О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Неможна перемогти корупціонерів за законами корупціонерів

  • 29.06.18, 11:37

Українській державі — 100 років, шостій Конституції України — 22

  Коментувати Роздрукувати


Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України, 19 червня 1996 року

Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України, 19 червня 1996 року

Конституції пишуться людьми, і тому вони завжди є відображенням суб'єктивних позицій. Тому якість Основного закону залежить насамперед від чесності, порядності його авторів, щирості їхнього бажання зробити Конституцію досконалим інструментом належного суспільного розвитку.

Прискіпливе вивчення історії української держави, і конституційних процесів зокрема, свідчить про таке.

Першу і другу Конституції (Української Народної Республіки 1918 року та Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919-го) писали і приймали люди, які прагнули створити державу для трудового народу, тобто — демократичну державу. Не всі вони були політиками в сучасному розумінні цього слова, не всі мали високу освіту. Але зуміли усвідомити феноменальну значимість такої форми прямого народовладдя, породженої самим народом, як Ради.

В УНР це мали бути Ради громад, волостей і земель, в УСРР — Ради солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів.

Ці Конституції приймали в умовах багатопартійності. І якби у подальшому більшовики не захопили владу, Україна могла б стати успішною демократичною державою.

Третю й четверту Конституції — 1929-го і 1937 років — писали ті, хто на той час уже надійно "в'їхав" у владу. Спочатку на популізмі, потім — на репресіях, і з використанням Рад депутатів "навиворіт": не як органів народовладдя, а як органів поширення і зміцнення комуністичної диктатури.

П'яту українську Конституцію –1978 року — писали люди, які вже не знали, що їм далі робити з тією узурпованою владою. Жорстко централізована політична й адміністративно-командна система управління економікою, дієва у часи домінування екстенсивних методів господарювання, стала гальмом у часи бурхливого науково-технічного прогресу.

Жилося начебто й непогано, але з кожним днем усе гірше й гірше. Свого Ден Сяопіна не було, а "закручувати гайки" було неможливо — демократичний потенціал суспільства і державного устрою, втілений зокрема і в Радах, не дозволяв. Та і в партійних кабінетах були вже не тільки хворі на голову ленінці-сталінці.

Тому комуністичний режим здався без бою. Більше того, сам скасував однопартійність і розвалив комуністичну імперію під назвою СРСР. А 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР голосами комуністів і вчорашніх членів КПРС, конституційною більшістю затвердила Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація проголосила скасування тотальної державної власності і встановлення права власності українського народу на всі природні ресурси й на всі інші економічні активи на території країни.

Тоталітарна держава припинила існування 16 липня 1990-го — бо саме власність держави на все в країні, поряд із монополією на політику, визначають тоталітарність.

Свобода, незалежність, народна власність на всі економічні активи, багатопартійність і найдемократичніші за своєю суттю й потенціалом органи прямої демократії — Ради народних депутатів. Перед Україною знову відкрилися грандіозні перспективи. Залишалося тільки закріпити положення Декларації про державний суверенітет новою Конституцією, і — вперед!

1996-го закріпили. Але в такий спосіб, що свобода і незалежність знову стали примарними, народна власність — чиновницькою, політична система — клановою, органи народовладдя, Ради — безправними. І, як нещодавно з'ясувалося, приреченими на знищення.

Як таке могло статися? Відповідь проста — все або майже все, що треба було закласти в Конституцію, щоб узурпувати владу, розграбувати, а потім і знищити Україну, було до неї закладено. Прикладів — десятки, ось лише деякі з них.

1. Суверенне право народу на здійснення влади "роздвоїли". Із цілісної до того системи органів державної влади викинули найбільш масову і наближену до народу частину — місцеві Ради. Відбулася різка централізація влади.

2. Із системи адміністративно-територіального устрою викинули сільраду, не унормували поняття її території. Не всі розуміють суть цих термінів і їхнє значення. А вони — доленосні і для селян, і для держави.

Селян, сільські громади позбавили територій забезпечення життєдіяльності і прирекли до знищення. За тоталітарного комуністичного режиму таке було в часи Голодоморів. Конституція 1996 року влаштувала це селянам на зорі Незалежності.

