать человека счастливым - были бы счастливыми ВСЕ!!!

Но каждый ищет свою любовь и надеется стать чьей-то любовью.

это так странно, что то что было когда-то частью тебя вдруг стало чем-то отдельным. И всёже даже в этом другом мире узнаёшь иногда самого себя!

Хочется сказать: "Прости, что и тебе это досталось". Мне кажется что я знаю как не легко быть хорошим, порядочным, честным. Вернее не быть, а ЖИТЬ!
(Быть-то не трудно - уже есть и ничего не переделаешь!)

Но почему-то это другим не нравится. Неужели большинство чувствует себя ничтожествами рядом просто с хорошими людьми и потому долго не выдерживают быть близко?

Жаль что многие всё-теки сравнивают себя с другими, а не принимают и себя и других такими какие они есть. А мало того сравнивают тех кто рядом с ними с теми кто рядом с другими и тогда им не даёт покоя то что у кого-то что-нибудь лучше (глядя издалека).

На самом деле счастлив тот кто доволен тем что имеет.

"Сыт не тот у кого много, а тот кому достаточно".

И всёже, как бы ни было трудно хорошему человеку - лучше быть хорошим, быть самим собой.
"Красота любимого в глазах влюблённого!"

Я желаю тебе чтоб на тебя смотрели влюблёнными глазами, такими же, какими ты смотришь на этот мир!

Будь счастлив!

Ты действительно удивительный.

Мне приятно с тобой познакомиться поближе."

*
Хоч непристойно може це,
Та все ж сказати вголос мушу
Сприймаю світ в таких тонах
Немов би плюнув хто у душу.

Знов перебрав усе в думкАх...
Неначе все іде як слід.
Та тільки чОмусь у душі
Не розтає зимовий лід.

Не знаю, чОму так буває,
Чи з мене осінь знов сміється.
Та тільки сміхом цим гірким
Вона нічого не доб’ється.

А може краще відступити,
В журбі осінній розчинитись?
Один лиш раз перехворіти,
Щоб більше потім не журитись?

Ніхто не знає, навіть бог,
Як вірно нам життя прожити,
Щоб не робити помилкИ,
І зло щоб іншим не творити.

Сліпці з відкритими очима
Бредем дорогою життя...
Немов опівдні тіні, згинем
Без каяття... У небуття...

11 вересня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коли я це усвідомив і почав щиро любити всіх, то ви, навіть, не уявляєте, яке блаженство прийшло до мене. Я став щасливим, бо даючи тепло всім, хто оточує мене, сам почав отримувати масу позитивної енергії.

Кохайте і будьте коханими, друзі мої! І забудьте, що таке ненависть.