3. Впровадили термін "територіальні громади".

Люди не живуть, як дикі тварини, на якихось територіях, люди живуть у селах, селищах і містах. Отже, існують сільські, селищні й міські громади.

Було б добре, якби цим терміном хотіли підкреслити право сільських громад на землі за межами населених пунктів. Але за таке тлумачення ще треба поборотися. Практика діяльності органів державної влади свідчить про протилежне розуміння можновладцями цього терміна.

4. Прописали право державної й комунальної власності — всупереч Декларації про державний суверенітет України і нормам самої ж Конституції.

Якщо встановлено право власності українського народу на всі економічні активи в країні — яка ще може бути державна й комунальна власність, для чого вона?!

Адже ж народ і є держава!

Відповідь уже давно знаємо — для того, щоб не народ був реальним господарем усіх економічних активів, а чиновник. І щоб їх можна було в різні шахрайські способи красти.

5. Десятки разів прописали термін "відповідно до закону". Це — рай для злодіїв при законі: пиши у законі що забажаєш, твори "відповідно до закону" що хочеш, і наплювати на те, що всі ті закони мають відповідати Конституції.

Навіть якщо їх колись і визнають неконституційними, то частина друга ст. 152 Конституції все спише — незаконні закони будуть визнаватися недійсними не з дня їхнього прийняття, а тільки з дня ухвалення Конституційним судом відповідного рішення.

"Батьки" Конституції не тільки заклали до неї численні "бомби уповільненої дії". Вони протягом двох десятиліть послідовно ще й додавали їх. Ігри з Основним законом продовжуються й останні чотири роки.

Як наслідок — розгромлено систему судоустрою, нагляду за дотриманням законів, правоохоронну систему, знищуються тисячі сільрад — а це основа державного устрою, суверенності й соборності України.

Що прикметно — державний устрій реформують у точній відповідності до апробованої в Росії моделі. Тільки там адміністративні вотчини назвали муніципальними округами, а в нас їх поки що йменують "об'єднаними територіальними громадами". Але це тимчасово. У подальших планах наших узурпаторів влади теж муніципалітети — все, як у "старшого брата", чи то "сестри".

Отаку маємо "найкращу в Європі" (цікаво, які ідіоти насправді так вважають?) Конституцію. І це ж наведено тільки маленьку частку всіх її "достоїнств"!

А яка Конституція, такі й закони. Не впевнений, що серед тисяч чинних законів можна знайти бодай один, який не був би антиконституційним.

А тепер питання: а кому за це дякувати? Відповідь — "політичній еліті", що править Україною за допомогою такої Конституції.

Останнім часом від цієї ж "еліти" почали лунати пропозиції: мовляв, усе так погано, все зайшло так далеко, що єдиний вихід із "нашої безнадії" — треба "перезаснувати" державу. Тобто повалити чинний конституційний лад, знищити Ради, чинну державу, і лише після того спробувати заснувати якусь нову державу на теренах України.

Ви вірите в те, що злодії й узурпатори влади, які у повній відповідності до написаних ними Конституції та законів зруйнували одну з найпотужніших країн Європи, напишуть гарні закони — для повернення країни народові?

Я — ні. Більше того, впевнений, що під прикриттям "конституційних змін", які вони зараз обіцяють, просто довершать те, що заклали до чинної Конституції, день якої ми святкуємо. Дорозкрадуть те, що ще залишилося, й остаточно розвалять Україну. Для цього їм треба ще трохи часу. Завдання народу полягає в тому, щоб цього часу їм не дати.

У межах однієї статті неможливо висвітлити всі проблеми й дати відповіді на всі питання. Тим більше, неможливо ґрунтовно розказати, якою повинна бути нова редакція Конституції. Але зрозуміло, що це має бути не лише світло в кінці тунелю, до якого нас завели, а й світла дорога до виходу з нього.

Нова Конституція повинна чітко встановити, що Україна — це народна республіка, держава людей праці. Вони напряму управлятимуть нею через обрані ними повноправні Ради народних депутатів, які будуть у кожному селі, селищі, місті. Така редакція Конституції готується, вона буде. А політичні шахраї, грабіжники народу — відійдуть у небуття.

Автор: Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат України

Пам"ятаймо Героїв України!

  • 29.06.18, 11:30
Сьогодні - день пам'яті Василя Сліпака
Сьогодні - день пам'яті Василя Сліпака
29.06.2018 10:34
303
Сьогодні день пам’яті Василя Сліпака - українського оперного співака і воїна, захисника України.

Василь Сліпак (1974-2016) – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».

Народився у Львові. Все Василеве життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели  «Дударик» і співав там до 1994 року. Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики). Потім закінчив Львівську консерваторію. Ще під час навчання брав участь у багатьох  музичних конкурсах та проектах.

У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі. Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція). Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі...» Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності.

Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами. Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.

Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternite Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них. «Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», - сказав Василь. Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його. Він тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.

Поховали героя на  Личаківському кладовищі Львова. У лютому цього року указом Президента Василю Сліпаку посмертно присвоєно звання Героя України. Сьогодні ж у Львові розпочнеться марафон пам’яті «Тихі дні любові і музика миру», який збере на одній сцені найкращих музикантів із різних країн Європи, що знали і любили Василя Сліпака.

Вадим Гетьман - творець Конституції України 1996 р.

В.П. Гетьман

ЯК ПРИЙМАЛАСЬ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ


Нотатки учасника розробки Основного Закону України


Про автора

Вадим Петрович Гетьман народився 1935 р. в с. Снітин Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення 1956 року Київського фінансово-економічного інституту працював у банківських, фінансових, цінових і планових органах Запорізького облвиконкому, з 1975 по 1987 p.p. першим заступником Голови Державного комітету України по цінах. Очолював створені ним Український республіканський акціонерний банк «Агропромбанк», республіканський акціонерний комерційний банк «Україна». У 1992 р. - Голова правління Національного банку України. Нині Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Депутат Верховної Ради України 12 і 13 скликань, заступник голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, керівник депутатської групи «Незалежні», академік Міжнародної академії інформатизації, член- кореспондент Академії інженерних наук України.

З думою про Золоте рало

«Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні.»

Конфуцій.

Із далеких днів у пам'яті моїй відклалась розповідь про Золоте рало, за допомогою якого колись буде ви­оране щастя для рідного краю. Йшли роки, мінялися вожді і п'ятирічки, щораз обіцяючи народові швидкий прихід продекларованих революцією щедрот. Зміню­вались обриси міст і сіл. Тільки далекими від справж­нього щастя почувалися регламентовані люди в них. Думай одне, говори інше, не роби того, про те не смій згадувати, хвали, що хвалять усі, картай, що скажуть згори, — хіба ж для того, щоб бути гвинтиком, народ­жується людина на світ ?!

Алегорія Золотого рала пригадалась мені у сесійно­му залі Верховної Ради, під час палких дискусій про причини наших сучасних негараздів.В уяві раптом так виразно постало засмічене бур'янами поле, яким із краю в край іде, нарізаючи великі скиби чорнозему, плуг. Чи не так має статись і в нашому державному житті ? Де ж те Золоте рало, яке змінить на краще все довкіл нас, змінить нас самих, калічні наші уявлення про життя, працю, про наші права і обов'язки ? Єдине — вона, нова наша Українська Конституція спроможна зробити це.Але її треба здобути, вибороти, вигранити, запровадити в життя!...

... Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а кон­сенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепо­че своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав'язку!» Мені здалося, що якщо цієї миті щодо статті № 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено влаштовую-

чого всіх рішення, то все раніше зроблене перетво­риться на непотрібний фарс.

Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, поду­мали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парла­мент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з пи­тань Конституції».

І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомлено-го залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов'язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».

Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мо­роз? Хвилинною паузою скористався Олександр Тка-ченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовле­но транспорт, щоб при нагоді вночі розвезти депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого.

Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, на­лаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену — Конституцію.

Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карко­ломних епізодів і драматичних подій тієї зоряної ук­раїнської ночі, як відомо, закінчився щасливим і дов­гожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня про­голошення незалежності України мелодія М. Вер-бицького, що лише декілька годин тому, вже консти­туційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна — єди­на держава на терені колишнього Радянського Союзу

—парламентським шляхом   отримала свою нову де­мократичну КОНСТИТУЦІЮ!

Суха протокольна статистика останнього голосуван­ня свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в дру­гому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів. 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 утримались, 30 депу­татів не взяли участь у голосуванні.

Радій, звеселися, Україно! Справу зроблено! Наша суверенна, незалежна, демократична, правова дер­жава, ти все-таки діждалася «свого Вашінгтона з но­вим і праведним Законом», про що так мріяв Тарас Григорович Шевченко! Хоч прийшов цей Закон на зе­млю Шевченка через 235 років після свого заокеансь­кого попередника. І все ж довгий, тяжкий, інколи навіть розчаровуючий шлях України до своєї Консти­туції кінець кінцем виправдався.

Незабутні хвилини торжества! Сльози радості, обійми, поцілунки завершили це безпрецедентне нічне засідання Верховної Ради. Потім мені доводи­лось чути, що за своєю тривалістю і змістом воно вар­те бути вписане до відомої книги Гіннеса. Але тоді нам було не до рекордів.

Я щасливий, що належу до категорії небагатьох на­родних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України.

16 липня 1990 року разом із своїми колегами по Верховній Раді України минулого скликання я мав честь віддати свій голос за прийняття Декларації про державний суверенітет України. Саме України, а не УРСР, що вже тоді було далекосяжним державницьким кроком. В історичному тексті Декларації, що стихійно народжувалась у переповненому залі Верховної Ради, є і моя частка. Зокрема, назву центрального банку держави — Національний Банк України — прийнято за

моєю пропозицією. Пам'ятаю, як я хвилювався, коли головуючий на сесії Іван Степанович Плющ першому для короткого привітання з приводу ухвали Декларації надав слово Гетьману. Можливо, у самій семантиці мого прізвища тієї історичної миті було щось сим­волічне.

Дозволю собі навести тут із стенограми цю спонтан­ну трихвилинну промову:

"Гетьман В.П., голова правління Українського рес­публіканського банку "Агропромбанку СРСР (Умансь­кий виборчий округ, Черкаська область). Шановні ко­леги! Щойно наш молодий парламент став фундато­ром історичної події. На очах багатомільйонної ауди­торії наших виборців, у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності. Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полемиіки дехто із нас отримував мікрофон, м'яко кажучи, не в парла­ментському вигляді. Що декому зраджувала витрим­ка, що комусь невистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної Ук­раїни і її народу. Тому мені б хотілося, щоб цей істо­ричний документ усі ми розцінювали як плід колектив­ного розуму. Щоб ніхто не почав визначати пере­можців і переможених, ніхто не став би ділити депу­татів на патріотів нації, а тим більше її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше. Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного — в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.

В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі ми тут з вами — однодумці, неза­лежно від того — товарищ, добродій чи пан — милує наш слух. Поздоровимо себе і зробимо все можливо, щоб ідеї, які пронизують декларацію про державний

суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)."

24 серпня 1991 року в цьому ж історичному залі Вер­ховної Ради України, був проголошений Акт Незалеж­ності нашої держави і вперше над величним куполом Верховної Ради України замайорів державний жовто-блакитний прапор України. Щоправда, спочатку поряд із червоно-блакитним. Цей сміливий крок дався зако­нодавцям нелегко. Хоч невідворотність його була оче­видною. Цього владно вимагало життя. Ще 21 серпня 1991 року, коли не все ще було зрозумілим навколо подій у Москві, демократично настроєні депутати зібрали необхідну кількість підписів своїх колег з ви­могою негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради. Ось імена цих ініціаторів: Лариса Скорик, Кате­рина Завадська, Володимир Яворівський, Павло Мов-чан, Іван Заєць та ін. Дякуючи їх сміливості і наполег­ливості Україна зробила ще один крок на шляху до своєї незалежності.

Разом з іншими народними депутатами я стояв тоді на східцях головного входу Верховної Ради перед ви­руючим людом, що скандував: «Незалежність!», «Не­залежність!», «Незалежність!»

Таке неможливо забути.

Повний текст є в Інтернеті, або за цим посиланням

https://spavedfront.io.ua/s2634684/getman_vadim_yak_priymalas_konstituciya_ukraeni


Вічна слава Героям

  • 28.06.18, 19:03
 Двое украинских воинов погибли во время атаки ДРГ на Пивденне под Горловкой, - пресс-центр Объединенных сил
В течение дня, 28 июня, ситуация в районе проведения операции Объединенных сил оставалась контролируемой, вместе с тем отмечается увеличение активности противника на Горловском и Мариупольском направлениях. Ситуация полностью контролируется Объединенными силами.

Об этом Цензор.НЕТ сообщили в пресс-центре Операции объединенных сил.

В вечерней сводке отмечается: "Всего в течение дня зафиксировано 7 случаев ведения прицельного огня по нашим подразделениям, из них 6 раз с применением минометов и танков.

На Луганском направлении противник с позиции в населенном пункте Голубовское вел огонь из танка по защитникам Новотошковского. Данный факт должным образом задокументирован и передан в международные организации.

Однако, для принуждения оккупантов к прекращению огня Объединенные силы открывали огонь имеющимися огневыми средствами, при этом по населенным пунктам огонь не открывался. Через полчаса в районе Новотошковки уже было тихо. Потерь среди личного состава на этом направлении нет.

Читайте на "Цензор.НЕТ": На Луганском направлении наемники РФ целенаправленно обстреляли врачей, которые эвакуировали раненых. ВИДЕО

Горячее течение дня было в районе населенного пункта Пивденне, на Горловском направлении. Враг цинично и подло в 08.30 открыл огонь из минометов, станковых гранатометов, крупнокалиберных пулеметов по жилым домам этого населенного пункта. Командир роты Королевской бригады Олег Лотоцкий, подразделение которого защищает этот населенный пункт, быстро оценил ситуацию и организовал бой. Через мгновение дежурные огневые средства уже открыли огонь по противнику. Как оказалось, под прикрытием огня, вплотную к населенному пункту подошла группа боевиков. Резервную группу, которая уже через минуту вела бой на окраине Пивденного, возглавил командир взвода Валерий Шишан. Бой длился почти полчаса. В ходе боя командир взвода Валерий Каземирович Шишан увидел, что тяжело ранен боец резервной группы. Без колебаний командир бросился вместе с командиром роты спасать своего подчиненного. Именно этого и ожидал снайпер террорист. Коварным выстрелом снайпера Валерий Каземирович Шишан был смертельно ранен. В подразделении он был старший. Скоро ему исполнилось бы 58 лет. Не дождавшись своего командира, вскоре от полученных тяжелых ранений скончался и боец резервной группы, Андрей Волос, ему было всего 25.

Свою юную жизнь он отдал Родине.

В связи с ситуацией, сложившейся в этом районе, командование Объединенных сил приняло действенные меры огневого воздействия на оккупантов. По состоянию на 14.40 ситуация вокруг Пивденного была стабилизирована. По предварительным данным разведки в районе Южного враг понес потери 5 убитыми и 8 ранены.

Оставалась напряженная ситуация на Мариупольском направлении. Противник продолжает вести огонь по нашим позициям с применением оружия запрещенного минского договоренностями. Так под огнем минометов оказались защитники Гнутово. Потерь среди личного состава на этом направлении нет".

Державне свято День Конституції України












Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але насправді були фікцією.
По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговує потреби на даний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що кожного разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон державного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.

Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймають ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень. 

Отже одною з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючіх. 
Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань ГО „Фронт Справедливості”
Ми маємо не просто право мати право, а мати реально діючі права, які будуть регулювати наше життя і робити його змістовним і якісним.

Богдан Гордасевич, м. Львів
червень, 2009 р.

Дещо з архівних роздумів

Вистачить чи не вистачить? Ні, не вистачило.

В'ятрович: парламенту Польщі має вистачити розуму виправити помилки щодо українського націоналізму
В'ятрович: парламенту Польщі має вистачити розуму виправити помилки щодо українського націоналізму

Володимир В’ятрович

КИЇВ. 27 червня. УНН. Україна повинна продовжувати докладати зусилля для того, щоб парламентарі Польщі виправили абсурдні помилки у законі про Інститут національної пам’яті Польщі, де передбачено реальне ув’язнення за заперечення "злочинів українських націоналістів". Про це розповів УНН голова Українського інститут національної пам’яті Володимир В’ятрович, коментуючи зміни до закону про Інститут нацпам’яті Польщі, підтримані польським сеймом.

"Добре, що польські парламентарі продемонстрували здатність бачити свої помилки, визнавати свої помилки і навіть виправляти ці помилки. Очікуємо, що цього проявленого розуму і рішучості вистачить і на те, щоб виправити інші абсурдні положення закону про Інститут національної пам’яті (Польщі - ред.), які стосуються українського націоналізму. Я переконаний, що Україна має продовжити докладати зусилля в цьому напрямку для того, щоб ці зміни таки були ухвалені", - наголосив він.

В’ятрович переконаний, що закон про Інститут національної пам’яті в нинішній редакції, особливо в тій частині, яка стосується статей про український націоналізм, робить неможливими дискусії між українськими і польськими істориками на польській території.

"(Закон - ред.) зупиняє фактично цю дискусію. Більш того, передбачає якісь кримінальні санкції, включно з трьома роками ув’язнення за заперечення того, що закон називає злочином українських націоналістів", - резюмував голова Інституту.

Нагадаємо, 27 червня сейм Польщі ухвалив зміни до закону про Інститут національної пам’ятікраїни. Згідно з рішенням польських депутатів, скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини нацистської Німеччини. Це статті 55a та 55b закону.

При цьому видання Dzieje зазначає, що раніше сейм Польщі відхилив всі зміни, запропоновані опозицією, в тому числі представників партії "Громадянська платформа", яка хотіла скасувати положення закону про ІНП щодо "злочинів українських націоналістів".

Прийняті парламентом Польщі зміни в закон про ІНП, що набули чинності 1 березня, які передбачали покарання за звинувачення поляків у Голокості, а також за пропаганду "бандерівської ідеології", викликали широкий резонанс, зокрема, в Ізраїлі, США, а також Україні.

Джерело: УНН

За дурною головою все нема сенаторам спокою

Середа, 27 червня 2018, 19:13 • Анастасія Ткачук • 7575

Сенат Польщі ухвалив зміни до закону про Інститут національної пам’яті
Сенат Польщі ухвалив зміни до закону про Інститут національної пам’яті















КИЇВ. 27 червня. УНН. Сьогодні, 27 червня, обидві палати польського парламенту, Сейм і Сенат, ухвалили зміни до закону про Інститут національної пам’яті. Скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини, наприклад, нацистської Німеччини. Ці норми набрали чинності 1 березня і були приводом суперечок, зокрема, в Ізраїлі, Сполучених Штатах та Україні. Про це повідомляє УНН з посиланням на "Польське Радіо".

За схвалення змін голосували 76 сенаторів, один був проти і один утримався. Остаточне рішення про закон повинен прийняти президент.

Як повідомляв УННзгідно з рішенням польських депутатів, скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини нацистської Німеччини. Це статті 55a та 55b закону.

При цьому видання Dzieje зазначає, що раніше сейм Польщі відхилив всі зміни, запропоновані опозицією, в тому числі представників партії "Громадянська платформа", яка хотіла скасувати положення закону про ІНП щодо "злочинів українських націоналістів".

Про те, щоб невідкладно включити розгляд змін до закону про ІНП у порядок денний сьогоднішнього засідання, клопотався прем’єр-міністр Матеуш Моравєцький. За його словами, у правилах, які введено в дію 1 березня, не враховано міжнародних реалій, і вони "почали діяти контропродуктивно".

"Ми ні від чого не відмовляємося, зреалізовано набагато більше, ніж ми передбачили", – сказав очільник уряду Польщі.

Джерело: УНН